передплата Українською | In English

№5, березень 2006

Надаймо самостійності, вивільнімо динамізм та енергію

Поділитися:

Не секрет, що "державотворення знизу", удосконалення та розвиток місцевого самоврядування в нашій країні мають сприяти інтеграції України в Європу і, відповідно, створенню європейської моделі держави. Це засвідчують укази Президента, якими затверджується Стратегія інтеграції, а також відповідна постанова Верховної Ради, де викладено рекомендації стосовно інтеграції нашої держави до ЄС.

Однак проблем у діяльності місцевого самоврядування нині більш ніж досить. По-перше, це невідповідність між українською Конституцією та Європейською хартією місцевого самоврядування, ратифікованою Україною ще 1997 року, щодо організаційно-правової, матеріальної та фінансової автономії місцевого самоврядування. Бо реальної децентралізації влади в нашій державі, як бачимо, немає й досі.

Прикладом тут може бути реформа самоврядування в Польщі, здійснена урядом Тадеуша Мазовецького на початку 1990-х років. Ось що писав про її наслідки відомий польський публіцист С. Братковський: "Місцеве самоврядування, надаючи самостійність ґмінам, вивільнило динамізм та енергію, якої ніхто не сподівався. Малі містечка, тепер чисті й освітлені, змінювали свій вигляд з місяця в місяць; уже за рік Польща стала іншою країною".

Польський досвід цікавий у розв'язанні проблем територіальної громади на рівні ґміни (село, селище, місто), яка самостійно підтримує суб'єкти підприємницької діяльності, що функціонують на її території (наприклад, регулює планку місцевих зборів та податків, орендної плати, створює своєрідні бізнес-інкубатори – центри підтримки бізнесу). Держава не втручається у справи ґміни, а виконує контрольну функцію за її діяльністю.

По-друге, Верховна Рада прийняла й затвердила низку важливих змін до Конституції щодо реформи місцевого самоврядування (законопроект №3207-1). Після позитивних висновків Конституційного Суду парламент на наступній сесії мав би затвердити зміни до Конституції, що набули б чинності після виборів місцевих рад.

Ними передбачалося створення виконкомів обласних і районних рад. Припинили б свою роботу районні держадміністрації, а облдержадміністрації були б наділені повноваженнями координації діяльності територіальних органів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та урядових органів державного управління, що діють у складі центральних органів виконавчої влади. Та, це вже очевидно, реформа зависла. Бо Конституційний Суд не діє, висновку нема. А якщо він і з'явиться, то парламент повинен його затвердити на нинішній сесії. Інакше вся реформа має починатися спочатку.

І по-третє, законодавчі неузгодженості посилюються проблемами, невід'ємними від суспільства, яке перебуває в перехідному періоді свого становлення. Йдеться про суперечливі кадрові, майнові, фінансові питання.

Візьмімо для прикладу недоліки в кадровій сфері. Після заміни багатьох керівників значна частина нових виявилися непідготовленими, недостатньо професійними. Коли у службове крісло приходить новий голова райдержадміністрації, міський голова або ж голова облдержадміністрації, йому потрібен щонайменше рік, аби розібратися в потоці інформації. Якщо ж він не був до цього заступником керівника або не працював на інших керівних посадах, то, можливо, на це знадобиться й більший термін. За законами теорії управління, десь приблизно протягом подальших трьох років найпотужніше йде віддача досвіду. Це стосується всіх ланок влади. Тож той факт, що в нас щороку змінюються, наприклад, прем'єр-міністри, звісно, не сприяє успіхові. Те саме стосується частої зміни голів обласних державних адміністрацій.

Тільки в керівника місцевого самоврядування є певний імунітет до процедури призначення і звільнення. Він захищений своїм виборцем. Тому тут ситуація інша, адже людину обрали на 4 роки. Це дає їй змогу ввійти в курс проблем, знати всі нюанси і працювати ефективно, не боячись, що зупинять на півдорозі або й узагалі на першому кроці.

Якщо керівник органу місцевого самоврядування "не тягне", то на цей випадок є законний механізм, щоб цю помилку виправити. Робиться це не одним розчерком пера, а рішенням колегіального органу, до того ж у режимі таємного голосування.

Інша річ, що не всі керівники місцевого самоврядування добирають собі достойну команду. Я глибоко переконаний: апарат лише тоді ефективно працює, коли кожен його працівник у рамках своєї спеціалізації найкомпетентніший і може скласти гідну конкуренцію навіть самому керівнику. Останній, на мою думку, чинить мудро, коли не боїться підбирати підлеглих, сильніших від себе.

Законодавчі проблеми місцевого самоврядування нині замикаються на пропорційній системі виборів. Беру Конституцію, читаю, що районні й обласні ради – це органи, які представляють спільні інтереси громад сіл, селищ та міст. А якщо вони обиратимуться за пропорційною системою, то про які "спільні інтереси" може йтися?

Нещодавно Харківщину з робочою поїздкою відвідав Голова Верховної Ради України Володимир Литвин. Виступаючи на сесії обласної ради, він теж акцентував увагу на недієздатності нинішньої системи виборів до місцевих рад. На думку Голови парламенту, під час формування списків кандидатів у депутати рад усіх рівнів не врахували інтереси регіонів. Адже після виборів може скластися ситуація, коли, наприклад, переважна більшість депутатів Харківської обласної ради будуть жителями обласного центру. Відповідно навіть великий район може залишитися без свого представника в обласному депутатському корпусі. Водночас за змішаної системи виборів у кандидатів, що не потрапили до партійних списків, була можливість боротися за депутатський мандат у мажоритарному окрузі. Більше того, пропорційна система виборів призвела до розквіту партійної корупції.

Вважаю, виборчий закон потребує змін. Цілковито згодний із тим, що народні депутати України можуть обиратися за пропорційною схемою – до парламенту потрапить кілька лідируючих партій, які й відповідатимуть за ухвалені рішення. А ось до місцевих рад вибори повинні відбуватися за мажоритарною або за змішаною системою.

Приклад місцевих рад ще раз яскраво демонструє життєву потребу існування мажоритарної системи. Адже деякі сільські, селищні, міські голови працюють по 20 і більше років, мають колосальний досвід роботи, знають усі "ходи й виходи" в Бюджетному кодексі, знають, без перебільшення, кожного мешканця, кожну вибоїну на дорозі.

Гадаю, якщо народні обранці в новому складі парламенту вже зважаться на перегляд нинішньої виборчої системи органів місцевого самоврядування, то такий маневр, безперечно, значно додасть їм балів народної довіри, кредит якої значно знизився.

Окрім того, останні роки виявили досить сильну залежність місцевого самоврядування від низки суміжних проблем. Ідеться насамперед про адміністративно-територіальний устрій, міжбюджетні відносини, регіональну політику тощо. Поруч із раніше відомими проблемами становлення місцевого самоврядування в Україні (зокрема, такими, як урегулювання питань комунальної власності та спільної власності територіальних громад, делегування повноважень та ресурсне забезпечення делегованих повноважень, створення дієвих механізмів розмежування повноважень між різними рівнями органів місцевого самоврядування, діяльність органів самоорганізації громадян та застосування інших форм місцевої демократії) постали нові й досить нагальні проблеми, що потребують законодавчого врегулювання. Серед них:

– правосуб'єктність територіальних громад і створення територіальних громад, реально здатних здійснювати ефективне самоврядування;

– забезпечення прав територіальних громад та членів територіальних громад – громадян і посадових та виборних осіб органів місцевого самоврядування;

– розширення правової бази застосування статутного права в місцевому самоврядуванні;

– навчання виборних осіб (депутати рад, голови громад) і службовців місцевого самоврядування;

– подальша децентралізація державної влади за рахунок поширення самоврядування на рівень областей та районів.

Коли мені пропонують дати оцінку місцевому самоврядуванню на Харківщині, я із сумом констатую, що прояви ознак місцевого самоврядування в нас можна побачити тільки в містах. Ось, наприклад, у Харкові міський голова – водночас і голова ради, і голова виконавчої влади. Вважаю, за бажання не так уже й багато часу нам треба для того, щоб виконати всі умови Європейської хартії. Відоме японське прислів'я каже: "Дорогу долає той, хто йде".

Виходячи з цього твердження, ми на Харківщині намагаємося робити реальні кроки в напрямі мінімізації проблем у місцевому самоврядуванні. В нашій області є певна система взаємодії обласної, районних і міських рад, здійснюється необхідна організаційна й методична допомога депутатам, постійним комісіям, радам різних рівнів. Приміром, цього року провели кущові семінари з головами районних рад, сільськими, селищними, міськими головами, за підсумками яких видано збірник методичних матеріалів.

Також у 2005 році створено Консультативну-дорадчу раду з питань місцевого самоврядування при голові обласної ради. На неї покладено важливі завдання щодо поширення принципів місцевого самоврядування, здійснення контрольних функцій з реалізації програм соціально-економічного та культурного розвитку, вдосконалення бюджетного процесу тощо.

Нещодавно обласна рада започаткувала конкурс на кращу сільську, селищну, міську раду. Тим самим ми намагалися підтримати органи місцевого самоврядування в їхній діяльності й популяризувати здобутки в реалізації місцевих програм.

Але найголовніше, на мій погляд, те, що 31 січня 2006 року на 36-й сесії депутати обласної ради затвердили Програму розвитку місцевого самоврядування в Харківській області на 2006–2010 роки, яка розроблялася за участю вчених і спеціалістів Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого і Науково-дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування Академії правових наук України.

Стратегічними пріоритетами програми визначено: посилення ролі інститутів громадянського суспільства в забезпеченні регіонального розвитку; раціоналізацію системи органів місцевого самоврядування в розрізі інституційних та територіальних перетворень; відновлення контролю за станом і динамікою розвитку регіону; формування повноцінної системи місцевого та регіонального самоврядування згідно зі стандартами Ради Європи; забезпечення доступності управлінських і громадських послуг; забезпечення керованості системних перетворень на рівні регіону.

Отож треба рухатися в обраному напрямку. І тоді, як сказав під час інавгурації Президент України Віктор Ющенко, ми будемо "нацією самоврядних громад".

Автор: Олег ШАПОВАЛОВ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад