передплата Українською | In English

№10, травень 2006

Стандарти сталого розвитку

Поділитися:

У документах світових самітів з проблем сталого розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992) та Йоганнесбурзі (2002) визначаються лише генеральні цілі сталого розвитку та шляхи їх здійснення. А оцінка ефективності їх імплементації покладається на органи регіонального та національного рівня. До речі, відсутність достатньої уваги до вимірювання сталого розвитку є, на мою думку, однією з причин недостатньої ефективності відповідних планів розвитку та глобальних стратегій. Підтвердженням цього є аналіз десятирічного (1992–2002) та п'ятирічного (2000–2005) досвіду впровадження в життя завдань сталого розвитку та Цілей тисячоліття, яке міжнародним товариством визнано недостатнім.

ІНДЕКС РОЗВИТКУ ЛЮДСЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ (ІРЛП)

Країни з високим рівнем розвитку людського потенціалу

1 Норвегія
2 Ісландія
3 Австралія
4 Люксембург
5 Канада
6 Швеція
7 Швейцарія
8 Ірландія
9 Бельгія
10 Сполучені Штати Америки
. . .
37 Чилі
38 Естонія
39 Литва
. . .

Країни з середнім рівнем розвитку людського потенціалу

. . .
64 Румунія
65 Маврикій
66 Гренада
67 Білорусь
. . .
78 Україна
79 Перу
. . .
117 Гватемала
118 Вануату
119 Єгипет
120 Південна Африка
121 Гвінея
122 Таджикистан
. . .

Країни з низьким рівнем розвитку людського потенціалу

. . .
146 Мадагаскар
147 Свазіленд
148 Камерун
149 Лесото
150 Джибуті, Уганда
151 Ємен, Зімбабве
152 Мавританія
153 Гаїті
. . .
165 Малаві
166 Замбія
167 Конго
168 Мозамбік
169 Бурунді
170 Ефіопія
171 Центральноафриканська Республіка
. . .
Один із найуспішніших регіонів із впровадження сталого розвитку – Європа, а саме країни – члени ЄС. Тому метою цього дослідження є вивчення досвіду Європейського Союзу щодо розробки та впровадження ефективності Стратегії сталого розвитку ЄС. У цій роботі використано офіційні документи Євросоюзу та Комісії ООН зі сталого розвитку1.

Загалом бачення системи вимірювань сталого розвитку, запропоноване на міжнародному рівні відповідними уповноваженими інститутами, є досить вузьким, адже в його основі лежить лише розробка системи індикаторів моніторингу сталого розвитку. Виконуючи рішення Конференції з навколишнього середовища та розвитку (Порядок денний на ХХІ століття, розділ 40), Комісія зі сталого розвитку (КСР) на своїй третій сесії у квітні 1995 року прийняла Робочу програму з індикаторів сталого розвитку. Розроблено 58 ключових груп індикаторів і відповідних методологічних підходів, які стали квінтесенцією 134 більш спеціалізованих індикаторів. Майже паралельно з цим на базі запропонованих ООН індикаторів Євростат розпочав пілотне дослідження "Індикатори сталого розвитку" та запропонував свою першу версію, яка містила 46 індикаторів. А 1998 року Євростат презентував свої нові пропозиції (63 індикатори). Результатом цього процесу стало рішення Економічної та соціальної ради ООН переглянути запропоновані КСР індикатори з урахуванням наробок у цій сфері Євростату. Нову версію переглянутих і розширених індикаторів презентовано ООН у 2001 році2. Аналізуючи цей процес, ми позитивно оцінюємо попередні добровільні тестування індикаторів. Запропоновані КСР індикатори складаються з чотирьох груп: соціальні (рівність, здоров'я, освіта, домогосподарство, безпека, населення), економічні (економічна структура, виробництво і споживання), екологічні (стан атмосфери, земель, океанів, морів та прибережної зони, якість води й біорізноманіття) та інституційні (рамкові умови, інституційне будівництво)3.

Оцінюючи ці індикатори, ми дійшли висновку, що, незважаючи на достатньо повне відображення економічної, соціальної та екологічної складової сталого розвитку, в такому вигляді ці показники не відображають достатньою мірою їх взаємозв'язок. Заслуговує на увагу запровадження такої складової, як "інституційне будівництво", що свідчить про спробу оцінити не лише кількісні, а й якісні процеси, адже фактично ця група індикаторів аналізує ступінь імплементації прийнятих на міжнародному рівні рішень. На нашу думку, її доцільно розширити за рахунок низки показників, наприклад, "участь громадськості в прийнятті рішень", "обсяг офіційної допомоги з метою розвитку"... Загалом цю міжнародну систему індикаторів сталого розвитку можна вважати першим і досить успішним базисом для їх подальшого розширення та вдосконалення і на міжнародному, і на регіональному рівнях.

До речі, сьогодні існує проблема диференціації системи індикаторів сталого розвитку з низкою індексів, які вимірюють розвиток, наприклад, Індексом людського розвитку, Індексом конкурентоспроможності та Індексом екологічно сталого розвитку. З цього погляду, на найбільшу увагу заслуговує Індекс екологічно сталого розвитку (ESI), який робить спробу виміряти сталий розвиток через призму екологічного чинника. Хоча головна увага в ньому зосереджується на екологічних проблемах, за своєю структурою він включає економічну, соціальну, екологічну складову та складову глобального управління, яка де в чому перегукується зі складовою інституційного будівництва. З огляду на недосконалість методологічного підходу та досить вузький кут зору, ESI потребує сьогодні серйозного доопрацювання, однак у процесі вимірювання сталого розвитку він заслуговує на ретельний аналіз і вивчення динаміки його показників.

Зокрема, незважаючи на принцип періодичного перегляду й відповідного доопрацювання системи індикаторів сталого розвитку (найоптимальнішим було визнано п'ятирічний термін), у міжнародних рішеннях не акцентується на ролі широких обговорень громадськості цієї проблеми, що значно звужує спектр перегляду та об'єктивність нових пропозицій. А ось підхід ЄС до проблеми оцінки сталого розвитку, який викладено в Стратегії сталого розвитку Євросоюзу (2001), є більш комплексний. Головними складовими системи моніторингу визначено розробку відповідних індикаторів і проведення широких консультацій з цієї проблеми, а саме "круглого столу" із залученням широких наукових кіл та форуму громадськості.

В основі такої комплексної системи оцінки лежить система індикаторів сталого розвитку, яка тривала не один рік. Про це свідчать пропозиції, висунуті в низці документів зустрічей, що відбулися в рамках ЄС та стали складовими частинами офіційно презентованої системи моніторингу. Це матеріали засідання Ради ЄС у Барселоні, Декларації та Плану впровадження рішень Йоганнесбурзького саміту, Комюніке ЄС від 15.05.2001 року "Сталий розвиток для Європи за краще світу: Стратегія Європейського Союзу зі сталого розвитку", Комюніке ЄС від 13.02.2002 року. "В напрямі глобального партнерства у сфері сталого розвитку", Комюніке від 23.12.2003 року "Світовий саміт зі сталого розвитку: рік після закінчення – впровадження наших заяв", Лісабонської стратегії та низки інших документів4.

До речі, Лісабонська стратегія розпочалася одразу після її прийняття в 2000 році, а навесні 2003-го перші пропозиції було представлено на офіційному рівні. Головними критеріями структурних індикаторів стали стабільність, гнучкість і компактність (оптимальна кількість визначалася не більше 42 показників), балансування між інтересами головних пріоритетів і врахування наслідків розширення ЄС та інтересів усіх країн – членів Євросоюзу. В кінцевому вигляді ці індикатори були такі: загальне економічне підґрунтя, зайнятість, інновації та дослідження, економічна реформа, соціальна узгодженість і навколишнє середовище.

На попередньому обговоренні структурних індикаторів у Брюсселі (осінь 2002 року) відзначалося, що розширення ЄС ставить завдання розширення та поглиблення системи індикаторів для поліпшення вивчення ситуації у нових державах – членах ЄС5.

Паралельно з цим процесом у вересні 2001 року з метою розвитку європейської статистичної бази та створення на її основі системи індикаторів сталого розвитку в ЄС було створено і Комітет з програми статистики. До експертної групи ввійшли представники Фінляндії, Франції, Німеччини, Італії, Нідерландів, Швеції, Великої Британії, Норвегії, Чехії, Бельгії, Данії, Іспанії, Люксембургу, Австрії, Швейцарії та Естонії, які працювали протягом чотирьох років – з 2002-го по 2005 рік.

Робоча група сфокусувала увагу насамперед на політичному аспекті. За основу взяли пропозиції згаданих зустрічей, ініціативи окремих науковців і громадських діячів і діючі на той момент у країнах ОБСЄ індикатори, запропоновані в Кардіффі індикатори моніторингу сільського господарства, енергетичної сфери та транспорту й наріжні індикатори Європейського агентства з навколишнього середовища.

Загалом в основу системи індикаторів сталого розвитку ЄС покладено пріоритетні для союзу напрями розвитку відповідно до прийнятої в 2001 році стратегії. Їх коріння можна шукати в Комюніке 2002 року про глобальне партнерство, Плані дій cаміту з навколишнього середовища та розвитку (напрям виробництва і споживання та гарного управління), Лісабонській стратегії (економічний напрям), Декларації тисячоліття (5 цілей тисячоліття).

У результаті 10 головних напрямів індикаторів сталого розвитку в ЄС мають такий вигляд:

1) економічний розвиток (ВВП на душу населення, інвестиції, конкурентоспроможність, зайнятість);

2) бідність і соціальна виключність (ризик бідності, фінансова бідність, доступ до ринку праці, інші аспекти соціальної виключності);

3) старіння населення (частка людей похилого віку, відповідність пенсій, демографічні зміни, фінансова стабільність громадян);

4) здоров'я (період життя без хвороб, охорона здоров'я, статок та якість харчових продуктів, менеджмент хімічної промисловості, вплив ризиків навколишнього середовища на здоров'я);

5) зміни клімату Землі й енергія (емісії "парникових газів", зміни клімату, енергія);

6) виробництво та споживання (матеріалоспоживання в ЄС, еко-ефективність, загальне споживання, сільське господарство, корпоративна соціальна відповідальність);

7) менеджмент природних ресурсів (польові птахи, запаси риби, морські екосистеми, ресурси чистої води, використання земельних ресурсів);

8) транспорт (споживання енергії на транспорті, зростання кількості транспорту, соціальний та екологічний вимір транспорту);

9) глобальне управління (довіра громадян до інститутів ЄС, узгодженість політики, участь громадськості);

10) глобальне партнерство (офіційна допомога з метою розвитку, фінансування сталого розвитку, глобалізація торгівлі, менеджмент ресурсів).

Ця система індикаторів має глибоку деталізацію, про що свідчить 45 субсекторальних (другий рівень) та 98 спеціалізованих індикаторів (третій рівень), які відображають міждисциплінарний підхід і мультиполярний характер сталого розвитку. Їх суть полягає в тому, що значна частина (86%) індикаторів другого та третього рівня охоплюють більше одного вимірювання, а 33% індикаторів – усі три вимірювання: економічне, соціальне та екологічне6.

Перші оцінки
сталого розвитку за цією системою засвідчили, що за п'ятирічний період (2000–2005) на території ЄС сприятливі зміни відбулися лише у сферах "внутрішнє споживання матеріалів" та "офіційна допомога з метою розвитку".

Найбільше позитивне "зростання" – це збільшення на 6,2% з 2000 по 2003 рік офіційної допомоги з метою розвитку, що створює базис для збільшення цієї цифри в 2006 році до 0,39% від ВВП та досягнення показника 0,55% від ВВП у 2010 році.

Несприятливі зміни спостерігаються у сферах "ризик бідності", "збільшення кількості людей похилого віку", "емісії парникових газів", "загальне наземне споживання енергії", "польові птахи", "запаси риби".

Так, ризик потрапити за офіційну межу бідності зріс у 2001 році порівняно з 2000-м на 1% – з 15 до 16% (ЄС-15) на противагу цілям Лісабонської стратегії, спрямованої на реальне обмеження цього явища. Кількість людей похилого віку між 2000-м та 2004 роком зросла в ЄС на 1,2% (ЄС-25) і, за прогнозами, до 2050 року подвоїться. Ризик для людей віком від 65 років опинитися за межею бідності (в контексті неможливості гарантувати їм відповідну якість життя) зріс на 2% – з 17 у 1999 році до 19% у 2001-му.

Хоча ризики та кількість захворювань на інфекційні хвороби (зокрема на сальмонельоз) у ЄС зменшилися, все ще зберігається великий негативний вплив на здоров'я населення хімічної промисловості.

Згідно з доповіддю цілі щодо енергетики як чинника гальмування змін клімату в ЄС також ще не досягнуто, а емісії парникових газів з 2000 по 2003 рік зросли. Хоча однією з цілей Євросоюзу є збільшення частки альтернативної енергетики в загальному виробництві енергії до 2010 року на 22%, у цей період вона зменшилася з 13,7 до 12,8% (ЄС-25) та з 15,2 до 13,7% (ЄС-15).

Зміни в менеджменті природних ресурсів у ЄС також є несприятливими. Факти свідчать про зменшення популяції польових птахів і рибних запасів, унаслідок чого існує проблема на шляху виконання цілей консервації зменшення біорізноманіття до 2010 року наполовину та проведення ефективної спільної політики у сфері рибальства.

Незначний прогрес спостерігався в напрямах "реальний ВВП на душу населення", "роки без хвороб", "споживання енергії на транспорті" та "довіра громадян до інституцій ЄС".

В економічній сфері зростання ВВП в ЄС протягом останніх років істотно сповільнилося: з 3,6% у 2000 році до 0,6% у 2003-му (ЄС-25). Відповідно до цілей стратегії сталого розвитку перед Євросоюзом було завдання сповільнити темпи безробіття до 67% у 2005 році та до 70% – у 2010-му. Нічого поки що не досягнуто, хоча темпи зростання безробіття у 2004 році сповільнилися порівняно з 2000-м і досягли 63,3% (ЄС-25) та 64,8% (ЄС-15).

Малопомітний прогрес і в транспортному секторі. Хоча однією з генеральних цілей ЄС є стабілізація до 2002 року наземного транспорту на рівні 1998 року, у 2003-му його частка, навпаки, збільшилася з 77,1% до 79,4% тонн вантажоперевезення на кілометр7.

Аналізуючи європейську систему індикаторів, ми дійшли висновку, що вона відображає такі самі чотири сектори проблем, що й вищеокреслена система індикаторів КСР: економічний, соціальний, екологічний та інституційний, проте з акцентом на регіональних проблемах і напрямах розвитку відповідно до Стратегії сталого розвитку ЄС. А от виділення транспорту в окремий спеціальний індикатор підкреслює зростаючу роль комунікацій та свідчить про нове, більш комплексне бачення в ЄС оцінки ефективності впровадження сталого розвитку.

Недоліками цієї системи індикаторів є недосконала методологічна база, неповнота індикаторів, особливо з погляду відображення зв'язків між економічним, екологічним і соціальним чинниками. Однаковий методологічний підхід використовується для індикаторів, які, на нашу думку, не зовсім коректно порівнювати. Йдеться про індикатори, показники яких можна досить точно та в конкретний термін підрахувати (наприклад, ВВП), та такі, які неможливо оцінити в короткий термін або з кількісної точки зору (наприклад, роки життя без хвороб). Крім того, оцінка "якісних" показників, тобто тих, що не мають яскраво вираженого кількісного виміру, зважаючи на різні підходи, може бути суб'єктивною. Тож сьогодні однією з найголовніших проблем є вдосконалення методологічної бази індикаторів.

Утім, система запропонованих ЄС індикаторів сталого розвитку не є догматичною, адже один з головних її принципів – постійне вдосконалення та розвиток. Тому одразу після її презентації це питання стало предметом обговорення під час багатьох зустрічей на європейському рівні.

Не менш важливий та невід'ємний елемент системи моніторингу сталого розвитку – комплексні громадські обговорення з усіма зацікавленими суб'єктами, що є надзвичайно плідними і, безперечно, мають істотний потенціал. Наприклад, під час форумів громадськості, які відбулися протягом 2002–2004 років, було підкреслено важливість зв'язку Лісабонської та Гетеборзької стратегій і вказано на більшу комплексність і довгостроковий характер Стратегії сталого розвитку ЄС.

А наймасштабніша конференція громадськості, на якій розглядалися проблеми на шляху до впровадження сталого розвитку й було запропоновано майбутні орієнтири розвитку, відбулася 14–15 квітня 2005 року, котру організували Європейська комісія та Економічна й соціальна рада ООН КОСОС. До речі, за кілька років ця комісія отримала понад 1000 пропозицій і критичних зауважень щодо вдосконалення процесу впровадження сталого розвитку. В ЄС велику увагу приділяють економічним аспектам за рахунок соціальних та екологічних, на противагу позиції представників бізнесу, які вважають, що роль економічної складової істотно занижена, що призводить до гальмування економічного зростання.

І все-таки нині розробка системи вимірювань ще на початковій стадії. Хоча базова основа на офіційному рівні ЄС уже презентована, в європейському суспільстві тривають широкі обговорення цієї проблеми, але не як самостійної, а як інтегральної частини сталого розвитку. Тому їх можна вважати "цеглинками" до фундаменту якісної та ефективної системи вимірювань прогресу сталого розвитку.

Отже, загалом система оцінки сталого розвитку розглядається ЄС не лише в політичній площині, а дедалі більше перетворюється на практичний механізм, що передбачає розвиток цілої низки практичних заходів. Це й дає підстави нинішню систему вимірювання сталого розвитку в ЄС вважати гнучкою, такою, що постійно переглядається та оновлюється відповідно до змінних умов світового розвитку. Головне, що вона комплексна й ґрунтується на визначених принципах: врахуванні інтересів сучасного та майбутнього поколінь і всіх акторів глобального розвитку, тісному взаємозв'язку та рівності трьох головних складових сталого розвитку – економічної, соціальної та екологічної. Крім того, принципами такої системи є постійний перегляд й оновлення відповідно до змінних умов розвитку світу. Зауважимо, що терміни перегляду системи оцінок мають відповідати цілям самої стратегії й бути коротко-, середньо- та довгостроковими. Найоптимальнішим терміном перегляду, очевидно, сьогодні є п'ятирічний, який дає змогу проаналізувати динаміку розвитку та вчасно відкоригувати цілі, завдання й відповідні механізми. Однак у рамках окремих цілей і пріоритетних напрямів має сенс розглядати й дворічний термін, що дає можливість оперативніше реагувати на помилки та похибки. А загалом система оцінок має бути орієнтована на кінцевий результат, тобто мати дійові та ефективні механізми імплементації, а їхніми головними критеріями повинні бути надійність та достовірність інформації.


Джерела:

1 Commission of the European Community. Communication from the Comission. Sustainable Europe for a Better World: European Union Strategy for Sustainable Development. Brussels, 15.5.2001. – COM (2001)264final, Communication of the European Communities. Communication from Mr.Almula to the Members of the Commission. Sustainable development Indicators to Monitor the Implementation of the European Sustainable development Strategy. Brussels, 09.02.2005. SEC (2005)161final, Panorama of the European Union. Measuring progress towards more sustainable Europe. Sustainable Development indicators it the European Union. Data 1990–2005. European Commission. – 2005 edition, UN Department of Social and Economic Аffairs. Dividion of Sustainable Development: http://www.un.org/ esa/sustdev/natlinfo/indicators/isd.htm.

2 Джерела з Інтернет: офіційний сайт Eurostat http://epp.eurostat.cec.eu.int/portal/page?_pageid=1998,39223599,1998_40033555&_dad=portal&_schema=PORTAL

3 Джерела з Інтернет: http://www.un.org/esa/sustdev/natlinfo/indicators/isd.htm

4 Commission of the European Community. Communication from the Commission. Sustainable Europe for a Better World: European Union Strategy for Sustainable Development. Brussels, 15.5.2001. – COM (2001)264final, Commission of the European Communities. The World Summit on Sustainable Development one year on: implementing our commitments. Brussels 23.12.2003. – COM(2003)829final, Commission of the European Communities. Communication from the Commission to the European Parliament, the Council, the Economic and Social Committee and Committee of the Regions. Towards a global partnership for sustainable development. – Brussels, 13.02.2002. COM(2002)82final.

5 Commission of the European Community. Communication from the Commission. Structural indicators. Brussels 12.10.2002. COM(2002)551final.

6 Communication of the European Communities. Communication from Mr.Almula to the Members of the of the Commission. Sustainable development Indicators to Monitor the Implementation of the European Sustainable development Strategy. Brussels, 09.02.2005. SEC (2005)161final.

7 Panorama of the European Union. Measuring progress towards more sustainable Europe. Sustainable Development indicators it the European Union. Data 1990-2005. European Commission. – 2005 edition. – P. 207–214.

Автор: Тетяна ПЕРГА

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад