передплата Українською | In English

№11, червень 2009

Зона спостереження – зона життя

Поділитися:

Із розвитком технічного прогресу потреби людства в електроенергетиці постійно зростають. З огляду на те, що запаси нафти й газу небезмежні, а наслідки масштабного спалювання вугілля набувають катастрофічно негативного характеру, роль атомної енергетики, як екологічно чистої та порівняно дешевої, неабияк посилюється.

Оскільки маємо одні з найбільших у світі покладів урану та цирконію, Україна спроможна самотужки забезпечити себе енергоресурсами та компенсувати чи навіть уникнути експорту нафти й газу, світові запаси котрих невпинно скорочуються, а ціни відповідно збільшуються.

Тому цілком обґрунтованою та вчасною є стратегія нашої держави  стосовно добудови та введення в експлуатацію двох енергоблоків (третього й четвертого) на Хмельницькій атомній електростанції.

Зазначу, що становлення цього енерговелетня відбувалося дуже й дуже непросто. Пуск першого блока практично збігся з трагічними чорнобильськими подіями. Саме вони, а частково й тогочасна політична ситуація в Україні спричинили тривале замороження будівництва другого енергоблока, готовність якого на зорі нашої незалежності сягала понад 90 відсотків. І лише згодом держава звернула на нього увагу. Завдяки величезним зусиллям усіх гілок влади на місцях п’ять років тому другий блок удалося запустити.

Цей успіх розділила не лише Хмельниччина, а й уся Україна. Адже за часткою атомної енергетики в загальному енергетичному балансі наша держава вийшла на сьоме місце у світі, потіснивши такі потужні розвинені країни, як Канада, Велика Британія та Швеція. З уведенням у дію двох наступних блоків значно зросте енергетична безпека України. Окрім того, з’явиться можливість «прорубати вікно» до енергетичних ресурсів усієї Європи. Бо вже сьогодні з Хмельницької АЕС прямими високовольтними лініями електропередач електроенергія надходить до Польщі, Чехії, Словаччини та Угорщини. Не кажучи вже про весь Південно-Західний регіон нашої держави, який дешеву та екологічно чисту електроенергію отримує з Нетішина.

Але атомна станція – це не тільки могутнє джерело електроенергії. Це водночас надскладний клубок усіляких проблем. Надто гострою досі залишається так звана атомофобія, хоча після чорнобильської біди минуло майже чверть століття й багато чого мудра природа відновила та загоїла. Особливо тривожні симптоми досі зберігаються в населених пунктах, прилеглих до атомної станції. Законодавчо визначено, що до зони ризику, або зони спостереження, належать населені пункти, розташовані в радіусі 30 кілометрів від станції.

Позаяк Хмельницька атомна збудована на стику двох регіонів, до                30-кілометрової зони, або зони спостереження, входять повністю чи частково Славутський, Ізяславський, Білогірський і Шепетівський райони Хмельницької та Острозький, Здолбунівський, Гощанський Рівненської областей. Загалом зона спостереження охоплює 197 населених пунктів, де мешкають понад 200 тисяч осіб. Із добудовою двох запланованих енергоблоків вона може розширитися за рахунок прилеглих окраїнних сіл.

Уведення в експлуатацію нових ядерних потужностей зміцнить економічний потенціал не лише регіону, а й України загалом. Попри всі ризики, що їх несуть із собою атомні станції, їхнє місце в економіці держави особливе. Адже так званий атомний тариф майже на 20 відсотків нижчий за тепловий. Саме ця обставина стримує стрімке зростання тарифів на електроенергію для споживача.

Але йдеться не тільки про вартість кіловатів, хоча для економіки то надважливо. Сьогодні Хмельницька атомна виробляє майже 15 відсотків промислової продукції області. Це підприємство стало найпотужнішим у регіоні джерелом податків і відрахувань. А добудова третього та четвертого енергоблоків вирішить багато питань соціально-економічного розвитку регіону.

Звернімо увагу й на такі цифри. Нині на станції працюють 5280 осіб. Із введенням двох наступних блоків кількість працюючих зросте на 1200 осіб. Для Нетішина та найближчих населених пунктів мати під боком престижну й високооплачувану роботу – це, безперечно, благо. А коли додати, що тисячі людей буде зайнято в різноманітних будівельних і підрядних організаціях,  соціальний чинник атомної станції набуває виняткової ваги.

Сьогодні Хмельницька атомна знову на вустах. Але на відміну від початку 1990-х, коли будь-яка згадка про атомного електровелетня викликала шалений негативний заряд, нинішні розмови геть інші. Зміни у свідомості народу відбулися з двох причин. По-перше, загоїлись або загоюються чорнобильські рани. По-друге, з інших позицій почала діяти влада. Від колишнього переляку через необхідність діалогу з населенням не залишилося й сліду, натомість з’явився прагматичний місцевий патріотизм. Тобто атомна станція в нас є, від цього, як то кажуть, подітися нікуди, але настав час осмислити, що ми від того матимемо.

Ініціатором такого прагматичного підходу виступила обласна рада. Саме завдяки клопотанням депутатів три роки тому вперше на державному рівні почали розв’язуватися проблеми 30-кілометрової зони атомної станції. Інакше кажучи, люди, які мимоволі стали сусідами атомного монстра, за повсякчасні ризики такого буття повинні мати певний зиск. І вперше майже за двадцятилітню історію Хмельницької АЕС мешканці прилеглих територій отримали 60 мільйонів гривень. Із них левова частка (а точніше 43 мільйони) припала на нашу область. Решта дісталась Рівненщині.

Таку солідну державну підтримку істотно відчули мешканці міста Славути, Ізяславського та Славутського районів. Завдяки енергетичним дотаціям значно зміцнилася матеріальна база медичних закладів, стрімко зросли темпи газифікації населених пунктів, змінили обличчя школи-інтернати та спеціалізовані навчальні заклади. Одне слово, це була перша подяка держави зневіреним людям. Вони зрозуміли, що атомні станції – це не тільки суцільна тривога.

Щоб зміцнити такі переконання, а головне, допомогти облаштувати міста й села – зони ризику, обласна рада ініціювала створення Асоціації територіальних громад 30-кілометрової зони, або зони спостереження Хмельницької АЕС.

Яка мета новоствореної громадської організації? Передусім організувати територіальні громади на послідовне відстоювання своїх прав, ініціювати відповідні зміни до чинного законодавства для захисту інтересів мешканців зони спостереження.

Нещодавно відбулася чергова нарада членів асоціації, на яку запросили   всіх керівників місцевих територіальних громад, а також  виконавчих  гілок  влади  Хмельницької  та  Рівненської областей, депутатів обласної ради, котрі представляють зону спостереження. Було відзначено, що за невеликий період, який минув від попереднього засідання, вдалося зробити важливий прорив у законодавчому полі. З ініціативи облради та асоціації на Хмельницькій атомній нещодавно побував колишній міністр палива та енергетики, а нині народний депутат України Сергій Тулуб. Саме цей авторитетний фахівець на прохання подолян розробив проект закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування питань соціального захисту населення, яке проживає в зонах спостереження підприємств з видобування уранових руд, ядерних установок і об’єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами».

Сьогодні цей документ уже пройшов перше читання в парламенті.                      Це велика перемога всіх нас. Адже не таємниця, що багато хто хотів би лобіювати постачання російського газу, є також чимало прихильників теплових електростанцій, аби було куди збувати вугілля. Але гору взяв здоровий глузд, а отже, й проголошення найвищими посадовцями держави курсу на атомну енергетику. Тепер усіляко треба підтримувати згаданий законопроект, вносити до нього конструктивні доповнення, щоб згодом він став підтримкою та захистом для всіх жителів зони спостереження. Власне не тільки Хмельницької, а й усіх АЕС держави.

На черзі – громадські слухання. Маємо сповістити, що у громади прилеглих територій з’являється змога отримати п’ять відсотків від сум, які підуть на будівництво. Якщо врахувати, що кошторисна вартість об’єктів сягне 30 мільярдів гривень, то майже півтора мільярда має піти й на розбудову навколишніх територій.

З одного боку, якщо таке станеться, то компенсує чимало ризиків для мешканців зони. З другого – це надзвичайно висока відповідальність. Бо доволі великі кошти треба ще вміло використати. Три роки тому ми мали низку проблем з освоєнням грошей. В одній сільській раді запланували школу добудувати, у другій – підключитися до газопроводу, у третій – капітально відремонтувати дорогу. Та біда в тому, що проектної документації для реалізації задуманого ніхто не підготував. Ось і доводилося аврально шукати об’єкти, на яких можна освоїти кошти. Тому нині настійливо рекомендуємо всім керівникам міст, сіл і районів оперативно розробити обґрунтовану програму облаштування населених пунктів. Бо не можна погодитися, приміром,  із одним сільським головою, котрий пропонує за дотаційні гроші «відгехати» мало не озеро з пляжами. Хотіти, як відомо, не шкідливо, але слід і міру знати.

Члени асоціації сходяться на думці, що енергетичні кошти повинна акумулювати обласна рада. А вже її депутатський корпус розділить субвенційний пиріг. У справедливому розподілі навряд чи можна сумніватися.  Обласні бюджети – підтвердження цього. А ось кому зводити об’єкти – проблема  чимала. У містах із підрядниками легше, а в селах, особливо віддалених, значно складніше. Тож треба думати.

Проблема полягає і в тому, куди спрямувати кошти. Тут спектр думок надзвичайно широкий. Так, Шепетівський міський голова Святослав Шпільченко вважає: майбутні надходження від енергетики передовсім треба витратити на облаштування доріг, бо нинішні шляхи сполучення не витримують жодної критики. Дехто переконаний: це має бути медицина або освіта. Одне слово, й тут потрібно розробляти конкретний план, знаходити консенсус.

Але все це – попереду. Сьогодні ж головне, що в територіальних громадах дійшли думки: альтернативи атомній енергетиці в нас немає. Тому чимало керівників уважають: передбаченого в проекті закону одного відсотка відшкодувань прилеглим до АЕС територіям вочевидь замало. У Франції, де атомна енергетика домінує, ця норма значно вища. Тому найбагатші громади там якраз у зонах спостереження: населення за ризики отримує блага. На думку Острозького міського голови Тараса Пустовіта, на часі – затвердження пільг для 30-кілометрової зони. Адже для населення на електроенергію сякі-такі знижки існують, а ось для підприємств, що працюють у секторі ризику, нема.

Утім, щодо самих пільг не все так просто. Вони повинні бути, однак адресні: не можна знижувати тарифи для людей заможних, власників підприємств, які й без того мають високі прибутки. Не можна обійти увагою й думку сільських голів із Плужного Ізяславського та Поляні Славутського районів про електрообігрів приміщень. І справді, маємо під боком атомну електростанцію, що виробляє для держави мільярди кіловат електроенергії, яку продають за мізер. Тим часом населення та комунальні підприємства купують її втридорога у посередників. Хоч як крути, тарифи потрібно змінювати. Хоча питання й надто складне. Бо пільги – річ добра, але якщо комусь додасться, то в когось убуде.

Бути байдужими до всіх цих проблем не можна. Адже з Києва не приїдуть, щоб на неосвітлених вулицях наших сіл увімкнути лампочку. Це – турбота місцевих громад. А щоб їхній голос почули там, де розподіляють державні гроші, громадам варто бути згуртованими й не ждати біля моря погоди. Перші кроки в цьому напрямі ми зробили. Тепер належить зробити наступні. Хай розбудовується Хмельницька АЕС, але при цьому хай мешканці навколишніх  міст і сіл мають від того зиск.

Автор: Іван Гладуняк

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата