Українка – не полігон

Так сталося, що 2006 року наша самоврядна громада разом з Асоціацією міст України та громад започаткувала спільний проект «Місто-модель місцевого самоврядування». Відправною точкою були рекомендації парламентських слухань «Децентралізація влади в Україні. Розширення прав місцевого самоврядування», схвалені 15 грудня 2005 року відповідною постановою Верховної Ради України. Крім того, підготовці цього проекту передувало вивчення міжнародного (насамперед європейського) досвіду реалізації функцій місцевого самоврядування.

То яка мета розробленого проекту? Насамперед створення на базі Українки своєрідного майданчика для «обкатування» різних сучасних технологій управління містом, місця для освоєння міськими головами, а також депутатами та працівниками виконкомів міських рад цих технологій для подальшого їх запровадження в державі.

Проектом передбачено, що відповідні міністерства і відомства, місцеві органи виконавчої влади в межах своєї компетенції надаватимуть нам посильну організаційно-методичну та практичну допомогу, сприятимуть прискоренню соціально-економічного розвитку Українки, вдосконаленню системи управління об’єктами комунальної власності, ефективному використанню фінансових і матеріальних ресурсів, активізації підприємницької та інвестиційної діяльності тощо. Не зупиняючись на деталях проекту, можна сміливо стверджувати, що реалізація спільних намірів матиме неабияку користь для місцевого самоврядування Українки і всієї держави.

Проте не все так ідеально, як здається. Складається враження, що десь паралельно існує ще один проект під назвою «Місто-полігон» для відпрацювання владою різного рівня геть інших намірів – добити найперспективніше місто Київщини.

Судіть самі. Спочатку у високих владних коридорах вирішили, що нам, в Українці, не потрібна міліція. Чи є ще в нашій державі місто з 15-тисячним населенням, у якому немає міліції? Тобто вивіска є, а міліції немає. Що ми робимо? Самі починаємо наводити лад на вулицях міста. Спочатку з допомогою співробітників державної служби охорони, які за гроші міського (підкреслюю, міського!) бюджету патрулюють наші вулиці, а тепер, ось уже другий рік це робить громадське формування «Гроза». Це зрідка підсилюється спеціальними заходами підрозділів «Беркут» чи «Барс».

Зрозумівши, що ми впоралися з проблемою громадського порядку, влада задумує новий експеримент: що робитиме громада, якщо закрити пожежну частину? І вже надходить пропозиція фінансувати діяльність вогнеборців з міського бюджету (близько 2 млн. грн. на рік, тоді як річний бюджет м. Українка – 10 млн. грн.). Хочу нагадати: міліція, пожежна служба існують для виконання відповідних функцій держави, на які вона справно збирає податки. Українка – промислово розвинене місто, яке сплачує ці податки в значних обсягах. То ж виходить, що саме на нас у рамках проекту репетирують перекидання цих функцій (разом із витратами) решті держави. Інше на думку громадам не спадає?

Головним напрямом у Стратегічному плані економічного розвитку місто визначило індустрію туризму, відпочинку та розваг. Для створення відповідної інфраструктури Національний інститут туризму розробив «Туристичну програму м. Українки», Генеральний план розвитку міста. Здавалося б, є все необхідне: Канівське море, ліс, річки, транспортна інфраструктура, близькість столиці та аеропорту Бориспіль, і головне – черга з інвесторів! За найскромнішими підрахунками, обсяг інвестицій мав становити 2 млрд. дол. Це дало б змогу забезпечити надійне економічне майбутнє в минулому монопрофільного міста, а також вкладання серйозних коштів у реконструкцію інженерної інфраструктури міста та житлових будинків. Але такий підхід не вписувався в концепцію «міста-полігону». Державний погляд такий: силами обласної та районної адміністрації роздати (безоплатно) території, призначені для розвитку, студентам та присталим до них районним депутатам під розведення «капусти і помідорів». Для посилення ефекту відрізання цих територій від міста вирішили прокласти через пляжі поруч із будинками транснаціональну магістраль.

Розбазарювання перспективних територій районним і обласним керівництвом, незнищенне бажання прокласти необхідну країні магістраль на щойно відведених землях, а також ситуація, коли жителі міста для отримання багатьох послуг змушені їздити до сусіднього райцентру (що звично для села, але трохи дико в умовах міста), змусили нас провести міський референдум. Таких прецедентів небагато в історії сучасної України. Референдум не лише відбувся, а й показав єдність і рішучість громади в обстоюванні своїх інтересів: 94 відсотки мешканців вимагають віддалити магістраль від наших будинків, 92 відсотки – надати Українці статус міста обласного значення.

Міський референдум – важливий складник діалогу з його жителями, котрий у нас інтенсивно відбувається. Не менше, а, може, й більш значущими для цього діалогу є щорічні весняні зустрічі з людьми прямо на вулиці, біля їхніх будинків. Саме там міський голова та його команда мають можливість не лише доповісти про результати річної діяльності, а й обговорити напрями роботи на наступний рік, а головне – отримати нефільтровану інформацію про ставлення людей до міської влади.

Міський референдум – подія, котра вінчає семирічну роботу зі створення Громади з великої літери. Велику роль відіграє тут і фестиваль подвір’їв – подія, що відбувається в перший день святкування Дня міста. Свято влаштовують прямо у дворах багатоповерхівок, куди люди виносять не лише столи з домашньою смакотою, а й рукоділля, фотоархіви, а також проводять конкурси, видають газети, прикрашають подвір’я – одне слово, спілкуються!

Українка по праву пишається рівнем послуг свого житлово-комунального господарства, де, приміром, 98 відсотків(!) квартир обладнано лічильниками холодної і гарячої води. Люди платять тільки за спожитий продукт, а не за чиюсь безгосподарність. Добове споживання дефіцитного природного ресурсу (а воду ми добуваємо з глибини 160 м) знизилося в 10 разів.

Гуманітарні проекти, як, приміром, програма «Відкритий спорт» – безоплатний прокат інвентарю влітку на стадіоні, узимку на ковзанці, безоплатні спортивні секції, поля зі штучним покриттям (чотири на 15 тисяч населення), реалізуються, щоб будь-яка дитина незалежно від рівня статку сім’ї мала  змогу займатися спортом. Але цю, як і інші програми, спрямовані передусім на розвиток здоров’я наших дітей, не дає реалізувати проект «Місто-полігон». Подивімося, каже держава, що буде, коли громаду позбавити цих можливостей. Держава замість того, щоб передати місту палац культури і спорткомплекс, намагається продати їх через суди. Вдумайтеся! У місті один(!) палац культури і один(!) спорткомплекс. Що буде, коли їх купить якийсь дядечко з Дніпропетровська, Донецька, Львова чи Києва? Адже ці об’єкти збиткові за визначенням! Правильно – закриє!

Що передбачено проектом «Місто-полігон» у разі, коли місто, не маючи жодного (!) сучасного супермаркету, нарешті знайшло спосіб цю проблему розв’язати (просто знести несучасний будинок побуту і побудувати на його місці сучасний торговий центр)? Правильно – забрати і цей об’єкт!

Але є в житті нашої громади і позитивні моменти. Держава, з’ясовується, може бути і партнером: приклад того – наш спільний із Міністерством ЖКГ проект. Ідеться про розрахунок «ТЕО використання теплових насосів для утилізації скидного тепла Трипільської ТЕС». Річ у тім, що Українка виникла як селище енергетиків біля потужної електростанції. За технологією вироблення електроенергії на ТЕС (на знімку) величезна кількість теплої води скидається прямо в Дніпро. За рахунок цього з допомогою теплових насосів можна опалювати місто, значно більше за Українку. Це дає змогу втричі знизити собівартість тепла, а також зберегти від спалювання 42,8 млн. кубометрів природного газу або 34 тис. тонн мазуту. Більше того, таких містечок в Україні налічується ще 21. Беручи до уваги, що проект є окупним, після здійснення його в Українці він буде придатний для тиражування в країні. Мінпаливенерго, сподіваємося, не відмовить у можливості використовувати це нікому не потрібне сьогодні тепло.

Тішить, що громада, на якій ставлять нецивілізовані експерименти з перетворення на полігон виживання місцевого самоврядування, громада, котру змушують жити без міліції, пожежної частини, необхідних об’єктів соцкультпобуту та погрожують спотворити транснаціональною магістраллю і яка опинилася в облозі втрачених для розвитку територій, не здається, а дивиться в майбутнє з оптимізмом. У цьому наша сила! Ми робимо те, що можемо сьогодні. Проектуємо реконструкцію міської набережної, будуємо електронне місто (приміром, у міськраді документообіг цілковито електронний), сертифікувалися на відповідність послуг міжнародному стандарту ISO 9001:2000 і щорічно збираємо голів малих міст з усієї країни. Бо все-таки ми – місто-модель місцевого самоврядування.

--- *** ---
Проект

Коли матеріал було підготовлено до друку, Кабінет Міністрів України своєю постановою № 634 від 24.06. 2009 року підтримав пропозицію Асоціації міст України та громад і Української міської ради  щодо реалізації у місті Українка проекту «Місто-модель місцевого самоврядування». Протягом нинішнього року відповідні міністерства, відомства, Київська обласна держадміністрація у чітко встановлені терміни зобов’язані, зокрема, підготувати та затвердити зміни до Генерального плану розвитку міста Українка, провести роботи з розмежування земель державної і комунальної власності, здійснити інші заходи із землеустрою на території діяльності Української міської ради. Мін’юст, Мінрегіонбуд разом з Асоціацією міст України та громад мають розглянути й подати до 1 жовтня 2009 року законопроект про особливості здійснення місцевого самоврядування на території Української міської ради.

Крім того, відповідним розпорядженням Кабмін підтримав передачу у власність територіальної громади міста Українка палацу культури «Енергетик» та спорткомлексу (будівель, майна та обладнання), розташованих у громадсько-торговельному центрі міста. Сподіватимемося, що нинішньої спекотної пори крига скресла: проект «Місто-модель місцевого самоврядування» буде втілено в життя. Хай щастить у його реалізації мешканцям міста Українка!

Автор: Павло Ккозирєв