передплата Українською | In English

№8, квітень 2009

Нейтралітет чи позаблоковість: чи це в інтересах України?

Поділитися:

Останнім часом питання зовнішньополітичної орієнтації України набувають гострого політичного звучання. Увага політиків, науковців, фахівців у сфері міжнародних відносин та експертів дедалі більше концентрується на визначенні геополітичного місця України стосовно світових центрів впливу, глобальних енергетичних систем, торговельних потоків, а також основних засад безпеки країни. Інколи складається враження, що серйозна громадська дискусія навколо кардинальних питань зовнішньої політики зосереджується на протистоянні різних політичних сил, залишаючи осторонь питання вибору найоптимальнішої зовнішньополітичної стратегії України.

У політичному житті країни в різні періоди на перший план виходили такі основні концепції: нейтралітет і позаблоковість; багатовекторність; європейська та євроатлантична інтеграція; євразійство й рівнонаближеність. Проте особливої популярності набуває концепція позаблоковості й нейтралітету. Визначення місця та ролі держави в структурі міжнародних відносин потребує детального дослідження еволюції нейтралітету й позаблокової політики. Як відомо, традиційно нейтралітет і позаблоковість виконують функцію адаптації держави до її зовнішнього середовища. Теорія і практика міжнародних відносин переконливо доводять, що  нейтралітет обмежує державу у взаємодії з іншими суб’єктами міжнародних відносин через заборону на участь у воєнних конфліктах і дотримання норм гуманітарного права під час війни та у структурах колективної безпеки. Порівняно з нейтралітетом позаблоковість дає державі ширше поле для маневру, обмежуючи її діяльність на міжнародній арені лише забороною на участь у військових блоках.

Міжнародно-правова природа позаблоковості та нейтралітету доволі широко висвітлена в юридичних працях і вітчизняних, і зарубіжних учених. Можна дійти висновку: в міжнародному праві передумови виникнення і становлення інституту нейтралітету різних країн світу та регламентування позаблокового статусу держави належно досліджені. З огляду на це правомірно стверджувати, що за обсягом і характером заходів, що їх здійснюють держави на шляху реалізації політики нейтралітету й позаблоковості, істотних відмінностей між нейтральними та позаблоковими державами немає. До того ж слід підкреслити: сучасний нейтралітет і позаблоковість тотожні в мирний час і  відрізняються тільки щодо участі у війні та військових контингентах, миротворчих операціях міжнародних організацій. І нейтралітет, і позаблоковість накладають заборону лише на участь у військово-політичних блоках, але не обмежують пріоритетного розвитку економічного та зовнішньополітичного співробітництва, які найбільше відповідають національним інтересам будь-якої країни. Сучасне тлумачення нейтралітету й позаблоковості зводиться до того, що участь у безпекових інституціях не суперечить нейтралітету/позаблоковому статусу, доки не тягне за собою участі в колективних діях, пов’язаних із забезпеченням колективної оборони.

Нині навряд чи слід очікувати прямої відмови від нейтралітету як міжнародно-правового інституту, хоча спостерігається «повзуче» послаблення нейтралітету через процеси інтеграції і глобалізації. Нейтралітет у його класичній інтерпретації відмирає. На зміну йому приходить новий, адаптований нейтралітет, сутність якого можна звести до позаблоковості. Але нейтралітет має право на існування в сучасному світі, бо лишається ефективним засобом ведення політики в умовах нестабільності міжнародної системи та може використовуватися новоствореними державами, яким потрібен час, аби визначитися з власними орієнтирами в зовнішній політиці, владнати внутрішні справи.

Якщо вести мову про постійний нейтралітет у політиці європейських держав ХІХ століття, то такий міжнародно-правовий інститут виник майже двісті років тому. Першою країною, яка отримала постійно нейтральний статус, стала Швейцарія (1815 рік). За Шомонським договором швейцарське питання вирішувалося за чіткою формулою: Швейцарія – незалежна, дотримується постійного нейтрального статусу, її незалежність має надійно гарантуватися великими країнами. Передумовою міжнародного визнання цього статусу став компроміс між усіма політичними, релігійними та становими силами Швейцарії.

Постійний нейтралітет Швейцарії поступово став прецедентом, легітимною формою міжнародного існування окремих країн і державоподібних утворень. У 1815 році «вільне місто Краків» із відповідними округами й володіннями, з міським самоврядуванням також отримало постійний нейтралітет, повну свободу й визнання його недоторканності. Зазіхання Франції, Пруссії, Австрії та Росії на це місто зумовило порушення цього питання на Віденському конгресі 1814–1815 років і привело до затвердження ідеї самостійної і постійно нейтральної республіки – міста Кракова. 16 років по тому (1831) інша європейська країна – Бельгія, яка відокремилася від Нідерландів і проголосила 18 листопада 1830 року незалежність, обрала для себе шлях постійного нейтралітету. У 1867 році до інституту постійного нейтралітету приєдналося Велике герцогство Люксембург. У першій половині ХХ століття статус нейтральної держави отримала Ірландія. Договором від 15 травня 1955 року між Радянським Союзом, Великою Британією, Францією та США Австрія була відновлена як суверенна й незалежна держава. А вже 26 жовтня того ж таки року Федеральна рада прийняла конституційний закон про постійний нейтралітет Австрії.

Результатами Другої світової війни був обумовлений постійний нейтралітет Фінляндії. Він ґрунтується на Договорі про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між Фінляндією та Радянським Союзом (1948 рік). Політична комфортність нейтрального статусу для Фінляндії багато в чому залежала від позиції її сусіда – Швеції, яка проголосила нейтралітет у 1834 році й підтвердила це заявою від 25 жовтня 1945 року. Мальта також стала нейтральною державою (відповідно до Декларації уряду від 14 травня 1981 року).

Унікальним вважається приклад набуття постійно нейтрального статусу на підставі резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 12 грудня 1995 року Туркменистаном. З формального погляду, нейтралітет цієї країни – новий феномен у практиці сучасних міжнародних відносин. Як зазначають фахівці, таких прецедентів історія міжнародного права ще не знала. Цікаво відзначити й своєрідний шлях Молдови до проголошення постійного нейтралітету. Основні положення щодо цього статусу знайшли відображення в Конституції Республіки Молдова, яку було ухвалено 29 червня 1994 року. У ній зазначено (ст. 11), що «Республіка Молдова – нейтральна держава» і що (1) вона проголошує свій постійний нейтралітет; (2) не допускає розміщення на своїй території збройних сил інших держав». Отже, можна вважати, що в такий спосіб конституційна норма чітко визначає позицію й відображає волю молдовського народу.

Щодо України, то ідею її нейтралітету та позаблокового статусу було закріплено в Декларації про державний суверенітет. У документі йшлося про намір УРСР «стати в майбутньому постійно нейтральною державою, що не бере участі у військових блоках». Проголошення цього наміру відіграло позитивну роль особливо у перші роки незалежності, коли на Україну чинили відчутний зовнішній тиск. Проте згодом концепція нейтралітету України й трансформація системи міжнародних відносин та її складових вплинули на еволюцію зовнішньополітичного курсу нашої держави. Так, в Основних напрямах зовнішньої політики України, схвалених Верховною Радою 2 липня 1993 року, підкреслювалося, що проголошений свого часу намір стати в майбутньому нейтральною та позаблоковою державою не може вважатися перешкодою її повномасштабної участі в загальноєвропейській структурі безпеки. Натомість були продемонстровані готовність України до адаптації своєї міжнародної політики до нових реалій та вміння адекватно реагувати на зміни в системі міжнародних відносин. Слід, до речі, нагадати: в Конституції 1996 року не закріплено відповідних положень, що визначали б нейтралітет чи позаблоковість як засіб досягнення національної безпеки або як форму існування України у світовій політиці. Концепція (Основи державної політики) національної безпеки України 1997 року підтвердила курс нашої держави на вступ до системи регіональної та універсальної безпеки. Наразі перед Україною постало питання членства/нечленства в НАТО, тобто збереження позаблокового статусу чи його скасування.

То що насправді відповідає інтересам України? Однозначно визначити це важко. Нині Україна є позаблоковою державою, бо не приєдналася до жодного з блоків та альянсів. Чи гарантує таке становище нашу безпеку? Запитання аж ніяк не риторичне.

Нині наша безпека забезпечується переважно миролюбною політикою, підтриманням активного діалогу з партнерами, входженням України в систему міжнародних організацій, де розв’язуються проблеми миру й безпеки. Система захисту інтересів держави доволі гнучка й розгалужена, але водночас досить забюрократизована, не завжди діє оперативно. З цим, хоч як це дивно, Україна стикнулася під час здійснення програми денуклеаризації, розв’язання проблем Чорнобильської АЕС, поставок в Україну енергоносіїв, зазіхань з боку сусідніх держав на її територіальну цілісність, розгляду питань договірно-правового оформлення державного кордону тощо. Тому слід враховувати, що для країни такого масштабу й розташування нейтральність і позаблоковість можуть розглядатися як дещо штучні категорії. Адже бути нейтральними означає якоюсь мірою бути політично нерухомими. Для України політична нерухомість рівнозначна стагнації. Оскільки вона розташована на перетині ключових шляхів Європи й Азії, то, як відзначають експерти, нейтральний статус позбавив би її маневру, вкрай необхідного для підтримання різносторонніх контактів, просування національних інтересів і гарантування своєї безпеки. Україна не може бути Швейцарією, для котрої стабільність стала, по суті, невід’ємним атрибутом національної культури. Не можемо й бути ні Туркменистаном, ні Молдовою, де головним є збереження політичного статус-кво всередині країни.

Отже, відмову від принципів нейтральності не слід розглядати як зраду ідеалів або політичну кон’юнктурщину. Загалом це нормальний для нової держави перехід від початкових, дещо ідеалістичних, уявлень до усвідомлення реалій і формування на їхній основі прагматичної політики. Принаймні такі питання не можуть бути предметом політичного торгу. Вони потребують свідомого вибору всього українського народу, адже йдеться про найголовніше – безпеку країни.

Підсумовуючи, підкреслимо, що протягом ХІХ і ХХ століть у світі у статусі постійного нейтралітету утвердилися такі країни, як Швейцарія, Швеція, Ірландія, Фінляндія, Австрія, Лаос, Камбоджа, Мальта, Молдова, Туркменистан. Кожна з них пройшла свій шлях, котрий, безперечно, відображає особливості ситуації і може слугувати міжнародно-правовим інструментом для ефективного захисту інтересів конкретної держави, гарантувати безпеку та розв’язувати найскладніші проблеми в міжнародних відносинах. Те, що нині діючий інститут постійного нейтралітету позитивно сприймається ООН, ОБСЄ та ЄС, є серйозною підтримкою політичного вибору згаданих країн. Але в кожному конкретному випадкові слід урахувати історичні передумови, місце та роль держави в структурі міжнародних відносин, здатність дотримуватися певних прав та обов’язків як самої нейтральної держави, так і інших країн стосовно неї, відповідати цілям та основним принципам ООН, утримуватися від спокуси брати участь у союзах чи коаліціях або укладати угоди, що можуть позначитися на ефективному забезпеченні національних інтересів у політичній, економічній і безпековій сферах.

Автор: Анатолій ЗЛЕНКО

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №12/2015 №12
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Комітет Палати представників затвердив статті звинувачення у справі імпічменту Трампа Вчора, 13 грудня

"Нафтогаз" планує у 2020 роцi cтворити бiржу для торгiвлi газом Вчора, 13 грудня

Швейцарія продовжила на рік замороження активів Януковича Вчора, 13 грудня

Влада планує змінити порядок надання монетизованих пільг на комуналку Вчора, 13 грудня

Нафтогаз та Газпром ведуть перемовини у Відні — ЗМІ Вчора, 13 грудня

Україна і Молдова підписали меморандум щодо постачання газу Вчора, 13 грудня

Німецький міністр звинуватив Путіна в спробі виправдати вбивство в Берліні Вчора, 13 грудня

Реструктуризація "зеленого" тарифу: Мiнекоенерго не пiдтримує запропонований нардепами сценарiй Вчора, 13 грудня

Президент розповів, кому найбільше підвищать пенсії Вчора, 13 грудня

Європейська Рада продовжила санкції проти Росії Вчора, 13 грудня