передплата Українською | In English

№23, грудень 2009

Життя як гра. Сергій Неретін: «Ми тут задля розваг»Життя як гра. Сергій Неретін: «Ми тут задля розваг»

Поділитися:

Ведучий єдиної програми про кіно на вітчизняному ТБ, яка виходить на Першому Національному телеканалі, Сергій Неретін зізнався, що український кінематограф перебуває в глибокій… кризі, але водночас повідав секрети виходу з неї і розповів, чому всі люди є акторами.

– Як відомо, програма «Кіно.UA» популяризує вітчизняний кінематограф. У якому він наразі стані?

– Ох… Як би вам м’якше сказати... Може, самі здогадаєтеся?

– Невже все так погано?

– Говорити про те, що наше кіно не фінансується державою, вже навіть нецікаво. Оскільки за всі роки незалежності ситуація в цій сфері, за великим рахунком, не змінювалася. То, може, слід поставити питання самим кіношникам, які весь цей час тільки й робили, що чекали подачок від влади: вам не набридло? Може, таки варто підняти свої м’які місця, плюнути на державу й самотужки торувати свій шлях? Так, це нелегко і, мабуть, подеколи безперспективно… Але це краще, ніж постійно чекати біля моря погоди.

– Якщо в Україні немає кіно, то як же ви тоді робите програму?

– Ітс май сікрет! (Сміється.) Саме тому ми робимо значною мірою розважальну програму. Інакше неможливо. Ну, хіба не сміх, коли фільм «Богдан Хмельницький» (режисер М. Мащенко, 2008 рік випуску), який знімали сім років і витратили 7 мільйонів докризових гривень, на виході збирає близько 60 тисяч гривень?

Звісно, торік у програмі було значно більше інформації про вітчизняне кіно. Адже світ побачили 9(!) прокатних картин – рекорд за всі роки незалежності. Хоча Росія водночас виробила близько 200. І дай Боже, щоб цього року ми отримали хоча б 2–3 стрічки. То чи можна вважати, що ми маємо свій кінематограф?

І взагалі, коли говоримо про кіно, спочатку слід визначити, з чим ми його асоціюємо. Дехто гадає, що кіно – це фільми, які демонструються в кінотеатрах, а дехто – що це стрічки, які крокують світовими фестивалями. Є категорія людей, які вважають, що кіно – це телефільми. У нас їх виробляють чимало приватних компаній, щоб реалізувати потім у тій же Росії.

– У чому ж коріння проблеми?

– Одна з наших найбільших проблем – люди. Вони не вміють знімати актуальне кіно, не вміють вгадувати потреби глядачів. Можна говорити також, що продюсери гальмують розвиток, що мало коштів, але все одно людський чинник – найголовніший.

– Яку роль має відігравати кіно в суспільстві?

– Є така думка, яку не я виказав, але яку підтримую. Ми тут задля розваг… за великим рахунком. Усі наші любові, переживання, війни, пиятики, оргії та інше – все це ми робимо, щоб не запліснявіти. Бо ніхто ж не знає достеменно, для чого він живе. Так уже сталося… От я зараз спілкуюся з вами і ви якийсь час переварюватимете отриману інформацію. Так само і з кіно. Якщо після перегляду певного фільму ти приймеш важливе життєве рішення, надішлеш sms або зателефонуєш людині, з якою колись розірвав стосунки, то очевидно, що це кіно не марно побачило світ. Інша річ, що ти ризикуєш бути відправленим на три літери, але це зовсім інша історія.

– А ще ви акцентуєте, що наше життя – це гра. Невже справді так?

– Таке складне і водночас просте питання… Життя – це гра, в якій ми беремо участь, не відчуваючи її. За рідким винятком… Коли люди неквапно опиняються на порозі смерті, то з’ясовується, що нас оточувало так багато зайвого. Та, з другого боку, грати потрібно. Єдиний момент – треба навчитися слухати себе… Не свої думки, а себе!!! От, приміром, чимало людей народжуються бісексуальними, але до кінця життя видають себе за гетеросексуалів. Мені дуже шкода таких людей. Або в більшості з нас живе почуття заздрості… Ми  подумки гадаємо, що не хочемо мати «BMW», який є в сусіда, і що не заздримо талановитішим та щасливішим за нас людям. Але ж заздрити – це нормально! Це природа нас такими створила. І так у всьому…

Серіали та глянсові журнали вчать нас кохати, хоча справжнє кохання – це «кранти душевному спокою». Стосунки між людьми – взагалі безкінечна гра. Сьогодні ти любиш/товаришуєш, а завтра тебе внутрішньо перемикає (без будь-яких видимих причин)… і ти відчуваєш відразу до вчорашнього об’єкта пристрасті. І хто в цьому винен? Ти? Боже збав! Бо це і є ми, справжні… Такі амбівалентні й недосконалі. Тож варіант один – продовжувати щосили грати… Бо інакше світ збожеволіє від «непонятки» наших вчинків!

 

Прес-служба
Першого Національного телеканала.

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Останні новини

Новини 25 лютого: підозра Рудьковському, падіння капітальних інвестицій, держборг Сьогодні, 26 лютого

Зеленський призначив ексміністра фінансів Маркарову послом України у США Вчора, 25 лютого

ЄС на рік продовжив санкції проти Білорусі Вчора, 25 лютого

Вітренко про Міненерго: З точки зору здорового глузду все ж повинен бути повноцінний міністр Вчора, 25 лютого

Рудьковський, коли був нардепом від ПР, організував викрадення бізнес-партнера Вчора, 25 лютого

Посли ЄС затвердили санкції за Навального проти керівників чоитрьох силових відомств РФ 24 лютого

Словаччина юридично зобов'язалася підтримувати вступ України в НАТО 24 лютого

Європейський інвестбанк інвестував в Україну близько 8 мільярдів євро з 2007 року 24 лютого

Сфера застосування профільних труб 24 лютого

Україна в ЄСПЛ хоче покарати Росію за 6 вбивств і замахів на своїй території 24 лютого