передплата Українською | In English

№14, липень 2009

Міжнародні механізми захисту прав людини в контексті трансформації українського суспільства

Поділитися:

Уповноважена Верховної Ради України з прав людини Н. Карпачова в щорічній доповіді про стан дотримання й захисту прав і свобод людини в Україні в 2008 році, яку підготовлено на підставі підсумків моніторингу звернень громадян, констатувала загальнодержавну кризу забезпечення прав і свобод людини. У доповіді наголошується, що ситуація в цій сфері значно погіршилася через світову фінансово-економічну кризу.
Різко зросла нерівність між багатими та бідними, до того ж права останніх порушуються практично в усіх сферах життя. Констатується тотальне невиконання рішень судів (виконується лише 35 відсотків). У банківській сфері порушується право на вільне володіння коштами.

У глобальному вимірі можна казати, що світ іще не готовий до того, щоб без міжнародного консенсусу шляхом примусу забезпечити дотримання прав і свобод людини. Підтвердженням цього є недостатня ефективність контрольних механізмів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [2]. Тому розвивати систему судового захисту прав людини потрібно, а для України реформування правосуддя є нагальним питанням. Незважаючи на всі складності, в умовах невдоволеності нинішніми механізмами захисту прав людини європейська спільнота 1 липня 2002 року створила Міжнародний кримінальний суд. Ця подія ще не оцінюється належно. Слідом за післявоєнними трибуналами в Нюрнберзі та Токіо, а також Гаазькими трибуналами з воєнних злочинів у Руанді та колишній Югославії створено постійний орган міжнародної кримінальної юстиції – Міжнародний кримінальний суд [5].

Чи справдяться очікування, що цей суд – достатній механізм розв’язання проблем у сфері прав людини? По-перше, дуже вже вузькі його повноваження, що обмежуються, по суті, встановленням покарання за геноцид, злочини проти людяності та воєнні злочини. По-друге, якщо суд діятиме об’єктивно й без подвійних стандартів, тоді може статися, що деякі з його рішень буде важко виконати, якщо вони стосуватимуться провідних держав світу. Хто забезпечить виконання рішень стосовно високопоставлених керівників, наприклад, з Китаю, Росії чи США? Та й менш здатні до захисту свого суверенітету держави навряд чи вітатимуть рішення суду. Ризики невиконання рішень – це присуд самому судові, його репутації. 

Ідея створення суду, що мав би розглядати справи з воєнних злочинів, виникла ще після Першої світової війни під час Версальської мирної конференції. Була створена комісія, яка склала список із 895 осіб, що мали постати перед судом. Водночас комісія запропонувала притягти до відповідальності керівників Туреччини, як держави–союзниці Німеччини в Першій світовій війні за скоєння злочинів «проти законів людяності». Йшлося про геноцид вірмен 1915 року. Однак тоді ідею не було реалізовано з політичних мотивів. Вважалося, що Німеччина вже й так є достатньо приниженою. А Туреччина в 1923 році підписала Лозаннський договір, і осіб, винних у геноциді вірмен, було амністовано.

У світі прецеденти притягнення до відповідальності винних у скоєнні воєнних злочинів, геноциду або злочинів проти людяності вже були. Перші трибунали нагадували суд переможців над переможеними. Такими були Токійський і Нюрнберзький трибунали. Створені в 90-х роках ХХ століття міжнародні трибунали по колишній Югославії та Руанді вже вимагали притягнення до відповідальності всіх учасників конфлікту.

Страшні злочини Другої світової війни спричинили активний розвиток концепції прав людини. Створення універсальних норм матеріального права відбувалося разом із пошуком ефективних процедур запобігання тяжким злочинам проти людяності та притягнення винних до відповідальності. У грудні 1948 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила Загальну декларацію прав людини [9], що є початком і серцевиною сучасної системи прав людини. Тоді ж Генасамблея запропонувала Комісії з міжнародного права розглянути питання про можливість створення Міжнародного кримінального суду. У 1950 році комісія подала доповідь, висновком якої було твердження, що створення такого суду є бажаним. З 1950 по 1990 рік робота була паралізована через холодну війну. Лише крах Радянського Союзу й усього Східного блоку дав змогу знову внести до порядку денного вже добре призабуту ідею. У 1990 році Генеральна Асамблея ООН запропонувала Комісії з міжнародного права відновити роботу зі створення Міжнародного кримінального суду. У 1994 році  комісія представила Генасамблеї остаточний проект, однак рішення відклали через  незгоду щодо того, де і як його створювати. Було сформовано спеціальний експертний комітет із представників різних держав, щоб узгодити всі позиції. У 1995 році відбулися два засідання цього комітету, а на
50-й сесії Генасамблеї представили підсумковий звіт комітету. Результатом стало рішення про скликання міжнародної Дипломатичної конференції. 

У червні 1998 року в Римі відбулася Дипломатична конференція повноважних представників під егідою ООН, на якій вирішувалося питання про створення Міжнародного кримінального суду. Підсумок конференції – ухвалення статуту Міжнародного кримінального суду [11]. 

11 квітня 2002 року шістдесят держав ратифікували Римський статут. Він набув чинності 1 липня 2002 року. Така швидка ратифікація стала несподіванкою для багатьох, навіть найбільших оптимістів. Гадали, що більшість держав ратифікує статут не раніше 2006–2008 років. Тож світова спільнота заявила про свою підтримку новостворюваному механізму захисту прав людини. 

Одностайну підтримку Міжнародному кримінальному суду висловили держави – члени Євроcоюзу, а також багато країн так званого третього світу. Водночас різко негативно цю ідею сприйняли Сполучені Штати Америки. Утрималися від ратифікації Римського статуту Російська Федерація та Китай.

Позиція США потребує особливої уваги. Сполучені Штати намагаються відігравати активну роль у залагодженні конфліктів по всій планеті. Проте з наближенням початку діяльності Міжнародного кримінального суду США активізували протидію Римському статуту. Вони підписали його 31 грудня 2000 року, але тодішній президент США Білл Клінтон заявив, що статут має значні хиби. 6 травня 2002 року Сполучені Штати офіційно повідомили Організацію Об’єднаних Націй, що не мають наміру ставати стороною – учасницею статуту. Коли набрання чинності Римським статутом ставало невідворотним, Конгрес США в червні 2002 року схвалив пропозицію [4], відповідно до якої передбачається можливість навіть застосування сили для протидії арешту громадян США та їх утриманню під вартою за санкцією Міжнародного кримінального суду. Сполучені Штати досі  наполягають на прийнятті резолюції Ради Безпеки ООН, яка гарантувала б незастосування санкцій Міжнародного кримінального суду стосовно всіх миротворців. Питання про можливість притягнення до відповідальності за скоєння воєнних злочинів осіб, метою діяльності яких є встановлення миру, викликає багато дискусій. Неурядові організації з прав людини категорично заперечують проти таких винятків, адже це ще більше зменшить і без того досить вузьку сферу діяльності суду, а також зашкодить його авторитетові як незалежного неупередженого судового органу.

США ставлять під сумнів процедуру, за якою прокурор може проводити розслідування справи з власної ініціативи, за згодою двох із трьох суддів Міжнародного кримінального суду. Сполучені Штати вважають, що прокурор має бути підзвітним виборному органу ООН, або Раді Безпеки ООН. Проте в такому разі більшість злочинів залишиться поза сферою діяльності Міжнародного кримінального суду, адже з політичних мотивів та чи інша країна, що є постійним членом Ради Безпеки ООН, може скористатися правом вето й фактично заблокувати його роботу. Сполучені Штати також ставлять під сумнів універсальну юрисдикцію суду й вважають, що в разі виникнення нових небезпечних конфліктів ООН може ініціювати створення окремих судових органів, обмежених у дії часом і територією. США віддають перевагу застосуванню сили як засобу боротьби з масовими порушеннями прав людини, натомість європейська спільнота важливе значення надає процедурі. Підтверджень цього більш ніж достатньо. Європейці засудили утримання під вартою талібів у Гуантанамо, тоді як Сполучені Штати відмовляються їх визнати військовополоненими й поширити на них дію Женевської конвенції. Показовим також є активна протидія США ухваленню додаткового протоколу до Конвенції ООН проти катувань [10].

Проте, на мій погляд, між цими концепціями немає значних розбіжностей і вони можуть ефективно доповнювати одна одну. Міжнародний кримінальний суд забезпечує судову процедуру та реалізацію презумпції невинуватості як одного з важливих чинників дотримання прав людини. Гуманітарне втручання може бути свавільним і призводити до неефективного й непропорційного застосування сили. Це, у свою чергу, може дискредитувати саму ідею захисту прав людини, заради якої проводяться силові дії. Щодо Міжнародного кримінального суду, то для повноцінного виконання його місії іноді, можливо, необхідно буде вдаватися до тиску. Важко уявити, щоб особи, підозрювані у скоєнні злочинів, завжди добровільно поставали перед судом. Проте застосування сили для виконання рішення суду – це дещо інше, аніж за наказом президента іншої держави чи навіть колективним рішенням представників кількох держав.

Створення Міжнародного кримінального суду обмежує суверенітет держав заради прав людини. І всенародно обраний президент або будь-який популярний політичний лідер чи військовий керівник певної держави можуть опинитися на лаві підсудних  у Гаазі. Це є цілком природним, якщо скоєно злочин проти найвищої цінності – людини. Зазвичай тяжкі злочини проти людяності скоюють там, де є проблеми з демократією, законністю, а, відповідно, й незалежністю судової влади. Сподіватися на покарання винних у таких державах можна лише після зміни влади, на що може піти надто багато часу. Прикладом є справа Піночета. Зробити покарання своєчасним і невідворотним, коли йдеться про грубі порушення прав людини, вчинення воєнних злочинів і злочинів проти людини, – це і є головна місія Міжнародного кримінального суду.  Він досліджуватиме випадки геноциду й інші кримінальні злочини, що їх скоєно лише після 11 квітня 2002 року.

У жовтні 1998 року Постійним представництвом України при ООН було розповсюджено прес-реліз, у якому висловлювалася офіційна позиція України, що полягала в підтримці створення Міжнародного кримінального суду. Україна також підтримала внесення до переліку злочинів прояв агресії проти інших держав і висловила сподівання, що зусиллями міжнародної спільноти вдасться знайти  прийнятне визначення цього терміна. Було відзначено й позитивну роль неурядових організацій, яку останні відіграють у процесі створення системи міжнародної кримінальної юстиції. 20 січня 2000 року Україна підписала Римський статут Міжнародного кримінального суду [11].

13 лютого 2001 року Президент України звернувся з конституційним поданням до Конституційного Суду, в якому навів цілу низку аргументів, що, на думку глави держави, свідчать про невідповідність Римського статуту Міжнародного кримінального суду Конституції України. 11 липня 2001 року Конституційний Суд, розглянувши подання Президента, дійшов висновку, що Римський статут суперечить положенням української Конституції, а його ратифікація можлива лише після внесення відповідних змін до статті 124 Основного Закону [1]. У висновку зазначалося, що відповідно до статті 124 правосуддя в Україні здійснюється Конституційним Судом і судами загальної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції – це Верховний Суд, вищі спеціалізовані суди, апеляційні та місцеві суди. У разі приєднання країни-учасниці Римського статуту до Міжнародного кримінального суду останнім доповнюється система національної юрисдикції. «Можливість такого доповнення судової системи України не передбачена розділом VIII «Правосуддя» Конституції України. Це дає підстави для висновку, що абзац десятий Преамбули та стаття 1 Римського статуту не узгоджуються з положеннями частин першої, третьої статті 124 Конституції України, а тому приєднання України до цього статуту відповідно до частини другої статті 9 Конституції України можливе лише після внесення до неї відповідних змін» [8]. Цей висновок ґрунтується на комплементарному характері Міжнародного кримінального суду. Справді, відповідно до Римського статуту Міжнародний кримінальний суд має доповнювати національну систему правосуддя, оскільки  приймає до свого провадження справи не тільки за зверненням держави-учасниці, а й з власної ініціативи, коли держава, під юрисдикцією якої перебуває особа, підозрювана у вчиненні передбаченого статутом злочину, «не бажає або не здатна проводити розслідування чи порушити кримінальне переслідування належним чином». 

Україна – не перша держава, де виникли складнощі під час узгодження конституційних положень із текстом  Римського статуту Міжнародного кримінального суду. До кола питань, що були причиною таких розбіжностей, як правило, належали також екстрадиція, довічне ув’язнення, імунітети. Різні держави застосовували різні підходи в разі виникнення таких суперечностей. Гарантією завжди є єдиний  підхід шляхом імплементації норм Римського статуту  до норм національного законодавства, коли застосовується таке тлумачення, що нівелює можливі розбіжності. Проте він є не завжди можливим. Наприклад, Конституція Коста-Рики передбачає, що жоден її громадянин не може бути примушений залишити територію країни. Конституція Сальвадору забороняє «будь-які довічні покарання». Римський статут передбачає можливість довічного ув’язнення у випадках, коли це виправдано тяжкістю злочину. 

Згідно зі згаданим висновком Конституційного Суду єдино можливий правовий механізм, завдяки якому  Україна може стати країною – учасницею Римського статуту Міжнародного кримінального суду, – це внесення змін до статті 124 Конституції України. Такий підхід  відповідає практиці інших країн-учасниць, пов’язаної з визнанням юрисдикції Міжнародного кримінального суду шляхом внесення змін до національних конституцій, про що свідчать стаття 53-2 Конституції Франції: «Республіка може визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду в разі дотримання вимог, передбачених Угодою, що підписана 18 липня 1998 року» (1998 р.), пункт 9 статті 29 Конституції Ірландії  (чинний із 27 березня 2002 р.), стаття 7(7) Конституції Португалії, частина третя статті 93 Конституції Колумбії.

Протягом часу з дати підписання Україною Римського статуту питання його ратифікації залежить від браку мотивації та політичної волі у Верховної Ради внести відповідні зміни до Конституції, тим самим  створивши умови для ратифікації шляхом легітимізації статусу Міжнародного кримінального суду в національному законодавстві, що є додатковим засобом у національній судовій системі для забезпечення принципу невідворотності покарання за вчинення найтяжчих злочинів, які викликають занепокоєння світової спільноти. Встановлення відповідальності за вчинення переважної більшості злочинів, передбачених Римським статутом, є міжнародно-правовим обов’язком України.

Позицію Ради Європи висловлено в резолюціях № 1300 (2002) і № 1336 (2003) Парламентської асамблеї РЄ, якими  держави–члени Ради Європи закликано вжити всіх необхідних засобів для приєднання або підписання Римського статуту.  60-та сесія Генеральної Асамблеї ООН ухвалила Резолюцію від 18 листопада 2005 року № А/60/L.25, у  якій закликала всі держави також негайно розглянути питання про ратифікацію чи приєднання до Римського статуту.

Прогресивні прагнення України були задекларовані в пункті 17  Плану заходів щодо виконання у 2005 році Плану дій Україна – ЄС, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України № 117 від 22 квітня 2005 року. Зокрема, вважалося за доцільне посилити співробітництво з метою сприяння міжнародному правосуддю та запобіганню уникненню відповідальності через подальшу підтримку Міжнародного кримінального суду. Для цього передбачалося здійснити заходи щодо укладання Угоди про привілеї й імунітети Міжнародного кримінального суду та підготовку пропозицій стосовно ратифікації Римського статуту Міжнародного кримінального суду, зокрема внесення у зв’язку з цим змін до Конституції України. 

Протягом 2006 року План дій Україна – ЄС виконувався відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів № 243 від 27 квітня 2006 року. Українською та європейською сторонами був погоджений розподіл сфер компетенції щодо виконання Плану дій між 7 підкомітетами  Україна – ЄС і здійснювався спільний моніторинг за його виконанням. З п’яти завдань розділу 12 «Забезпечення міжнародного правосуддя» Плану дій було виконано одне стосовно підписання та ратифікації Угоди про привілеї й імунітети Міжнародного кримінального суду.

Виконання цього завдання покладалося на Міністерство юстиції України, яким було підготовлено й у 2006 році Верховною Радою прийнято Закон «Про приєднання України до Угоди про привілеї та імунітети Міжнародного кримінального суду». Цим законом відповідно до статті 23 Угоди про привілеї й імунітети Міжнародного кримінального суду «на території України громадянам України, а також іншим особам, які постійно проживають в Україні, надаються лише такі привілеї та імунітети», що визначені саме статтею 23. Це означає, що Україна гарантує на своїй території привілеї й імунітети, які надаються главам дипломатичних місій, усім посадовим особам Міжнародного кримінального суду під час здійснення своїх повноважень [3].

Серед інших завдань передбачалося розроблення законопроектів, необхідних для ратифікації Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Міністерством юстиції було підготовлено проект закону, яким передбачалося  внесення до статті 124 Конституції зміни такого змісту: «Україна може визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду на умовах, передбачених Римським статутом Міжнародного кримінального суду». Законопроект мав бути поданий Президентові для наступного внесення його на розгляд Верховної Ради. Про це заступник міністра юстиції Д. Котляр поінформував міжнародну громадськість у доповіді «Україна: торуючи шлях до ратифікації» на міжнародній конференції «Міжнародний кримінальний суд та держави СНД» 28–30 травня 2006 року в Зальцбурзі (Австрія) [6]. 

Такий крок сприяв би належному виконанню Україною рекомендації Парламентської асамблеї Ради Європи щодо прискорення ратифікації статуту державами-членами та здійснення необхідних змін у законодавстві України, а також наблизив би її до стандартів Організації Об’єднаних Націй, Ради Європи та Євросоюзу у сфері верховенства права й дотримання прав людини. Згаданий крок здійснено не було.

1 липня 2008 року до Президента Віктора Ющенка звернулася з листом міжнародна неурядова організація «Коаліція за міжнародний кримінальний суд», закликавши ратифікувати Римський статут – угоду, яка створить перший постійно діючий кримінальний суд, здатний притягти до відповідальності осіб, обвинувачених у геноциді, злочинах проти людства та воєнних злочинах [7].

Нині у Верховній Раді зареєстровано  п’ять законопроектів про внесення змін до Конституції України. Чотири внесені народними депутатами, один – Президентом (реєстраційний № 4290 від 31 березня 2009 року), що є практично новою редакцією Основного Закону.  Ані в зазначеному законопроекті, ані в проекті закону «Про внесення змін до Конституції України», внесеному народними депутатами України В. Януковичем, О. Лавриновичем і О. Лукаш (реєстраційний № 2722 від 8 липня 2008 року), не йдеться про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду.  Водночас у статті 10 президентського проекту закону є норма про необхідність внесення змін до Конституції України в разі укладення міжнародного договору, що їй суперечить.  Адже єдиний правовий механізм урегулювання питання про ратифікацію Угоди про Міжнародний кримінальний суд – це внесення відповідних змін до Конституції України.


Джерела

1. Висновок Конституційного Суду України від 11 липня 2001 р. № 3-в/2001 у справі № 1-35/2001 за конституційним поданням Президента України про надання висновку щодо відповідності Конституції України Римського статуту Міжнародного кримінального суду (справа про Римський статут)// Конституційний Суд України. Офіційний веб-сайт. – http://www.ccu.gov.ua/doccatalog/document?id= 8764.

2. Глобальна коаліція закликає Україну приєднатися до МКС//Коаліція за Міжнародний кримінальний суд. – www. iccnow.org]. 

3. Загальна декларація прав людини. Прийнята і проголошена в Резолюції 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї від 10 грудня 1948 року//Док. ООН/PES/217 A. – http://zakon. rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_015.

4. Закон України «Про приєднання України до Угоди про привілеї та імунітет Міжнародного кримінального суду» від 18.10.2006 р. № 254-V.

5. Заступник міністра юстиції взяв участь у міжнародній конференції, присвяченій Міжнародному кримінальному суду//Урядовий портал. Єдиний веб-портал органів виконавчої влади України – http://www. kmu.gov.ua/
control/uk/publish/printable_article?art_id=38334816. 

6. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод із поправками, внесеними відповідно до положень Протоколу № 11 (Рим, 4 листопада 1950 року). Офіційний переклад. – http://www.coe.kiev.ua/docs/cets/ cets005.html.

7. Конституція України// Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Cт. 141; 2005. –  № 2. – Cт. 44.

8. Міжнародний кримінальний суд. Інформаційний ресурс. –http://www2.icc-cpi.int/menus/ICC/About+ the+ Court/

9. Римський статут Міжнародного кримінального суду (Рим, 17 липня 1998 року). Прийнятий Дипломатичною конференцією повноважних представників під егідою ООН із заснування Міжнародного кримінального суду. – http: //zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page= 5&nreg=995_588. 

10. Указ Президії Верховної Ради Української РСР «Про ратифікацію Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання» // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1987. – № 6. – Cт. 101.

11. «American Servicemembers’ Protection». TITLE II – American Service-members’ Protection ACT/ SEC. 2001. SHORT TITLE. SEC. 2002. FINDINGS. –http://www.state.gov /t/pm/rls/othr/misc/23425.htm.

Автор: Людмила Какауліна

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №12/2015 №12
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

США запевнили Україну в санкціях проти компаній, які прокладатимуть Nord Stream 2 Сьогодні, 14 грудня

Київ очікує кроків Варшави щодо українських місць пам’яті в Польщі Сьогодні, 14 грудня

Комітет Палати представників затвердив статті звинувачення у справі імпічменту Трампа Вчора, 13 грудня

"Нафтогаз" планує у 2020 роцi cтворити бiржу для торгiвлi газом Вчора, 13 грудня

Швейцарія продовжила на рік замороження активів Януковича Вчора, 13 грудня

Влада планує змінити порядок надання монетизованих пільг на комуналку Вчора, 13 грудня

Нафтогаз та Газпром ведуть перемовини у Відні — ЗМІ Вчора, 13 грудня

Україна і Молдова підписали меморандум щодо постачання газу Вчора, 13 грудня

Німецький міністр звинуватив Путіна в спробі виправдати вбивство в Берліні Вчора, 13 грудня

Реструктуризація "зеленого" тарифу: Мiнекоенерго не пiдтримує запропонований нардепами сценарiй Вчора, 13 грудня