Із широко заплющеними очима

Учетверте в містах України пройшли Дні польського кіно. У столиці на них чекали з нетерпінням – уже звичним, якщо йдеться про фільми країни-сусідки.

ДНІ ПОЛЬСЬКОГО КІНО

До програми ввійшли свіжі стрічки, які вже назбирали букети відзнак на престижних кінофорумах. З-поміж них – «33 сцени з життя» Малгожати Шумовської, «Чотири ночі з Анною» Єжи Сколімовського, «Стадіон безпритульних» Касі Адамік, «Подряпина» Міхала Рози, «Дрімота» Магдалени Пєкорж. Потрапив сюди й новий фільм Анджея Вайди за новелою Івашкевича «Татарське зілля», що справив гарне враження на публіку останнього Берлінського кінофестивалю.

* * *

Стрижнева подія – ретроспектива картин Кшиштофа Зануссі, приурочена до незабарного 70-річчя живого класика. Режисер власною персоною відкривав цю главу Днів. До того ж удостоївся ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня за видатний внесок у розвиток світового кіномистецтва, зміцнення українсько-польських культурних зв’язків. Увага столичних кінофанів і критиків заздалегідь була прикута до «Серця на долоні». За головну роль саме в цій стрічці Богдан Ступка отримав статуетку Марка Аврелія на III Римському кінофестивалі. Розділити гордість за Богдана Сільвестровича, котрий єдиний з вітчизняної акторської братії сягає вершин світового успіху, пощастило вузькому колу «віпів». На перегляд, що відбувся відразу після урочистого відкриття, журналістів не пустили. 

Цей дивний факт пояснили недубльованістю картини. (До речі, для такого виняткового випадку, як ювілей режисера, цілком згодилися б і титри.) Прем’єру запланували на осінь.

* * *

Дякувати Кшиштофу Зануссі, він штрих-пунктирно розповів про своє дітище. «Серце на долоні» – чорна комедія з хепі-ендом. Вона висміює постмодернізм за його ставлення до категорій добра та зла. Отримав на горіхи й деконструктивіст Жак Дерріда, і неграмотні олігархи в особі головного героя. Стосовно Богдана Ступки пан Зануссі зазначив: на фестивалі в Римі «всі дивувалися, що такого видатного актора досі не знали». Зрештою, сценарій писався суто під українського артиста. Іронічний геній Ступка під час режисерського монологу дав можливість камерам відзняти італійський приз. А ще назвав іменитого польського колегу «світовим альтруїстом». Розповів, як Кшиштоф Зануссі кілька років тому поселив на деякий час у своєму варшавському домі 29 київських студентів, як водив їх на цікаві вистави, а дружина метра тим часом готувала їсти всій чималенькій компанії. «У Кшиштофа учні по всьому світу. З молоддю в нього надзвичайні контакти, він вчить її розуму». Зануссі, своєю чергою, ніби побіжно зауважив: «Я отримав від життя більше, ніж очікував».

Режисер викликав заздрість (якщо є біла, то саме таку), коли повідав про реалізоване молоде покоління польських режисерів і про хороший європейський закон, завдяки якому кінематографісти в їхній країні почуваються комфортно. Фінансове забезпечення польських картин гарантоване завдяки тому, що півтора процента від усієї телереклами й від кожного проданого квитка в кінотеатрі спрямовуються на розвиток екранної індустрії.

* * *

Не дивно, що в них кіно було і є. Причому таке, рух якого хочеться відстежувати. Тож популяризація картин, певне, одне із завдань, що їх ставили перед собою організатори: Польський інститут у Києві й Українська кінофундація. Однак вирішити це завдання «на всі сто» навряд чи вдалося. Дні польського кіно збіглися у часі із прем’єрними показами «Французької весни», що аж ніяк не на користь якісному висвітленню подій. Для Днів чомусь обрали чи не найменший зал із тих, які є в столиці. Варто було подбати й про акредитацію преси на всі (!) сеанси. Натомість ще до початку фестивалю з’ясувалося, що квитків для неї передбачено обмаль. Це вже потім моїм колегам пропонували заповнювати останній ряд (11 місць) або давали запрошення на вільні крісла. Не знаючи наперед, потрапиш ти на фільм чи ні, замислювався: про що ж тоді писати? Не про алкогольну ж марку, котра спонсорує польський фестиваль.

Автор: Ольга КЛЕЙМЕНОВА