№7, квітень 2006

В'ячеслав БРЮХОВЕЦЬКИЙ: "Найкраща політика для всіх, хто навчається в Могилянці, – здобуття фундаментальних знань"

Який пророк міг сказати, що колишній слюсар високого розряду стане доктором філологічних наук, автором ґрунтовних монографій, відомим громадським діячем, а відтак і президентом Національного університету "Києво-Могилянська академія"? Про це не мріяв, ба навіть не міг мріяти й сам В'ячеслав БРЮХОВЕЦЬКИЙ, адже освітній заклад треба було спершу створити…

Києво-Могилянська академія веде свою історію від 1615 року, коли за заповітом знатної київської шляхтянки Галшки Гулевичівни були засновані монастир, а при ньому – Братська школа. З 1633 по 1701 роки заклад називався Києво-братською колегією або Києво-Могилянською колегією на честь свого покровителя митрополита Петра Могили. З 1701-го – це Києво-Могилянська академія. Протягом усього існування – до 1817 року – навчальний заклад, який підтримували й захищали різні стани українського суспільства: козаки, духовенство, міщани та селяни.

Після 175-річної перерви 1992 року Києво-Могилянська академія була відновлена як світський навчальний заклад. З 1994 року – Національний університет. В академії навчалися Григорій Сковорода, гетьмани Юрій Хмельницький, Іван Виговський, Павло Тетеря, Іван Брюховецький та інші, архітектор Іван Григорович-Барський, композитори Максим Березовський та Артемій Ведель.
"На зарплату, яку отримує викладач, не можемо знайти слюсаря"

– Шановний В'ячеславе Степановичу, яка вона, освіта ХХІ століття?

– Природа освіти достатньо консервативна, тому я не проводив би чіткої межі між навчальним процесом у ХХ і ХХІ століттях. Скажімо, нині для нього характерне радикальніше використання електронних засобів навчання. Та це не означає, що маємо ні з чим не порівнювану революцію. Колись винайдення друку було не меншим переворотом, аніж запровадження Інтернету. Освіта – й це принципово – повинна давати знання людині й сприяти її інтелектуальному та духовному розвитку.

Я переконаний: хоч би як удосконалювалися електронні засоби, основний акцент має ставитися на спілкуванні педагога з учнем чи студентом. Ніщо не зможе замінити цього контакту. Ось чому, гадаю, освіта сьогодні не повинна глибинно відрізнятися від тієї, якою була. Форми та наповнення, звичайно ж, змінюватимуться, однак основоположно, конституційно освіта покликана виконувати ті завдання, що й раніше.

– Чим відрізняється нинішня вища освіта в Україні від освіти радянської доби?

– Як на мене, відійшла в минуле вузькофахова освіта, яка була досить поширена в тоталітарних державах, зокрема в СРСР, і настав час універсальної, університетської. Це зумовлено об'єктивними обставинами, зокрема, тим, що в сучасному світі людина протягом життя разів п'ять змінює свою професію. Раніше доводилося майже повністю переучуватися, нині перекваліфікація відбувається швидше й не так болісно.

Система навчання в академії вбирає в себе найкращі традиції вітчизняної освіти, що склалися протягом багатьох століть, та сучасні досягнення західного творчого навчання, адаптованого на українському ґрунті. Є два основні рівні: чотирирічний бакалаврат та дво- або однорічний магістеріум.

Ми намагаємося реалізовувати таку концепцію: вчимо студентів навчатися. Вважаємо, що це не ідеальний, а оптимальний варіант. Наші випускники дуже легко пристосовуються до мінливих вимог на сучасному ринку праці.

– Чи можна сказати, що ідеал тут – вільна, творча освіта, плекання розкутого мислення?

– Творчий підхід – один із способів побудови освіти. Можливо, концепція, яку ми намагаємося реалізувати, не найкраща, але вона інша. Все залежить від якості. Певна річ, мають право на існування й традиційні підходи. Проте слід зважати, що утверджується розкутість мислення, долаються жорсткі межі, які встановлювалися за раніших часів. Утім, це вже риса всього суспільства.

Воднораз комерціалізація нинішньої освіти породжує ілюзії, що є певні спеціальності, які мало не автоматично забезпечують майбутнє процвітання людини. Часто-густо називають фінансовий або правничий факультети. Та це не так. Парадокс полягає в тому, що, скажімо, найвідоміші банкіри мали не спеціальну, а якусь творчу освіту. Потім вони, звичайно, набували суто фахових знань.

Проблема не в спеціалізації, а в якості освіти. І тут далеко не все гаразд. По-перше, тому, що наша держава дуже неповажливо ставиться до професії педагога, низько оцінює його працю. Наприклад, ми не можемо знайти слюсаря на таку зарплату, яку отримує викладач. По-друге, дається взнаки проблема універсальності базових знань.

– Що ви, В'ячеславе Степановичу, маєте на увазі?

– Сьогодні університетів набагато більше, ніж було раніше. Значно підвищився потяг до навчання: молодь уже розуміє, що без ґрунтовних знань не можна досягти значних успіхів. Але… Немає жодного новоствореного вищого навчального закладу, крім Києво-Могилянської академії, де були б фізична, хімічна чи біологічна спеціальності. Неувага до так званих точних наук може колись обернутися великою трагедією для всієї нації. Ось чому розглядаємо академію великою мірою і як певний каталізатор змін в освітній системі.

– Як ви ставитеся до того, що на Могилянку стають схожими дедалі більше університетів?

– Позитивно. Таке становище складається не тому, що ми не змінюємося, а тому, що наші ідеї та нововведення – здебільшого не посилаючись на академію – запозичують чимраз активніше. У цьому сенсі ми стаємо подібними до інших. Але маємо й багато відмітного, того, де нас іще не наслідують. Як приклад наведу систему вступних іспитів.

– Чим це пояснюється?

– Наша система виключає будь-які корупційні спроби. На таке нелегко піти. Є університети, де ще до вступних іспитів складено списки майбутніх студентів, й абітурієнти не здогадуються, що, готуючись до екзаменів, просто марнують час.

Освіта без хабарів?

– Отже, ніяких хабарів, дзвінків від високопосадовців? І це в криміналізованій державі?

– Так, жодних винятків. Ні для кого. Одне слово, діє цілісна система, яка унеможливлює найхитромудріші лазівки.

– А як складаються стосунки академії з Міністерством освіти і науки України?

– Ми реалізуємо свою концепцію й таким чином працюємо значною мірою автономно. Звичайно, при цьому діємо в правовому полі, виконуємо всі вимоги законодавства про вищу освіту. На щастя, якогось тиску міністерства не відчуваємо. Навпаки, воно використовує деякі ідеї нашого закладу як самоврядного університету. До речі, ми відкриті для всіх. Будь ласка, запозичуйте всі інновації академії.

– Наскільки тісно взаємодіють у стінах Могилянки освіта й наука?

– До сьогодні залишилися проблеми освіти радянського штибу, зокрема й тому, що вона була відділена від науки. Ми заклали в концепцію розвитку академії поглиблене поєднання навчальної та наукової діяльності. Труднощі одні – фінансові. Необхідні лабораторії, розуміння того, що віддача можлива здебільшого лише через багато років. Тут уже держава має дбати, ми ж намагаємося якомога повніше реалізувати різноманітні наукові пошуки.

– Ви не раз стверджували, що через певну кількість років саме випускник академії стане Президентом України. Наскільки глибоко сьогодні політизоване життя студентів?

– Вони цілком вільні у виборі політичних поглядів. Я лише наголошую, що найкраща політика для всіх, хто навчається в Могилянці, – здобуття фундаментальних знань. До речі, переважна більшість юнаків і дівчат це усвідомлюють. Єдине, що в нас заборонено, це створення партійних осередків. Перед виборами не адміністрація, а самі студенти (серед них є представники різних партій) запрошують на зустрічі лідерів чи не всіх провідних політичних сил. Зав'язуються цікаві дискусії, під час яких студенти виступають дуже активно й аргументовано.

Перший храм для студентів

– Свого часу ви були одним із найактивніших фундаторів Руху. Як нині утверджуються (і чи утверджуються взагалі?) в стінах академії національна ідея, українське начало? Чому ви так терпимо ставитеся до того, що студенти поза аудиторіями розмовляють російською мовою?

– Я завжди акцентую, що наш заклад, як цілісна самоврядна структура, має свою чітку позицію: Києво-Могилянська академія – це український університет. Усі заходи ми проводимо лише державною мовою. А в коридорах лунають російська, польська, французька, англійська та інші. Слід мати на увазі, що абітурієнти – люди вже великою мірою сформовані…

– І зросійщені…

– На жаль, так. Але простежується істотна тенденція: поза аудиторіями випускники набагато частіше говорять українською, ніж вступники. Беззаперечне одне: ми виховуємо патріотів України. Тут важливо ось що: національні підвалини мають бути глибинними, а не формальними. Національний дух плекають наші численні галереї, театри, хори та насамперед викладачі, для яких українська ідея – рідна.

– Чи знаєте, які вони, студенти академії, після занять?

– Своїх вихованців за руки не водимо, хоча в гуртожитку працюють навіть психологи. Студенти мають свої земляцтва, оркестри, проводять спортивні змагання, випускають силу-силенну періодичних видань, пишуть вірші, видають власні прозові та поетичні книжки. До речі, у нас "прозорі кордони" між факультетами: згідно з певною процедурою можна перейти з одного на якийсь інший. Ми заохочуємо, щоб, скажімо, філософи вивчали фізику, а фізики – філософію. Приємно, коли гуманітарії опановують математику, економісти чи хіміки слухають курс кіномистецтва… Усе це розвиває людину, гармонізує її світогляд.

– Навколо Могилянки – подільські собори. Чи ходять до них вихованці академії?

– Ми маємо свою церкву – перший студентський храм в Україні. До речі, Київського патріархату. Але треба враховувати, що в академії навчаються не лише православні й не лише християни. Отож ми ніколи не забуваємо про толерантність у ставленні до такої делікатної сфери, як духовність, віра.

– Пане президенте академії, коли востаннє сідали не за робочий, а письмовий стіл, щоб занотувати думки для літературознавчої статті чи монографії?

– На все це просто немає часу. Літературна критика для мене – вже історія, до якої я ніколи не повернуся. Займатися серйозно літературознавством теж не буду. Мрію написати дві-три книжки. Жанру їх навіть не зможу визначити Але це – в майбутньому.


Розмову вів Микола СЛАВИНСЬКИЙ.

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Прем’єр Бельгії: Деякі євродепутати поширювали роспропаганду за гроші Сьогодні, 29 березня

1 млн снарядів навесні, новий пакет зброї з Німеччини, переговори з урядом Польщі: новини дня Сьогодні, 29 березня

Прем’єр: Україна домовилася з ЄС про пріоритетний скринінг законодавства у сфері агрополітики Сьогодні, 29 березня

Рада Україна-НАТО зібралась у Брюсселі через останні удари РФ по інфраструктурі Сьогодні, 29 березня

Зеленський розповів про розмову зі спікером Палати представників США Джонсоном Сьогодні, 29 березня

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Вчора, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Вчора, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Вчора, 28 березня

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Вчора, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Вчора, 28 березня