передплата Українською | In English

№9, травень 2010

Зубна щітка для хребта як запорука міцного здоров'я

Поділитися:

На підступах до професійних пенатів В’ячеслава Євмінова ловиш себе на думці, що нібито дефілюєш подіумом. Це відбувається підсвідомо. Бо ж просвердлить лазерним поглядом: матимеш потім, що слухати про свою потворну поставу. Із такими міркуваннями стаєш перед ясні очі автора унікальної методики. Який, до речі, не збирається ані «свердлити», ані критикувати. Ще Євмінов зовсім не забронзовілий як для людини-легенди та доволі молодий для поважного віку. На свою знамениту дошку не заганяє нагайкою, щойно оцінивши твою криву спину. Проте влаштує такий лекторій про здоров’я хребта, так усе розкладе по полицях, що стрімголов рвонеш до чарівного профілактора. Так офіційно зветься дошка Євмінова.

Американці, адаптуючи дошку до свого ринку, на­звали її зубною щіткою для хребта. Й потрапили в «десятку», адже велика мрія В’ячеслава Володимировича – привчити кожну людину користуватися профілактором так само автоматично, як ми це робимо з банальною щіточкою для зубів.

Не так давно у Маріїнському парку, за кілька кроків від Верховної Ради, ніби з-під землі, виріс яскравий спортмайданчик небаченої досі конструкції. Це – теж ноу-хау Євмінова.

В’ячеслав Володимирович – невиправний трудоголік-жайворонок. В офісі – вже о 7.15 («Для творчої роботи ліпшого часу не знайти»). А ще він – депутат Оболонської райради та об’єкт для зазіхань піратів. Ні, не сомалій­ських – українських.

В’ячеслав Володимирович Євмінов (1940 р. н.) – ви­нахідник унікального лікувально-спор­тив­ного тре­нажеру та методики, спрямованої на профілактику хвороб хребта та його оздоровлення. Засновник і керівник приватного підприємства «Спор­тив­ний клуб «ЮКА», президент «Вер­тебрально-оздоровчого центру Єв­мінова».

1970 – закінчив Київський дер­жавний інститут фіз­куль­тури та спорту. 1973–1983 – старший тре­нер у збірній СРСР з ака­де­мічного веслування. 1992 – перший президент федерації ака­де­мічного веслування Украї­ни, президент спортивного веслувального клубу «Дніпро». За час своєї спортивної кар’єри під­готував 52 майстри спорту, Брав участь в Олімпійських іграх і чем­­піонатах світу. Заслужений тренер України. 1980 – нагородже­ний Почесною грамотою Пре­зидії Верховної Ради УРСР за під­готовку призерів Олімпійських ігор.

Спортивній кар’єрі Євмінова завадило захворювання хребта. Шукаючи порятунку від болю в спині, розробив власну методику та дошку (профілактор). В’ячеслав Во­­ло­ди­мирович повністю одужав і водночас подарував можливість ефективного лікування 350 тисячам інших людей. Як всесторонньо розвинена та небайдужа особистість винайшов, запатентував спортивні ігрові майданчики «ЮКА», які можна ви­корис­то­ву­вати протягом року, адап­тував до них популярні види спорту. Як депутат Оболонської райради (м. Київ) втілює в життя програму «Здорова людина – здорова нація», ініціюючи забудову та ре­конструкцію спортивних комп­лек­сів у столиці.

Серед розмаїття спортивних фетишів у робочому кабінеті Євмінова царює костюмований портрет нашого героя, який наче просто з середньовіччя здійснив прорив у часі.

– В’ячеславе Володимировичу, звідки це творіння?

– Від художниці, яку вилікував: вона до цього вже зовсім не могла малювати – так боліла спина. А вза­галі, із усіх оригінальних дарунків можна було б улаштувати музей. Серед них є навіть «Ода про­філактору».

– А з чого розпочалася справа життя, що врешті удостоїлася оди?

– На початку 1990х разом із колегами взялися будувати тре­нажерний зал біля водної станції. Нам завезли три­тонні бетонні блоки, 300кілограмові плити, інші матеріали. І ми власноруч усе це тягали. Так я обзавівся грижею. Сказати те, що пройшов усі кола пекла, – отже, не сказати нічого. Лікувався тра­диційно й нетрадиційно. Потім мені запро­понували операцію, як завжди, без гарантії на успіх і з подальшою імовір­ністю опинитися в інвалідній колясці. Спробував допомогти собі сам. Треба ж було якось вибор­суватися. За першою освітою я інженерконструктор, за другою – тренервикладач. Добре орієнтуюся в ана­томії, фізіології, біохімії, біо­механіці. Таке поєднання знань дало змогу впритул наблизитися до теми мого одужання. Унаслідок певних старань народилася дошка Євмінова. Займався до чотирьох годин на день. Коли через 11 місяців приніс знімок до інституту ортопедії, варто було подивитися на реакцію медиків (вони, до речі, згодом підтримали мене в моїх починаннях). Отже, від грижі завдовжки 9,6 см залишилося близько 2 мм.

– Для отримання позитивного результату треба бути еле­мен­тар­но нелінивим...

– Часом повторюю, що єдиним проколом моєї методики є лінощі. Тому розробляємо її різновиди залежно від адресності. Приміром, для дітлахів дуже важливий змагальний, ігровий чинник.

– Значною мірою спрямовуєте ваші розробки саме на дітей. І чимало уваги приділяєте боротьбі зі страш­ним звіром на ім’я сколіоз. Востаннє чула про нього колись давно від першої вчительки, кот­ра нас періо­дично ним лякала.

– Однак це вельми серйозне захворювання набуло шаленого розмаху саме нині. 20–30 років тому викривлення хребта було притаманне невеликій кількості дітей. А нині це явище поголовне. Понад 90 відсотків мають порушення постави або ско­ліо­тичну деформацію хребта. За даними фахівців, проблема з віком прогресує. Узяти, приміром, той самий сколіоз. У 1–4 кла­сах він спостерігається в 10 відсотків обстежених, у 5–8 – вже в 30%, у 9–11 – у понад 40%. Тож зрозуміло, що захво­рювання не природжене, а набуте.

– І причини здебільшого на поверхні?

– Передусім, це, звісно, – спосіб життя. Низька фізична активність. У дітей є вроджена потреба рухатися. Виходить мама на прогулянку з дитиною, та виривається, хоче лазити, бігати, аж раптом чує: впадеш, розіб’єшся!.. Так під­страховуйте!..

– Але ж вони тепер з 2–3 років за комп’ютери сідають.

– А батьки навіщо, бабусі, дідусі? Треба чітко визначати, скільки малюк перебуває біля комп’ютера. Ясна річ, цей термін згодом збільшується. Проте час, відведений на фізичні навантаження, має зберігатися незмін­ним упродовж життя… Ви сьогодні вмивалися?

– Аякже!

– Відповідаєте, навіть не замис­лив­шись. Ось на такому рівні слід прищеплювати звичку до фізичних вправ, доводити її до автоматизму. А що спостерігаємо в реальності? Шкільні програми ускладнюються, нерухливий спосіб життя дедалі превалює.

– Даруйте за скепсис, але ніколи не вірила, що фізичні вправи гарантують здоров’я до смерті.

– Уважаю, що будьяка людина здатна зберігати своє здоров’я упродовж усього життя. Якщо пра­цюватиме над собою, а не плистиме за течією. Має бути елементарна культура здоров’я. Якої, власне, й треба навчати майбутні покоління. Чудово усвідомлюємо, що від медицини залежить лише 10 відсотків нашого здоров’я. Набагато доцільніше інвестувати в профілактику, попередження хвороби, ніж у її лікування. Діти сьогодні забезпечені фізичною активністю лише на 6–8 відсотків від своєї природної потреби. У школах 2–3 уроки фізкуль­тури на тиждень, та ще й половину учнів звільнено від занять.

– Деяких батьків нажахали повідомлення про дитячі смерті на уроках фізкультури…

– Річ у тім, що уроки часто неграмотно сплановані. Кажуть учням: біжимо кілометр! А ті не готові до цього.

– У радянських школах було те саме.

– Так. Проте рухалися тоді більше. Ходили пішки, фізичною працею займалися. Готові були до наван­тажень. А нині сидять, сидять, аж раптом – побігли! Це ж стрес який!

– А чи готова нерухлива публіка до занять на профілакторі? Придбавши його, що робити далі?

– Почнімо з того, що профілактори ми в нашому центрі не продаємо. Звичай­но, міг би реа­лізовувати їх через спортмагазини або медтехніку. Однак робити цього категорично не можна. Тим паче, що 98 відсотків користувачів вдається до моєї систе­ми як до лікувальної (часом навіть сумніваюся, чи слід було називати дошку профілактором?). Аби лікувати, треба точно знати, що потрібно пацієнтові. Яка в нього патологія? Як вона узгоджується з віком, з фізичною формою? По­чинаємо з найменших амплітуд, особливо, коли наявний больовий синдром. Добір вправ для кожного різний. Кожному на руки видається індивідуальна програма. За місяць від початку курсу зустрічаємося, збільшуємо наван­таження, переводимо на силові програми. Просуваємося від лікувальної стадії до закріплення результату.

– Географічне павутиння ваших діянь досить широке.

– На сьогодні профілактор випро­бували на собі близько 350 тисяч осіб. Лише в Україні маємо 86 філій. Майже 20 – за кордоном. Охоплені громадяни Росії, Польщі, Німеччини, Ізраїлю, Америки… Просування на Захід не таке активне, адже патен­тування – недешеве задоволення. Тож патентую й поступово рухаюся далі. Для скорочення відстаней, до речі, запровадили онлайнкон­сультування.

– Профілактори на вигляд різні…

– Ми робимо їх залежно від зросту, ваги. Щоправда, американці попросили придумати дошку, яка відповідала б особливостям їхніх будинків. Бо ж там у них стіни фанер­ні, не здатні витримати кріплення профілакторів. Довелося розробити спеціальну модель, яка тримається на телескопічній тринозі… Дошки виготовляємо переважно

з сосни. Відбірної, без сучків. Можна зробити з липи, вільхи, інших листяних порід. Навіть африкан­ського дубу. Бува, приходять круті та просять, при­міром, із кипарису. Бо замовник – кипарис за гороскопом.

– Ваша методика, мабуть, неоране поле діяльності для науковців.

– Чому ж неоране? Уже скільки дисертацій захистили! Тому стократ прикріше боронитися від піратів­невігласів. Іще й наш найгуманніший у світі суд їх не карає так суворо, як вони на те заслуговують. Шкода від них колосальна! Пірати нікого не консультують, а просто виробляють і продають дошки. Дурять людей. Та ще й викрали з внутрішньої картотеки цидулки: що і як виконувати на про­філакторі. Зробили диск на продаж (маємо величезний арсенал вправ – понад 150 видів). А потім у людей трапляються загострення. Теле­фонують сюди: ґвалт! Профілактор не допомагає!.. Але до нас це не має жодного стосунку. Наші пацієнти всі зареєстровані. Таким чином від­бувається дискредитація методу.

– Чим пірати заманюють наїв­них українців?

– Реалізують дошки дешевше, бо не пропонують медпослуг. До того ж, ці шахраї здебільшого викорис­товують крадені матеріали. Один, наприклад, виготовляє профілактори на відомому машинобудівному заводі.

– Хай там як, але їм однаково вас не наздогнати…

– Створюю технології, спрямовані на самооздоровлення. Не вимагаючи бюджетних коштів. Так, часом залучаю спонсорські. А школам Оболоні подарував п’ять спортивних ігрових майданчиків, які розробив. Таких по Києву вже є 18. Вони багатофункціональні. Їх можна викорис­товувати протягом року. До них адаптовані футбол, хокей, бас­кетбол, гандбол, волейбол, бад­мінтон тощо. Майданчик встановлюється де завгодно: у великому парку чи в дворі. У такому комплексі можна поєднати тренажерні зони, гімнастичні приладдя, гойдалки, каруселі, пісочницю, башту з гір­ками... А займає він територію діа­мет­ром лише 10–12 метрів! Якби небідні люди допомогли у встанов­ленні таких майданчиків, увіч­нили б свої імена. І всі їм дякували б.

– У чому головна фішка методики Євмінова?

– Жодну людину не обминуть проблеми хребта. 80 відсотків хво­роб напряму з ним пов’язані. Моя методика дає можливість мільярдам людей користуватися нею самостійно й отримувати результат. Такий, який не снився медицині. Усі мої розробки роз­раховані на бюджет родини, котра повинна сама піклуватися про своє здоров’я. І пам’ятати: профілактика понад усе!

Автор: Ольга КЛЕЙМЕНОВА

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата