передплата Українською | In English

№5, березень 2010

Вибір честі, вибір частини, вибір - частіше?

Поділитися:

Тільки не треба відразу казати, що заголовок надумано складний. По-моєму, в ньому все досить чітко й просто: якщо вибори самі по собі є торжеством демократії, що визнається в усьому світі, то брати участь у них і зробити свій вибір – справа честі громадянина.

 

11 березня 1990 року було розпочато виведення радянських військ з території Угорщини (відповідно до положень Угоди між урядом Союзу Радянських Соціалістичних Республік і урядом Угорської Республіки про виведення радянських військ, що тимчасово перебувають на території Угорщини), яке завершилося 19 червня 1991 року. Усе нерухоме майно, що використовувалося цими військами, передали угорській стороні в передбачені терміни. Виведення військ відбулося вперше після військового вторгнення у 1956 році СРСР на територію цієї держави.

Чи нам в Україні не визнавати, що робить цей крок аж ніяк не кожний. І тому активно впливає на долю своїх уже чинних або потенційних керівників «від столиць до самих до окраїн» лише частина виборців. Нехай велика, але – частина! І це змушує замислитися: від участі в процесі наші співгромадяни відмовляються через власну лінь та з огляду на погодні умови чи вдома їх утримує щось інше? Наприклад, непохитна впевненість, що їхній голос, їхня участь у найважливіших демократичних процесах нічого не вирішать і не змінять просто тому, що не демократія все це і вибір – не вибір, а так... імітація!

У чому причина так званої політичної апатії, що посилюється? Хтось уже втомився ходити на виборчі дільниці, тому що не бачить належного результату «тут і зараз». Хтось спеціально створює умови, щоб «вирішити своє питання», а паралельно спробувати зробити посміховищем саму ідею «народного волевиявлення». Усі недавні й нинішні розмови про «сильну руку», «авторитетну й тільки тому трошки (ну, звісна річ – тільки тому!) авторитарну владу», нових «Бонапартів та Піночетів», кесарів-цезарів і месій різних калібру та розливу на різних рівнях влади – вони з’явилися не на порожньому місці. Вони – від бажання «поцарювати» безконтрольно, безстроково і безтурботно. І, звісно, цілком безвідповідально. Чи можна цьому протистояти? Звичайно. Навчившись контролювати.

Тож про навчання й поговорімо! І про контроль – теж!

Живуть же люди

У Європейський Союз об’єднані країни з різною історією, різною міццю економіки, різним рівнем життя, різною історичною пам’яттю й навіть різними демократичними традиціями. Все це не заважає їм бути успішнішими (нехай з гіркотою, але доводиться це визнавати!) за нас. І вже цей факт виправдовує вивчення напрацьованого ними досвіду. Тим паче, що попереду в нас вибори до місцевих рад, які хотілося б провести так, щоб не було потім ні соромно, ні боляче.

То як там у них відбувається висування і хто рекомендує «найкращих із найкращих»? Єдиного рецепту, з’ясовується, немає. Отже, немає й особливої таємниці, дізнання якої автоматично розв’язує проблему.

Лише партії представляють суспільству потенційних кандидатів у Португалії і ФРН. В Австрії, Бельгії, Хорватії, наприклад, кандидатом у депутати регіональних і місцевих органів влади можна стати в разі висування політичними партіями й блоками. Спробувати свої сили не заборонено і незалежним кандидатам. Кожен громадянин вільний самостійно штурмувати вершини влади!

Не схильні до блокування різних політичних сил у Великій Британії, Греції, Данії, Ірландії, Іспанії, Люксембурзі, Нідерландах, Швеції. Тут або «люди партії», або «незалежні». У Словаччині незалежні самовисуваються окремим списком. У Франції незалежним щиро раді лише на виборах до муніципальних рад з кількістю виборців до 3 500 осіб і на виборах до рад департаментів в одномандатних округах.

В Естонії та Румунії право на рішення – у партій та виборчих об’єднань. Останні й формують списки незалежних. У Латвії в муніципалітетах із кількістю виборців не більш як 5 000 право висування кандидатів на виборах надано партії, блоку партій, декільком партіям, що не створили блоку, зборам (асоціаціям) виборців. У муніципалітетах у межах округів з кількістю виборців понад 5 000 право висування кандидатів надано партіям, блокам і партіям, що не створили блоку.

В Італії – теж партії і блоки. У Литві «місцевою специфікою» можна вважати наявність у громадських організацій права висувати свого «незалежного кандидата». Ну просто як у перебудовному СРСР, коли навіть товариства та спілки філателістів, книголюбів або там мисливців і рибалок не оминули...

Оригінальнішою за інших є Польща, де рішення про висування кандидатів за персоналіями приймаються комітетами виборців, утвореними партіями, блоками, виборцями і громадськими організаціями. Утім, дивуватися такому підходу не доводиться – в національних традиціях колективне, нехай і непросте, обговорення кандидатур. Поляки собі королів обирали! І голос пересічного шляхтича в такій справі був аж ніяк не менш значний, ніж голос магната...

Та якщо нічого особливого немає в процесі висування, то, можливо, потрібно лише правильно визначитися з виборчою системою? Тим паче, що асортимент тут невеликий – мажоритарна система, пропорційна та змішана. З різновидами, звичайно...

МАЖОРИТАРНА СИСТЕМА (франц. маjогіtе – більшість) – депутатські мандати (один або декілька) одержують тільки кандидати, які дістали встановлену законом більшість голосів.

Мажоритарна система відносної більшості – обраним вважається депутат, який дістав найбільшу кількість голосів виборців, що брали участь у голосуванні. У разі однакової кількості голосів усе вирішується шляхом жеребкування або проведення повторних виборів. Так чинять у Греції, де на виборах до кінотитів з кількістю виборців не більш як 5 тисяч кандидати, список яких дістав відносну більшість голосів виборців, одержують 3/5 місць у раді. Решта розподіляються між іншими суб’єктами виборчого процесу пропорційно до кількості отриманих голосів.

Щоб ці само 60 відсотків місць дісталися представникам певного списку на виборах до кінотитів з кількістю виборців понад 5 тисяч і префектур, треба дістати 50 відсотків +1 голос виборця. Якщо жоден список не одержав абсолютної більшості голосів у першому турі, проводиться другий тур, до участі в якому допускаються кандидати двох списків, що дістали найбільшу кількість голосів у першому турі. 3/5 місць у раді за результатами другого туру одержує партія, список якої підтримано великою кількістю голосів. Решта місць розподіляються між кандидатами від списків пропорційно до кількості отриманих ними голосів у першому турі.

Мажоритарна система абсолютної більшості – обраним вважається депутат, за якого проголосували більш як половина виборців, що прийшли на вибори. Якщо жоден «не сподобився» – другий тур.

Є ще мажоритарна система кваліфікованої більшості – бути обраним можна тільки в разі, коли одержано певну кваліфіковану більшість голосів виборців, що  є більшою за абсолютну величину (2/3, 3/4). Така система не використовується на виборах регіональних і місцевих органів влади в країнах Європейського Союзу через низьку результативність. Теорія теорією, але, як свідчить практика проведення виборів, жоден сучасний кандидат не має такої великої кількості голосів.

Утім, треба зізнатися, що «чиста мажоритарка» на регіональному рівні не така вже  й популярна у країнах Євросоюзу. Мабуть, дещо послідовно тут діє тільки Словаччина, де місцеві вибори проводять за мажоритарною системою відносної більшості з голосуванням у багатомандатних округах. У великих муніципалітетах мандати розподіляються в декількох багатомандатних виборчих округах. Щонайбільший виборчий округ – 12 мандатів.

У Польщі на виборах до рад гмін, де проживає менш як 20 000 жителів, застосовується мажоритарна система відносної більшості з голосуванням у багатомандатному окрузі – відкриті списки. На виборах до рад гмін з кількістю виборців понад 20 000 жителів, рад міст на правах повіту, рад повітів і сеймиків воєводств застосовується вже пропорційна виборча система з преференційним голосуванням у багатомандатних виборчих округах. І мандати одержать тільки ті суб’єкти висування списків, що подолали виборчий бар’єр у 5% дійсних голосів. Розподіл мандатів між кандидатами здійснюється на основі преференцій виборців. Як це? А ось...

ПРОПОРЦІЙНА ВИБОРЧА СИСТЕМА (лат. рrороrtіо – розмірність) – визначення результатів виборів, коли депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості поданих за них голосів виборців у багатомандатному окрузі. Що більший відсоток голосів дістала партія на виборах, то більший відсоток депутатів вона матиме у виборному органі місцевої влади.

Пропорційна виборча система з жорсткими (закритими) списками – виборець голосує за список партії загалом. Закритими списки називають тому, що під час голосування є можливість бачити лише першу п’ятірку кандидатів, які й визначають «чесне обличчя» політичної сили. Інші, що обираються теж за цим  списком, кандидати, які, можливо, не мають шансів на палку народну любов, пересічному виборцеві невідомі. За такої системи розміщення кандидатів у списку визначає партія. Виборець же під час голосування не має жодних важелів впливу на «пересування». Він лише голосує за весь список загалом.

Пропорційна виборча система преференцій (лат. praeferre – перевага) – дає можливість виборцеві голосувати не тільки за конкретну партію, а й ставити позначку навпроти прізвища кандидата, який викликає найбільшу довіру. Це, звісно, визначає і місце цієї особи в списку...

Система напівжорстких списків передбачає можливість голосування як за списком загалом, так і викреслення або вписання прізвища одного або декількох кандидатів.

У пропорційній виборчій системі результати виборів підраховуються за допомогою виборчого коефіцієнта, який використовують для визначення кількості місць, котру одержить кожен список. Найчастіше використовують простий коефіцієнт – шляхом ділення в кожному окремому окрузі загальної кількості поданих голосів на кількість місць. Є й інші методи – складніші. Та це вже тонкощі...

 

11 березня 1990 року Верховна Рада Литовської Республіки проголосила Акт про відновлення незалежності Литви. У лютому 1991-го незалежність Литовської Республіки визнала Ісландія, у серпні – Росія та решта міжнародної спільноти, а у вересні Литва стала членом ООН. Оскільки вона першою з республік захотіла стати незалежною, союзний уряд різко обмежив постачання до неї енергоресурсів і деяких видів продовольства, вимагаючи платити за поставки за тодішніми міжнародними цінами. Як наслідок у Литві до літа 1990 року різко погіршилася соціально-економічна ситуація. Щоб якось утриматися при владі, литовські лідери погодилися на умову Горбачова, котрий пропонував повернутися до переговорів щодо перебування республіки у складі СРСР в обмін на розблокування поставок продовольства та енергоресурсів. Отже, у червні 1990 року литовські керівники власноруч «продали» незалежність, припинивши дію Акта в обмін на нафту й продовольство.

Має свої нюанси пропорційна система виборів в Австрії і Бельгії, Естонії й Іспанії, Латвії й Литві. А ще в Нідерландах, Португалії, Румунії, Фінляндії, Хорватії, Швеції... В Люксембурзі (країна хоч і маленька, але на диво спокійна!) у муніципалітетах з кількістю виборців більш як 3 000 – пропорційна система з голосуванням за відкритими списками: виборці мають кількість голосів, що дорівнює кількості мандатів в окрузі, і можуть віддати всі голоси на підтримку одного списку або кандидатів із різних списків (до двох голосів за одного кандидата). Місця між кандидатами від партії розподіляються відповідно до преференцій.

А от у муніципалітетах з кількістю виборців до 3 000 – система з перерозподілом місць у два етапи: кожен виборець має стільки голосів, скільки мандатів розподіляється в межах округу, і може голосувати за різних кандидатів від різних списків. Кандидати, що одержали більш як 50% голосів, вважаються обраними. Якщо після цього залишаються вакантні місця, їхню кількість множать на два, що й визначає, скільки кандидатів мають право на участь у розподілі нерозподілених місць. Із цих кандидатів членами муніципальної ради стають ті, хто дістав більше голосів виборців!

Скажете, довго і складно? Зате немає істерик у мас-медіа, обвинувачень у фальсифікаціях і судових процесів.

На підтвердження того, що до справи треба підходити розумно й творчо, звернімося до досвіду Іспанії. Тут на виборах до рад муніципалітетів з малою кількістю виборців (від 100 до 250) застосовується мажоритарна система відносної більшості з голосуванням за відкритими списками в єдиному багатомандатному окрузі, межі якого збігаються з межами муніципалітету. Розподіл мандатів між кандидатами в списках здійснюється на основі наданих їм виборцями преференцій.

А під час виборів до рад муніципалітетів з кількістю виборців понад 250, до рад провінцій і регіональних рад – пропорційна виборча система з голосуванням за закритими списками партій у єдиному багатомандатному окрузі, межі якого збігаються з межами муніципалітету, провінції, автономної області. До участі в розподілі депутатських мандатів на окремих видах виборів допускаються партії, що подолали бар’єр або у 3% (ради провінцій у Країні Басків, законодавчі збори більшості автономних областей), або у 5% (ради муніципалітетів, ради провінцій на Канарських островах, Законодавчі збори Кастилії і Леону, Валенсії, Балеарських островів).

ЗМІШАНА СИСТЕМА діє в Італії на виборах до муніципальних рад з кількістю виборців не більш як 15 000. Вона «прив’язана» до виборів мера, з голосуванням у єдиному багатомандатному виборчому окрузі за кандидатів у списках і одномандатному виборчому окрузі на виборах мера. Партії висувають кандидатів на посаду мера і списки кандидатів до муніципальних рад. Виборець може проголосувати за одну із запропонованих кандидатур на посаду мера і, крім того, надати преференцію одному кандидатові у списку партії. Голоси, віддані за мера, вважаються голосами на підтримку партії, яку він представляє. Мером стає кандидат, що дістав більше голосів. І 2/3 місць у муніципальній раді одержує партія, яку представляє мер! Решта розподіляються між іншими партіями. Розподіл отриманих місць між кандидатами здійснюється на основі преференцій виборців. Із кандидатів, які не одержали преференції, депутатами стають ті, хто у списках був на вищій позиції.

На виборах до регіональних рад змішана виборча система «прив’язана» до виборів глави регіону з голосуванням за правилами пропорційної системи в багатомандатних округах за списки кандидатів. Партії висувають кандидатів на посаду глави регіону і списки кандидатів до ради регіону. Виборець може проголосувати за одну із запропонованих кандидатур на посаду глави і, крім того, надати преференцію одному кандидатові у списку партії. Голоси, віддані за главу, вважаються голосами на підтримку партії, яку він представляє. Главою стає кандидат, котрий на свою підтримку дістав більше голосів, аніж інші. 20 відсотків місць у регіональній раді одержує партія, яку представляє глава. Решта (80 відсотків) розподіляються між усіма партіями-учасниками пропорційно кількості отриманих ними голосів. Осторонь залишаються лише ті, хто не подолав виборчого бар’єра у 3%. Місця, отримані партіями, розподіляються між кандидатами на основі преференцій виборців. Із кандидатів, що не одержали преференції, депутатами стають ті, хто в списках був на вищій позиції.

На виборах до муніципальних рад з кількістю виборців понад 15 000 – змішана виборча система «прив’язана» до виборів мера в єдиному багатомандатному окрузі, межі якого збігаються з межами муніципалітету. Кожному виборцеві надається одна із трьох можливостей: а) проголосувати за мера і партію, яку він представляє; б) проголосувати тільки за мера; в) проголосувати за мера і партію, якої він не представляє.

Якщо кандидат на посаду мера дістає 50% і більше голосів на свою підтримку і партія, яку він представляє, також має 50% або більше голосів, така партія одержує 60% місць у регіональній раді. А решта (40%) місць розподіляються між іншими партіями пропорційно до кількості набраних ними голосів. Якщо кандидат на посаду мера дістає 50% і більше голосів на свою підтримку, але партія, яку він представляє, одержує менш як 50% голосів, місця в муніципальній раді розподіляються між усіма партіями, що висунули списки, пропорційно до кількості набраних ними голосів.

Якщо кандидат на посаду мера дістав менш як 50% голосів, проводиться повторне голосування. Якщо в другому турі він одержав 50% і більше голосів, а партії, яких він не представляє, одержали під час першого туру виборів мера менш ніж 50% голосів, партія, котру представляє мер, одержує в муніципальній раді 60% голосів, а решта місць розподіляються між іншими партіями пропорційно до кількості отриманих ними голосів.

Якщо в другому турі кандидат на посаду мера дістав 50% і більше голосів, а партії, яких він не представляє, під час голосування в першому турі – 50% і більше голосів, місця в муніципальній раді розподіляються між партіями пропорційно до набраних ними голосів. До участі в розподілі мандатів не допускаються партії, які одержали менш ніж 3% дійсних голосів виборців.

На виборах до провінційних рад – змішана виборча система «прив’язана» до виборів глави провінції в єдиному одно- й багатомандатному окрузі, межі якого збігаються з межами провінції. Партія висуває кандидата на посаду глави й закритий партійний список. Виборець голосує тільки за кандидата на посаду глави, і його голос автоматично зараховується як голос на підтримку списку партії. Партія, яку представляє кандидат на посаду глави провінції, підтриманий 50% і більше голосів виборців, одержує в раді провінції 60% місць. 40% місць розподіляються між іншими партіями пропорційно до кількості голосів, відданих за висунутих ними кандидатів на посаду глави провінції. Й те саме правило про ті ж 3%...

Можна витратити ще багато часу й місця на найдокладніший аналіз виборчої системи, приміром, Великої Британії. Тут на базовому і проміжному рівнях застосовується мажоритарна виборча система відносної більшості з голосуванням за кандидатів в одномандатних або багатомандатних округах. А на виборах до Національних зборів Уельсу, муніципалітету Великого Лондона й парламенту Шотландії – змішана виборча система: виборець має два голоси – по одному для голосування в одномандатному й багатомандатному округах за виборчий список. В одномандатних округах застосовується мажоритарна виборча система відносної більшості, у багатомандатному – пропорційна виборча система з голосуванням за списки.

У Німеччині на всіх місцевих і регіональних виборах у землі Саар – пропорційна виборча система з голосуванням за закриті списки партій у декількох багатомандатних округах. На виборах до муніципальних рад та окружних зборів застосовується пропорційна або змішана виборча система з голосуванням за закриті партійні списки в одному (Баварія – муніципальні ради й окружні збори, Гессен – лише вибори до муніципальних рад) або декількох багатомандатних округах. До участі в розподілі мандатів допускаються всі партії (Нижня Саксонія, Гессен, Баден-Вюртемберг, Північний Рейн-Вестфалія, Саксонія-Анхальт) або лише ті, що подолали виборчий бар’єр у 5% (Шлезвіг-Гольштейн, Гамбург, Бремен, Саар, Мекленбург-Західна Померанія, Тюрінгія), у 3% (Берлін) і навіть 3,03% (Рейнланд-Пфальц).

А на виборах до ландтагів Бремена, Гамбурга – пропорційна виборча система з голосуванням за закритими партійними списками в декількох багатомандатних округах (у Бремені – в двох). До участі в розподілі мандатів допускаються партії, що подолали 5-відсотковий виборчий бар’єр. На муніципальних і окружних виборах у Північному Рейні-Вестфалії, Шлезвігу-Гольштейні, на виборах до ландтагів у землях Баварія, Баден-Вюртемберг, Берлін, Бранденбург, Гессен, Нижня Саксонія, Мекленбург-Західна Померанія, Північний Рейн-Вестфалія, Рейнланд-Пфальц, Верхня Саксонія (Саксонія-Анхальт), Шлезвіг-Гольштейн, Тюрінгія – застосовується «зв’язана» змішана виборча система з голосуванням в одномандатному й багатомандатному округах за закриті партійні списки. Можливість одержання партією додаткових місць у ландтазі за рахунок одномандатних округів (мажоритарної складової виборчої системи) поставлено в залежність від того, чи долає вона 5-відсотковий виборчий бар’єр у межах відповідної землі. Кожен виборець, як правило, має два голоси – один в одномандатному й один у багатомандатному виборчих округах.

Скажете, складно й надто розмаїто? Але на те Німеччина й федерація. Тут кожен суб’єкт сам вирішує, як йому жити і як собі керівництво обирати. Країна натерпілася і від роздробленості, і від фюрерів – наразі й слово це слушно писати без лапок на цілковитій підставі. Тож перш ніж казати, що в них «щось не так» і заморочок багато, згадайте: це одна з найбагатших країн світу, що має економіку, орієнтовану на експорт (німецьке купують усі!), і рівень життя, якому заздрять у всьому світі. Може, саме тому, що «складно» йшли і йдуть життєвим шляхом? Та й не переробляють постійно створене один раз із розумом...

Додамо ще про особливості виборів у деяких землях: Баден-Вюртемберг, вибори до ландтагу – кожен виборець має один голос і може голосувати за кандидата, висунутого партією в одномандатному окрузі, місця між партіями в ландтаг розподіляються залежно від кількості отриманих в одномандатних округах голосів (порядок розподілу мандатів за «пропорційною» складовою виборчої системи визначається результатами виборів за «мажоритарною» складовою системи). На всіх виборах у Північному Рейні-Вестфалії виборець може підтримати лише кандидата у списку, а не список загалом, місця розподіляються між кандидатами залежно від отриманих преференцій. Аналогічна система голосування (напівзакриті списки) застосовується на виборах до ландтагу Баварії.

Не оминемо й Франції. До муніципальних рад у комунах з кількістю виборців до 3 500 – мажоритарна система абсолютної більшості з панашируванням, голосуванням у єдиному багатомандатному окрузі в два тури. Якщо за партію віддано абсолютну більшість голосів і за неї проголосували більш ніж чверть кількості виборців, то вона одержує всі місця в раді комуни. Інакше  проводиться повторне голосування за двома списками, що одержали найбільше голосів.

На виборах до муніципальних рад і комун з кількістю виборців понад 3 500 осіб, рад регіонів і заморських територій – змішана виборча система з голосуванням у два тури в одному або декількох (Париж, Ліон, Марсель) багатомандатних виборчих округах за партійними списками. Якщо в першому турі партія дістає абсолютну більшість голосів, їй надається половина (у комунах) або чверть (території, департаменти) місць у відповідній раді. Решта місць – відповідно 50% і 75% розподіляються між усіма партіями, що подолали 5-відсотковий бар’єр, пропорційно.

Якщо жодна партія не дістала абсолютної більшості голосів на виборах, проводиться повторне голосування, до участі в якому допускаються партії, які в першому турі одержали на свою підтримку 10% голосів виборців. Партія, яка в другому турі виборів дістала більше голосів, ніж інші партії, одержує половину (у комунах) або чверть (території, департаменти) місць у відповідній раді, а решта місць (50% і 75%) розподіляються між партіями, які подолали 5-відсотковий бар’єр.

На виборах до рад департаментів – мажоритарна система абсолютної більшості з голосуванням в одномандатних округах. Якщо в першому турі жоден кандидат не дістав більшості голосів на свою підтримку, проводиться другий тур, до участі в якому допускаються всі кандидати, що одержали на свою підтримку 10% від кількості зареєстрованих виборців...

Ну, начебто особливості всіх систем перебрали... Однак нам що підходить? За  якою системою депутатів регіональних і місцевих рад обирати?!

А нам не йметься

То яку систему Україні обрати? Чому в нас, з одного боку, все так – ми легко в усьому пройденому матеріалі знайдемо те, що в нас було або вже є, а з другого боку – все не так. За підсумками, звісно. Адже хочеться, якщо вже не сьогодні жити, «як там», то принаймні мати хоча б реальну надію, що незабаром так житимемо. Ну нехай не завтра, але бодай «за життя цього покоління»...

Утім, Хрущов обіцяв комунізм – нічого не вийшло. Горбачов – вирішити житлове питання за лічені роки. І теж усе пішло шкереберть... Про те, що Ющенко клявся на Майдані ледве не за тиждень привести «країну, що прозріла» укотре в Євросоюз, згадувати взагалі варто?! Чи краще просто зітхнути: є у світі демократія і демократії і є ми...

Хоча... навіщо себе картати?! Адже відомо, що в нас терплячий, працьовитий і розумний народ, який усе знає, усе випробував і все може. От трохи помізкуємо, доберемо те, що нам потрібно, відкинемо те, що нам не потрібно й нав’язано нашими недоброзичливцями, ще трохи напружимося – все вмить запрацює і вмить принесе плоди. Треба тільки цього разу не промахнутися з обранням системи!

Щиро кажучи, дуже побоююся навіть не того, що ця точка зору переважає сьогодні – це незаперечний факт. Боюся, що вона превалюватиме й у майбутньому. Точнісінько так само, як переконання: «Якщо я сьогодні за нього голос віддав, то завтра можу не напружуватися – нехай він робить мені красиво!». Хоч би скільки ми мавпували, намагаючись «з’ясувати» систему (так само, як у футболі, – хоч німецьке бери, хоч бразильське, а поки не виховаєш своїх гравців, у яких майстерність стане визначальною, а патріотизм буде в більшій честі, ніж усе інше!), жодні чужі «заморочки» користі не принесуть.

Їй-богу, мені давно здається, що Європа має з нами справу дуже обережно не через економічну злиденність. Це досить легко виправити! А через інертність і утриманство, що посіли парадне місце в головах і характерах громадян України. Ми увесь час очікуємо або дива, або зразка, або поради. Ми готові спитати з кого завгодно, тільки не з себе. Ми з переконанням і запопадливістю відмовлялися від рідної «мажоритарки» заради пропорційної системи, тому що «експерти казали, що на Заході це працює...». І незабаром розчарувалися, тому що в нас працює не так. Однак правду казали експерти: там це працює!

І в нас це теж працювало б, якби громадяни повноцінно й уважно ставилися до самого факту наявності їхніх громадянських прав. Звісно, разом із законним їх дотриманням і грамотною реалізацією. Адже це дає  можливість уникнути великої загрози! Наприклад, за чергової зміни персоналій у кабінетах посадити собі на шию утриманця і рвача. Того, хто просто нездатний досягати успіху в служінні суспільству на виборній посаді, але вважає: наявність «мандата народної довіри» ледве не коронує його, ставлячи на недосяжну висоту над тими, хто цю довіру йому й виявив.

Нам час навчитися не породжувати «начальників», що вимагають догідливості, а наймати менеджерів, спроможних виконувати роботу. І досягати поставлених цілей. Адже у своїх передвиборних обіцянках кожний із кандидатів запевняє, що він точно знає, куди і як іти. Та й де воно – щастя народне, йому теж достоту відомо.

От тільки  не звикли ми запитувати. Якщо, приміром, до пенсії десятки недодали або замість обіцяних двох кілограмів гречки за виборчий голос відсипали півтора – обуренню не буде меж. Адже зачепили особисто! Але якщо в «глобальному масштабі» обіцяли рай, а видали невідомо що (дивися «Десять кроків...» і «Український прорив...») – дуже не засмучуємося. Адже добрі люди обіцяли.

І говорили так красиво.

Вирішувати треба!

Можна не сумніватися, але говорити й обіцяти ще будуть. І перебирати принади тієї або тієї виборчої системи – теж. І на досвід Євросоюзу посилатися – обов’язково. Замовчуючи ретельно тільки одне: адже важливо не те, яку систему оголошено «правильною», – важливо те, як працюють конкретні люди. І депутат-мажоритарник може нехтувати інтереси своїх виборців – є в нашій Верховній Раді, обласних і районних радах такі, хто ледве не більшу частину свідомого життя провів із мандатом, але двічі одним колом «не ходив». Тому що нічого в округах не робив. Тому й язиком молов щоразу в іншому. І в партійних списках може бути багато різного «людського сміття».

Але в кожній області й кожному районі люди назвуть вам тих, чиєму слову вірять. Тому що воно зі справою не розходиться. Тож як покарати одних і підтримати інших? Напевно, укотре змінити виборче законодавство?

Мені, наприклад, подобається ідея з поверненням до мажоритарної системи на рівні виборів місцевої і регіональної влади. Депутати тут мають представляти конкретні території і відповідати за конкретні справи перед конкретними людьми. А не ховатися за партійний прапор, одержуючи те, на що жодного права не мають!

Однак усе-таки не заміну «пропорціоналки» вважаю за головне. Мав рацію стародавній грек, який казав: «Коли я приїжджаю до країни, то не запитую, погані чи добрі тут закони. Я запитую, чи виконують їх!». А виконувати те, що обіцяно виборцям, депутатів і мерів усіх рівнів може змусити тільки ясний, чіткий і реально виконуваний закон про відкликання. За великим рахунком, він має йти в одному блоці з таким само ясним, чітким і процедурно здійсненним (реально, а не теоретично!) законом про імпічмент Президента. Якби такий у країни був – останні п’ять років не називали б «загубленими» для України.

Що стане базою для оформлення законного протесту виборців проти тих, хто не виправдав їхніх очікувань, – збирання підписів або судове рішення за позовом громади, вирішувати треба окремо. Але те, що вирішувати питання треба в принципі, – факт очевидний. Так само очевидний, як і те, що в усій Європі демократичні процеси відбуваються. Хай не без збоїв (у манірній Англії депутати парламенту нещодавно, наприклад, «допустувалися» з казенними фінансами до притягнення до суду), але відбуваються. Навіть у країнах, що недавно розпочали розвивати народовладдя. А Україна ходить колом. Та й  розуміє вже, що – колом. Але нічого не змінює! Невже нам «вибори – частіше» миліші, ніж вибір як справа честі?

Страшно, якщо так...

Автор: Віктор ТИХОНОВ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Податок на Facebook і YouTube: У Раді розробляють зміни до Податкового кодексу Сьогодні, 22 листопада

Експорт тваринницької продукції до ЄС ризикує зупинитися з 2022 року Сьогодні, 22 листопада

«Україна – не піаніно»: «Свобода» виступила проти капітуляції Сьогодні, 22 листопада

Екснардеп тимчасово очолив Держекоінспекцію Вчора, 21 листопада

Кабмін хоче затвердити страхову ціну на газ для населення Вчора, 21 листопада

АМКУ продовжив розгляд заявки китайців на купівлю "Мотор Січі" Вчора, 21 листопада

Екс-міністр аграрної політики зробив гучну заяву щодо нового закону про землю Вчора, 21 листопада

«Слуг народу» звинуватили в проституції Вчора, 21 листопада

ЄБРР став власником 30% акцій в СК "Універсальна", "АРКС" і "АРКС Лайф" Вчора, 21 листопада

Нас не влаштовує контракт на 1 рік — Гончарук про пропозицію Газпрому Вчора, 21 листопада