№10, травень 2009

Політична система та політичне лідерство – процеси взаємодії

Політична система покликана інтегрувати різні суспільні інтереси для забезпечення цілісності та єдності суспільства, мобілізуючи його на досягнення суспільно значущих цілей. Як управлінська система суспільства, вона здійснює різноманітні функції, основними серед яких є політичне керівництво суспільством, владно-політична інтеграція суспільства, регулювання соціально-політичної діяльності.

Проблема політичного лідерства тісно пов’язана з проблемами функціонування політичної системи. Одні науковці розглядають політичне лідерство як один з елементів політичної системи, а інші не виокремлюють лідерів у певну підсистему. М. Дюверже досліджував політичну систему та політичне лідерство як боротьбу за владу між групами й індивідами. Ж. Блондель розглядав лідерство як єдино правильний і єдино можливий спосіб організації політичної влади. Н. Макіавеллі у праці «Державець» досліджував політичне лідерство через досягнення лідерами поставлених цілей. Він стверджував, що успіх політичного лідера легітимізується народом, який очікує від нього позитивних результатів: «Де не існує морального суду, судять за результатами». М. Вебер чітко структуризував лідерство через виокремлення типів і стилів.

Політичне лідерство залежно від умов навколишнього середовища, у якому воно існує, проявляється по-різному. Так, відмінною буде діяльність політичного лідера в закритому та відкритому суспільстві, за різних політичних режимів, у суспільствах різного рівня економічного розвитку.

Предметом нашого зацікавлення є взаємодія політичного лідерства та політичної системи в комплексі, позаяк, досліджуючи політичне лідерство, сучасні вчені, на нашу думку, звертаються переважно до окремого аспекту чи етапу політичного лідерства або намагаються зосередити увагу на певних особливостях політичної системи, не враховуючи інші. Наприклад, політична система, що позитивно себе зарекомендувала в таких державах, як Німеччина, США, Велика Британія, необов’язково ефективно працюватиме в країнах перехідної демократії. Основними причинами цього є відмінність політичної культури, ментальності та політичної традиції, що викристалізовувалися протягом багатьох сторіч. За тривалий час існування політичних систем цих держав лідери напрацювали весь спектр законів, норм поведінки та правил гри, створено інститути, які ефективно взаємодіють між собою. А в країнах перехідної демократії відбуваються часті зміни законів, іноді немає механізмів упровадження окремих законів, є суперечності між законами та підзаконними актами, не сформовані принципи політичної культури. Саме тому в процесі формування політичної системи у країнах перехідної демократії можливим є упровадження лише окремих елементів, які вже продемонстрували свою ефективність.

Детермінуючи політичну систему як чітко структуровану одиницю, у сучасній політичній науці виокремлюють чотири основні групи її складових елементів: політичні інститути; політичні відносини; політичні норми; політичну свідомість і політичну культуру [1]. Розгляньмо кожен з елементів політичної системи та його взаємодію з лідером.

Політичні інститути є сформованими одиницями політичної системи й очолює кожен із них політичний лідер. Усі інститути політичної системи є взаємопов’язаними, тому й діяльність кожного з їхніх лідерів має бути спрямована на співпрацю всередині політичної системи. Формування стабільних комунікативних зв’язків усередині системи і поза нею є одним із пріоритетних завдань кожного лідера. Комунікативні зв’язки політичних лідерів більшості інститутів політичної системи України потребують значного вдосконалення. Однією з основних причин цього можемо вважати низький рівень емоційної компетентності політичного лідера: суперечливість у принципах, що декларуються, і тих, які проявляються через дії, недостатній рівень соціальної чутливості, невміння (небажання) ефективно управляти взаємовідносинами всередині політичної системи і поза нею.

Політичні лідери діють у системі згідно з нормами, затвердженими їхніми попередниками або ними самими. Можемо казати, що лідери творять норми, які забезпечують значною мірою захист інтересів окремих груп і не враховують вимог і потреб суспільства загалом. Проте у своїй діяльності вони не можуть керуватися лише формальними нормами та законами. Лідери повинні дотримуватися норм моралі, поводитися згідно зі сформованою політичною культурою. Політична культура об’єднує правила й норми поведінки у всіх владних відносинах, і часто лише за рівнем політичної культури  оцінюють рівень розвитку держави чи суспільства.

Розвиток інституту політичного лідерства прямо залежить від розвитку демократії. Таку думку висловив Г. Файф. Він писав: демократичне управління полягає не в тому, що «правлять усі», а в тому, що правлять «найкращі», тобто лідери. Саме лідери представлятимуть інтереси народу в процесі політичної діяльності. Існує незаперечне право «найкращих» на управління політичною системою. Народ прагне обрати найкращих представників, сподіваючись, що майбутні лідери обстоюватимуть їхні інтереси на кожному рівні політичної системи.

У процесі своєї діяльності лідери більшою чи меншою мірою впливають на формування політичної свідомості громадян. Розгляньмо це на прикладі  виборчого процесу. Політичні лідери виступають джерелом «достовірної  інформації» через промови та заяви, очікуючи на підтримку громадян, яка найповніше і проявляється під час виборів. Громадяни, сподіваючись на реалізацію лідерами обіцянок, віддають свої голоси за того чи іншого кандидата або виявляють байдужість до участі у виборах. Відповідно, якщо сподівання виборців не справдилися, і обрані ними політичні лідери не обстоювали інтересів громадян, то на наступний термін таких лідерів, найімовірніше, не оберуть. Отже, від того, наскільки якісно політичний лідер використовуватиме інструменти впливу, залежатиме його легітимізована політична активність. З другого боку, лідери також піддаються впливу політичної системи та змінюють власну політичну свідомість, підводячи її під стандарти, які існують у цій політичній системі.

У всіх високорозвинених державах у процесі вибору політичного лідера виборці акцентують увагу на  програмі дій кандидата. Можемо припустити, що саме це і впливає на розвиток держави, і політичний, і економічний. Обґрунтування очевидне: лідер намагається не тільки сформулювати програму, а й виконати якомога більше її пунктів, бажаючи бути обраним під час наступних виборів; виборці через вибір програми обирають шлях розвитку держави, що є найприйнятнішим для них. 

В Україні більшість політичних лідерів не пропонують чіткої програми дій, що базується на конкретній ідеології. Це стає причиною вибору політичних лідерів на основі популістських промов та обіцянок. Виборці здебільшого віддають свої голоси за «обличчя».

Переважна більшість проблем, з якими стикається лідер під час входження у  систему, є подібною в усіх державах. Проаналізуємо, як новий лідер, входячи в політичну систему, змінює свою поведінку.

Варіант перший. Входячи в політичну систему, лідер знайомиться та вивчає її діяльність. У цей час лідер потрапляє під вплив оточення, що намагається прямо чи опосередковано нав’язати йому свій спосіб мислення. Спостерігати це можемо у будь-якій державній структурі, де всі повинні «грати за правилами» політичної системи. Нові лідери  не можуть їх змінювати, оскільки це порушить увесь ланцюжок відносин у політичній системі. Тобто система не піддається оновленню чи корегуванню. Вибір поведінки за лідером: або «вписатися» в систему, або вийти з неї.

Варіант другий. Лідер, входячи в політичну систему, намагається конкурувати з іншими лідерами, ця конкурентна боротьба виснажує його та оточення. Тож політична система стає вразливою до зовнішніх впливів. І лідер, що має високий рівень професійної компетентності, може значною мірою зреалізувати свої політичні амбіції. Варто зазначити, що таких лідерів більше на місцевих рівнях, аніж на загальнодержавному. Причинами цього є нижчий рівень конкурентної боротьби та можливість оперативнішого прийняття рішень місцевими органами.

Третій варіант стосується політичних лідерів-адміністраторів, яких іще визначають як формальних. На них вибудовується політична система в Україні та світі. Саме адміністратори є на всіх керівних позиціях у політичній системі, кожен із них відповідає за свою ланку, на нього покладають обов’язки, невиконання яких може гальмувати систему загалом. Місія в них цілком визначена та чітка. Адміністратори, виконуючи завдання, не можуть їх обговорювати чи ставити під сумнів, а лише самостійно обирають шляхи та методи виконання. Проте і в цієї групи є ознаки  політичного лідерства. Це передусім уміння організовувати людей та процеси загалом, здатність продукувати ідеї щодо виконання завдань; у певних ситуаціях вони можуть переймати функції політичного лідера чи за якихось обставин посідати його місце.

Кожен із цих варіантів поведінки має свої переваги й недоліки і не проявляється в чистому вигляді в політичному середовищі. Зазначимо, що такий поділ зроблено на основі аналізу окремих груп лідерів, і він не враховує усіх проявів поведінки в процесі взаємодії лідера й політичної системи. 

Варто розглянути  ще один, перспективний, варіант поведінки політичного лідера, запозичений з теорії бізнес-стратегії У Чан Кіма та Р. Моборна [2]. Основним принципом теорії є створення середовища, в якому лідер не має прямих конкурентів, а його діяльність вибудовується на засадах власних правил гри, норм поведінки, цінностей, які не лише не суперечать загальнодержавним нормам, а й сприяють реалізації програм усіх елементів політичної системи, підсилюючи в такий спосіб один одного.

Саме високоморальний  політичний лідер, який зможе сформувати навколо себе команду, що поділяє його цінності й принципи, здатен змінювати політичну систему. Це тип резонансного лідера, що передбачає ефективну взаємодію на всіх рівнях і вміле використання влади представником кожного рівня  на користь усього суспільства, а не окремої його групи.  Влада для такого лідера – не просто статус, можливості, а, в першу чергу, відповідальність. Це новий тип політичного лідерства.

Політична система, що формується після проголошення незалежності України  ще не має політичних лідерів нового типу. Лідери з минулої політичної системи лише задекларували зміну своїх політичних поглядів чи прихильність до нових ідей, зокрема ідей демократії. 

На політичну арену вийшли лідери-маріонетки, які не мають особливих рис, харизми чи здібностей, проте поставлені певними групами для задоволення  їхніх інтересів. Такі «лідери» не приймають самостійно рішення і не можуть діяти без указівки.

Інший тип – це лідери-маніпулятори, що з’являються переважно на політичній арені країн, у яких відбувається становлення демократії. Вони переоцінюють власне «я» у процесі політичної боротьби, намагаються присвоювати собі результати інших суб’єктів політичної системи.  Таке дисонансне лідерство призводить до постійного напруження в суспільстві від непередбачуваності поведінки псевдолідерів.

Основною рисою політичного лідера є готовність брати на себе відповідальність; в Україні  криза політичного лідера нині – через неготовність чи небажання  брати на себе відповідальність. Політологи стверджують, що для цілковитого оновлення української політичної арени, щоб почали працювати лідери з проукраїнськими поглядами, високоморальною внутрішньою системою цінностей і принципів, політично грамотні та емоційно компетентні, необхідно близько п’ятдесяти  років. І суспільство, і політичні лідери мають нести відповідальність за ефективну взаємодію задля прискорення цього процесу.

Процеси взаємодії політичної системи та політичного лідера можна характеризувати, проаналізувавши етапи входження лідера до інститутів політичної системи.

Наміри – це підготовчий етап. Він передбачає діяльність майбутнього лідера, який готується до певної ролі у політиці, здійснює самооцінку здібностей і якостей, необхідних для майбутньої ролі, та співвідносить її з цілями й завданнями системи. Він шукає відповідне середовище прихильників (або формує його сам), що здатне зрозуміти й  підтримати  його ідеї, розділити цінності й принципи та є готовим до активної діяльності.

Першим етапом у входженні політичного лідера до обраного інституту є ознайомлення із системою, специфікою її організації та діяльності. На цьому етапі політичний лідер обирає для себе майбутню функціональну роль у політичній системі (міністр, депутат, президент). Лідер повинен докладно вивчити всі особливості системи та з’ясувати можливість реалізації своїх  політичних амбіцій. Але навіть попри детальну та якісну оцінку політичного інституту лідером вона буде дещо  ідеалізованою, поверхневою, оскільки лише в процесі реальної діяльності він зможе оцінити її сильні та слабкі сторони, можливості й загрози, співвіднести свої ресурси  та інструменти для досягнення цілей.

Кандидування є другим етапом входження до інституту політичної системи. На цьому етапі лідер оцінює реальних суперників, намагається продемонструвати власні переваги над ними. Результативність цього етапу залежить від зусиль самого лідера, активності його прихильників, а також розуміння суспільно-політичних та економічних потреб.

Третій етап характеризується вступом до політичних інститутів, супроводжується своєрідним «навчанням  лідерства». «Процес діяльності під впливом» є найдовшим, оскільки передбачає навчання та формування такого політичного лідера, який може працювати саме в цій політичній системі і саме в цій функціональній ролі. Цей процес є тривалим у часі, тому що політичні лідери, що впливають на нього, намагаються якомога довший період утримувати під своїм впливом нового лідера для забезпечення реалізації власних інтересів (інтересів конкретної групи). Лідери на цьому етапі мають обмежені можливості продемонструвати власну політичну культуру.

Четвертим і основним етапом участі лідера в політичній системі є діяльність з  можливістю  самому впливати на інших політичних лідерів і систему загалом. Цей етап характеризується найвищим рівнем активності  лідера, бажанням реалізувати цілі та завдання, отримати результати. Адже саме результати роботи є однією з умов визначення часових рамок діяльності в системі (за винятком, коли часові рамки чітко регламентовано нормативним документом). На цьому етапі потенціал лідера розкривається найповніше.  Часто саме на цьому етапі політична культура й політична свідомість лідера стають об’єктом оцінки системою.

Вихід політичного лідера з політичної системи чи, краще сказати, його відхід од активної діяльності в політичній системі може відбуватися на різних етапах: одразу після входження чи на іншому етапі внаслідок розчарування у ній. Лідер може бути вилучений з політичної системи через конфлікти чи проблеми, які виникли у процесі його діяльності. Якщо лідер завершив власну політичну кар’єру та зійшов з політичної арени у зв’язку з закінченням регламентованого терміну його перебування в системі, то він може виступати як радник-експерт, консультант, не втрачаючи свого статусу політичного лідера, а лише змінюючи функціональну роль.

Лідери постійно керують усіма елементами політичної системи. Зупинка чи збій у роботі будь-якого елементу гальмує цілу систему. У будь-якій системі, зокрема й політичній, елементи ієрархізовані та чітко структуровані. Тому лідери кожного з елементів підпорядковані й обмежені у своїх діях. Тільки злагоджена та консолідована робота всіх елементів політичної системи є запорукою ефективного функціонування цілої системи. Саме в цьому й полягає  основна функція політичного лідерства – організація ефективної та безперебійної роботи політичної системи загалом через організацію роботи кожного з її елементів.

Загальнонаціональна система політичного лідерства в Україні перебуває на етапі формування. Зміна змісту та функцій політичного лідерства визначається динамікою суспільних змін і перетворень у країні. Водночас і політичний, і економічний, і соціокультурний розвиток країни значною мірою залежить од побудови такої системи політичного лідерства, яка  відповідала б вимогам сучасного суспільства.


Джерела

1. Салмин А. М. Современная демократия. – М., 1997. – С. 305.

2. У Чан Кім, Моборн Р. Стратегія голубого океану. – М., 2005. – С. 242.

Автор: Святослав Стець

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Прем’єр Бельгії: Деякі євродепутати поширювали роспропаганду за гроші Сьогодні, 29 березня

1 млн снарядів навесні, новий пакет зброї з Німеччини, переговори з урядом Польщі: новини дня Сьогодні, 29 березня

Прем’єр: Україна домовилася з ЄС про пріоритетний скринінг законодавства у сфері агрополітики Сьогодні, 29 березня

Рада Україна-НАТО зібралась у Брюсселі через останні удари РФ по інфраструктурі Сьогодні, 29 березня

Зеленський розповів про розмову зі спікером Палати представників США Джонсоном Сьогодні, 29 березня

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Вчора, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Вчора, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Вчора, 28 березня

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Вчора, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Вчора, 28 березня