передплата Українською | In English

№17, вересень 2009

Правду і тільки правду

Поділитися:

Деякі процесуально-криміналістичні аспекти очної ставки як слідчої дії

В українській юриспруденції, згідно з чинними нормативно-правовими та науковими положеннями, наявний кримінально-процесуальний інститут очної ставки. Отож очна ставка – це окрема додаткова слідча дія, що передбачена ст. ст. 172,173 КПК України, відповідно до якої слідчий (чи інший компетентний суб’єкт кримінального процесу) одночасно, але по черзі, допитує двох раніше допитаних у кримінальній справі про злочин осіб щодо обставин, стосовно яких дано істотно суперечливі показання. Передбачається також, що метою проведення такої слідчої дії є перевірка правдивості раніше одержаних показань, а не усунення вказаних суперечностей  [3, c. 199–208].

Цілком логічно, що очна ставка як слідча дія використовується в кримінальному судочинстві інших держав, адже є процесуальним способом перевірки наявних і отримання нових доказів, що допомагає слідчому встановити істину в кримінальній справі про злочин. Та, як свідчить практика, з одного боку, вона дуже поширена, а з другого – має, на жаль, досить низьку результативність.

Розгляньмо, як цю проблему розв’язано в державах із різними типами правових систем. Зокрема, романо-германським (Франція, Німеччина, Україна) та англосаксонським (США, Англія) [2, с. 54–78].

Наприклад, згідно з кримінально-процесуальним кодексом Англії досудове слідство не належить до кримінального процесу, а розглядається як своєрідний спосіб застосування судом попередніх заходів кримінально-процесуального характеру. Саме тому вони не регулюються процесуальним законом, окрім правил допиту підозрюваного, правил арешту та правил обшуку. Варто зазначити також, що без участі суду слідчі  проводять допити та очні ставки. Одночасно зауважмо, що в англійському законодавстві очна ставка є різновидом допиту.

Окрім того, в Англії всі слідчі дії підлягають обов’язковому запису на відео.  А в Україні, натомість, суд може в порядку, встановленому процесуальним законом, дозволити проводити в залі судового засідання фото- й кінозйомки, теле-, відео-, звукозаписи із застосуванням стаціонарної апаратури [1].

Доцільно було б запровадити й в українському судочинстві обов’язковість звуко-, відеозапису не лише в залі судового засідання, а й під час проведення слідчих дій, особливо вербальних (допит, очна ставка). Саме ця обставина слугувала б гарантією об’єктивності, неупередженості, тактовності учасників під час проведення слідчих дій і усунула будь-яку можливість перекручення фактів та застосування однією зі сторін фізичного або ж психологічного насильства. Також, як і в Англії, цей відеозапис може бути надалі використаний як доказ під час судового розгляду справи.

Цікавим фактом англійського судочинства є й застосування очної ставки в судовому засіданні між особами, які провадили дізнання у справі, щодо отриманих від обвинуваченого показань. В українському ж законодавстві не використовується практика отримання доказової інформації з такого джерела, як органи дізнання та досудового слідства, хоча в їхній практичній діяльності такі випадки непоодинокі. 

Кримінальний процес США на досудовій стадії надає право обвинуваченому на очну ставку зі свідками сторони обвинувачення. Особливістю такої очної ставки є те, що всі її учасники, зокрема й обвинувачений (підсудний),  перед її проведенням зобов’язані скласти присягу або дати «урочисту обіцянку» казати в суді тільки правду. А за давання неправдивих свідчень, відповідно до закону, передбачена кримінальна відповідальність. Однак за обвинуваченим (підсудним) залишається право відмовитися давати показання.

Досліджуючи законодавство Франції, варто зазначити, що проведення очних ставок у законі не передбачено, хоча на практиці вони досить широко застосовуються. Причиною цього є те, що ні слідчі дії, ні дії, які проводять органи дізнання, не мають чіткої регламентації в кримінально-процесуальному законі Французької Республіки. Не приділяється увага й тактиці проведення слідчих дій, бо слідчому, а також судді дозволено вчиняти будь-які слідчі дії, які він, на його переконання, вважає необхідними для з’ясування обставин вчинення злочину. До означених дій можливо застосувати принцип: «дозволено все, що не заборонено».

Історія розвитку кримінально-процесуального законодавства свідчить, що в більшості західних країн очну ставку вважають різновидом допиту. Наприклад, досить своєрідно вона тлумачиться в кримінально-процесуальному законодавстві Німеччини. Під час провадження очної ставки обвинуваченого, який перебуває серед групи осіб, таємно чи відкрито пред’являють свідкам або жертвам злочинного діяння. Звісно, такі дії слідчого характеризуються ідентифікаційним змістом. Свідок зобов’язаний дати згоду на очну ставку навіть тоді, якщо має право відмовитися від надання свідчень у справі, а обвинувачений – і тоді, коли не повідомляє жодних даних. Тож відповідно до законодавства Німеччини очна ставка може здійснюватися у двох варіантах. Перший – це слідча дія, що іменується в нас пред’явленням особи для пізнання, лише з тією різницею, що там таке пред’явлення може здійснюватися таємно для пізнаваного. Другий – це очна ставка в українському кримінально-процесуальному розумінні.

Дослідивши два основні типи правових систем (романо-германський та англосаксонський) на прикладі законодавств Англії, США, Франції та Німеччини, зауважмо, що регламентація слідчих дій загалом та очної ставки зокрема характеризується специфічними рисами кримінального процесу кожної держави, в тому числі й України.

Як зазначалося, ст. 172 КПК України передбачає, що слідчий має право провести очну ставку між двома раніше допитаними особами, в показаннях яких є суперечності. Однак перед початком її проведення науковці рекомендують також користуватися нормами кримінально-процесуального законодавства, які регулюють порядок допиту (свідків, потерпілих, обвинувачених).

Провівши порівняльний аналіз українського законодавства, що врегульовує питання застосування очної ставки, з відповідним законодавством згаданих держав, можна простежити низку відмінностей процесуально-криміналістичного характеру. Вважаємо, що ці відмінності  (новий нормативно-правовий порядок проведення очної ставки) в разі застосування (запровадження в національному кримінально-процесуальному законодавстві та практиці розкриття й розслідування злочинів) істотно сприяли б виконанню завдань кримінального судочинства. Так, зокрема, перед проведенням очної ставки з обвинуваченим і свідком відповідно до КПК України обвинуваченого не попереджають про кримінальну відповідальність за давання неправдивих показань і за відмову від давання показань. (А, приміром, згідно із законодавством США обвинувачений несе кримінальну відповідальність за давання неправдивих свідчень.) Свідок же наділений обов’язком давати показання. Саме ця обставина в багатьох випадках справляє негативний психологічний вплив на обох учасників процесу. Адже свідок і обвинувачений перебувають у нерівному процесуальному становищі та психологічному стані. Свідка, зокрема, непокоїть те, що його може бути притягнуто до кримінальної відповідальності, натомість інший учасник очної ставки – обвинувачений має привілейоване становище, бо знає, що за неправдиві свідчення його не можуть притягнути до кримінальної відповідальності.

Отже, згадана обставина значно зменшує результативність очної ставки, бо надає обвинуваченому можливість давати неправдиві свідчення, вводячи в оману слідство. Тому, на наш погляд, доцільно було б застосовувати до нього норми закону про притягнення до кримінальної відповідальності за давання свідомо неправдивих показань.

Як висновок необхідно констатувати таке: у національному правничо-науковому просторі бажано було б більше уваги приділяти зарубіжному досвіду провадження як очних ставок, так й інших слідчих і судових дій, закріпивши відповідні норми в законодавстві.


Джерела

1. Закон України «Про судоустрій України» № 3018-ІІІ від 7 лютого 2002 року // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 27–28. – Ст. 180. 

2. Міхеєнко М., Шибіко В. Кримінально-процесуальне право Великобританії, США, Франції. – К.: Юрінком інтер. – 1988. – 384 с.

3. Скригонюк М. І. Криміналістика: Підруч. – К.: Атіка, 2005. – 496 с.

Автор: Наталя Воропай

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

$30 000 за голосування: чи допоможе детектор брехні розібратися зі «слугами народу» Сьогодні, 23 жовтня

Нардеп не задекларував будинок на Трухановому острові — Bihus.info Сьогодні, 23 жовтня

"Від заяви Зеленського залежить все": Тейлор засвідчив у справі імпічменту Трампу Сьогодні, 23 жовтня

Кабмін запровадив 2% мито на імпорт електроенергії з РФ — Герус Вчора, 22 жовтня

В Київській академії мистецтв викрили шахраїв. Збирали кошти на «батьківські фонди» Вчора, 22 жовтня

Ще один виробник сигарет відкликає 350 мільйонів сплаченого акцизу Вчора, 22 жовтня

СБУ затримала ексзаступника міністра економіки: підозрює у держзраді Вчора, 22 жовтня

Як Кравцов з компанією планують роздерибанити 100 млн доларів Вчора, 22 жовтня

В уряді озвучили консервативний та оптимістичний прогноз зростання ВВП у 2020 році Вчора, 22 жовтня

Євродепутат: Зеленський концентрує владу і це дуже страшно Вчора, 22 жовтня