передплата Українською | In English

№8, квітень 2009

Історико-правова генеза державної символіки України

Поділитися:

Становлення демократичної, правової, соціально орієнтованої держави Україна неможливе без формування поваги громадян до її символіки. Адже повага до державних символів є невід’ємною ознакою патріотизму та високої політико-правової культури.

На жаль, ця проблема залишається поза увагою й науковців, і органів державної влади, передусім законодавців. Утім, тішить, що орієнтовним планом законодавчих робіт на 2009 рік, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів (пп. 26, 27) № 185-р від 18 лютого 2009 року, передбачено врегулювати цю проблему законодавчо.

Нам, як членам міжвідомчої робочої групи з розробки проектів законів України про державну символіку, створеної при Міністерстві юстиції, відомо, що ще в 2006 році проведено значну законопроектну роботу й підготовлено відповідні законопроекти («Про Державний Прапор України», «Про Державний Герб України», «Про Державний Гімн України» та «Про державні свята України»).

Прикро, що за роки незалежності в наукових джерелах майже не було ґрунтовних публікацій, присвячених правовому статусу державної символіки. Винятком можуть бути декілька статей авторів цієї статті, надрукованих в енциклопедичних виданнях та у збірнику «Юридичний вісник України» [3].

Завдання статті – дослідження нормативно-правової бази з метою усунення недоліків у правовому регулюванні галузі правовідносин та привернення уваги законодавців до цієї надто важливої й актуальної проблеми. Цю тематику розвинуто у нашому монографічному дослідженні, присвяченому прапорному праву.

Стаття 20 Конституції визначає, що державними символами України є Державний Прапор, Державний Герб і Державний Гімн.

Державний Прапор – стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього й жовтого кольорів.

Великий Державний Герб формується з урахуванням малого Державного Герба та герба Війська Запорізького законом. Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб).

Державний Гімн – національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими законом.

Опис державних символів та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради.

У пункті 4 частини 2 статті 92 Конституції зазначено, що порядок використання і захисту державних символів установлюється виключно законами України.

Державна символіка України існує й використовується фактично з часів проголошення незалежності, проте не на основі, а всупереч наведеним вище конституційним положенням. Бо закону, який встановлював би порядок використання й захисту державних символів, за роки незалежності так і не розроблено.

Постановою Верховної Ради № 2137-ХП від 19 лютого 1992 року затверджено Малий Герб, Постановою Верховної Ради № 2067-ХІІ від 28 січня 1992 року – Державний Прапор. Постанови, описуючи символіку держави, не регулюють питань порядку її використання та захисту. Поготів, Конституція чітко передбачила, що питання використання, захисту й опису державних символів мають встановлюватися лише законом. Тому ці дві постанови не відповідають конституційним положенням.

Лише Закон «Про Державний Гімн України» № 602-IV від 6 березня 2003 року відповідає конституційним нормам, та й то тільки в частині щодо факту врегулювання цього питання саме законом, а не якимсь іншим нормативно-правовим актом. Порядок використання гімну та його захисту цим законом не врегульовано, є лише посилання на захист від наруги (про це далі), що суті проблеми аж ніяк не вирішує.

Отже, три державні символи України мають статус лише де-факто, їхня юридична природа законодавчо не врегульована, що унеможливлює їх правомірне використання й захист. До Державного Герба, Державного Прапора й Державного Гімну як до офіційних знаків держави, символів її суверенітету громадяни ставляться досить часто недбало й неповажно, оскільки порядок їх використання та захисту законодавчо не врегульовано.

Незважаючи на це, законодавець встановлює захисні норми, котрі передбачають відповідальність за неповагу до державних символів, тоді як критеріальні ознаки, деталі цієї неповаги спеціальними законами не визначено. Зокрема, статтею 338 Кримінального кодексу передбачена кримінальна відповідальність за наругу над державними символами у вигляді штрафу в розмірі до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на термін до шести місяців. Водночас конкретні дії, що кваліфікуються як наруга над державними символами, залишаються невизначеними. Тож незрозуміло, які дії можна вчиняти стосовно державних символів, а які – ні. Більше того, будь-якої судової практики застосування судами загальної юрисдикції статті 338 КК немає.

Спеціального закону, який регулював би порядок встановлення і використання Державних Прапора, Герба й Гімну, як того вимагає Конституція, немає, що майже унеможливлює точну, адекватну вчиненим діям кваліфікацію дій, що підпадають під кримінальну відповідальність. Проте очевидним є брутальне й образливе ставлення деяких людей до тих цінностей, які інші українці шанують. Приклади дій зневажливого ставлення особи до державних символів такі: зривання прапора чи герба; їх знищення або пошкодження; використання не за призначенням; непристойні написи або малюнки на них; спотворення тексту або музики гімну; поширення його тексту зі спотворенням змісту й значення; публічне спалення прапора тощо.

Проте ці загальні уявлення про об’єктивний бік правопорушення без законодавчого уточнення й регламентації конкретних протиправних дій за статтею 338 КК є недостатніми для притягнення особи до кримінальної відповідальності. Адже, як то кажуть, ненаписане  правдою не вважається, і якщо немає чіткої диспозиції (не існує навіть роз’яснень Верховного Суду з питань кваліфікації статті 338 КК), тобто які саме дії не можна вчиняти (спалювати, зривати тощо), то їх правильна кваліфікація як правопорушення стає неможливою.

В управлінні статистичної звітності Державної судової адміністрації України немає відомостей щодо притягнення до відповідальності за цими статтями. Через це вони стають нормами дрімаючої сили.

Відсутність єдиних законодавчих актів щодо порядку використання державних символів певною мірою компенсується нормами інших законодавчих актів, які лише фрагментарно врегульовують деякі питання їх застосування, проте аж ніяк не розв’язують проблеми загалом.

Так, Законом «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» № 3689-XII від 15 грудня 1993 року у статті 6 встановлено, що не можуть одержати правову охорону позначення, які зображують або імітують державні герби, прапори й інші державні символи (емблеми). Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» № 280/97-ВР від 21 травня 1997 року у статті 23 зазначає, що на будинках, де працюють ради та їхні виконавчі комітети, піднімають Державний Прапор. Частина перша статті 134 Закону «Про судоустрій України»  символами судової влади визначає державні символи України – Державний Герб та Державний Прапор, вказуючи, що порядок їх використання у приміщеннях судів установлюється законом відповідно до вимог статті 20 Конституції. У Цивільному кодексі у пункті 2 статті 434 зазначено, що державні символи не є об’єктами авторського права. Статтею 8 Закону «Про рекламу» № 270/96-РВ від 3 липня 1996 року встановлено: у рекламі забороняється використовувати або імітувати зображення Державного Герба, Державного Прапора, звучання Державного Гімну, зображення державних символів інших держав і міжнародних організацій, а також офіційні назви органів державної влади України, крім випадків, передбачених законом. Постановою Національного банку № 375 від 31 серпня 2001 року (п. 1.4) установлено право державного банку, заснованого за рішенням Кабінету Міністрів після отримання позитивного висновку Національного банку, додавати до свого найменування слово «державний», використовувати зображення Державних Герба та Прапора.  Існують внутрішні акти МВС, МЗС і деяких інших органів щодо порядку використання прапора військовими частинами, морським, річковим, залізничним, повітряним та іншим транспортом, посольськими представництвами тощо.

Конституційний Суд у своїй практиці судочинства торкався питань державної символіки у рішенні у справі про Конституцію Автономної Республіки Крим № 1-пр від 16 січня 2003 року. У ньому, зокрема, зазначено, що державні символи України пов’язані за змістом із державним суверенітетом.

Суверенітет (франц. souverainete/ – верховна влада) – верховенство та незалежність влади, тобто її право на власний розсуд самостійно розв’язувати всі внутрішні й зовнішні політичні проблеми без втручання інших держав, організацій, осіб. Суверенітет є однією з головних ознак державності.

Державна символіка уособлює державний суверенітет України, верховенство та незалежність влади. Образи Державного Прапора, Державного Герба та Державного Гімну символізують українську державність і конституційні цінності України, традиції та культуру українського народу [2].

У статті 11 Конституції наголошується, що держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

Кольори Державного Прапора, зображення Державного Герба, текст Державного Гімну – історично-культурна спадщина українського народу. Протягом століть під жовто-блакитними стягами та зображенням герба консолідувалася українська нація у звитяжній боротьбі за волю та незалежність. Державні символи – основа історичної свідомості українців, процесів українського державотворення. Зображення державної символіки  традиційне на українських землях і є культурною спадщиною українського народу.

Україні конче потрібен Закон «Про Державний Прапор України». Він має врегульовувати такі питання: 1) постійне підняття Державного Прапора на будівлях органів державної влади та державних органів (адміністрації Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів, Конституційного Суду, Верховного Суду, інших вищих судів загальної юрисдикції, Генеральної прокуратури, Національного банку, резиденції Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Центральної виборчої комісії, на будівлях виконавчих органів місцевого самоврядування тощо); 2) підняття Державного Прапора на будівлях органів місцевого самоврядування, громадських організацій, підприємств, установ незалежно від форм власності, а також на житлових приміщеннях у дні державних свят; 3) підняття прапора на цивільних судах та судах Військово-морських сил; 4) постійне встановлення Державного Прапора у робочих кабінетах посадових осіб та приміщеннях, де проводяться урочисті заходи (церемонії) за участю Президента, у робочих приміщеннях народних депутатів, міністрів, депутатів рад усіх рівнів тощо); 5) розміщення прапора на транспортних засобах; 6) порядок підняття прапора на врочистих заходах і церемоніях державного, місцевого значення чи таких, що їх проводять громадські організації, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності; 7) підняття прапора в місцях дислокації українських військ; 8) використання прапора під час днів трауру, народної жалоби та поховань військовослужбовців (віддання військових почестей); 9) питання співвідношення Державного Прапора з прапорами виконавчих рад усіх рівнів (прапор області, району, міста тощо), цивільних організацій, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності; 10) порядок одночасного підняття прапора з іншими прапорами (інших країн, міжнародних міжурядових організацій тощо); 11) нанесення зображення прапора на повітряні судна, а також багато інших питань, що потребують законодавчого врегулювання.

Україні  потрібен Закон «Про Державний  Герб України», який врегульовував би такі питання: 1) розміщення Державного Герба України на бланках текстів українських законів, указів Президента, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів, рішень Конституційного Суду та судів загальної юрисдикції, бланках Генеральної прокуратури, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, органів виконавчих рад усіх рівнів, Центральної виборчої комісії, дипломатичних представництв, консульств тощо; 2) розміщення герба на бланках посвідчень і документів, печатках тощо; 3) розміщення герба разом з прапором (там само, як і прапора); 4) розміщення герба на прикордонних стовпах та в пунктах пропуску державного кордону; 5) зображення герба на флагштоках Президента, бойових знаменах військових частин, військових кораблів; 6) нанесення герба на грошові знаки України, нагороди, дипломи про здобуття вищої освіти, розміщення його на одязі для службовців військової та іншої служби тощо; 7) порядок співвідношення Державного Герба з гербами виконавчих рад усіх рівнів (герб області, району, міста тощо), цивільних організацій, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності; 8) порядок виготовлення, зберігання та знищення бланків, печаток та інших носіїв зображення Державного Герба, а також інші питання, що підлягають законодавчому врегулюванню.

Потрібні зміни до Закону «Про Державний Гімн України» у частині: 1) порядку виконання гімну при вступі на посаду Президента – після приведення його до присяги Головою Конституційного Суду на врочистому засіданні Верховної Ради, під час відкриття та закриття засідань Верховної Ради, під час офіційних церемоній та врочистостей, під час підняття Державного Прапора, під час офіційних церемоній зустрічі глав іноземних держав, голів урядів, голів міждержавних та міжурядових організацій, під час проведення військових ритуалів, відкриття пам’ятників та пам’ятних знаків, відкриття та закриття врочистих зібрань, присвячених державним святам України, та під час інших урочистих подій, які проводять державні органи, органи місцевого самоврядування та недержавні організації; 2) порядку транслювання гімну державними телерадіокомпаніями; 3) порядку виконання гімну під час проведення врочистих заходів на території іноземних держав; 4) порядку заслуховування гімну громадянами (стоячи, чоловіки без головних уборів, обличчям до прапора); 5) використання Державного Гімну в інших музичних або будь-яких творах мистецтва тощо.

Вдало і вчасно з цим упоралися законодавці Російської Федерації. Зокрема, прийнято такі федеральні конституційні закони: «О Государственном флаге Российской Федерации» № 1-ФКЗ від 25 грудня 2000 року, «О Государственном гербе Российской Федерации» № 2-ФКЗ від 25 грудня 2000 року, «О Государственном гимне Российской Федерации» № 3-ФКЗ від 25 грудня 2000 року.

Недбале ставлення до державних символів часто зумовлене незнанням їхньої історії, вагомості та значущості для людини, держави, нації. Необізнаність щодо їхнього призначення та порядку використання стає ганебною практикою майже всіх українців.

Історія нашого прапора бере початок від давньоруських знамен, що були, по суті, дуже простими: довгі жердини, до вершків яких кріпилося гілля дерев, жмути трави, кінські хвости – у літописах вони називалися «чолкою стяговою».

Давні стяги були у великій шані на Русі ще за часів язичництва. А після прийняття християнства вони освячувалися образом животворного Христа. Жодне військо без прапора не виходило в похід і не вступало в бій.

Уже тоді колір набув державного значення, передусім на військових знаменах. Прапори стають народними святинями, яким поклонялися з вірою й сподіваннями на заступництво.

У «Слові о полку Ігоревім», літописній пам’ятці історії Київської Русі, згадано «червлен стяг», «белу хоругвь», «чрвлену чолку».

За часів Золотої Орди на гербі Чернігівської землі було зображено орла із золотим хрестом, на гербі Поділля – золоте сонце й хрест. Отже, жовтий колір побутує на багатьох символах українських земель. Значення державних набули також синій, голубий, блакитний кольори.

Польський історик Ян Длугош описав корогви Львівської, Перемишльської земель, виконані в жовтій і лазуровій блакиті, під час Грюнвальдської битви 1410 року.

З XVIII століття полкові і сотенні стяги Війська Запорізького дедалі частіше являють собою блакитне полотнище, на яке жовтою фарбою наносять хрести, зорі, зброю, постаті святих, а згодом – козака із самопалом та золотим (жовтим) щитом.

Буржуазно-ліберальна, але прогресивна Головна Руська Рада, яка була створена 1848 року, піднявши жовто-блакитний прапор, почала боротьбу за відродження української нації. Повсюди ці кольори почали використовувати з 1911 року.

З початком Першої світової війни на синіх прапорах січових стрільців з’являється золотий лев. Жовто-блакитне маєво знамен супроводжує в 1914 році 100-літній ювілей Великого Кобзаря не тільки в Україні, а й у Відні, Празі, Варшаві, Кракові.

25 березня 1917 року у Петрограді відбулася маніфестація українців із приводу панахиди по Кобзарю. Над 20-тисячним натовпом майоріли український січовий прапор, запорізькі бунчуки, на грудях у багатьох учасників були жовто-сині знаки. Петроградська газета «Руська воля» написала: «У всіх жовто-блакитні стяжки. Написи на жовто-блакитному полі – «Хай живе вільна Україна!» [1].

Перші ешелони українців вирушили на німецький фронт із Києва 14 травня 1917 року під жовто-блакитними прапорами.

У березні 1918-го Центральна Рада України затвердила жовто-блакитний прапор символом УНР. 13 листопада цього самого року блакитно-жовтий прапор став державним символом Західноукраїнської Республіки,  20 березня 1920 року його затверджено на Підкарпатській Русі, а з 1939-го – в Карпатській Україні.

Указом Президента України «Про День Державного Прапора України» № 987/2004 від 23 серпня 2004 року  на вшанування багатовікової традиції українського державотворення, державної символіки України було встановлено День Державного прапора України, який відзначається щорічно 23 серпня.

Тризуб зображали ще на монетах князів Володимира, потім із деякими відмінностями – Святополка та Ярослава Мудрого. Знак тризуба є на цеглині, знайденій на руїнах Десятинної церкви. Михайло Грушевський стверджував, що це був родовий знак князя Володимира і старої Київської держави Володимира Великого.

З давніх часів тризуб шанували як магічний знак, оберіг. Він символізував поділ Всесвіту на небесне, земне й потойбічне; поєднання Божественного, Батьківського й Материнського – священних начал, трьох природних стихій – повітря, води й землі. Тризуб містить кількісне число три, що є знаковим у християнській та дохристиянській Україні.

У грудні 1917 року Українська Центральна Рада прийняла тризуб як герб УНР. З 22 січня 1919 року згідно з законом про злуку тризуб увійшов до крайового герба Західної області УНР. Він був головним елементом герба гетьманської держави Павла Скоропадського та Директорії. У травні 1920 року Всеукраїнською Національною Радою тризуб уперше конституційно затверджено як Державний Герб. З 1939 року він стає Державним Гербом Карпатської Русі, яка проголосила самостійність після розпаду Чехословацької республіки.

Крок уперед у вирішенні питання державних символів зробив екс-Президент України Кучма, прийнявши Указ «Питання щодо використання державних символів України» № 79/2001 від 9 лютого 2001 року, в якому з метою визначення порядку використання державних символів на період до законодавчого врегулювання зазначеного питання, виховання у громадян поваги до цих символів, запобігання неналежному їх використанню і відповідно до статті 102 Конституції постановив, по-перше: Кабінету Міністрів подати у місячний строк Президентові проект тимчасового порядку використання державних символів органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, дипломатичними представництвами та консульськими установами за кордоном, Збройними Силами й іншими створеними відповідно до законів України військовими формуваннями, навчальними закладами, засобами масової інформації, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності, передбачивши в ньому, зокрема, норми щодо використання зазначених символів: під час проведення офіційних заходів; у символіці, що використовується органами виконавчої влади, територіальними громадами сіл, селищ, міст, районів і областей, органами місцевого самоврядування, державними установами та організаціями; у товарних знаках вітчизняних виробників; внести в установленому порядку пропозиції щодо встановлення адміністративної відповідальності за порушення, пов’язані з неналежним використанням державних символів України. По-друге, Міністерству освіти і науки, Міністерству культури і мистецтв, Державному комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення, Державному комітету молодіжної політики, спорту і туризму забезпечити запровадження циклів теле- і радіопередач, публікацій у засобах масової інформації, що спрямовані на виховання у громадян поваги до державних символів України, роз’яснення їх значення для становлення держави. По-третє, Комісії державних нагород та геральдики при Президентові надати характеристики визначених законодавством України кольорів Державного Прапора та малого Державного Герба. По-четверте, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям організувати проведення роз’яснювальної роботи серед населення, спрямованої на виховання поваги до державних символів України; забезпечити під час реконструкції будівель та споруд ліквідацію зображень державних символів колишнього СРСР та радянських республік, гасел КПРС, за винятком випадків, коли зазначені зображення містяться на будівлях і спорудах, внесених до переліків пам’яток історії та культури.

Утім, проблеми державної символіки залишаються й донині. Зокрема, стаття 11 Конституції зазначає, що «держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури». Стосовно державної символіки ця стаття є мертвою. Бо саме під прапорами й гербами консолідувалася нація, формувалася національна та історична свідомість. А традиційність і належність державних символів до культурної спадщини українського народу є безперечними.

У частині 1 статті 65 Конституції зазначено: «Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України». На жаль, громадяни цих положень не знають або не надають їм вагомого значення і не усвідомлюють, що прапор, гімн і герб – це символи суверенітету нації, народу, держави.

Багатовікова практика застосування державної символіки потребує виокремлення спеціальних підгалузей конституційного права – «прапорництво» та «прапорне право». На жаль, і це питання залишається недослідженим. Термін «прапорництво» містить три взаємопов’язані поняття: прапорознавство, або вексилологія, що є допоміжною дисципліною; прапорне мистецтво – прикладна галузь, що займається створенням і виготовленням прапорів; прапорне право – допоміжна юридична дисципліна, яка визначає підстави використання прапорів. Жодному зі згаданих понять вчені-юристи не приділяли належної уваги, хоча ця проблема може бути темою для наукових (зокрема, й дисертаційних) досліджень.

У суспільних відносинах геть усіх країн світу інститут державної символіки відіграє важливу історико-культурологічну, соціально-економічну, політичну та ін. роль. Він є базовим елементом у процесах державотворення, об’єднання й консолідації народу, правового та патріотичного виховання громадян.

Звертаючись до правової компаративістики, ми бачимо, що інститут державної символіки у конституційному праві країн Європи надзвичайно розвинутий. Простежується високий рівень поваги, правової культури та правової свідомості громадян щодо державних символів своєї країни; історично сформована етика застосування державної та місцевої символіки.

Існує міжнародна етика державної символіки. Незважаючи на те, що кожній країні притаманні власні риси регламентації застосування державної символіки та символіки іноземних країн, проте у практиці міжнародних відносин вироблено загальні правила поваги до державних символів. Так, прапори країн сторони, що відвідує, та сторони, що приймає, мають бути одного розміру і вивішені на однаковій відстані; не торкатися землі, води, дерев, будівлі й інших предметів. Вони повинні бути чистими, без пошкоджень тканини й кольору. І взагалі, в європейських країнах практикується розробка еталонів тканини, кольорів, графічних зображень для прапора, герба  та виконання для гімну. Державний прапор за загальним правилом не повинен бути постійно вивішеним на помешканнях громадян, його встановлення має відбуватися відповідно до врочистих заходів місцевого та державного значення, на державні свята.

 

Джерела

1. Головченко В. В. Державна символіка // Етнонаціональний розвиток України. Терміни, визначення, персоналії. – К., 1993. – С. 324 – 327.

2. Головченко В. В., Ковальський В. С., Лоха Л. О. Правова енциклопедія школяра. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – С. 359.

3. Головченко В. В., Потьомкін А. О. Державна символіка потребує захисту  // Юридичний вісник України. – 2005. – № 40 (536).

Автори: Валентин Головченко, Андрій Потьомкін

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Трамп відповів на свідчення Сондленда: я його не знаю, а від України нічого не хотів Вчора, 20 листопада

Нацбанк з 2017 року витратив на судові процеси майже 1 мільярд Вчора, 20 листопада

Кабмін погодив 339 підприємств для передачі на приватизацію Вчора, 20 листопада

Розкрадання 20 мільйонів з УЗ: НАБУ завершило розслідування щодо екснардепа та радника глави АП Вчора, 20 листопада

«Свобода»: Київська влада набиває кишені на реконструкції мосту Патона Вчора, 20 листопада

"Промисловий безвіз": попередня місія ЄС прибуде в Україну на початку 2020 року Вчора, 20 листопада

Між томосом і партією ЄС Вчора, 20 листопада

Махінації при ухваленні «поправки Геруса» має розслідувати ДБР, - ексдепутат Вчора, 20 листопада

Найближчим часом відбудеться масштабна заміна послів України за кордоном Вчора, 20 листопада

Контракт на транзит нафти між Україною та РФ буде продовжено автоматично Вчора, 20 листопада