передплата Українською | In English

№11, червень 2010

Україна повинна захистити своїх громадян від катувань

Поділитися:

Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.


Стаття 3 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод


Наведений епіграф є, по суті, імперативною нормою міжнародного права. Із неї випливають зобов’язання держав утримуватися від згаданих актів і не допускати їх, а також ефективно розслідувати такі дії та притягувати винних до відповідальності. Для надання допомоги державам-членам у цьому Європейський Союз і Рада Європи започаткували спільну програму під назвою «Боротьба з проявами жорсткого поводження та безкарністю» (далі – спільна Програма). Заходи Програми охоплюють країни Південного Кавказу (Вірменія, Азербайджан, Грузія), Молдову й Україну та стосуються низки ключових проблем, що випливають з практики Європейського суду з прав людини проти України, рекомендацій Європейського комітету з питань запобігання катуванням (КЗК) і Стамбульського протоколу

Про стан справ у цій сфері в нашій державі постійний консультант і регіональний експерт спільної Програми, професор Джім МАРДОХ підготував відповідний звіт із рекомендаціями, який і було представлено в Інституті законодавства Верховної Ради України на засіданні «круглого столу». Ключовими темами доповіді стали аналіз чинної законодавчої бази та практичної діяльності правоохоронних органів і рекомендації на основі зроблених висновків.

Захід організували Інститут законодавства, Комітет ВР з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, Рада Європи в рамках спільної Програми, Всеукраїнський центр правової допомоги «Громадський захисник». Участь у «круглому столі» взяли представники українського парламенту, центральних органів виконавчої влади, Верховного Суду, Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури, громадських і міжнародних організацій, наукових установ. Головували на засіданні керівник Програми, адміністратор Департаменту правових питань і процедур сприяння розвитку прав людини Генерального директорату Ради Європи з прав людини та правових питань Арташес МЕЛІКЯН та Сергій БРИТЧЕНКО, заступник директора Інституту законодавства, завідуючий відділом проблем розвитку національного законодавства.

Кількість заяв з України до Європейського суду з прав людини, які містять скарги про застосування методів жорстокого поводження та незадоволення внутрішнім розслідуванням їх, зростає. У своєму звіті «Боротьба з жорстоким поводженням і безкарністю та ефективне розслідування жорстокого поводження» Джім Мардох, зокрема, зупинився на тому, що така поведінка правоохоронців часто «прямо пов’язана з намаганням змусити затриманих зізнатися у скоєнні злочину. А це, своєю чергою, пояснюється наявністю планових показників розкриття злочинів»… Тому для оздоровлення існуючої системи експерт у своїх рекомендаціях, серед іншого, запропонував «формувати в суспільстві глибоке внутрішнє бажання позитивних змін».

Справді, на практиці лише невелика кількість скарг розглядається належним чином, притягнення винних до відповідальності – взагалі рідкісне явище, а обвинувальні вироки щодо них – тим паче. Відомо, що розслідувати скарги на жорстоке поводження мають органи прокуратури. Проте, на думку деяких адвокатів, неурядових організацій (НУО) і навіть багатьох суддів, виконанню цих функцій перешкоджає так званий конфлікт інтересів або функцій. Міліціонерів у райвідділах нічого не стримує видавати «на-гора» планові показники з розкриття злочинів. Прокурори, відповідно, не дуже зацікавлені в розслідуванні таких скарг, бо зізнання (хоч би в який спосіб його отримували) є фундаментом для побудови обвинувачення: суди найчастіше спираються саме на нього для притягнення до відповідальності тієї чи іншої особи.

Проблема нелюдського поводження і тортур залишається однією з найгостріших та постійно порушується у щорічній доповіді українського Омбудсмена, котрий здійснює системний моніторинг слідчих ізоляторів і місць позбавлення волі, залучаючи до перевірок ЗМІ. Уповноважений ВР з прав людини практикує так звані візити без попередження, тим самим виконуючи положення Факультативного протоколу до Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання.

Завідуючий відділом пенітенціарних установ Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Анатолій ПАЛІЙ зазначив: за даними такого моніторингу, через процедуру затримання працівниками правоохоронних органів у країні протягом року проходить близько одного мільйона громадян, котрі при цьому потенційно наражаються на порушення своїх законних прав, у тому числі й на застосування до них фізичної сили. Про це свідчать численні звернення потерпілих до Омбудсмена, кількість яких невпинно зростає. Якщо 2007 року з приводу катувань і жорстокого поводження надійшло 1053 звернення, у 2008-му – 1380, то в 2009-му – майже 1500. Цікаво, що, за статистичними даними самих правоохоронних органів, кількість таких звернень, навпаки, зменшилася. Отже, можемо зробити висновок про відсутність адекватного реагування силових структур на скарги стосовно неправомірних дій правоохоронців. На жаль, непо-
одинокими є випадки катувань, які призвели до загибелі затриманих. Низька ефективність розслідування заяв та іншої інформації громадян про катування й жорстоке поводження створює почуття безкарності у правоохоронців і сприяє тому, що такі дії сприймаються багатьма з них не як злочин, а як рутинний елемент практики в боротьбі зі злочинністю.

Ірина ЯКОВЕЦЬ, науковий співробітник Інституту ви-
вчення проблем злочинності Національної Академії правових наук, член Харківського обласного осередку ВГО Всеукраїнський центр правової допомоги «Громадський захисник»
, зауважила відсутність у звіті Дж. Мардоха не менш важливої проблеми – жорстокого поводження й катування осіб в установах виконання покарань, розуміючи, що даний аспект не входить в рамки спільної Програми. «З іншого боку, – зазначила вона, – специфіка місць позбавлення волі та попереднього ув’язнення не дозволяє повною мірою поширити на них висновки й рекомендації, зроблені на підставі аналізу стану організації ефективного розслідування випадків застосування катувань в органах внутрішніх справ. Отже, ця проблема потребує окремого вивчення».

На можливих ризиках звіту, принаймні з двох причин, наголосив Олег МАРТИНЕНКО, начальник управління моніторингу дотримання прав людини Міністерства внутрішніх справ. По-перше, ані в рекомендаціях, ані в самому звіті не повністю відображено роль неурядових організацій в ініціюванні всіх позитивних змін законодавства, які вже зроблено. При цьому міжнародні експерти не стимулюють громадських організацій до подальших дій. По-друге, звіт може не сприйняти МВС, бо в документі стосовно нього викладено не зовсім точні дані та майже зовсім відсутня інформація про діяльність такого органу, як Інспекція з особового складу МВС, що залучається до розслідування випадків катувань і жорстокого поводження.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав: подання скарги про порушення статті 3 Європейської конвенції з прав людини особою, котра зазнала з боку поліції чи інших уповноважених органів держави жорстокого поводження, вимагає проведення ефективного офіційного розслідування. За загальним правилом довести факт жорстокого поводження має сам заявник. Однак доведення обов’язково переходить від нього до держави у разі, коли особа, перебуваючи в здоровому стані, потрапляючи під контроль держави, отримує тілесні ушкодження. За таких обставин саме держава повинна обґрунтовано пояснити причини їхньої появи.

У 2008 році держава направила до Страсбурга всього 15 зауважень стосовно кримінальних аспектів, у 2009-му – 87 зауважень щодо кримінальних аспектів, з яких 16 – на скарги стосовно жорстокого поводження і стільки ж – лише на початку 2010-го. Нині Європейським судом ухвалено вже 12 рішень про порушення Україною прав осіб в частині заборони жорстокого поводження. За словами Юрія ЗАЙЦЕВА, Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, це не пов’язано зі зростанням у державі кількості актів жорстокого поводження. Швидше за все, просто зросла обізнаність наших громадян із міжнародними інструментами захисту прав людини та механізмом подання заяв до Суду.

Цю думку підтвердив і начальник міжнародно-правового управління Генеральної прокуратури Віталій КАСЬКО. І додав, що «відповідно до вимог Європейського суду слід дотримуватися критеріїв ефективності розслідування, яке, зокрема, повинно бути невідкладним і ретельним. Особи, відповідальні за його проведення, мають бути незалежними від потенційних підозрюваних і неупередженими. Натомість тісні службові стосунки між районним прокурором і слідчими або так званий негативний корпоративізм не зможуть гарантувати незалежності та неупередженості при розслідуванні скарг на дії працівників міліції цього ж району».

Аркадій БУЩЕНКО, голова правління Всеукраїнської асоціації громадських правозахисних організацій «Українська Гельсінська спілка з прав людини» погодився з висновками європейського експерта про центральне місце зізнання підозрюваного в українській кримінальній юстиції: «Десятки минулих років міцно «підсадили» на «ін’єкцію зізнання» вітчизняне правосуддя через усім відомі причини. Тому іншими, альтернативними, інструментами, що дозволяють віднаходити істину, воно просто не володіє: слідчі, прокурори та судді не вміють працювати з непрямими (побічними) доказами й обставинами та аналізувати їх. Але пригадаймо, що відповідно до суті кримінального правосуддя зізнання лише у виняткових випадках може братися судом до уваги в сукупності його оцінки з іншими доказами! Злочинець, як правило, не хоче зізнаватися у скоєному, й усі правоохоронні органи світу якось навчилися з цим боротися, а ми – ні».

Практика засвідчує: найуразливішою до порушення прав є затримана особа. Про результативні методи судового контролю, зокрема під час обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, розповіла проректор з навчальної та наукової роботи Академії суддів Наталя АХТИРСЬКА. «Необхідно звернути увагу судів на те, що їхні висновки не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих із порушенням процесуального порядку їх збирання, а також на неперевірених у судовому засіданні матеріалах досудового слідства. При цьому визнання обвинуваченим (підсудним чи засудженим) своєї вини має бути всебічно перевірене», – підсумувала вона.

У квітні 2008 року законодавець новою редакцією статті 127 Кримінального кодексу, крім скорочення строку позбавлення волі, виключив спеціального суб’єкта – персонал правоохоронних органів, замінивши його необмеженим колом службових осіб, а в 2009 році зі статті 127 спеціальний суб’єкт був виключений взагалі. Проти немилосердних правоохоронців кримінальні справи порушуються за іншою статтею – перевищення влади або службових повноважень. І така підміна часто призводить до спотворення реальної ситуації. Конче необхідно удосконалювати ті частини національного кримінального законодавства, де йдеться про жорстоке поводження та безкарність, переконана головний консультант відділу моніторингу ефективності законодавства Інституту законодавства Людмила ЛЕВИЦЬКА. У своєму виступі, вона, зокрема, констатувала наявність відомчого правового нігілізму, що демонструють на всіх етапах кримінального процесу його учасники–представники держави, котрі ігнорують суб’єктивні права громадян. «Гіпертрофована «корпоративна солідарність» зумовлює поширення почуття безкарності, наслідком якої є вседозволеність», – підкреслила Л. Левицька.

Декілька спроб розробки нового Кримінально-процесуального кодексу в Україні так і не увінчалися успіхом. Нині продовжує діяти Кодекс 1960 року. Головний консультант відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Леонід ЧУМАК ви-
словив упевненість, що «звичайної реформи законодавства буде недостатньо. Проблема полягає не в удосконаленні законів, а в їхньому неухильному виконанні всіма членами суспільства. І ефективність діяльності правоохоронних органів залежить не лише від їх тісної взаємодії та координації зусиль, а й від правової культури громадян».

З метою викорінення практики застосування тортур лунали пропозиції про забезпечення незалежного медичного обстеження особи та кваліфікованої юридичної допомоги з моменту затримання (бо призначені державою адвокати фактично працюють не на клієнта, а на міліцію). При цьому не зайве було б проводити відеофіксацію кожного допиту (принаймні тих осіб, котрі відмовляються від адвоката, або якщо адвокат призначений державою).

Учасники «круглого столу» одностайно висловилися за заборону застосування в оцінці ефективності діяльності органів внутрішніх справ планових показників розкриття злочинних посягань. Адже на практиці це призводить до використання методів жорстокого поводження із затриманими з метою отримання зізнання їх у злочинах, а також фальсифікації статистичної звітності щодо розкриття останніх.

Автор: Світлана ФІЛОНЕНКО

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №12/2015 №12
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Комітет Палати представників затвердив статті звинувачення у справі імпічменту Трампа Вчора, 13 грудня

"Нафтогаз" планує у 2020 роцi cтворити бiржу для торгiвлi газом Вчора, 13 грудня

Швейцарія продовжила на рік замороження активів Януковича Вчора, 13 грудня

Влада планує змінити порядок надання монетизованих пільг на комуналку Вчора, 13 грудня

Нафтогаз та Газпром ведуть перемовини у Відні — ЗМІ Вчора, 13 грудня

Україна і Молдова підписали меморандум щодо постачання газу Вчора, 13 грудня

Німецький міністр звинуватив Путіна в спробі виправдати вбивство в Берліні Вчора, 13 грудня

Реструктуризація "зеленого" тарифу: Мiнекоенерго не пiдтримує запропонований нардепами сценарiй Вчора, 13 грудня

Президент розповів, кому найбільше підвищать пенсії Вчора, 13 грудня

Європейська Рада продовжила санкції проти Росії Вчора, 13 грудня