передплата Українською | In English

№11, червень 2009

Лобізм по-українськи

Поділитися:

Слідом за «рекетом», «менеджментом», «маркетингом» і «піаром» в українській мові знайшлося місце й для «лобізму» як процесу, що забезпечує «пробивання» на чиюсь користь певного рішення в органах державної влади.

Прикро, але в умовах моральної нестійкості чиновників найефективнішим аргументом лобіста стала валіза з грошима. Такий «лобізм» чинним законодавством трактується як «корупційні діяння». За хабар в особливо великому розмірі держслужбовця можуть навіть позбавити волі на 8–12 років, однак наразі це видається не більш ніж науковою фантастикою. Зазвичай корупціонери, завдавши державі мільйонних збитків, відбуваються невеликим переляком і цілком посильними штрафами. Тож з огляду на поблажливість законів та прихильність суддів хабарі все ще залишаються найпоширенішим способом вітчизняного «лобіювання», яке інакше, як «чорним», не назвеш.

До елементів «сірого» лобізму (вже без лапок) віднесемо пікети, мітинги, перекривання доріг тощо, за допомогою яких певні групи людей прагнуть досягнути мети. Часто ці масові акції мають замовний характер і оплачуються з кишені лобістів, котрі заробляють на рішеннях влади, ухвалених під тиском «громадськості».

Іще один із «нечистоплотних» прийомів – лобістський бартер. «Практично в усіх без винятку представницьких органах влади діє схема: я – тобі, ти – мені. Особливо, коли справа стосується бюджетного процесу чи перерозподілу інших ресурсів. Насправді це є змовою», – розкриває підспідок лобістських оборудок народний депутат трьох скликань Борис Безпалий.

Лобізм у первісному розумінні цього слова в Україні лише зароджується. Він передбачає цивілізоване відстоювання інтересів громади, а не групи людей чи окремого багатого індивіда. Відповідно до класичних канонів влада під тиском вагомих аргументів сама має схилятися до ухвалення рішень, які їй пропонують чесні («білі») лобісти.

Нині найвпливовіше лобі в Україні – корпоративне: в його руках зосереджено значні фінансові та політичні ресурси. Колись так було й у США, де навіть існував вислів: «Що добре для «General Motors», то добре для Сполучених Штатів». Бо «General Motors» – це мільйони робочих місць і мільярди доларів податків до бюджету. Однак тепер найпотужнішою лобістською силою в США є об’єднання пенсіонерів. Адже на підсумки виборів насправді впливає не «General Motors», а згуртовані організації пенсіонерів, здатні вирішити долю будь-якого кандидата. Тому кожен політик розуміє: один раз провівши корпоративний законопроект, він стане заможнішим, проте втратить шанс переобратися на наступну каденцію.

Демократія полягає не тільки в тому, щоб раз на п’ять років узяти участь у виборах. Особливо актуально ця теза звучить в Україні, де політики, запровадивши закриті виборчі списки, звели нанівець вплив громад на своїх обранців. Тож конституційна стаття про народ, який є єдиним джерелом влади, гальмується в часі, набуваючи спорадичного характеру. Дещо поліпшити ситуацію можуть громадські організації, що перебувають у постійному зв’язку з громадами.

– Більшість території України стала партійною. Громадські організації можуть мати самостійний, позапартійний вплив лише під час формування сільських і селищних рад, де вибори відбулися на мажоритарній основі, – зазначає Олександр Солонтай, експерт Інституту політичної освіти, депутат Закарпатської облради.

Утім, неурядові об’єднання громадян усе-таки можуть впливати на рішення влади на всіх рівнях державної ієрархії – від місцевого до центрального. Хоч як це дивно, але влада також зацікавлена у співпраці з громадськими організаціями, позаяк легше розв’язати проблему групи людей, аніж кожного окремо.

– Жоден орган місцевого самоврядування, жоден міський голова не в змозі вести повноцінного діалогу з населенням, – каже експерт Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи Вадим Прошко. – Хто бодай раз побував на особистому прийомі в мера, бачив, як до нього рвуться сотні людей, часто з однаковими питаннями. І тому владі зручніше спілкуватися з громадою через усталені інститути, зокрема неурядові організації. Такий підхід сприяє системному розв’язанню проблем населеного пункту.

У кожному регіоні є громадські організації, що опікуються захистом прав окремих груп населення, охороною довкілля, свободою преси тощо. Попри неабиякі зусилля, вони часто не досягають мети через низький ступінь співпраці з місцевою владою. Робота була б ефективніша, якби громадські організації вибудовували з органами самоврядування партнерські відносини, допомагаючи кваліфікованими експертами, реалізовуючи на волонтерському рівні певні проекти тощо. У пригоді став би чималий авторитет серед громадян, що подекуди навіть більший, ніж має місцева влада.

Західні країни зацікавлені у становленні в Україні консолідованого громадянського суспільства, а тому, попри світову кризу, надають фінансову допомогу громадським організаціям. Міжнародні донори почасти з більшою охотою співпрацюють із неурядовими установами, ніж з органами державної влади.

– Протягом останніх 10 років ми підтримали в Україні понад сотню невеликих проектів, які сприяли розвитку демократії. На наших очах триває зміцнення громадянського суспільства, набирають сили неурядові організації, – розповідає перший секретар Посольства Королівства Нідерландів в Україні Пітер ван ФлІт.

Законодавча база в царині громадянського суспільства потребує вдосконалення. Однак навіть наявних механізмів впливу на владу неурядові організації не використовують сповна. Якщо в активістів поцікавитися, скільки засідань виконкомів органів самоврядування вони відвідали, то цифра виявиться незначною. Водночас відомо про чимало випадків, коли представники громадських організацій наражалися на нерозуміння чи протидію з боку органів влади.

Доки суспільні відносини чітко не формалізовано, доти громадяни матимуть проблеми з відстоюванням свого конституційного права на участь у формуванні та реалізації державної політики, вирішенні питань місцевого значення – і безпосередньо, і через інститути громадянського суспільства. Тому в Комітеті ВР з питань державного будівництва та місцевого самоврядування погоджуються, що слід внести зміни до законів «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про місцеві державні адміністрації», а також ухвалити законопроект «Про асоціації органів місцевого самоврядування», підготовлений однією з найавторитетніших громадських організацій – Асоціацією міст України. Прозорість влади мають забезпечити доповнення до законів «Про звернення громадян» і «Про інформацію». Нині влада зловживає грифом «Для службового користування», що унеможливлює доступ до публічної інформації, зокрема й на місцевому рівні.

– Народні депутати подали 8 законопроектів стосовно внесення змін до Закону «Про столицю України – місто-герой Київ». Коли ми почали їх вивчати, то відразу зрозуміли, хто що лобіює. Аналогічна ситуація з доповненнями до закону, який регулює життєдіяльність Севастополя: тут проглядаються передусім земельні інтереси, – констатує народний депутат України, голова підкомітету з питань місцевого самоврядування Микола Трайдук.

Окремий аспект діяльності неурядових організацій, що прагнуть авторитету серед населення, – співпраця зі ЗМІ. Медіа здатні не лише додати популярності лідерові, а й згуртувати навколо ідеї значну кількість людей. Тож нехтувати рекламно-інформаційною роботою не варто.

– Щоб потрапити на шпальти газет, у телевізійний чи радіоефір, потрібно дотримуватися певних технологій. Часто інформація, що надається, не підготовлена належно, аби сприйматися медіаспільнотою, бо журналісти добирають матеріали за конкретними критеріями. Загалом класичні зв’язки зі ЗМІ полягають або в добрих стосунках із журналістами, або у створенні інформаційних приводів, – зауважує президент Академії української преси Валерій Іванов.

Окрім «піарщиків», лобісти потребують іще одну категорію фахівців, яких, до речі, не готує жоден вищий навчальний заклад. Ідеться, на американський манер, про «джіарщиків» (від англійського government relations, тобто зв’язок із органами влади). «Джіар» не має нічого спільного з банальним підкупом, основне його завдання – не розв’язання конкретної проблеми, а налагодження неформального діалогу, наведення міцних мостів між організацією та владними структурами. Коли буде потрібно, цими мостами підуть звичайні лобісти з «цікавими» пропозиціями. Проте це вже більше стосується корпоративного лобізму, ніж лобіювання інтересів мешканців конкретного села чи міста.

Автор: Юрій ПОТАШНІЙ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Вітренко: Вугілля з держшахт на "Центренерго" буде поставлятись за прямими договорами Сьогодні, 05 березня

Прем'єр вважає прийнятним держборг у 90 мільярдів доларів Сьогодні, 05 березня

Кулеба анонсував відкриття нових посольств і консульств України Сьогодні, 05 березня

Зеленський підписав закон про електронні трудові книжки Сьогодні, 05 березня

Прем'єр про ріст цін на паливо на АЗС: Шукаємо причини Вчора, 04 березня

Рада ЄС офіційно продовжила санкції проти оточення Януковича Вчора, 04 березня

Зеленський підписав закон про відновлення конкурсного відбору на держслужбу Вчора, 04 березня

Україна чекає на офіційне вибачення прем’єра Словаччини через жарт про Закарпаття 03 березня

Ексміністру вручили підозру у викраденні керівника "Нафтогазвидобування" – джерело 03 березня

"Немає Європи без України": в Мішеля помітили продовження політики Туска 03 березня