Дух. Джерело. Воля

Їхнє явлення сталося в Українському домі в Києві персональною виставкою яскравих, життєстверджувальних творів художника Ігоря Гавришкевича.

Ігор Степанович ГАВРИШКЕВИЧ народився 13 березня 1955 року в селі Липовець на Яворівщині Львівської області. 1973 року закінчив із відзнакою художнє училище № 14 в селищі Івано-Франково на Львівщині, здобувши фах художника-різьбаря. 1983 року закінчив Львівський державний інститут прикладного образотворчого мистецтва (відділ художньої кераміки). Працює в галузі станкового живопису, а також у сфері охорони пам’яток. Доцент Львівської академії мистецтв. 1993 року став членом Національної спілки художників України.

З дружиною Галиною виховують двох доньок – Роксолану та Ярину.

Його малярська палітра, дивовижна техніка й стиль, переконана, запам’ятовуються яскравістю, сміливістю, впевненістю і пластикою. А роботи, якщо хоч раз побачиш, не сплутаєш із чиїмись. Він не наслідує, його картини – сплеск емоцій і філософії внутрішнього сприйняття світу. Втім, Ігор Гавришкевич, представляючи на суд громади не тільки свої  дивовижні полотна, каталог виставки, а й диск із записом документального фільму «Стежками Личаківського некрополя», розкрився як багатогранна особистість, патріот, громадський і політичний діяч.

І знайомство з ним та його творчістю принесло справді радість художникам-киянам, хто на запрошення пана Ігоря завітав на вернісаж, а також львів’янам, котрі приїхали до столиці підтримати в такий хвилюючий момент свого відомого земляка. Це справді подія, винуватець якої пан Ігор Гавришкевич та всі його гості, переконана, щиро вдячні Фонду Катерини Ющенко «3000», Мінкультури та Національній спілці художників за організацію виставки.

Що автор хотів нею сказати, треба бачити. Втім, надаємо читачам можливість дізнатися про це з перших вуст, цитуючи розмисли автора картин. У каталозі він свої твори супроводжує власними філософськими есе.

1. «Воля». 2003. Полотно, олія. «Прагнення здолати пута облуди є таким ж споконвічним і таким ж палким, як прагнення невільного скинути з себе кайдани чи прагнення людини, як птах, піднятися в небо, бо лише там вітром гуляє воля, бо лише там, як сонце, побачиш чисту правду. Ці бажання тужливими журавлями захопили мою душу й вогненними емоціями відбивалися помаранчевими фарбами у пізніх вечорах та глибоких ночах у творі «Воля».

2. «Ностальгія». 2003. Полотно, олія. «Людська пам’ять, що є вічним лелекою, журавлем, вилітає у вирій, покидаючи своє гніздо, щоб повернутися до нього знову, як людина, котра втратила зв’язок із духовністю свого роду, своєї землі, та іноді навіть у наступних поколіннях повертається до неї».

3. «Старе і нове». 2003. Полотно, олія. «Намальовано тоді, коли на мене було організовано на державному рівні (прокучмівськими силами) потужний наступ на цілих два роки з метою усунення з посади директора музею-заповідника «Личаківський цвинтар» і з метою відкриття польських військових поховань 1918–1919 рр. Я став до боротьби в ранзі голови виборчого штабу блоку Віктора Ющенка «Наша Україна» у своєму Личаківському районі. У цій боротьбі в мене народилися образи, відтворені у цьому триптиху. Символ чистого українського рушника, як українська людська доля, над якою вічно висить зухвалість грубої сили, гострого леза, роль якого виконують схрещені дві сокири на тлі контрастної архітектурної специфіки будинків, покликаних збудити плин часу і змін на теренах рідної землі, що щедро дарує нам талан і мудрість як черговий плід чарівної української природи».

4. «Біля джерела». 2001. Полотно, олія. «Споконвічна тема щирої відданості, чистого кохання, наслідування і збереження традицій сім’ї, традицій єдиного етносу виявляється у найчистіших, найкришталевіших джерелах взаємин чоловіка і жінки. В основі композиції зображення сидячого чоловіка (автопортрета), узагальненого образу жінки (головний портрет моєї дружини) біля символічної посудини-глечика, що асоціюється із задоволенням почуття людської спраги і врівноваження відповідних емоцій духовного життя подружжя. Старий віз є символом праці, що веде до духовного порозуміння».

Автори: Вікторія СВІТЛАНОВА, Ольга ПРОКОПЧУК (фото)