передплата Українською | In English

№9, травень 2009

Держава може сприяти аграріям. Та чи захоче?Держава може сприяти аграріям. Та чи захоче?

Поділитися:

На думку багатьох фахівців, єдиний шанс для України подолати всю підступність нинішньої фінансово-економічної кризи – сільське господарство, виробництво харчових продуктів і для себе, і для світу, в якому вже відчувається дефіцит продовольства. У цьому, зокрема, переконаний голова правління ЗАТ «Сільгосппродукт», депутат Київської обласної ради Юрій БОНДАРЧУК, якого визнано переможцем номінації «Аграрій року» у рамках загальнонаціональної програми «Людина року-2008».

Юрій Бондарчук – бізнесмен молодий, амбітний, досить активний, наполегливий і, що найголовніше в підприємництві, великий оптиміст. Більше того, не романтик-оптиміст, а реаліст! Скажете, хіба такі є в нашому сільгоспвиробництві? Є, без них і справді можна було б повірити, що «наше село гине», адже чуємо про це ледь не щодня від деяких політиків.

ЗАТ «Сільгосппродукт» обробляє майже 20 тисяч гектарів землі у вісьмох господарствах Київської області, має низку хлібоприймальних і зернопереробних підприємств на Київщині й Вінниччині, птахофабрику і племзавод у Васильківському районі, а також Рокитнянський цукровий завод. Останнє, до речі, підприємство, як і Оратівський елеватор на Вінниччині, компанія придбала вже під час світової кризи, наприкінці минулого року.

Економічна криза не стала для  керівництва ЗАТ «Сільгосппродукт» чимось надзвичайним, не змусила його власників опустити руки. Адже й раніше компанія розвивалася, збільшувала свої потужності не за рахунок успішних господарств і підприємств, а практично піднімала з колін переважно ті, що занепали в умовах ринкових методів господарювання. «Нині кожне з наших підприємств працює, як годинник, зокрема, ми вклали великі гроші у модернізацію елеваторів», – наголошує Юрій Вікторович. І запевняє, що той же Рокитнянський цукрозавод цьогоріч запрацює з новим диханням. Незважаючи на будь-яку кризу. Незважаючи навіть на те, що більшість цукрозаводів на Київщині припинили своє виробництво ще задовго до початку цієї кризи.

«Цього року ми на сто відсотків запустили завод, плануємо переробити 250–300 тисяч тонн цукрових буряків, що вдвічі більше, ніж торік, – розповідає Юрій Вікторович. – Дві з половиною тисячі гектарів засіє й зможе виростити щонайменше 100 тисяч тонн цукрових буряків ЗАТ «Сільгосппродукт» на полях своїх господарств. Три тисячі гектарів мають намір засіяти наші найближчі сусіди. І ще 60 тисяч тонн буряків привезуть з одного великого сільськогосподарського підприємства на Сумщині. Чому вони так далеко їдуть до нас? Скажемо так: я особисто спілкуюся з кожним виробником, вислуховую їхні пропозиції, добре знаю їхні проблеми й потреби, не диктую кабальних умов. Окрім того, укладення угоди не з посередником, а з тим, хто безпосередньо приймає рішення, є запорукою, гарантією того, що нікого не буде ошукано, введено в оману».

Сівозміна за новою методикою

Придбавши Рокитнянський цукрозавод в умовах кризи, переконаний Юрій Бондарчук, виграли не лише його нові власники, а й самі мешканці району. ЗАТ «Сільгосппродукт» саме в тих краях орендує чималі площі землі, тож свій врожай перероблятиме власними силами, а не проситиметься у «прийми» до когось чужого. А Рокитне матиме півтисячі нових робочих місць. І це в період зростання безробіття! «Коли ми придбали завод, на ньому працювало сто постійних працівників, сезонних не було жодного. Тепер там триста постійних, і стільки само людей додатково набираємо в сезон. Додаткове завантаження заводу – безперечно, додаткові робочі місця», – зазначає пан Бондарчук.

Молодий бізнесмен тішиться й з того, що тепер зможе вирощувати більше цукрових буряків. Йому, виробникові переважно зернових культур, така сівозміна нині дуже вигідна. «Цукровий буряк позитивно впливає на землю. Ця культура потребує добрив, які потім «працюють» кілька років. Після буряка завжди чудово росте пшениця, під неї додатково практично нічого не треба вносити, – каже Юрій Вікторович. – Більше того, ми плануємо нині (і думаю, що згодом до цього методу перейдуть усі) у кожному окремому господарстві всі поля на рік засівати однією-єдиною культурою. Тоді легше й ефективніше буде обробляти землі. Бо якщо сьогодні в мене пшеницю, ячмінь, буряк, кукурудзу тощо вирощують у всіх вісьмох господарствах, то, навіть коли відстань між ними невелика, це однаково додаткові витрати. Техніку потрібно туди-сюди постійно переводити, зважаючи на те, що в усіх місцях в один стислий період доводиться працювати одночасно. Скажімо, у кожному селі є поля й на пагорбах, і в низині. На перші з них, які сонце обігріває цілий день, техніка може зайти, наприклад, наприкінці березня, а на вологі землі в низинах, у затінку – у квітні. І так у кожному господарстві. Тому працювати з однією культурою в одному місці, поступово переходячи з поля на поле, набагато ефективніше, ніж розриватися, одночасно поспішаючи туди й туди».

Добрий господар має все своє

Юрій Бондарчук переконаний: майбутнє сільськогосподарських підприємств не лише у посівних і жнивних кампаніях, тобто не тільки у вирощуванні, а й у переробці врожаїв. ЗАТ «Сільгосппродукт» уже давно самотужки забезпечує, приміром, кормову базу для власних птахофабрики і племзаводу. Тепер цілковито перероблятиме й свій цукровий буряк. Цей чинник, упевнений Юрій Вікторович, стане, зокрема, й головним захистом від кризи. «Нинішнього року ми приєднали до ЗАТ «Сільгосппродукт» ще й Васильківський комбінат хлібопродуктів, тож зможемо виробляти борошно незалежно від ціни на зерно, що складеться в Україні й світі. Навіть якщо зерна буде багато, його пропозиція перевищуватиме попит, то однаково матимемо переваги порівняно з іншими. Хоча б тому, що зможемо своє зерно переробити в першу чергу, а вже потім – чуже. Інакше кажучи, продукція наших господарств матиме завжди більший попит із боку наших же переробних підприємств», – каже голова правління аграрної компанії.

Шанс для житниці Європи

Успішний підприємець Юрій Бондарчук попри всі песимістичні прогнози і наших, і зарубіжних експертів не втомлюється повторювати: «Я бачу світло в кінці тунелю!» І навіть якщо йому відповідають, що то може бути світло фар потяга, що рухається назустріч, він переконаний у своїй позиції: Україна з її величезним потенціалом має всі шанси з піднятою головою вийти зі світової кризи. Більше того, криза, як вважає Бондарчук, нашій державі може бути ще й на руку. Адже завжди за світових економічних негараздів на перше місце виходила найнеобхідніша галузь для людства – аграрна. Їсти щодня хочеться усім! І колишній житниці Європи слід згадати про свої, дані Богом і природою, можливості. «Сьогодні з усіх експортно орієнтованих галузей економіки працює лише сільське господарство, – каже Юрій Вікторович, – тільки аграрний сектор є перспективним в умовах світової економічної скрути, лише він нині здатний принести валютну виручку в державу. Звісно, наше сільське господарство потребує значних інвестицій. Але жоден з потужних інвесторів не вкладатиме у нього кошти, доки земля в Україні не буде товаром. Відомо, що в країнах Близького Сходу, Азії, Північної Африки населення зростає, а родючих земель обмаль,  харчові продукти надходять переважно з зовнішнього ринку. А ринок –   дуже непередбачувана річ. Сьогодні ціна на продовольчу пшеницю може становити 200 доларів за тонну, завтра – 300, а післязавтра – 150. Зрозуміти, що виробництво, попит, люди, криза на це впливають, важко. Тому нині всі зацікавлені в тому, щоб мати доступ безпосередньо до виробничих потужностей. Якщо, наприклад, Китаю потрібно 20 мільйонів тонн зерна, то він зацікавлений мати площу, де вирощуватиме це зерно, і  бути впевненим, що населення країни забезпечене їжею. До цього йдуть усі держави. В Україні це стримується мораторієм на продаж земель сільгосппризначення. Доки людина не буде власником, то інвестиції, які вона бажає вкласти в землю, будуть набагато меншими, ніж тоді, коли повноцінно володітиме нею. Справжній господар землі, а не орендар, розроблятиме свої програми не на три–п’ять років, а на десятиліття».

– Як видно, ви не боїтеся конкуренції з боку іноземних інвесторів, котрі можуть прийти на наші землі після скасування земельного мораторію. А чи багато серед очільників українських агрофірм таких сміливців? Чи не ліпше спершу міцно поставити на ноги вітчизняних сільгоспвиробників? – запитуємо Юрія Бондарчука.

– Звісно, спочатку потрібно допомогти власному хліборобові, – погоджується Юрій Вікторович. – І передусім коштами, кредитними ресурсами, банківськими пільгами тощо. Нині є порядок відшкодування державою відсотків за кредитами сільськогосподарським підприємствам, якщо ці кредити використовуються в досить жорстко регламентованих напрямах – на насіння, дизпаливо, добрива, засоби захисту рослин і техніку. Цими пільгами не можуть скористатися якісь спекулянти, створивши фіктивне сільгосппідприємство, адже, щоб отримати фіксований податок, господарство має вже працювати щонайменше рік. Неможливо також у господарство, яке має тисячу гектарів землі, «залити» 50 тисяч тонн дизпалива. Тобто все це неважко проконтролювати. Без державного сприяння сьогодні аграрна сфера не виживе. Навіть якщо нині така компанія, як наша, в котрої є що запропонувати під заставу, не може отримати в банку кредит або там пропонують кошти під тридцять відсотків річних, то що казати про господарства, де володіють лише тим, що росте на їхніх полях! Кредитна ставка у тридцять відсотків – це шлях до занепаду сільського господарства, до банкрутства. Такі відсотки можуть закласти у свою рентабельність лише якісь валютні спекулянти. Усім господарствам аграрного сектору України загалом на посівну кампанію потрібно десь 25–27 мільярдів гривень. Дефіцит, за різними оцінками, становить від п’яти до п’ятнадцяти мільярдів. Це призведе до скорочення купівлі нормального насіння, буде менше внесено в землю добрив, засобів захисту рослин тощо, а отже, слід очікувати меншого врожаю. Може, Бог дасть погоду, то врожай буде непоганий. Але в природі так не буває, щоб усе складалося добре.

Держава попри фінансову кризу має усі важелі, аби нам допомогти. Наведу лише один приклад: Прем’єр-міністр заявила, що аграрії зможуть купувати на Кременчуцькому нафтопереробному заводі дизпаливо по 4200 гривень за тонну. І селітру – по 2100 гривень. Та вже навіть після однієї заяви Юлії Тимошенко ціни на селітру, дизпаливо на українському ринку почали падати. Безперечно, це дуже вдалий крок, ми вдячні нашому прем’єру, але навіть для пільгових умов аграріям необхідні живі кошти. На мою думку, потрібно терміново дати аграріям можливість отримати їх безпосередньо через Національний банк. Я особисто вже обміркував механізм такої процедури, можу написати її по пунктах, витратити тиждень часу, але ж не впевнений, чи комусь, крім моїх колег, вона потрібна. Дуже хочу, щоб влада спростувала мої сумніви реальними справами.

 

Віра ТКАЧЕНКО.

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №4/2016 №4
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

На ремонті доріг Київщини розікрали 2,6 мільйона: підозру отримав громадянин РФ Сьогодні, 23 квітня

Рада може зібратись на позачергову сесію для голосування за міністра енергетики Сьогодні, 23 квітня

Силовики викрили голову правління банку у фальсифікації звітів для НБУ Вчора, 22 квітня

ПАРЄ підтримала резолюцію із закликом негайно звільнити Навального Вчора, 22 квітня

Нацкомісія з цінних паперів знайшла заміну Данилюку у наглядовій раді Нацдепозитарію Вчора, 22 квітня

Зеленський ввів в дію нові санкції РНБО: список Вчора, 22 квітня

Комітет Сенату США підтримав законопроект щодо збільшення військової допомоги Україні Вчора, 22 квітня

Поліція Чехії підтвердила затримання 5 осіб, які могли воювати проти України на Донбасі 21 квітня

Чорногорія скасовує всі обмеження для туристів з України 20 квітня

МЗС Чехії викликало посла РФ і просить ЄС і НАТО про солідарність 20 квітня