Роздати по 10 гривень чи...

До Чорнобиля світового досвіду ліквідації подібних аварій не було, вона – унікальна. Уперше у світі в навколишнє середовище потрапили ядерне паливо і продукти, що вироблялися в реакторі, навіть графіт.

Радянський Союз мав потужний ядерний потенціал і кваліфікованих спеціалістів у цій галузі. На ліквідацію аварії було кинуто грандіозні сили, але припустилися й помилок. Найпоказовіша – це захоронення рудого лісу (сосновий ліс, який загинув унаслідок прямого радіаційного впливу в перші години, дні й тижні після аварії). Його вирішили захоронити у грунт. Лише 1987 року завдяки зусиллям радіоекологів удалося зупинити це безумство. Там, де ліс залишився недоторканним, природа нині відновлюється на повну силу. А там, де сталося захоронення, маємо проблему з пунктами тимчасової локалізації радіоактивних відходів і матимемо її на довготривалу перспективу.

Інший приклад – будівництво дамб. На річках, що протікають через зону відчуження, намагалися побудувати дамби, які фільтрували б забруднений річковий стік. Але не врахували те, про що попереджали спеціалісти: ці дамби піднімуть загальний рівень води, підтоплять ліси й не спрацюють ефективно на очищення води. Дамби все одно потім зруйнували. Глиняна заставка у грунті, яка мала перекривати відтік води до ЧАЕС теж виявилася неефективною. Недоцільно було й обваловувати русла річок (на березі Прип'яті споруджували вали, щоб брудні стоки не текли в річку), та вали все одно звели. Тоді були сили й кошти. Але саме присутність такої величезної маси людей зробила цю аварію катастрофою. Це також одна з найбільших і найтрагічніших помилок тих років. А спричинена вона була намаганням одночасно з ліквідацією наслідків аварії негайно запустити електростанцію, відновити життя міста Прип'ять. Так, його почистили добре, і теоретично мешканці могли повернутися. Однак навколо – заражені ліси, луги й річка. Уявіть, місто, що ніби концтабір: ходити тільки по доріжці до колючого дроту, не далі. Тому Прип'ять навряд чи буде заселена в найближчі сотні років. Сьогодні це місто-привид: звірина живе на балконах, рослини-велетні дістаються останніх поверхів будинків…

Аналізуючи наслідки Чорнобильської аварії, треба мати на увазі, що для природи це не було катастрофою. Так, частково загинув ліс, певна кількість тварин зазнала впливу опромінення і теж, можливо, загинула (ніхто не проводив спеціальних підрахунків). Але все це крихітний епізод у житті довкілля. Тільки-но з цієї території забралися люди, природа зітхнула з полегшенням. Інтенсивно йдуть процеси відновлення. З'являються "червонокнижні" птахи, росте чисельність лося, кабана, вовка. Природа приходить у нормальний стан, розвивається за своїми законами. А те, що люди не можуть проживати на забрудненій території, збирати там гриби або вирубувати дерева, робить 30-кілометрову зону практично заповідною.

Що стосується забруднення решти території України, то відомо: майже на 90 відсотках відзначається радіоактивне забруднення продуктами розпаду ядерного палива, рівні якого перевищують доаварійні. Забруднення дуже плямисте, тобто на площі в п'ять квадратних кілометрів можуть бути і цілком чисті місця, і заражені. Якщо в перші дні й місяці аварії доза формувалась за рахунок зовнішнього опромінення, то нині переважно за рахунок того, що ми споживаємо. Для Києва це не дуже актуально, бо він живе на привезеній продукції, яка ретельно перевіряється. А, скажімо, для жителів Народицького, Овруцького районів радіаційне забруднення досі є істотним чинником, оскільки вони вирощують продукти на цій території, збирають у лісах ягоди, гриби, ловлять рибу.

Наприклад, у Рівненській області фіксується значний рівень щільності забруднення. До того ж там переважно торфовища, для яких характерний високий коефіцієнт переходу радіонуклідів із грунту в сільськогосподарську продукцію. Ситуація погіршується ще й тому, що колгоспів зараз немає, а приватні господарі не мають коштів на придбання спеціальних добавок, які зменшують перехід радіонуклідів. Звичайно, в заражених місцях добавки ці видають безкоштовно, але їх не вистачає. Видають їх, скажімо, голові сільради, який (чи яка), з благих намірів, намагається розподілити все порівну між усіма мешканцями. А дати потрібно було б тим, у кого худоба пасеться на забруднених пасовищах, а відтак люди вживають продукти з підвищеним умістом радіонуклідів.

Інша дуже складна проблема, яка потребує розв'язання на державному рівні, – розпаювання землі. Землі, котрі не слід було використовувати в сільськогосподарській діяльності, розподілили. У такий спосіб збільшили відсоток забруднених територій, які обробляються. Торік був унікальний випадок на Рівненщині. Там виростили картоплю на забрудненій території, рівень забруднення якої цезієм-137 становив 600 бекерелів. Отже, має бути закон, який забороняв би використання забруднених територій для сільськогосподарського обороту.

Із зникненням державних господарств, розпалася налагоджена система контрзаходів і контролю. У чому загроза? Не дай, Боже, виникне якась, навіть не чорнобильського масштабу, аварія на хімічному, біологічному об'єкті, взагалі будь-яка аварія техногенного характеру, ми опинимося в ситуації гіршій, ніж у 1986 році.

Відтоді, як сталася аварія, не переглядали пріоритети вкладання коштів у загальну чорнобильську проблематику. Радіонукліди розпадаються, ситуація із забрудненням змінюється, а схема розподілу залишається така само, що й 10 років тому. Нині ми перебуваємо на тому етапі, коли держава має принципово змінити свою політику стосовно ліквідаторів і постраждалих. За часів Радянського Союзу на пільги працювала величезна країна. Нині реальність така, що коли кожна копійка дістається інакше, то й допомагати слід лише тим, хто справді постраждав. Це одне з найболючіших питань для держави, бо в масовій свідомості будь-який рух у напрямі зменшення пільг – це напад на всіх членів суспільства.

Усі ми знаємо, що ті, хто хоч раз відвідав Чорнобильську зону, отримували посвідчення чорнобильця. І навпаки, ті, хто працював у 1986-му, але не має документального підтвердження, досі не можуть отримати відповідний статус. Отже, розподілення коштів має бути адресним.

Треба робити висновки з помилок минулих років: вони в цьому разі – теж результат.

Автор: Микола КУЧМА