передплата Українською | In English

№5, березень 2006

Шевченків родовідШевченків родовід

Поділитися:

Ще 1980 року звенигородський журналіст Василь Трохименко захопився вивченням місцевого прізвища Бойко. Його носіїв у районі (а це Черкащина) налічувалося найбільше – 520; на другому місці були Поліщуки – 470. За переконливим доведенням історика Володимира Грабовецького, бойки з Покуття оселилися на Правобережній України в середині ХVII століття. Після селянських заворушень у Княжині, Крехівцях, Турці, Підгайчиках і Ключеві повстанці приєдналися до лав Богдана Хмельницького, й 1648 року "збурена чернь" на чолі з ватажком Семеном Височаном рушила на Поддніпров'я, де селяни воювали в загонах полковника Івана Богуна. Згодом частина їх пішла на Волощину, а решта осіла на Лисянщині... Десь 1665 року, коли шляхта польського гетьмана Чернецького хотіла заволодіти тамтешнім замком, її вщент розбило військо того ж таки бойківського ватажка Височана за підтримки мешканців навколишніх сіл. Отож Шевченків рід Бойків (з боку матері) здавна зачепився в Моринцях, біля Кирилівки. Тож немає жодних підстав пов'язувати цю гілку безпосередньо з опришками Довбуша, як це робить письменник Степан Пушик.

9 БЕРЕЗНЯ 1814 10. - .9 БЕРЕЗНЯ 1861

Дві дати і два світи – село Моринці і столиця Російської імперії Петербург. А між ними – життя генія, мислителя, поета, художника, Великого українця Тараса Григоровича Шевченка. За енциклопедичними даними, сім'я, в якій народився Тарасик, була кріпацькою. А чи насправді кріпацькою? – замислюються нині дослідники. Та хоч би там як було, а змушений був він служити "козачком" у пана Енгельгардта, у такому "статусі" виїхав до міста Вільно, згодом – до Петербурга, де поміщик віддав його працювати до майстерні живописця В. Ширяєва. К. Брюллов, В. Жуковський, П. Волконський, А. Оленін, імператриця Олександра Федорівна й навіть Микола II причетні до історії викупу кріпака Тараса Шевченка в поміщика Енгельгардта. Далі – вступ до Академії мистецтв, учнівство у К.Брюллова… У 26 років Шевченко видав свою першу збірку поезій "Кобзар", через рік світ побачила поема "Гайдамаки", а в 1843-му написав драму "Назар Стодоля". Після закінчення Академії мистецтв у 1845 році повернувся в Україну, через рік вступив до Кирило-Мефодіївського товариства, після розгрому якого в 1847 році його на 10 років заслали в солдати до Оренбурзького корпусу, заборонили писати й малювати.

1858 року Шевченко повернувся до Петербурга, 1860-го йому присвоєно звання академіка гравюри. Помер у Петербурзі в будинку Академії мистецтв, де мешкав останні роки. Був похований у Петербурзі, а в травні за його заповітом тіло перевезли в Україну й поховали на Чернечій горі в Каневі (на знімку). Тарасова гора – святе місце для кожного українця.
Козацька павіть Шевченків простежується вже з другої половини ХVIII століття, тобто звідтоді, коли ще існувала Запорозька Січ. Як зазначив ієрей Іоанн Отоцький, пресвітер Свято-Іллінської парафіяльної церкви в Корсуні (цю виписку мені передав архівіст Микола Візер), він "погребох" 2 червня 1754 року "раба Божія Павла Шевченка, з Дороги Січевой возвращающегося, жителя Кириловського, староства Каневського". У небіжчика, як було занотовано в церковній книзі, залишилася в Кирилівці дружина Марія. Можна гадати, що в одній з гілок козацького роду Шевченків, осиротівши, виховувався Тарас.

Про волелюбність Шевченків згадує козак із Глухова, небіж поета Григорій Лаврентійович Шевченко. Так, у розмові з кореспондентом "Биржевых ведомостей" 3 вересня 1904 року він розповів про зустріч із далеким родичем. "Мене дуже здивувало, – сказав Григорій із гіркотою в голосі, – та й досі не знаю, як сталося, що його батько потрапив у кріпаки. Весь наш рід козацького стану, й дід Тараса Григоровича – рідний брат мого прадіда, був козаком".

Уже після Гайдамаччини Іван Андрійович Шевченко, який, за власним зізнанням, ще "півпарубком" був серед "коліїв", розповідав своєму внукові про Коліївщину на правому березі Дніпра. Відтоді, мабуть, Шевченків, які не встигли втекти, власники сіл записали кріпацькими душами князя Потьомкіна – Григорія Нечеса, а потім уже і його наступників – панів Енгельгардтів.

Більш як через десятиліття по смерті козака Павла, 20 липня 1767 року, кирилівські парафіяни надіслали "доношение" до переяславського єпископа Гервасія, з яким спілкувався і Григорій Сковорода. Селяни скаржилися владиці, що "з розорением панов наших поляков и их униатов" вони цілком позбавлені православної опіки. Їхній священик Данило Пахомієвич – людина в літах і править службу від часу спорудження кирилівського храму в 1722 році, тож і просять превелебність на їхню парафію Данилового сина Іллю, який перебував вікарієм у Деркачах на Золотоніщині. Це все дуже важливо: і відкриття в Кирилівці церкви святого Іоанна Богослова, й відданість селян православ'ю, і, зрештою, опір місцевого населення покатоличенню. Але в цьому проханні нас цікавлять прізвища кирилівців. Із 80 осіб, що підписалися, – здебільшого самостійні господарі. Серед них і безпосередні родичі Тараса Шевченка: сам Грицько Грушевський (поетова бабуся була з цього роду), дідові дядьки Захар Шевченко, Євстрат Шевченко, Савка Швець. Тут же – Совгарі (пригадуєте Тарасового попа Совгиря?), потім – Ковтуни (сестра Ярина вийшла заміж за нащадка одного з них), Бойченко (материне прізвище!) та інші. Неписьменна громада села поставила не свої підписи, а "хрести". Цей історичний документ подано в першій частині 11-го тому "Архива Юго-Западной России" (Київ, 1864).

Такі "дрібнички" розширюють і поглиблюють генеалогію Шевченкового роду майже на півтора століття, аж до часів Хмельниччини. На жаль, у науковій біографії поета немає й натяку на його козацьке та бойківське походження, відсутня будь-яка згадка про "козака Павла Шевченка з Керелівки", жодним словом не згадано "доношение" з підписами Шевченків. Тому біографія поета поки що вивчається лише включно до діда Івана, замовчується й боротьба роду за християнську віру на Правобережжі, немає чіткості у визначенні козацького стану Шевченків. А без таких доповнень родовід генія мовби вичерпується на двох-трьох поколіннях. Насправді ж його відновлені пракорені сягають найбільших народних глибин.

Автор: Микола ШУДРЯ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад