Змістовний аналіз правових аспектів міжнаціональних відносин у Радянській Україні в 1917–1939 рр.*

* Рецензія на книжку: Кузьменко В. Б. Міжнаціональні відносини в Радянській Україні (1917–1939 рр.): Правові аспекти: Моногр. – Одеса: Одеський державний університет внутрішніх справ, 2009. – 810 с.

Звернення автора рецензованої монографії до досвіду правового регулювання міжнаціональних відносин у Радянській Україні є цілком виправданим і своєчасним, бо системне осмислення здобутків і втрат того періоду має важливе значення для втілення в життя ефективного правового механізму управління етнополітичними процесами, що в кінцевому підсумку повинен забезпечити повноцінну реалізацію національних прав і свобод громадян України.

Варто відзначити високий джерелознавчий рівень рецензованої праці. Відповідно до специфіки історико-правового дослідження основу джерельної бази становили передусім нормативно-правові акти (закони, підзаконні нормативні акти) й інші матеріали, що стосувалися регулювання міжнаціональних взаємин у Радянській Україні з кінця 1917-го до 1939 року. Автор також активно використовував: документацію державних закладів і громадських організацій; статистичні матеріали й офіційні довідникові видання; матеріали періодики; свідчення сучасників (мемуари, щоденники, листування). Позитивним є те, що значна кількість документів, передусім архівних, залучена автором до наукового обігу вперше.
Широке використання нових історичних документів і їх ґрунтовний аналіз дали В. Кузьменку змогу сформулювати низку цікавих висновків.

По-перше, розглядаючи проблеми реалізації національної політики на етапі зародження й утвердження радянської влади (кінець 1917–1922 рр.), автор детально, іноді погодинно, простежує хронологію так званого конфлікту Раднаркому з Центральною Радою. Це дало йому можливість дійти обґрунтованих висновків, що уряд В. Леніна, попри формальне закріплення права на самовизначення в декретах ІІ Всеросійського з’їзду рад і в Декларації прав народів Росії, відразу ж розпочав боротьбу за встановлення контролю над Україною. Створення Української радянської республіки було санкціоновано керівництвом Радянської Росії не з метою втілення проголошеного права на самовизначення, а, навпаки, щоб за жодних обставин не допустити його практичної реалізації.

По-друге, з’ясовуючи причини запровадження політики «коренізації», В. Кузьменко, поряд із об’єктивними чинниками останньої, вказує й на суб’єктивну мотивацію її розгортання: боротьба за владу, яка точилась у 1920-х рр. між найближчими прибічниками В. Леніна. Бо саме використовуючи можливості такої політики, Й. Сталін зумів цілковито підпорядкувати собі як партійні організації, так і державний апарат радянських республік, що в підсумку забезпечило йому перемогу в цьому протиборстві.

По-третє, досліджуючи специфіку регулювання міжнаціональних відносин у період розбудови тоталітарного режиму в СРСР, автор наголошує, що, здобувши необмежену владу, Й. Сталін уже не бачив сенсу в подальшому розвитку політики «коренізації». Створений ним політичний режим потребував цілковитої уніфікації, що й визначило подальшу долю цієї політики. Водночас В. Кузьменко на підставі значного документального масиву переконливо доводить: одним із перших народів, який зазнав сталінських репресій та депортацій, був український.

Попри загальну позитивну оцінку монографії В. Кузьменка, слід відзначити наявність у ній деяких недоліків. Зокрема, як здається, автор міг би коректніше визначити «нижню» хронологічну межу свого дослідження: в монографії нею названий 1917 рік, але, як слушно вказує і сам В. Кузьменко, наприкінці жовтня – у грудні 1917 року в Україні ще тільки точилася боротьба за владу рад (якщо користуватися точнішою термінологією, – «совітів»), що більш чи менш встановилася лише в середині грудня 1917 року. Отож, правильніше, на мою думку, вести відлік від грудня 1917 року. Крім того, в контексті рецензованого дослідження спірною є  позиція автора про існування у 20-х рр. минулого століття «державності українського народу». У зв’язку зі зробленими зауваженнями постає запитання: чи не надто багато уваги автор приділяє проблемам регулювання міжнаціональних відносин на етапі встановлення та укріплення в Україні радянської влади?

Праця В. Кузьменка, безперечно, заслуговує на високу оцінку. Вона написана на належному теоретико-методологічному рівні й може стати помітним явищем в історико-правовій науці, заклавши солідну базу для подальшого вивчення вітчизняного досвіду правового регулювання міжнаціональних відносин.

Гадаю, монографія стане у пригоді науковцям, викладачам, студентам, широкому загалу читачів, котрі цікавляться історією нашої держави та соціальними процесами, що відбувалися й відбуваються в ній.

Автор: Євген Харитонов