№11, червень 2009

Конотопська битва: хто вкрав перемогу?Конотопська битва: хто вкрав перемогу?

Згадок про цю битву не знайти в радянських підручниках з історії. І не лише тому, що вона належить до найганебніших і наймасштабніших поразок російської зброї. Конотопська битва розвінчує чимало великодержавних міфів, особливо про «споконвічне прагнення українців до союзу з Росією». На жаль, блискуча перемога гетьмана Івана Виговського під Конотопом над московським військом так і залишилася в історії черговим змарнованим шансом України здобути омріяну незалежність, показовим прикладом виграної битви й програної війни.

Бунт проти Переяславської ради

 

«Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 років, загинув за один день, і вже ніколи після того цар московський не був у змозі вивести в поле такого блискучого війська. У жалобній одежі вийшов цар Олексій Михайлович до народу, й жах охопив Москву».

(Російський історик XIX сторіччя С. Соловйов про наслідки Конотопської битви).

У вересні 1658 року московський цар Олексій Михайлович видав грамоту, якою оголошувалося про початок воєнних дій проти Гетьманщини. Московія не змирилася з тим, що Виговський відмовився від союзницьких стосунків із нею й підписав Гадяцький договір із Польщею. Вдатися до такого кроку гетьмана спонукали численні порушення царською стороною міждержавної угоди, укладеної в Москві за підсумками Переяславської ради: московити замість обіцяної військової підтримки козаків у боротьбі з поляками пішли з ними на сепаратне перемир’я, втручалися у внутрішні справи Гетьманщини, посилювали військову присутність на Лівобережжі, підбурювали антигетьманську опозицію до збройних виступів.

Кількість московського війська під командуванням князя Трубецького, що вторглося на територію України навесні 1659 року, оцінюється по-різному: одні джерела вказують на цифру 150–200 тисяч вояків, інші – 100 тисяч. Більшість сучасних істориків схиляється до думки, що армія Трубецького не могла перевищувати 50 тисяч. На своєму шляху завойовники зруйнували Срібне, Борзну та навколишні села, передмістя Ніжина. Однак узяти штурмом Конотоп московити не змогли, адже місто відчайдушно обороняли 4,5 тисячі козаків Ніжинського та Чернігівського полків, усі дієздатні городяни.

Облога тривала понад два місяці, доки під Конотоп не прибули війська гетьмана Виговського та його союзники – кримські татари. Цікаво, що у складі козацької армії воювали сербські, молдавські та німецькі найманці. Напередодні генеральної битви до гетьмана приєдналися польські загони. Загалом об’єднане козацько-татарське військо налічувало близько 50 тисяч воїнів. Виходить, сили супротивників кількісно були приблизно рівні, якщо не брати до уваги інших даних про неабияку перевагу московської армії.

Основу військ Трубецького становили елітні кінні підрозділи «государєва полка», який за традицією комплектувався з високодостойних московських дворян. Під орудою князя також перебували загони кадомських і касимовських татар. Окрім донських козаків, підсобити інтервентам прибули й орли наказного гетьмана Безпалого, котрий боровся з Виговським за булаву.


Багатий ясир

 

Трубецькой Олексій (? – 1680 р.) – московський державний і військовий діяч, дипломат, князь (з 1645 р.). У 1654 році брав участь у переговорах із гетьманським урядом про умови укладення українсько-московського військово-політичного союзу за підсумками Переяславської ради. У червні 1659 року очолювану ним московську армію розгромили під Конотопом союзні козацько-татарські війська; князь урятувався втечею. Згодом силою примусив новообраного гетьмана Юрія Хмельницького підписати так звані другі Переяславські статті, що були фальсифікованим варіантом угоди 1654 року й істотно обмежували права козацької автономії. Хрещений батько Петра І.

Удавшись до обманного маневру, українці заманили практично всю кінноту ворога в пастку – до вузького яру, який одразу затопили, загативши річку та ще й на додачу зруйнувавши міст. Вода безжально поглинула важкоозброєних вершників. Рештки в запеклому бою були знищені козаками й татарами. За деякими даними, смерть під Конотопом знайшли до 30 тисяч московитів (в історичних джерелах трапляються й значніші цифри). Кавалерійський воєвода Семен Пожарський, що керував операцією, потрапив у полон до татар. За переказом літописця, він, принижений і зв’язаний, «вилаяв хана за московським звичаєм матом і плюнув йому межи очі». За це татари відтяли Пожарському голову й відіслали її з полоненим до табору Трубецького.

Під час бою московський головнокомандувач повівся в гірших традиціях нерозважливих воєвод: кинув напризволяще війська Пожарського, не надіславши йому підмоги; спішно зняв облогу Конотопа й наказав відступати. Козаки й татари ще протягом трьох днів переслідували втікачів аж до московського кордону, однак так і не спромоглися цілком знищити ворога, бо завершальну стадію операції не було заздалегідь належно продумано. Трубецькой дивом залишився серед живих, зазнавши тяжких поранень. Утікаючи, царські війська втратили левову частку артилерії, бойові знамена, скарбницю й обоз.

Згідно з попередньою домовленістю всі трофеї та полонені мали дістатися татарам. Усупереч узвичаєним правилам хан під страхом смерті наказав своїм воїнам знищити захоплений у бою ясир: за різними даними, татари тоді стратили від 5 до 15 тисяч московитів. Щоправда, деяким мурзам із ногайської орди вдалося приховати частину полонених, яких згодом продали на невільничих ринках Причорномор’я. Однак і вірні воїни кримського хана не залишилися без здобичі: впродовж майже двох місяців татари шугали південними теренами Московії, спалюючи все на своєму шляху, захоплюючи багатий ясир.

На підступах до Москви зчинилася паніка, поміщики кидали свої маєтності й разом із селянами тікали під захист міських мурів. Нашвидкуруч укріплялись оборонні вали, формувалися додаткові загони для захисту Москви в разі облоги. Страх і невпевненість московитів у власних силах віщували найгірше; пішла чутка, що государ із родиною збирається втікати за Волгу. Проте хвилювання царя виявилися передчасними. Через складну політичну ситуацію в Країні козаків Виговський не зміг повторити славного походу гетьмана Петра Сагайдачного на Москву. Татарські орди змушені були повернутися до Криму, бо на їхні поселення вчинили напад загони запорозького отамана Івана Сірка.

Хоча наслідки битви під Конотопом були жахливі для Московської держави, загалом вона все-таки стала переможцем в українсько-московській війні 1658–1659 років. Через гострі суперечності серед козацької старшини Війську Запорозькому тоді не вдалося скинути ярмо Переяславської ради. Громадянська війна, що спалахнула в Гетьманщині з новою силою, дала змогу московським військам відновитися, набратися духу й знову посунути на Вкраїну.


350 років по тому

 

Пожарський Семен (? – 1659 р.) – князь із династії Рюриковичів (22-е коліно), племінник визволителя Москви від поляків князя Дмитра Пожарського; московський державний діяч і воєначальник. Кар’єру починав почесним вартовим при царському троні; пізніше служив воєводою. Зарекомендував себе хоробрим та ініціативним воєначальником. Брав участь у вторгненні московських військ в Україну (1658–1659 рр.). За свідченнями літописця Самійла Величка, під час походу відзначився жорстокістю, зокрема проти мирного населення. Після втрати військ під Конотопом його взяли в полон татари. Страчений 29 червня 1659 року.

Досі торжество української зброї під Конотопом святкували лише окремі націоналістичні сили. Цьогоріч славна перемога в Конотопській битві вперше відзначатиметься на державному рівні: відповідний указ підписав Президент України. На місці битви вже встановили пам’ятний хрест, звели капличку, відкрили експозицію, присвячену історичній події. Конотопська битва також згадується в постанові Верховної Ради, якою затверджено перелік ювілеїв і пам’ятних дат на 2009 рік. 8 липня (28 червня за старим стилем) виповнюється 350 років від часу перемоги під Конотопом. Ця битва ще відома як Соснівська: від назви села, поблизу якого відбувся вирішальний бій.

В указі Президента йдеться про підготовку до спорудження меморіального комплексу, перейменування вулиць та інших об’єктів на честь героїв Конотопської битви, випуск в обіг поштової марки та ювілейної монети, створення документального фільму. Здається, нинішнього року Україна гідно вшанує свою найвеличнішу перемогу часів середньовіччя, коли вдалося вщент розгромити росіян, що зазіхали на землі Гетьманщини. Досвід попередніх років свідчить: влада сучасної Росії досить хворобливо реагує на відновлення в Україні історичної пам’яті, зокрема й на відзначення перемоги в Конотопській битві, яка стала для росіян однією з найчорніших сторінок військового мартирологу.

За традицією, нав’язаною в радянську добу, українці наприкінці червня – на початку липня святкували перемогу не в Конотопській, а в Полтавській битві 1709 року. Вона, до речі, була значно менша за масштабом і людськими втратами: під Конотопом загинуло більше московитів, ніж загалом налічувало військо царя Петра І під Полтавою. Утім, Полтавська битва виявилася досить вагомою подією в Північній війні 1700–1721 років, перемогу в якій урешті здобуло Московське царство (з 1721 року – Російська імперія), а не наймогутніша країна тогочасної Європи – Швеція.

Автор: Юрій ПОТАШНІЙ

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Сьогодні, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Сьогодні, 28 березня

Чехія виділить кошти на свою ініціативу щодо закупівлі боєприпасів для України Сьогодні, 28 березня

ЄС розблокував пільги для України, Косово йде в Раду Європи, "коаліція бронетехніки": новини дня Сьогодні, 28 березня

ЗМІ: Заява Макрона про відправку військ в Україну розлютила американських посадовців Вчора, 27 березня

Словенія приєднається до ініціативи Чехії із закупівлі снарядів для України Вчора, 27 березня

Естонія готова підтримати прем’єра Нідерландів на посаду генсека НАТО Вчора, 27 березня

Реєстр збитків від агресії РФ визначив дату початку роботи та пріоритетних постраждалих  Вчора, 27 березня

У Польщі заявили, що близькі до угоди з Україною щодо агропродукції Вчора, 27 березня

Глава МЗС Швеції: НАТО має створити більше стратегічних труднощів для Росії Вчора, 27 березня