передплата Українською | In English

№22, листопад 2009

Політика зближення України з Європейським Союзом (погляд із Німеччини)

Поділитися:

Депутати німецького Бундестагу та вся європейська спільнота уважно стежили за подіями Помаранчевої революції. Так, колишньому послу Німеччини в Україні Д. Штюдеманну вона нагадувала події 1989 року в Німецькій Демократичній Республіці.

Уже 29–31 березня 2005 року в Києві, Дніпропетровську та Донецьку побував тодішній голова Комітету у закордонних справах Бундестагу Ф. Рює. Німецький парламентарій обговорив питання подальшого розвитку українсько-німецьких політичних та економічних відносин, поглиблення міжпарламентського співробітництва, активізації регіональної українсько-німецької взаємодії.

А 25 квітня 2005 року в Берліні за участю заступника міністра закордонних справ України О. Шамшура відбулися  українсько-німецько-польські консультації щодо можливості зміцнення стабільності у Центральній та Східній Європі.

Важливим результатом візиту стала оприлюднена на спільній прес-конференції заява канцлера Німеччини Г. Шрьодера про підтримку з боку ФРН євроатлантичних прагнень України. Незважаючи на низку неврегульованих проблем, українсько-німецький політичний діалог успішно розвивався на різних рівнях.

Після того, як у листопаді 2005 року в Німеччині було сформовано «велику коаліцію» у складі консерваторів (ХДС/ХСС) та соціал-демократів (СДПН), до коаліційної угоди було внесено окреме положення щодо України: «Нашою метою залишається подальша підтримка процесу демократичних і економічних реформ в Україні. Ми за поглиблення відносин між Україною і ЄС. Виступаємо за те, щоб Україна знайшла своє місце в Європі». Однак зауважмо, за канцлерства А. Меркель динаміка українсько-німецьких відносин почала знижуватися. Уже в лютому 2006 року в промові на 42-й Мюнхенській конференції з політики безпеки «Європа та Сполучені Штати: відновлення трансатлантичного партнерства» у рамках розгляду стратегічного концепту НАТО А. Меркель, зокрема, приділила увагу Україні та Грузії: «Перспектива членства в НАТО України та Грузії не має бути автоматичною реакцією» [4].

Слід зазначити, що в 2005 році розпочався якісно новий етап розвитку українсько-німецьких відносин. Було встановлено особисті контакти між Президентом України В. Ющенком та Президентом Німеччини Х. Кьолером у рамках заходів з відзначення 60-річчя визволення в’язнів концтабору «Аушвіц – Біркенау», а також з канцлером Німеччини Г. Шрьодером та головою Християнсько-демократичного союзу А. Меркель під час Всесвітнього економічного форуму в Давосі. У заходах з урочистої інавгурації Президента України брав участь голова німецького Бундестагу В. Тірзе.

Виступаючи на спеціальному засіданні Бундестагу, В. Ющенко закликав спростити візовий режим для громадян України та визнав потребу поетапного виконання положень Плану дій Україна–Європейський Союз.

28 лютого 2006 року відбувся офіційний візит в Україну міністра закордонних справ ФРН Ф.-В. Штайнмаєра, який засвідчив підтримку реформаторського курсу керівництва нашої держави з боку нового уряду Німеччини.

Розвиток України не відповідає високим критеріям НАТО. Про це заявив у травні 2006 року колишній міністр закордонних справ Німеччини, депутат Бундестагу Маркус Меккель. «Якщо ми хочемо, щоб Україна стала членом НАТО, то маємо або знизити ці критерії, тому що розвиток вашої країни їм сьогодні ніяк не відповідає, або залишити їх на належному рівні і перетворити альянс на дискусійний клуб», – зауважив він. За його словами, з одного боку, він підтримує вступ України до НАТО, «оскільки впевнений, що така перспектива допомогла б Києву йти у правильному напрямку». «Це було б також дуже сильним натяком для Росії, що вона вже не зможе просто так «відтягувати» Україну від Заходу. В цьому сенсі, звичайно, членство в альянсі було б дуже корисним для України», – сказав М. Меккель. Однак на Заході застерігають від перетворення НАТО на недієздатний альянс, якщо Україна стане його членом. М. Меккель наголосив, що американцям українці сьогодні потрібні в Іраку або ще де-небудь, так само як їм потрібен був і Узбекистан під час операції в Афганістані. Їм потрібні партнери під спеціальні проекти. Ми, політики в Німеччині, повинні бути впевнені: Україна за жодних обставин не зрадить євроінтеграційній орієнтації. І для цього в Києві повинні не говорити про членство в ЄС, а зосередитися на конкретних проектах – в Одесі, Харкові й Донецьку.

М. Меккель зауважив, що пріоритетом у розширенні ЄС мають бути Західні Балкани. Для них членство в Євросоюзі – це єдиний можливий спосіб розв’язати власні проблеми. Другий пріоритет – Україна. Він переконаний, що Українська держава належить Європі, але якщо питання членства порушать зараз, дістануть одну відповідь – «ні» [5]. 3–4 жовтня 2006 року Президент України В. Ющенко приїхав із  робочим візитом до Німеччини, під час якого зустрівся з Президентом Х. Кьолером, провідними німецькими підприємцями. Главі Української держави на врочистій церемонії було вручено німецьку нагороду «Квадрига» як поборнику демократичного європейського розвитку України.

Загалом німецьке головування в ЄС у першій половині 2007 року не позначилося активною підтримкою з боку Берліна євроінтеграційних зусиль України. Як зауважив відомий німецький політолог В. Шнайдер-Детерс: «Федеральне міністерство закордонних справ Німеччини запропонувало лише політику сусідства зі знаком «плюс», маючи неприкритий намір запобігти виникненню вакууму між ЄС і Росією».

Перша офіційна зустріч А. Меркель і В. Ющенка відбулася лише в лютому 2007 року. Наш Президент у Берліні запевнив, що в Україні з розумінням ставляться до дещо скептичних настроїв у ЄС щодо подальшого його розширення. «Ми це розуміємо і поважаємо». «Україна хоче бачити ту кінцеву мету, до якої вона має йти, і це – членство в ЄС. Ми переконані, що Європейський Союз потрібен Україні не менше, ніж Україна – Євросоюзу». На переконання глави Української держави, Європейському Союзу сьогодні бракує інформації про Україну, внаслідок чого українські можливості залишаються недооціненими. Україна має стати складовою європейського енергетичного ринку, який ґрунтується на колективній співпраці.

У лютому 2007 року міністр закордонних справ Німеччини Ф.-В. Штайнмаєр дав старт переговорам щодо нової розширеної угоди між ЄС та Україною. На засіданні Координаційної ради, що відбулося в червні 2007 року в Люксембурзі, між ЄС та Україною було підписано угоду про спрощення візового режиму, що стане підґрунтям для дуже далекосяжного наближення України до ЄС. Окрім співробітництва, особливим заходом, спрямованим на поступову економічну інтеграцію та всебічну політичну співпрацю, буде угода про зону вільної торгівлі.

Під час німецького головування Рада Європи інтенсифікувала «Європейську політику сусідства» (ЄПС). Передусім ЄПС має на меті уможливити для країн–сусідів ЄС сумісність їхнього законодавства з ЄС у найширшому сенсі. Головною темою у період німецького головування була енергетична безпека. На засіданні РЄ в березні 2007 року була затверджена спрямована у майбутнє програма дій у галузі енергетики, де визначалися важливі відправні точки для співпраці ЄС та України. Наголошувалося, що обидві сторони зацікавлені в енергетичній безпеці.

Німеччина бажає бачити Україну своїм стабільним партнером. На думку німецької сторони, важливою передумовою для просування бажаним для України європейським шляхом буде стабільність як результат конституційної реформи та зміцнення засад правової держави.

На порядку денному переговорів Президента України В. Ющенка з канцлером Німеччини А. Меркель були питання євроінтеграційної політики України, європейської енергетичної безпеки, розвитку двосторонньої співпраці. У рамках робочого візиту глави держави до Німеччини 8–10 лютого 2007 року В. Ющенко брав участь у роботі 43-ї Мюнхенської конференції з питань політики безпеки.

Питання початку переговорів про створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС після підписання протоколу про вступ України до СОТ,  європейської та євроатлантичної інтеграції України, двостороння проблематика, зокрема поглиблення політичного діалогу, співробітництва в освітній, культурній і гуманітарній сферах, були в центрі уваги зустрічей міністра закордонних справ України В. Огризка з німецьким колегою Ф.-В. Штайнмаєром, головою Асоціації торгово-промислових палат Німеччини М. Ванслебеном та президентом Берлінського вільного університету Д. Ленцом.

16 вересня 2008 року під час робочого візиту до ФРН міністр закордонних справ В. Огризко зустрівся з головою Комітету у закордонних справах Бундестагу Р. Поленцем та членами комітету М. Бек, В. Хойєром, Г. Вайскірхеном. Переговори були присвячені питанням безпеки на євроатлантичному просторі. Німецькі політики зазначили, що у ФРН поділяють стурбованість України щодо розвитку безпекової ситуації у Східній Європі, а також висловили готовність до активнішої двосторонньої взаємодії України та Німеччини на міжпарламентському, міжурядовому рівні й у рамках міжнародних організацій.

Німеччина бажає не лише сприяти розвитку двосторонніх політичних, економічних і культурних відносин із Росією й Україною, а й зробити все можливе, аби демократичні соціально-політичні реформи в обох країнах стали необоротними. Але протягом 1998–2005 pоків паритету в німецьких контактах із  Москвою та Києвом не спостерігалося. Кількість суб’єктів співробітництва, залучених до німецько-російського партнерства, перевищує аналогічні показники, властиві на той час для українсько-німецьких зв’язків.

Урядова «велика коаліція» ФРН дотримувалася суто прагматичного курсу в східноєвропейській політиці. Водночас реалізації українського потенціалу зв’язків із ФРН усе ще перешкоджають відчутний дефіцит кадрів і відсутність чіткої продуманої стратегії України на шляху інтенсивного розвитку українсько-німецького співробітництва у всіх сферах міждержавних відносин.

Попри домовленості В. Ющенка з Г. Шрьодером між країнами припинилися українсько-німецькі політичні консультації на найвищому рівні. Останні, п’яті, міжурядові консультації відбулися ще в лютому 2004 року за участю Л. Кучми. Під час візиту до ФРН 3–4 жовтня 2006 року Президент України зустрівся з Президентом ФРН Х.Кьолером, але не мав зустрічі з канцлером, хоча саме тоді вона була в Берліні.

Перша офіційна зустріч А. Меркель і В. Ющенка відбулася лише у лютому 2007 року [3]. Канцлер пообіцяла Україні допомогу, аби було укладено угоду про поглиблене співробітництво з Європейським Союзом. «Федеративна Республіка Німеччина підтримує курс України на реформи й трансформацію», – сказала виконувач обов’язків Президента Ради ЄС у Берліні під час візиту глави Української держави Віктора Ющенка. А. Меркель зазначила також зацікавленість ЄС у надійному енергопостачанні.

21 липня 2008 року відбувся візит Ангели Меркель до України. Вона погодилася з тим, що «майбутню посилену угоду Україна–ЄС можна охарактеризувати як угоду про асоціацію, що є дуже важливим кроком. Тільки не слід плутати це з перспективами членства в ЄС. «Ідеться про інтеграцію, зокрема економічну, але не про членство, – зауважила вона. – ФРН і в майбутньому має залишатися рушійною силою інтеграційного процесу» [3]. А. Меркель вважає, що Україна й Німеччина нині «тісно співпрацюють». «Наші відносини вже є доволі тісними. Ми маємо не лише економічні, а й політичні контакти. Німеччина ясно висловлює зацікавленість у відносинах з Україною як економічного, так і загальнополітичного характеру», – заявила канцлер [3].

У червні 2009 року вперше в Німеччині політична партія офіційно визнала право України претендувати на членство в Європейському Союзі. Це записано в програмі Вільної демократичної партії, представник якої має шанси очолити Міністерство закордонних справ ФРН. У програмі Вільної демократичної партії (ВДП), яка представляє німецьких лібералів на виборах депутатів Європарламенту, зазначено: «Країни Західних Балкан мають середньо- і довгострокову перспективу вступити до ЄС, яку підтримує ВДП. Довгостроково це стосується й України». Донині німецькі партії уникали однозначної позиції стосовно перспективи членства України в Євросоюзі.

«Німецькі ліберали розуміють, що Україна – центральна важлива країна в Східній Європі. Це країна з великим і, на нашу думку, досі фактично нереалізованим потенціалом, яка може відігравати важливу роль у стабілізації в Східній Європі і майбутнього добробуту», – пояснив один із лідерів ВДП на виборах у Європарламент Александер Ламбсдорф. Водночас німецький політик зазначив, що таку позицію не слід ототожнювати з обіцянками Україні вступу протягом певного часу або надання у близькому майбутньому статусу кандидата на приєднання до Європейського Союзу [2].

Колишній міністр закордонних справ Й. Фішер вважає, що потрібно багато зробити для оновлення західних позицій. Це потребує вживання певних заходів: здійснення нового політичного курсу щодо Туреччини, щоб прив’язати до Європи цю вкрай важливу для її безпеки країну; покласти край московській політиці поділу й владарювання, прийнявши спільну енергетичну стратегію для ЄС;  посилення обороноздатності Європи; зобов’язання ЄС перед Україною для збереження її незалежності; забезпечення свободи пересування для всіх східних сусідів ЄС. Усе це потрібне для того, щоб подати чіткий сигнал Росії: Європа не бажає пасивно спостерігати за тим, як Росія повертається до політики великої держави. Проте не можна забувати про спільні інтереси, які пов’язують Росію й Захід. Спільні стосунки потрібно якомога більше підтримувати [1].

Експерт фракції соціал-демократів із питань енергетики Бундестагу Рольф Гемпельманн висловив переконання в необхідності зібрати разом три сторони так званого газового питання: Україну, Росію і ЄС. «Поставки газу з Росії – спільний інтерес для Москви, Києва та Брюсселя. Нарешті це потрібно зрозуміти й спільно розробляти рішення на тривалу перспективу. Адже ідеї на кшталт фінансової допомоги Україні від ЄС – це пропозиції, які розв’язують проблему лише на кілька місяців, але не гарантують ефективної й тривалої успішної співпраці». За словами Р. Гемпельманна, мудрішим за «гасіння пожежі» у питанні газу є тісніша співпраця та формулювання спільного інтересу і в такий спосіб розв’язання проблем різних сторін. Посередником на таких тристоронніх зустрічах міг би бути ЄС або Єврокомісія, та слід запросити до пошуку рішень представників європейського газового бізнесу. Це мали б бути компанії, які вже набули досвіду в роботі з Україною та Росією.

Європейські країни розглядають Україну як державу, котру можна поставити в один ряд із комуністичною Молдовою чи Білоруссю. Політична нестабільність в Україні і жорстка боротьба за владу між провідними партіями протягом останніх років значно вплинули на авторитет нашої держави у світі. Не викликає довіри й нестабільне українське законодавство, постають труднощі перед підприємствами з іноземним капіталом, спільними українсько-німецькими підприємствами. Все це певною мірою відлякує потенційних інвесторів або викликає в них недовіру. Непроведення політичних консультацій між Україною та Німеччиною на вищому рівні, активна протидія А. Меркель приєднанню України до Плану дій щодо членства в НАТО на саміті альянсу в Бухаресті дали підстави думати про певне «охолодження» українсько-німецьких відносин і перспективи наближення України до ЄС.

Отже, для України важливим нині є зміцнення кадрового потенціалу дипломатичних представництв у Німеччині. Українській стороні потрібно ретельно проаналізувати весь спектр відносин з Європейським Союзом та іншими міжнародними організаціями, взявши до уваги досягнення й прорахунки, а також визначити пріоритети трансформаційних перетворень у європейському контексті. Слід також зважати, що Європі потрібна стабільна Україна, яка не становить загрози. Ми маємо наближатися до стандартів Європейського Союзу, навіть якщо він не дає при цьому жодних перспектив. Найуспішнішим європейський зовнішньополітичний курс України  буде лише тоді, коли вона матиме підтримку такої потужної європейської держави, як Німеччина.


Джерела

1. День. – 2008. – № 155.

2. Німецька партія вперше визнала перспективу вступу України в ЄС 04.06.2009. – http://news.finance.ua/ ua/toplist/~/1/2/162416 12

3. Стан та перспективи розвитку українсько-німецьких відносин. Політичні відносини. (Довідка). Поточний архів Кабінету Міністрів України.

4. Die Welt. – 2004. – 19 Februar. – S. 8.

5. rmc.org.ua/interviews/mekkel/

Автор: Вікторія Солошенко

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад