передплата Українською | In English

№7, квітень 2010

Конституційно-правові поняття «державний устрій» та «територіальний устрій» і застосування їх у юридичній науці

Поділитися:

З історії відомо чимало фактів, що переконливо свідчать про важливість питань організації території держави як для повсякденного життя, так і для успішності її внутрішньої політики, а в кінцевому підсумку і для її історичної долі. Тому організація державної території, її поділ на складові частини, засади й особливості стосунків між центром та органами місцевої влади завжди були предметом пильної уваги і на них зважали як у поточній політичній діяльності, так і у приписах правового характеру, що діяли й діють сьогодні в Україні та інших державах. Питання територіальної організації держави та територіального управління, як правило, вирішуються в актах не лише поточного законодавства, а й фундаментального характеру. У конституціях різних держав існує практика прямого застосування таких понять, як «територіальний устрій держави», «федеративний устрій», «політико-адміністративний режим» [6].

З огляду на це сучасна юридична наука приділяє велику увагу зазначеним питанням. Пов’язані з територіальною організацією і поділом держави юридичні терміни, які вживають у конституціях та законодавчих актах, нерідко є продуктом аналітичних зусиль юридичної науки, хоча іноді процес набуває зворотного характеру, і термін, більш-менш удало вжитий законодавцем, береться «на озброєння» правовою доктриною та надовго затримується в її понятійному інструментарії.

Територіальна організація держави є предметом ґрунтовного дослідження одразу двох відгалужень вітчизняної правничої науки: теорії держави і права та конституційного права. В рамках комплексного дослідження проблем територіальної організації держави юридична наука вивчає й особливості структури та функціонування державного механізму, які пов’язані з поділом державної території на складові частини.

Поняття «державний устрій та територіальний устрій» використовуються юридичною наукою серед інших понять, що стосуються організації й функціонування держави і можуть містити територіальну організацію як складовий елемент. Водночас у конституційному праві застосовуються й поняття («адміністративно-територіальний устрій», «адміністративно-територіальний поділ» тощо), які охоплюють лише деякі аспекти територіальної організації держави і є видовими стосовно, зокрема, такого поняття, як «територіальний устрій». Однак попри те, що в наукових працях останніх десятиліть поступово починає окреслюватися комплекс побудованих у певному порядку державно-правових категорій різного обсягу та рівня, з допомогою яких здійснюється аналіз, зокрема, й територіальних аспектів організації та діяльності держави, застосування та інтерпретація цих категорій і понять нерідко мають суперечливий характер. Така суперечливість спостерігається і в разі застосування понять «державний устрій» та «територіальний устрій». Для з’ясування витоків, суті та значення цієї суперечності потрібно розглянути проблему в ширшому контексті й дати хоча б короткий огляд конституційно-правових понять загального характеру, якими, окрім іншого, охоплюються й територіальні аспекти організації держави.

Серед конституційно-правових понять такого роду найзначущішим є «конституційний лад». Воно охоплює не лише відносини, пов’язані з територіальною організацією держави, а й велику кількість інших конституційно-правових суспільних відносин. Його фундаментальний характер є загальновизнаним.

У науковій літературі по-різному розуміють поняття конституційного ладу, немає одностайності у цьому питанні й серед українських учених. Зокрема, В. Погорілко взагалі утримувався від формулювання однієї узагальненої дефініції конституційного ладу, характеризуючи його за суттю як «певний тип конституційно-правових відносин, зумовлених рівнем розвитку суспільства, держави і права», за змістом як «державний та суспільний лад, конституційний статус людини й громадянина, систему безпосереднього народовладдя, організацію державної влади і місцевого самоврядування, територіальний устрій, основи національної безпеки та інші найважливіші інститути конституційно-правових відносин», а за формою як «систему основних організаційних і правових форм суспільних відносин, передбачених Конституцією, тобто основних видів організації і діяльності держави, суспільства й інших суб’єктів конституційно-правових відносин». Ю. Тодика визначав конституційний лад як «устрій держави і суспільства, закріплений конституційно-правовими нормами» [10]. На думку Л. Гарчевої та О. Ярмиша під конституційним ладом слід розуміти «спосіб організації суспільства, де держава обмежена правом, є політичною організацією громадянського суспільства, має демократичний правовий характер, де людина, її права, свободи, честь, гідність визнаються найвищою соціальною цінністю, а їх дотримання й  захист – основним обов’язком держави» [2].

У роботах вітчизняних учених-конституціоналістів наголошено, що поняття конституційного ладу охоплює категорії суспільного та державного ладу, які є найважливішими його елементами.

Категорія конституційного ладу широко використовується і російськими вченими-конституціоналістами у роботах, присвячених конституційному праву Росії. Але це поняття розуміють по-різному. Не маючи на меті вичерпного викладення точок зору російських учених на це питання, обмежимося двома прикладами: М. Баглай і Б. Габричідзе вважають, що конституційний лад – це порядок, за якого забезпечуються права й свободи людини та громадянина, а держава діє відповідно до Конституції [1], натомість О. Кутафін характеризує конституційний лад як форму (чи спосіб) організації держави, що забезпечує її підпорядкування праву і характеризує її як конституційну державу [5]. Останнє з наведених визначень за своїм змістом близьке до тих дефініцій, якими українські вчені визначають поняття державного ладу.

Категорія «державний лад» є, як уже зазначалося, частиною ширшого поняття конституційного ладу, і визначається українськими вченими-конституціоналістами як «будівництво держави (державне будівництво) або її устрій та діяльність». Загалом державний лад інтерпретується як дуже широка за змістом категорія, що серед іншого охоплює і принципи територіального устрою (територіальної організації) країни. Та одночасно з поняттям державного ладу деякі вчені використовують і поняття «державний устрій», яке пропонується визначати через форми держави: форму правління, політичний режим та територіальний устрій. Іноді в літературі наводять і поняття «державний устрій (лад)» [2; 11].

Поняття державного устрою використовують і російські вчені-конституціоналісти, до того ж його зміст нерідко обмежується лише питаннями територіальної організації держави. Зокрема, О. Кутафін визначає державний устрій як територіальну організацію держави, що характеризується певною формою правових відносин між державою загалом та її частинами, пов’язаною з їх правовим статусом [5]. І тут привертає увагу те, що в цьому разі поняттю «державний устрій» дається інтерпретація, що є дуже близькою до змісту, який у роботах деяких українських науковців надається поняттю «територіальний устрій» (або  «територіальний устрій держави»).

Отже, в роботах із конституційного права використовують два різні доктринальні поняття («державний устрій» та «територіальний устрій») практично в одному й тому само значенні. Це може бути викликано різними причинами. У цьому разі таке використання названих понять, на нашу думку, зумовлене особливостями категоріального апарату загальної теорії держави і права, які сформувались і набули усталеного вигляду ще за радянських часів. Як відомо, в радянській теорії держави та права одним із фундаментальних було поняття «форма держави». Воно має три основні складові елементи, до яких разом із формою державного правління та державним (політичним) режимом належить «форма державного устрою», що визначалась як «адміністративно-територіальний устрій держави, характер взаємовідносин між частинами держави та між центральними і місцевими органами». Названі поняття і нині використовуються в сучасних українських та російських наукових і навчальних виданнях із питань теорії держави і права [3; 4; 7–9], водночас типовою є інтерпретація цього поняття, згідно з якою у ньому відбивається «спосіб устрою державної влади, за якого державна територія поділяється на складові частини, а порядок взаємовідносин держави з її частинами закріплено в конституційних актах», тобто інтерпретація в значенні, що передбачає саме особливості організації державної території. Очевидно, під впливом цієї конструкції, яка тривалий час посідає чільне місце у вітчизняній правовій доктрині, деякі вчені-конституціоналісти під час розгляду питань організації державної території застосовують термін «державний устрій» як поняття, що є базовим для терміна «форма державного устрою». Ті, хто дещо критичніше ставиться до ключових понять, застосовуваних сьогодні  в теорії держави і права, оперують в аналогічних випадках поняттями «територіальний устрій» або «територіальний устрій держави».

Наявність понятійних зв’язків між юридичною наукою, яка має узагальнюючий характер (теорією держави і права), та певною галузевою юридичною наукою (в нашому випадку – наукою конституційного права) у принципі є цілком природним явищем. Однак у цьому разі взаємозв’язок призводить до використання двох різних термінів для позначення, по суті, одного і того само феномену, що навряд чи на користь правовій доктрині, і нерідко створює плутанину під час вивчення правових проблем територіальної організації держави. Наприклад, у підручнику О. Фрицького «державний устрій України» визначається як «її (вочевидь, держави. – Прим. авт.) територіальна організація, що характеризується певною формою конституційно-правових відносин між державою загалом та її складовими частинами», а «територіальний устрій» – як «територіальна (або національно-територіальна) організація державної влади» [11]. Неважко помітити очевидну подібність дефініцій. Тому бажано зробити вибір на користь якогось одного з названих термінів і відновити єдність термінології з цього питання як у теорії держави і права, так і в конституційному праві. З огляду на це варто докладніше розібратись, який же із двох термінів є вдалішим і прийнятнішим для застосування в позначенні комплексу питань, пов’язаних із територіальною організацією держави і територіальним управлінням.

Спочатку докладно проаналізуємо термін «державний устрій». У правовій науці він використовується не лише в наведеному вище значенні, яке названо «вузьким», а й у «широкому розумінні» як поняття, що охоплює питання «державного устрою загалом (соціально-економічні та політичні основи держави, основи правового статусу її громадян, територіальний устрій держави, система державних органів)».

Появу аналізованого терміна і його застосування у правовій доктрині у «вузькому» значенні вчені іноді пов’язують із упливом сталінської Конституції СРСР 1936 року, у якій назву «Державний устрій» мала глава ІІ, де регулювалися питання територіального устрою. До того ні в радянській, ні в дореволюційній російській правовій доктрині, ні в роботах іноземних учених-юристів термін «державний устрій» у такому значенні не вживався. Можна припустити, що поява цього терміна зумовлена політичними особливостями тодішньої епохи, коли написання і публікація статті, монографії, іншої роботи, де містилось будь-яке, навіть зовсім незначне і формальне відхилення від документів, які вважалися втіленням «генеральної лінії» партії й держави (Конституція СРСР офіційно вважалась саме таким документом), могли мати для їхнього автора трагічні наслідки.

У пострадянський період учені-конституціоналісти почали висловлювати сумнів у коректності застосування цього терміна у «вузькому значенні», а іноді й похідних від нього термінів. Зокрема, Б. Страшун та С. Кашкін вважають вживання у «вузькому значенні» терміна «державний устрій» невдалим, оскільки «у звичайному розумінні державний устрій є синонімом устрою держави, що охоплює не тільки територіальний аспект її організації». М. Малишко критично ставиться до застосування терміна «форма державного устрою», вважаючи, що відповідні питання точніше відтворює термін «територіальний устрій держави». В. Чиркін, висвітлюючи у своєму підручнику з конституційного права питання територіальної організації інших держав, вважає за краще не застосовувати з цією метою термін «форма державного устрою».

І справді, якщо абстрагуватися від звичних для юристів, вихованих у традиціях радянської юридичної школи, уявлень про базові поняття, які характеризують форму держави, то стає очевидним штучний характер зведення змісту слів «державний устрій» до самого лише територіального аспекту. Слово «устрій» у тлумачних словниках визначено як «установлений суспільний порядок, систему організації чого-небудь». Очевидно, такі значення цього слова є звичними, усталеними в українській мові. Додаючи до слова «устрій» слово «державний», ми в такий спосіб маємо «суспільний порядок, установлений у державі, система організації держави». Тому в українських правників навряд чи може викликати заперечення така теза О. Кокотова та М. Кукушкіна: «Устрій держави охоплює форми правління, територіального устрою, джерело публічної влади та політико-правовий режим її здійснення».

Зважаючи на це, стає очевидним, що розуміння державного устрою лише як територіальної чи політико-територіальної організації держави (державної влади) не узгоджується зі звичним розумінням слів, які складають це словосполучення. До того ж є інша інтерпретація означеного терміна (його «широке» значення), що принаймні прямо не суперечить цьому звичному розумінню. За таких умов неможливо логічно пояснити, чому такі аспекти побудови держави, як, наприклад, її світський (чи, навпаки, клерикальний) характер, розподіл державної влади, правові засади громадянства та, зрештою, й форма державного правління, не повинні входити до  поняття державного устрою як його елементи.

Термін «територіальний устрій» (або «територіальний устрій держави») в українській правовій науці поширився уже в пострадянський період. Поява й поширення його були зумовлені потребою знайти і запровадити в науковий обіг поняття об’єднувального й узагальнюючого характеру стосовно таких термінів, як «федеративний устрій», «адміністративно-територіальний устрій», «адміністративно-територіальний поділ», що досить широко вживались у політологічній та юридичній літературі ще й за радянських часів. Саме тому сьогодні, аналізуючи складові елементи територіального устрою, науковці широко оперують названими поняттями.

В юридичній літературі іноді можна знайти міркування про «широке» та «вузьке» розуміння територіального устрою. Щоправда, інтерпретація «широкого» розуміння цього терміна має досить суперечливий характер. Зокрема, О. Фрицький вважає, що територіальний устрій держави «в широкому розумінні слова – це форма державного устрою, яка охоплює коло питань, що стосується устрою конкретної держави (державний, економічний, суспільний устрій держави, основи правового статусу людини і громадянина, система органів держави), тобто її територіального устрою». Однак очевидно, що перелічені питання виходять далеко за межі територіальних аспектів організації держави та включення їх до поняття «територіального устрою» не можна визнати ні логічним, ні обґрунтованим. Тому в українській науці конституційного права переважає інше (за термінологією О. Фрицького – «вузьке») розуміння територіального устрою.

Викладене свідчить, що  з точки зору і філологічної інтерпретації відповідних слів, й історії застосування в юридичній науці, й необхідності дотримання термінологічної єдності та уникнення плутанини, і просто з огляду на логіку та послідовність мислення застосування для позначення територіальних аспектів організації держави терміна «територіальний устрій» (або ж «територіальний устрій держави») є вдалішим і виправданішим, аніж застосування терміна «державний устрій». На користь останнього свідчить хіба що тривале застосування похідної форми цього поняття («форма державного устрою») у радянській та вітчизняній теорії держави і права та його значне поширення у відповідній науковій і навчальній літературі. Але було б неправильним і далі застосовувати невдалу назву лише тому, що вона досягла «поважного віку». На нашу думку, сучасний стан розробок вітчизняної юридичної науки (найперше науки конституційного права) дає підстави відмовитися від застосування поняття «державний устрій» у значенні «територіальна організація держави (чи державної влади)». Замість нього у цьому значенні краще вживати термін «територіальний устрій» (чи «територіальний устрій держави»), тим паче, що його застосування відповідатиме сьогоднішнім конституційним реаліям України: адже у чинній Конституції саме цей термін ужито як назву розділу ІХ, присвяченого питанням організації державної території. Відповідно і юристам під час розгляду питань теорії держави краще було б відмовитися від терміна «форма державного устрою» як такого, що характеризує спосіб розподілу території держави на складові частини та відносин між державою та її частинами. Очевидно, що для відтворення в теорії держави цього елементу форми держави доречнішим було б використання терміна «форма територіального устрою».


Джерела

1. Баглай М. В., Габричидзе Б. Н. Конституционное право Российской Федерации: Учебник для вузов. – М.: Издательская группа ИНФРА·М – КОДЕКС, 1996. – 499 с.

2. Гарчева Л. П., Ярмыш А. Н. Конституционное право Украины. – Симферополь: Доля, 2000. – 334 с.

3. Загальна теорія держави і права / За ред. В. В. Копєйчикова. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – С. 76–83.

4. Загальна теорія держави і права. – Харків: Право, 2002. – С. 85–98.

5. Козлова Е. И., Кутафин О. Е. Конституционное право России. 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ЮРИСТЪ, 1998 – 2001. – 520 с.

6. Конституции государств Европы: В 3-х томах. Т. 2 / Под общ. ред. Л. А. Окунькова. – М.: Норма, 2001. – 840 с.

7. Марченко М. Н. Теория государства и права. – М.: ТК Велби; Проспект, 2004. – С. 306–315.

8. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. – К.: Атіка, 2001. – С. 53–58.

9. Теория государства и права. Курс лекций. – М.: Юристъ, 2001. – С. 79–80, 86.

10. Тодыка Ю. Н. Основы конституционного строя Украины: Учеб. пособ. – Харьков: Факт, 1999. – 320 с.

11. Фрицький О. Ф. Конституційне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 536 с.

Автор: Василь Грицак

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №12/2015 №12
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Іллєнко: Якщо влада замислиться щодо капітуляції, то ми зберемо ще більше людей, ніж шість років тому! Сьогодні, 09 грудня

Нова програма МВФ допоможе економіці України зростати швидше — Гончарук Вчора, 08 грудня

Євродепутати засипають Apple листами через "російський Крим" 07 грудня

Вибух у багатоповерхівці в Словаччині: 7 загиблих, 1 зниклий безвісти 07 грудня

Гончарук: чутки про окремі двосторонні переговори щодо газу — це маніпуляції 06 грудня

НАБУ взялося за "слугу народу" Холодова через табачні правки 06 грудня

Ринок землі: Арахамія сумнівається в ухваленні законопроєкту до кінця року 06 грудня

Криклій про пост Кравцова: я вирішив, що він хоче воювати на білому коні проти всіх 06 грудня

Маркарова розповіла про плани щодо скорочення держборгу 06 грудня

За крок до Майдану: стало відомо, чого насправді хоче українська опозиція 06 грудня