передплата Українською | In English

№1, січень 2010

Про політичну необхідність

Поділитися:

Політологія лише тому є наукою, що мовить за неминучі закономірності. Найкращий той політолог, котрий має погану пам’ять на імена, а тому й негоден затямити, хто в цьому реаліті-шоу. Політологія мовить за шлях, а не мандрівників, блукальців чи пройдисвітів.

Україна на роздоріжжі. Споглядає три шляхи, котрі заростають бур’яном, й чухає потилицю під віночком. Кожен із порадників кличе її у свій бік. Квіти у віночку зів’яли, а в черепі діра від безперервного чухання.

Що ж радять «сталеві» політологи? У політичному житті є свої необхідності. І завдання політичної науки – з’ясувати, що саме має зробити наступний Президент, незалежно від того, яке в нього прізвище. На це запитання й відповідають відомі вчені-політологи: Микола Михальченко, Петро Шляхтун і Максим Розумний.

Показово, що їхні відповіді загалом тотожні. Варто звернути увагу на першу тезу: політична система має позбутися конкуренції між інститутом Президента й Кабінетом Міністрів. Інша теза: потрібно подолати популізм – соціальну демагогію, істеричні дискусії на історичні теми та пристрасні освічення в любові до Росії. Варто згадати про здоровий глузд, прагматизм й елементарну національну гідність.

То що чекає Україну? По-перше, пошук нової державно-політичної системи, в якій інститут Президента, гілки влади й органи місцевого самоврядування набудуть чітких і несуперечливих повноважень. А це означає, що гряде нова конституційна реформа. По-друге, вельми ймовірні дострокові парламентські вибори. Але їхнє проведення потребує нової виборчої системи. Бо за чинної вибори перетворяться на ще один досвід мазохізму. Вперед, у майбутнє!

Микола Михальченко,
доктор філософських наук,
президент Української академії політичних наук,
член-кореспондент НАН України

Наступний Президент у перші 100 днів має зробити такі кроки:

1. З допомогою Верховної Ради та Кабінету Міністрів збалансувати державний бюджет, щоб уникнути значного дефіциту.

2. Достроково розпустити Верховну Раду й провести позачергові парламентські та чергові місцеві вибори.

3. Сформувати новий уряд, включивши (за бажання) до його складу професіоналів – представників сторони, що програла.

4. Розробити й подати до новообраної Верховної Ради проекти двох концепцій: а) «Засади, цілі й засоби здійснення внутрішньої політики в Україні»; б) «Пріоритети зовнішньої політичної й економічної стратегії України». Це покаже громадянам України та зовнішньому світові, яку внутрішню політику здійснюватиме нове керівництво й на яку довгострокову міжнародну політику варто очікувати.

5. Динамічно провести реформу у правовій сфері, особливо судової системи. Без цього будь-які розмови про демократичну правову державу в Україні є міфологією найгіршого ґатунку. Оскільки опір олігархічних кланів буде скажений, варто під час дострокових парламентських виборів провести за ініціативою Президента референдум щодо схвалення народом України основних напрямів реформи.

6. Ініціювати прийняття на принципах соціальної справедливості нового Закону України «Про пенсійне забезпечення».

7. Розробити й подати до Верховної Ради проект закону України «Про принципи й організаційні основи функціонування системи державного та самоврядного управління», де чітко визначити норми створення й функціонування органів управління, щоб запобігти бюрократизації інститутів влади.

 

Петро Шляхтун,
доктор філософських наук, професор,
завідувач кафедри політичних наук філософського факультету
Київського національного університету імені Тараса Шевченка

У поставленому запитанні можна виокремити три аспекти: що наступний Президент зможе, захоче й буде вимушений робити?

Конституційна реформа 2004 року істотно обмежила повноваження Президента і його можливості впливати на політичні процеси в країні, не вдаючись до обхідних шляхів – через РНБО та Конституційний Суд. Незмінними залишилися тільки зовнішньополітичні повноваження глави держави. Тому наступний Президент реально матиме вплив лише на зовнішню політику України. Тут він зможе й буде вимушений передусім налагодити діалог із керівництвом Росії, а в цьому контексті: подати до Верховної Ради відповідні кандидатури на посади міністрів оборони та закордонних справ; домагатися перегляду довгострокового газового контракту від 19 січня 2009 року на сприятливіших для України умовах; відмовитися від мусування питання перебування Чорноморського флоту в Криму; припинити  поставки зброї до Грузії.

Хоч би хто став наступним Президентом, із перших днів перебування на посаді він переконуватиметься в обмеженості власних можливостей не тільки щодо виконання передвиборних обіцянок, а й більш-менш відчутного впливу на політичні процеси в країні. Тому неодмінно захоче розширити свої конституційні повноваження шляхом внесення відповідних змін до Основного  Закону.

Попри власні можливості та бажання наступний Президент буде вимушений шукати підтримки у Верховній Раді та Кабінеті Міністрів задля першочергового розв’язання таких економічних і соціальних проблем, як: відмова від популізму; досягнення фінансової стабільності (а відтак – зміна керівництва Національного банку); стимулювання економічного зростання; боротьба з безробіттям; підвищення життєвого рівня найбідніших верств населення.

Порозуміння з парламентом та урядом і розв’язання згаданих проблем залежатимуть передусім від того, хто саме стане наступним Президентом – В. Янукович чи Ю. Тимошенко. Перший прагнутиме переформатувати урядову коаліцію на базі фракції Партії регіонів, друга – зберегти за БЮТ посади Прем’єр-міністра та більшості міністрів. В обох буде спокуса добитися розпуску Верховної Ради й провести позачергові парламентські вибори, аби закріпити власний успіх.

Найголовніше завдання наступного Президента – усвідомити, що він не є одноособовим правителем держави й повинен розв’язувати суспільні проблеми в тісній співпраці з парламентом та урядом.

 

Максим РОЗУМНИЙ,
доктор політичних наук,
завідувач відділу гуманітарної політики і безпеки
Національного інституту проблем міжнародної безпеки

Очевидно, що порядок денний майбутнього Президента на перші 100 днів формується його намірами на весь період каденції – себто, як мінімум, 5 років. А для того, щоб визначитися з програмою діяльності на 5 років (так звана середньострокова стратегія), треба уявляти характер суспільних процесів щонайменше на майбутні 15–20 років.

У цьому контексті й слід окреслювати перспективу діяльності наступного Президента.

Отже, припустімо, що ми уявляємо собі Україну через 15 років стабільною демократичною державою в межах нинішніх кордонів, яка має взаємовигідні й рівноправні стосунки з сусідами, забезпечує середньоєвропейський рівень добробуту та соціальних гарантій для своїх громадян, здійснила технічне й технологічне переоснащення підприємств важкої індустрії, має розвинені сільськогосподарське виробництво та переробну промисловість, орієнтовані на ринки країн пострадянського простору й Близького Сходу.

Для цього в перші 5 років діяльності новому Президентові необхідно розв’язати низку проблем. Перша стосується налагодження ефективної роботи державного управлінського апарату, бо він є інструментом, за допомогою якого здійснюватимуться всі реформи. Оптимізувати роботу системи державного управління неможливо без оптимізації її структури, подолання корупції, підвищення фахового й освітнього рівня працівників. Ця проблема, у свою чергу, упирається в реформування політичної системи та відповідні зміни до Конституції.

Слід також додати, що в наступні 5 років потрібно сформувати зрозумілі правила на ринку землі, залучити інвесторів під пріоритетні види виробництва, примусити власників провести реконструкцію енергозатратних і технічно застарілих підприємств.

Це буде можливим тільки в тому разі, якщо суспільство перестануть лихоманити конфлікти ідентичностей, коли наша система освіти відповідатиме потребам суспільства й сучасної управлінської, комунікаційної і загальнолюдської культури, а демографічна ситуація даватиме змогу знайти для цього людей у працездатному віці, які віддадуть перевагу Україні, а не трудовій міграції до Європи або Росії.

З цього всього випливає, що в перші 100 днів новий Президент мусить прийняти кілька рішень. Найперше – визначити основні параметри політичної моделі, а саме – вибудувати вертикаль виконавчої влади під себе, змінити виборче законодавство (передусім до Верховної Ради й обласних рад), чітко визначити межі повноважень органів місцевого самоврядування, їхнє ресурсне забезпечення й контроль за їхньою діяльністю. Паралельно провести реорганізацію  правоохоронної та судової систем. Одночасно дати суспільству чіткий сигнал, що питання мови, історичної спадщини, вступу до НАТО й виведення Чорноморського флоту РФ із Севастополя на деякий час переносяться зі сфери радикальних політичних рішень у сферу експертних і громадських обговорень.

Згідно з такою тактикою, розпуск парламенту й нова виборча кампанія відкладаються щонайменше до прийняття змін до Конституції. У разі, якщо дійти компромісу стосовно конституційних змін із нинішнім депутатським корпусом не вдасться, тоді послідовність дій має змінитися: спочатку – дуже швидкі, вже у травні 2010 року, вибори нового парламенту, а далі – за текстом.

Автор: Валентин БУШАНСЬКИЙ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Останні новини

Росія не постачає ті обсяги газу, які потрібні Європі зараз — Зеркаль Вчора, 13 червня

Новини вихідних: Магістральні газопроводи без наглядової ради, південнокорейська компанія планує будівництво заводу в Україні Вчора, 13 червня

Україна готова говорити про компенсації через "Північний потік-2" - Кулеба Вчора, 13 червня

Зеленський підписав закон, яким змінюються правила кредитування для мешканців зони АТО/ООС Вчора, 13 червня

Зеленський створив делегацію для переговорів з ЄС щодо скасування ввізного мита 12 червня

У Зеленського спростовують "теорію змови" про велику угоду США та РФ 11 червня

Офіс президента: Україна зробила все необхідне для отримання ПДЧ в НАТО 11 червня

ЄБРР надасть кредит українському газовому трейдеру 11 червня

Посли G7 похвалили уряд через зміни у ПриватБанку 10 червня

Посол ЄС розкритикував дії України на ринку електроенергії 10 червня