Особливості реалізації принципу гласності в конституційному судочинстві в Україні

Гласність означає встановлений законом порядок розгляду справ у судах, за яким судове засідання здійснюється відкрито із наданням реальної можливості громадянам бути присутніми в залі судового засідання, стежити за процесом судочинства, за бажання вести необхідні записи, а представникам засобів масової інформації — фіксувати те, що відбувається в судовому засіданні з метою оприлюднення змісту і результатів процесу [6, c. 171] .

Міжнародними нормами гласність визначено як обов’язковий елемент справедливості правосуддя. В українському законодавстві гласність і відкритість судового розгляду передбачено як принцип статтею 6 Цивільного процесуального кодексу [13], статтями 7 і 12 Кодексу адміністративного судочинства [5]. Статтею 4 Закону «Про Конституційний Суд України» [9] принцип гласності закріплено як основний принцип діяльності Конституційного Суду. Однак діяльність єдиного органу конституційної юрисдикції, яким є Конституційний Суд, стосується і відправлення конституційного судочинства, і організаційних питань. Тому, згадуючи в законі про принцип гласності, законодавець визначив його засадничим для діяльності Конституційного Суду. Особливості реалізації принципу гласності у конституційному судочинстві відтворено в нормах статей 50, 51, 63, 64, 67 Закону України «Про Конституційний Суд України», а також у параграфі 30 Регламенту Конституційного Суду [10].

Необхідно зазначити, що питання сутності та змісту принципу гласності у конституційному судочинстві, а також правові механізми його реалізації у теоретичних дослідженнях з конституційного права науково не розроблені. Теоретичний пошук здійснювався переважно з ширших за змістом питань, у межах яких з використанням загальних правових категорій було вказано на принцип гласності як одну із засад конституційного судочинства. Цьому питанню присвячені праці таких вітчизняних і зарубіжних учених, як С. Боботов [1], М. Вітрук [3], В. Гергелійник [4], В. Погорілко  [7], А. Селіванов [11], Ю. Тодика  [12] та інші.

Отже, необхідність дослідження особливостей реалізації принципу гласності у конституційному судочинстві зумовлена як недостатнім теоретичним опрацюванням, так і неповним визначенням змісту цього принципу у вітчизняному законодавстві.

У конституційному судочинстві принцип гласності реалізується у чотири способи: а) розгляд справ на пленарних засіданнях у певних формах; б) установлення режиму розгляду справи; в) установлення обов’язку оголошення на відкритому пленарному засіданні; г) визначення форми офіційного оприлюднення рішень і висновків суду. Саме такі способи реалізації виокремлено на підставі аналізу норм Закону «Про Конституційний Суд України», Регламенту Конституційного Суду.

Першим способом визначено форму розгляду справи на пленарному засіданні. За Регламентом Конституційного Суду (параграф 30) є дві форми: усні слухання, письмові слухання. Відповідна форма слухання визначається процесуальною ухвалою. Усні слухання полягають у безпосередньому заслуховуванні на пленарному засіданні всіх учасників конституційного провадження. Письмові — шляхом заслуховування та аналізу зібраних на попередніх  стадіях  конституційного  провадження й залучених додатково в ході пленарного засідання матеріалів і документів, необхідних для забезпечення об’єктивного  і повного розгляду справи. Обов’язковість усних слухань встановлена для випадків, коли необхідно безпосередньо заслухати учасників конституційного провадження з метою всебічного дослідження обставин справи та прийняття обґрунтованого рішення. Їх можуть проводити також за клопотанням суб’єктів права на конституційне подання, конституційне звернення та органів, посадових осіб, конституційність правових актів яких оспорюється або потребує офіційного тлумачення. За ухвалою пленарного засідання Конституційного Суду усне слухання може бути проведене лише з окремих питань справи, визначених ухвалою.

Письмова форма слухання справи у законодавстві європейських держав передбачена не завжди. Крім того, в деяких країнах застосування письмової форми має певні особливості й передбачає спрощений порядок провадження. Зокрема, спрощений порядок провадження застосовується під час перевірки конституційності законодавчих актів, а також вирішення конституційних скарг. У Швейцарії під час розгляду справ у сфері конституційного й адміністративного права застосовується циркулярний порядок провадження, що передбачає таке. Запроваджується судова палата, яка діє у складі трьох суддів. Пропозиції судді-доповідача та справу, що розглядається, передають від одного судді іншому, і кожен із них у письмовій формі викладає свою думку. У разі розбіжності думок та за вимогою одного із суддів судді збираються на нараду. У законі про Федеральний Конституційний Суд німеччини передбачене застосування письмової форми розгляду справи, якщо є підстави вважати, що усна форма розгляду не сприятиме вирішенню справи, а конституційні органи, які мають право висловлювати свою позицію та беруть участь у провадженні у справі, відмовляються від усної форми розгляду. Усний розгляд може бути виключений і внаслідок того, що раніше Конституційний Суд уже вирішив питання, яке має значення для слухання. Схожі положення містяться у законодавстві Австрії та інших держав [2, с. 106].

У Республіці Корея розгляд справ на засіданнях Конституційного Суду відбувається й у письмовій формі, й усно. Справи про перевірку конституційності законів та конституційних скарг громадян на порушення їх основних прав розглядаються, як правило, тільки шляхом дослідження документів, тобто у письмовій формі. За необхідності суд може заслухати заяви сторін, зацікавлених осіб, свідків. Справи про позбавлення посад, ліквідацію політичних партій та спори про компетенцію розглядаються і в письмовій формі, і в усній [2, с. 93].

Звернення до норм вітчизняного законодавства, яким визначаються процедури відправлення конституційного судочинства, свідчить, що певною мірою врегульованими є процедури розгляду справи конституційної юрисдикції на засіданні, пленарному засіданні Конституційного Суду. Зокрема, такі процедури передбачені у главі ІІ Регламенту Конституційного Суду і конкретизують порядок, установлений Законом України «Про Конституційний Суд України». Однак процедурні питання, пов’язані з прийняттям конституційних подань, конституційних звернень, урегульовані переважно Регламентом Конституційного Суду, а не зазначеним законом. У статті 46 Закону «Про Конституційний Суд України», де йдеться про порядок конституційного провадження у справі, містяться тільки загальні правила відкриття провадження та розгляду справи.

Статтями 44 і 45 цього закону визначено право суб’єкта, який направив конституційне подання чи конституційне звернення, відкликати його, а також підстави відмови у відкритті конституційного провадження. Водночас не конкретизовано правил здійснення відповідних процедур. У зв’язку з цим  Закон України «Про Конституційний Суд України» доцільно доповнити статтею 44-1 такого змісту:

«Стаття 44-1. Порядок повернення суб’єкту конституційного подання чи конституційного звернення.

Конституційний Суд України протягом п’яти днів після надходження конституційного подання чи конституційного звернення може повернути його суб’єкту у випадку неналежного оформлення із роз’ясненням правил оформлення.

У разі, коли суб’єкт  права  на  конституційне  подання, конституційне звернення не погоджується зі змістом надісланого йому роз’яснення, протягом десяти днів він може направити відповідний лист та подання (звернення) до Конституційного Суду України, який приймає його і виносить на розгляд Колегії суддів».

Такий порядок врегулювання відносин щодо прийняття конституційного подання, конституційного звернення відповідатиме Конституції, а також не суперечить Закону України «Про звернення громадян» [8]. Посилання саме на цей закон ґрунтується на тому, що на сьогодні єдиний процесуальний закон, норми якого врегулювали відносини у сфері відправлення конституційного судочинства, ще не ухвалено, а нинішні процедури розгляду звернень громадян апробовані й у частині, що стосується процесуальних строків документообігу, не викликають принципових застережень.

Слід зазначити доцільність врегулювання питання щодо запровадження скороченого та звичайного порядків розгляду справи конституційної юрисдикції. Скорочений порядок не передбачатиме таких процесуальних дій, як виклик учасників провадження, їх заслуховування, залучення експертів, спеціалістів тощо. Його застосування можливе в разі, якщо: а) органи державної влади, акти яких є предметом конституційного подання чи конституційного звернення, відмовляються від усної форми розгляду; б) усна форма розгляду не сприятиме вирішенню справи по суті. Звичайний порядок має застосовуватися під час розгляду справ конституційної юрисдикції у разі, якщо: а) один із учасників провадження наполягає на його проведенні; б) усна форма розгляду справи сприятиме вирішенню справи.

Скорочений порядок конституційного провадження доцільно запровадити у разі розгляду таких категорій справ: здійснення офіційного тлумачення Конституції та законів України; про відповідність Конституції  чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради задля надання згоди на їх обов’язковість; щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 цієї Конституції. Водночас є можливим застосування письмової форми слухання або запровадження циркулярного порядку судового розгляду (за досвідом Швейцарії). За іншими категоріями справ, розгляд яких належить до юрисдикції Конституційного Суду, доцільно запровадити загальний порядок судового розгляду. Тут слушно поряд із застосуванням письмової форми слухання справи передбачити й усну форму.

Запровадження пропонованих змін потребує системного опрацювання чинного законодавства у напрямі розробки нового закону, норми якого врегулювали б процедури відправлення конституційного судочинства, що є справою довготривалою. Однак зазначене не вказує на відсутність потреби вдосконалення форм відправлення конституційного судочинства. Це стосується насамперед питання чіткого врегулювання процесуального порядку реалізації письмової й усної форм фіксації та здійснення процесуальних дій.

Наступним способом реалізації принципу гласності є встановлення режиму розгляду справи. Параграфом 30 Регламенту Конституційного Суду визначено, що розгляд справ на пленарному засіданні Конституційного Суду незалежно від форми слухання проводиться відкрито. У разі, коли розгляд справи на відкритому пленарному засіданні може  призвести  до розголошення державної або іншої таємниці, що охороняється законом, справа за ухвалою Конституційного Суду розглядається на закритому пленарному засіданні.

Незалежно від форми розгляду справи рішення та висновки Конституційного Суду у всіх випадках оголошують  публічно на відкритому пленарному засіданні.

Порядок офіційного оприлюднення рішень і висновків Конституційного Суду встановлений статтею 67 Закону України «Про Конституційний Суд України». Цей порядок передбачає підписання рішень і висновків суду не пізніше семи днів після прийняття рішення, надання висновку. Офіційне оприлюднення передбачене наступного робочого дня після підписання. Разом з окремою думкою суддів Конституційного Суду рішення і  висновки публікуються у «Віснику Конституційного Суду України» та інших  офіційних виданнях.

Установлення обов’язку публічного оголошення рішень та висновків Конституційного Суду на відкритому пленарному засіданні, а також визначення основною формою проведення пленарних засідань відкрите засідання означає, що будь-яка особа має право бути присутньою на засіданнях. Водночас чинне законодавство не передбачає норм про порядок сповіщення про дату, час і місце проведення засідань суду.

Останнім часом з деяких справ, які мають найбільш політично та соціально значущий характер, у засобах масової інформації з’являються відомості щодо направлення конституційного подання чи конституційного звернення до Конституційного Суду, дати розгляду справи на пленарному засіданні. Зокрема, зазначене стосується рішення у справі за конституційними поданнями Верховного Суду щодо відповідності Конституції (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI від 28 грудня 2007 року і 101 народного депутата щодо відповідності Конституції (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1-4, 6-22, 24-100 розділу II Закону «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», повідомлення про яке 25 травня 2008 року було офіційно опубліковано в газеті «Урядовий кур’єр» (№ 97); ухвали Конституційного Суду «Про припинення розгляду конституційного подання Президента щодо відповідності Конституції України розпоряджень Кабінету Міністрів» № 12-у від 17.04.2008 р. тощо.

З огляду на публічний характер справ конституційної юрисдикції, їх соціально-політичне значення доцільно було б передбачити в законі норму про обов’язок Конституційного Суду розміщувати в засобах масової інформації, зокрема в офіційних виданнях, відомості про час та місце розгляду справи, яка прийнята до провадження, на пленарному засіданні суду. Такою нормою може бути частина третя статті 52 Закону «Про Конституційний Суд України»:

«Відомості про час розгляду справи на пленарному засіданні Конституційного Суду України оприлюднюються в офіційних виданнях».

Процедури провадження у справі конституційної юрисдикції, передбачені чинним законодавством, визначають обов’язок з’ясування Колегією суддів наявності підстав прийняття справи до провадження та винесення про це відповідної процесуальної ухвали. У такому разі сповіщення осіб про час і місце розгляду справи Колегією суддів не передбачене. Формально права особи, яка звернулася, не порушуються навіть якщо винесено процесуальну ухвалу про відмову у відкритті провадження. Справді, навіщо сповіщати особу, яка звернулась, якщо її конституційне подання чи конституційне звернення по суті не розглядатимуть, тим паче, якщо розгляд такого звернення є непідвідомчим суду.

Однак суд, приймаючи процесуальну ухвалу про відмову у відкритті конституційного провадження, надає оцінку спірним відносинам і тим самим здійснюється спроба вирішення справи по суті. Тобто суд, навіть у разі відмови у відкритті конституційного провадження, висловлює свою думку щодо відповідності конституційного подання чи конституційного звернення вимогам Конституції, Закону «Про Конституційний Суд України». Наприклад, у мотивувальній частині ухвали № 13-у/2008 вiд 03.06.2008 р.   «Про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пунктів 2, 3, 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про деякі питання Державної іпотечної установи» від 23 січня 2008 року № 23, розпорядження Кабінету Міністрів України «Про визнання таким, що втратило чинність, розпорядження Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2007 р. № 976» від 27 лютого 2008 року № 349» надається оцінка відповідності вимог, указаних у конституційному зверненні, Конституції України. Зокрема, вказано таке.

«Твердження автора клопотання про те, що прийняття Кабінетом Міністрів України зазначених актів створює  передумови  для погіршення  роботи, звуження сфери діяльності  Держінвестицій і призведе  до системних погіршень у сфері інвестиційної та інноваційної діяльності, не базується на положеннях частини першої статті  17 Конституції України. Ці положення Основного Закону України визначають лише функції держави, які є найважливішими,  в тому числі функцію забезпечення економічної  безпеки, і не встановлюють будь-яких вимог щодо їх реалізації».

У зв’язку з тим, що Конституційний Суд висловлює свою думку з приводу того, чи відповідає конституційне подання або конституційне звернення вимогам Конституції навіть у разі відмови у відкритті конституційного провадження, вбачається доцільним запровадження обов’язку сповістити осіб, які звернулися до Конституційного Суду, про час і місце засідання суду. Таку норму варто передбачити у статті 50 Закону України «Про Конституційний Суд України», доповнивши її частиною сьомою:

«Про час і місце проведення засідань Конституційного Суду України сповіщаються особи, які звернулись із конституційним поданням чи конституційним зверненням».

Проведений аналіз особливостей реалізації принципу гласності у конституційному судочинстві дає підставу стверджувати, що  вдосконалення правового регулювання процедур розгляду справи конституційної юрисдикції, а також запровадження скороченого та звичайного порядків розгляду справи є конче необхідними. Реалізація запропонованих конкретних пропозицій у зазначених напрямах дасть змогу не лише посилити гарантії законності у конституційному судочинстві, а й забезпечити дотримання принципу гласності, адекватну неабиякому суспільному значенню діяльності Конституційного Суду як єдиного органу конституційної юрисдикції.

Джерела

1. Боботов С. В. Конституционная юстиция (сравнительный анализ). — М.: ЕАВ, 1994. — 126 с.

2. Витрук  Н. В.  Конституционное  правосудие.   Судебное  конституционное право и процесс. — М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998. — 383 с.

3. Витрук Н. В. Конституционное правосудие. Судебно-конституционное право и процесс: Учеб. пособ . —
2-е изд., перераб. и доп. — М.: ЮРИСТЪ, 2005. — 527 с.

4. Гергелійник В. О. Правові проблеми становлення та функціонування конституційної юстиції в Україні: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — К., 1999. — 18 с.

5. Кодекс адміністративного судочинства України // ВВР. — 2005. — № 35–36, № 37.— Ст. 446 (зі змінами).

6. Конституционные основы правосудия в СССР / А. М. Ларин, А. А. Мельников, И. Л. Петрухин и др.; Под ред. В. М. Савицкого. — М.: Наука, 1981. — 360 с.

7. Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика / Відп. ред. В. Ф. Погорілко. — К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України: А.С.К., 2003. — 652 с.

8. Про звернення громадян: Закон України вiд 02.10.1996  № 393/96-ВР // Відомості Верховної Ради. — 1996. — № 47.— Ст. 256 (зі змінами).

9. Про Конституційний Суд України: Закон України вiд 16.10.1996  № 422/96-ВР // Відомості Верховної Ради. — 1996. — № 49. — Ст. 272 (зі змінами).

10. Регламент Конституційного Суду України: Конституційний Суд;  Рішення, Регламент  вiд 05.03.1997 // Офіційний вісник України. — 1997. — № 20. — С. 87 (код акту 745/1997).

11. Селіванов А. О. Конституційна юрисдикція: поняття, зміст, принцип верховенства права, правові позиції по справах прав людини і конституційних конфліктів у сфері публічної влади. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2008. — 120 с.

12. Тодика Ю. М., Марцеляк О. В. Конституційний Суд України і прокуратура в конституційно-правовому механізмі забезпечення основних прав громадян. — Харків: Лібра, 1998. — 107 с.

13. Цивільний процесуальний кодекс України: Кодекс, Закон від 18.03.2004 № 1618-IV // Відомості Верховної Ради. — 2004. — № 40—41, 42. — Ст. 492 (зі змінами).

Автор: Андрій Портнов