передплата Українською | In English

№8, квітень 2009

Косово як перший етап формування Великої Албанії

Поділитися:

Нещодавно, 17 лютого 2009 року, Косово відсвяткувало першу річницю свого незалежного існування. Протягом року новостворену балканську державу визнали 55 країн, хоча Приштина сподівалася, що це число буде значно більшим. Серед країн, що визнали незалежність нової албанської держави, яка проголосила її в односторонньому порядку, США та їхні союзники, переважна частина країн Євросоюзу та Японія.

Більшість країн обрали вичікувальну позицію, надто вже безпрецедентною була поява на світовій мапі нової держави всупереч усталеним міжнародним нормам про непорушність територіальної цілісності суверенної держави. Вони поділяються на ті, що вирішили поспостерігати за процесом становлення нової держави, та ті, що категорично проти незалежності Косова. До перших належать і європейські держави, які мають проблеми з потенційними етносами – кандидатами на оформлення власних держав. У лютому 2009 року Європарламент прийняв резолюцію, якою закликав 5 членів ЄС – Кіпр, Іспанію, Грецію, Словаччину та Румунію визнати незалежність Косова, як це зробили 18 інших кран–членів Євросоюзу.

Усі вони відмовилися змінити свою позицію. Посол Іспанії у Сербії заявив, що «позиція Іспанії полягає в невизнанні проголошеної албанцями незалежності Косова, і ця позиція не зміниться й після прийняття відповідної резолюції у Європейському парламенті: Мадрид не визнає Косова». Тим паче що резолюція не має обов’язкового характеру. Греція також повідомила, що не має наміру змінювати свою позицію щодо статусу Косова і не визнає цього краю суверенним.

Країни, що відмовляються визнавати Косово, передусім дбають про свої інтереси. ЄС намагався за допомогою проголошення незалежності Косова послабити Сербію, а в результаті посприяв посиленню албанського чинника на Балканах. До речі, у Греції досить велика албанська меншина регулярно порушує питання про територіальну автономію на північному заході країни, втілюючи проект «Великої Албанії». Усі згадані вище країни євроспільноти – противники незалежності Косова –  розглядають прецедент як можливу реальну загрозу своїй територіальній цілісності в майбутньому.

Водночас колишні югославські республіки, що колись зазнали тиску з боку Сербії, визнали Косово. Чорногорія, Македонія, Хорватія та Словенія продемонстрували свою підтримку Євросоюзу у цьому питанні. Однак Косово досі не стало членом жодної міжнародної організації. Приштина прагне цього року увійти до складу Міжнародного валютного фонду і якоїсь із регіональних торгових структур. Однак МЗС Сербії щоразу протестує проти заходів, що відбуваються на міжнародному рівні під прапорами новопроголошеної республіки. Позиція Сербії залишається незмінною: Белград не підтримує прийняття Косова до міжнародних організацій. Торік членство Косова у фінансових організаціях розглядали як частину пакета пропозицій для переговорів про його статус, від яких Приштина тепер категорично відмовляється. У зазначених вище організаціях Косово виступає під назвою «UNMIK-Косово», тобто під егідою місії ООН у краї. Наприкінці січня 2009 року делегацію Косова не допустили до участі у засіданні  Центральноєвропейської асоціації вільної торгівлі (ЦЕФТА) без представника UNMIK, що косовські албанські газети сприйняли, як ніж у спину. Екс-прем’єр Сербії пояснив, що її згода допустити Косово до міжнародних фінансових організацій є співучастю у процесі визнання суверенітету краю і подарунком «косовським сепаратистам» до річниці їхньої незалежності, відтак це неприпустиме.

Отже, безкомпромісних противників визнання Косова очолює Сербія, яка ще й досі не може пережити шоку від втрати частини своєї території. Сербія розраховувала зберегти хоча б формальний контроль над Косовом і наполягала на тому, щоб косовським сербам у місцях компактного проживання було надано самоврядування в питаннях охорони здоров’я, освіти, юридичної й соціальної служби, а також безпеки. Однак у цьому етнополітичному конфлікті вирішальну роль відіграла геополітика: Європа та США на переговорах підтримували косовське прагнення до незалежності. Останнім часом Сербія поновила свої претензії до Косова та розпочала боротьбу за повернення краю. Белград висуває Європі ультиматум, заявляючи про свій суверенітет над краєм. Сербія попереджає, що ніколи не змириться з фактом створення на сербській території держави албанців.

Косово намагається розбудовувати свою державу. Країна прийняла власну Конституцію, яка грунтується на пропозиціях спеціального представника ООН із косовського врегулювання Марті Ахтісаарі. Текст Конституції Косова налічує понад 60 сторінок. Головна теза: Косово – багатонаціональна республіка з албанською більшістю, в якій є неприпустимим обмеження прав національних меншин за етнічною ознакою. Також наголошено на важливості присутності міжнародних сил у краї. Конституційна комісія під час написання документа брала до уваги й побажання пересічних громадян. Реакція Сербії та її найпотужнішого союзника – Росії на появу Конституції Косова була прогнозованою. Набуття чинності так званою конституцією Косова є порушенням резолюції Ради Безпеки ООН, заявило  Міністерство закордонних справ РФ: «Цей акт є продовженням ланцюга дій з довільного оформлення суверенітету краю, лінії порушення норм міжнародного права, що лише погіршує напружену ситуацію в Косові» [6].

Позицію Сербії щодо Косова не слід розглядати спрощено. Експерти впевнені, що в ЄС є механізми, щоб умовити Сербію змиритися з унезалежненням краю. Вони припускають, що Сербія погодиться на незалежність Косова в обмін на вступ до ЄС. Іншого шляху розвитку Косова немає, переконані в ЄС. Край готувався до здобуття незалежності понад 10 років, тому  про  інтеграцію назад у Сербію  не може й ітися. Але той факт, що в Косово залишилися населені пункти, в яких більшість становлять серби, а також історичні культурні сербські пам’ятки, унеможливлює мирне й безконфліктне відокремлення Косова. Минулорічні сутички сербів із силами ООН та НАТО в Митровиці лише підтверджують цю тезу.

Сербія запропонувала розділити край за етнічним принципом, що буде  певним етапом повернення Косова. Вона направила в ООН прохання забезпечити Белграду контроль над ключовими установами й структурами в тих районах новопроголошеної держави, де серби становлять більшість. У зверненні белградський уряд прохав, щоб сербам було дозволено контролювати поліцію, суди й митниці у своїх анклавах у Косові, а також на півночі краю, навколо контрольованого серб-
ським населенням міста Митровиця, де склалася напружена ситуація. Представник сербського уряду назвав документ проектом «поділу функцій між сербами й косовськими албанцями». Насправді йдеться про приєднання до «великої Сербії» деяких районів на півночі Косова, які заселені етнічними сербами.

Тодішній сербський уряд Воїслава Коштуниці, що активно виступав проти незалежності Косова, ніколи раніше офіційно не закликав провести етнічні кордони, оскільки це означало б відмову від претензій Сербії на контроль над усім Косовом. Белград до останнього часу виступав за повернення Косова до складу Сербії на правах широкої автономії. У документі він визнав ООН єдиною владною структурою в Косові, хоча й відмовив у легітимності як косовському уряду, так і місії ЄС, до якої перейшли повноваження ООН. Сербія вирішила варіантом фактичного розподілу краю спокусити владу Косова. Президент Сербії Борис Тадич заявив, що припускає можливість згоди Сербії на розділення Косова в обмін на визнання незалежності краю. Цей варіант відпрацьовуватиметься тоді, коли всі інші сценарії буде вичерпано. Однак Тадич уточнив, що цей сценарій не стоїть на порядку денному й офіційна позиція Белграда полягає у поверненні Косова до складу Сербії.

У відповідь пролунала заява про те, що Приштина не вестиме переговори з урядом Сербії. «Ми завершили процес переговорів із Сербією про статус Косова, – заявив президент Косова Фатмір Сейдіу. – Більше жодних переговорів щодо цього питання не буде» [5]. Він повідомив, що пропозиція Сербії щодо відокремлення від Косова північної частини краю є неприйнятною для Приштини, адже територіальна цілісність Косова захищається на міжнародному рівні. Президент Косова закликав сербів «визнати реальність» незалежності Косова і не починати дій, спрямованих на відокремлення північної частини краю. Він нагадав, що Конституція Косова, яка набула чинності 15 червня 2008 року, гарантує рівні права для представників усіх національностей, що проживають у краї. Але в Сербії не вірять у мирний багатонаціональний характер албанського Косова.

Сербія не збирається відмовлятися від своїх претензій. Її уряд закидає Євросоюзу проведення подвійної політики руйнування територіальної цілісності Сербії на тлі захисту цілісності Грузії, що неминуче призведе до серйозної дестабілізації міжнародного правопорядку, загрози миру та стабільності в усьому світі. Сербія обіцяє усіма доступними методами домагатися, аби було виправлено порушення міжнародного права, що спричинив акт проголошення незалежності Косова. У Белграді не розуміють політики подвійних стандартів ЄС. Чому у разі відокремлення Косова євроспільнота апелює до принципу самовизначення, тоді як у питанні  унезалежнення Абхазії та Південної Осетії дотримується принципу територіальної цілісності. Як зазначив колишній прем’єр-міністр Сербії Коштуниця, вже тепер є очевидним, що «Косово – не унікальний випадок, а небезпечний вірус однобічного проголошення незалежності, що вражатиме інші держави» [2].

У міжнародному праві принципу територіальної цілісності держави протистоїть право націй на самовизначення. Уперше цей принцип було висунуто на початку XX століття, але згодом він перетворився на міжнародно-правову норму, обов’язкову для всіх держав. У резолюції Генеральної Асамблеї ООН № 637 (VII) від 16 грудня 1952 року зафіксовано, що «право народів і націй на самовизначення є передумовою для користування всіма основними правами людини». Відповідно до Міжнародного пакту про громадянські  й політичні права, прийнятого Генеральною Асамблеєю ООН 19 грудня 1966 року, «всі народи мають право на самовизначення. У силу цього закону вони вільно встановлюють свій політичний статус і вільно забезпечують свій економічний, соціальний і культурний розвиток». Згідно з документом усі, хто беруть участь у цьому пакті, повинні відповідно до положень Уставу ООН заохочувати здійснення права на самовизначення й поважати це право. Право націй на самовизначення прийшло на зміну «принципу національності», що тлумачився як аксіома переваги створення однонаціональних держав: одна держава – одна нація.

Право націй на самовизначення має два аспекти – юридичний і політичний. В юридичному сенсі це право визнається за усіма націями. Але може реалізуватися у різних формах. Традиційно вважається, що кожен етнос прагне побудувати власну державу і в такий спосіб перетворитися на націю. Однак нацією він стає не лише тоді, коли формує державу, а й тоді, коли демонструє високий рівень  національної свідомості та починає свій шлях до самовизначення. Самовизначення може мати форму не лише держави, а й автономії, в тому числі національно-культурної. Визначення форми, у якій реалізується право на самовизначення в кожному конкретному випадку (сецесія, автономія, федерація), є політичним питанням.

Постає запитання: чи можна розглядати проголошення незалежності Косовом в односторонньому порядку як реалізацію нацією права на самовизначення? Відповідь на нього буде неоднозначною, адже албанці вже мають власну державу на Балканах. І тепер, після унезалежнення Косова, фактично ніщо не заважає двом албанським державам об’єднатися. Ось тут і виникають побоювання у противників незалежності Косова: коли край об’єднається з Албанією, доведеться мати справу з Великою Албанією. Попри декларації Косово відчуває неабиякі труднощі з інтеграцією етнічно розрізненого населення. Як самостійна держава край не може існувати з огляду на цілком об’єктивні причини – міжетнічний і територіальний розкол. І цим користується Белград, спираючись на підтримку в краї сербського населення, яке протидіє політиці Приштини. Останнім часом намічається розкол між південною албанською й північною сербською частинами регіону, де живуть близько 130 тис. осіб. Косовські серби обрали власні органи влади відповідно до міжнародного плану, на який була змушена погодитися Приштина. Влада північної території, фактично влада сербів, що концентрується навколо міста Митровиця, не визнає актів Приштини і в усьому узгоджує свою позицію з Белградом. Косовське керівництво не приховує, що саме відсутність контролю над північчю регіону є головною перешкодою становлення державності в краї.

ЄС спільно з Косовом розробляє проекти створення в краї мультиетнічної спільноти, яка примирить та інкорпорує всі етносуб’єкти. Але реальних можливостей реалізувати ці проекти немає. Сербія постійно збурює ситуацію, зміцнюючи зв’язки з косовськими сербами. Белград наполягає на праві для більш як 200 тисяч біженців-сербів повернутися до південної частини Косова та ще й керуватися сербськими законами. Не зумівши усунути суперечності, влада титульного етносу не змогла стати виразником інтересів усіх інших етносуб’єктів, які населяють край. Албанська влада Косова передусім залишається албанською, а вже потім косовською. Держава була створена за етнічним принципом, тому помітним є прагнення приймати рішення без участі не лише сербської, а й інших меншин, а також обмежити їхній доступ до державних ресурсів. Владі Косова не під силу роль нейтрального посередника між етнічними спільнотами, між державотворчою нацією та національними меншинами, вона не представляє інтересів усіх без винятку етнічних спільнот, які проживають на її території. Її функція спрямована насамперед на те, щоб албанці домінували у політичній системі, тобто на створення етнократії. Державою керує й використовує її у власних цілях одна етнічна спільнота, точніше, її еліта. Складається ситуація, за якої інші етносуб’єкти, що не мають доступу до влади, втрачають віру у волю й здатність держави діяти від їхнього імені й починають боротьбу за захист своїх інтересів самотужки. Їм на допомогу активно приходить Белград, сприяючи посиленню сепаратистських та розкольницьких тенденцій усередині Косова. Саме тому одним із перших рішень албанської влади була заборона в’їзду на її територію сербському міністру у справах Косова. Влада побоюється, що присутність сербського чиновника такого рангу може спровокувати хвилю заворушень у краї, адже той не раз закликав косовських сербів не коритися Приштині.

Оскільки Косово як держава формувалося за етнократичним принципом і збереження домінування влади албанців є головним завданням, як то кажуть, національною ідеєю краю, є велика спокуса розв’язати більшість проблем шляхом об’єднання Косова з Албанією і в такий спосіб сформувати сильну албанську державу. Окремі політики переконані, що цей процес інтеграції неминучий і почався уже давно. Уперше ця ідея була озвучена лідером Демократичної партії албанців Македонії. Політик не розуміє, чому сусіди перешкоджають об’єднанню Косова з Албанією, якщо їхні громадяни бажають цього. Лідер згаданої партії переконаний, що об’єднання цих, сьогодні економічно слабких, держав дасть змогу запобігти економічним кризам та соціальному напруженню шляхом формування однієї могутньої держави. Він також наголосив на необхідності перейменувати Косово (слов’янська назва) на Дарданію (албанська назва) [3]. Від цих заяв не відмежувалися керівники ні Албанії, ні Косова. Парламент краю і його президент, говорячи про незалежність, постійно уточнюють, що  йдеться винятково про незалежність Косова від Сербії, а не про незалежність як найвищу цінність.

Реальний процес інтеграції обох албанських держав уже розпочався. Косово й Албанія  анонсували підписання угоди, в рамках якої буде створено «міні-шенгенську зону», що дасть змогу жителям цих регіонів пересуватися їхньою територією, не пред’являючи на кордоні паспорта або прав водія. Згодом до балканського Шенгену зможуть приєднатися й інші держави. Офіційно обидві держави заявляють про співробітництво двох незалежних країн. Але противники цього інтеграційного процесу відверто висловлюють сумнів у тому, що з часом не почнеться процес реального об’єднання. «Дуже складно уявити існування поряд двох албанських держав, що матимуть спільний міжнародний кордон», – побоюється посол Сербії у Росії [1]. Сербія, й поготів, підозрює, що процес формування Великої Албанії не обмежиться інтеграцією двох держав. «У цьому регіоні чимало країн, в яких мешкають албанці, й це питання непокоїть усіх», – наголосив сербський посол.

Сербію підтримує й Росія, яка від самого початку висловлювалася проти незалежності краю. Російські політологи відразу заявили, що визнання незалежності Косова буде першим кроком у формуванні сильної мусульманської держави в Європі. Процес творення Великої Албанії неодмінно поставить під питання кордони держав на Балканах. Ситуація на території колишньої Югославії, що нарешті стабілізувалася, знову вийде з-під контролю.

Ідея Великої Албанії виникла ще в 1912 році, коли, власне, була створена Албанія. Тоді й заговорили про необхідність об’єднати всі землі, населені албанцями. Велика Албанія – паналбанський проект возз’єднання всіх територій, у яких албанський етнос домінує. Албанські націоналісти претендують на чималу частину територій у межах колишньої Югославії, що не може не турбувати сусідів [4]. Згідно з ідеєю Великої Албанії до сучасної Албанії мають бути приєднані північно-західні райони Македонії, Косово,  Прешевська долина і населені албанцями південні райони Чорногорії. Неофіційно своєю територією ідеологи албанського націоналізму вважають і північні райони Греції, де також переважає албанський етнос. У ХХ столітті втіленню в життя цього проекту завадило існування Югославської держави. Після її розпаду албанський етнос одразу заходився створювати єдину велику державу албанців.

Спочатку Косово розпочало боротьбу за незалежність. Поєднання демографічного, етнічного, релігійного та історичного чинників і створило конфліктний потенціал між албанцями, кількість яких становить понад 90% у провінції, та сербами. Згідно з опитуваннями 2007 року, частка албанців у Косові становила 92%, сербів – 5%. Така міжетнічна диспропорція не була головною причиною конфлікту. Однак наявність федеральної влади з боку сербів, які були нетитульною нацією в провінції, і спричинила цей конфлікт. Міжетнічне протистояння завершилося відокремленням краю. На боці косовських албанців були не лише етнічний чинник – 92% населення краю – етнічні албанці, а й військова потужність НАТО та зацікавленість Європи в ослабленні Сербії.

У 2001 році албанці спробували домогтися відокремлення од Македонії її західних районів, і для припинення війни НАТО й ООН були змушені поширити свою операцію й на Македонію. Остання стала ареною міжетнічного конфлікту між титульним етносом, македонцями, та другою за чисельністю етнічною меншиною – албанцями. На час проголошення незалежності етнічний склад Македонії був такий: 64% титульного етносу – македонців, 25% албанців, які мешкають переважно на північному заході та є найбільшою національною меншиною країни і, що найголовніше, національно свідомою та політично активною. Стосунки титульної нації з албанцями завжди були конфліктними, насамперед тому, що албанці претендували на роль державотворчої нації. Крім того, албанська меншина Македонії просто не може сприймати себе як «етнічну меншину», оскільки бачить себе частиною єдиної албанської нації й саме тому перебуває в кращому становищі, ніж ослаблений слов’янський македонський етнос.

Під час прийняття Конституції Македонії 17 листопада 1992 року депутати від албанської меншини зажадали, щоб албанська національна меншина була визнана «конституційним елементом Македонської держави», а албанська мова набула статусу офіційної у республіці, як і македонська. В січні 1992 року було навіть проведено серед албанців Македонії таємний референдум, на якому 99% респондентів висловилися за створення в Західній Македонії територіальної автономії албанців. Головною вимогою албанської національної меншини є «федералізація» Македонії, що поклала б край дискримінації албанців, які, на їхню думку, є «людьми другого ґатунку» у державі свого проживання.

Головним аргументом неофіційних претензій до країн зі значною часткою албанців, переважно до Сербії та Македонії, є цифри співвідношення чисельності албанців. Із загальної кількості албанців – 10–12 млн. – більш як половина мешкають за межами Албанії. Тирана розцінює це як історичну несправедливість та трагедію нації. Тому Албанія постійно звертає увагу на випадки дискримінації албанців, порушення їхніх політичних та громадянських прав практично в усіх балканських державах. Офіційна влада й опозиція Албанії зацікавлені в актуалізації албанського питання з метою мобілізації албанців. Мета-максимум – створення Великої Албанії. Косово було лише першим етапом на шляху до її реалізації. Процес албанізації можна простежити на всіх рівнях – від ідеології до побуту.

Суть ідеї Великої Албанії у прагненні значної частини націоналістично налаштованих албанців, які мешкають на території сусідніх з Албанією держав, до об’єднання всіх територій проживання свого народу. Велика Албанія покликана стати могутнім мононаціональним ісламським державним утворенням на півдні Європи. Однак не варто переоцінювати роль релігійного чинника. Офіційно серед албанців  70% мусульман. «Релігія албанців – це албанізм», – так іще у XIX столітті охарактеризував вірування свого етносу албанський інтелектуал Васо Пашко.

Події на Балканах, санкціоновані Заходом, мають далекосяжні наслідки. Їх перебіг навіть  важко прогнозувати. Одним із наслідків унезалежнення Косова, провінції Сербії, населеної переважно албанським населенням, є початок реалізації проекту Великої Албанії. ЄС та США воліють не помічати певних очевидних ознак албанізації півдня Балкан, що посилюється, і не надавати їм значення, підтримуючи молоду державу, яка дедалі більше тяжіє до Албанії. Стримуючи Сербію в такий спосіб, Європа може створити набагато більше етнополітичних проблем, ніж тих, які розв’язують сьогодні.

 

Джерела

1. «Великая Албания» становится реальностью? // Правда.ру. –  http://www.pravda.ru/world/08-11-2005/ 66673-Kosovo-0

2. Коштуница: «Косово – не уникальный случай, а опасный вирус» // Regnum. – http://www.regnum.ru/ news/1049674.html

3. На карте мира появилась «Великая Албания» // Важно.ру. – http://www.vazhno.ru/important/article/ 10955/

4. Портнова О. «Великая Албания» – это реальность //  Telegraf. – http://www.telegraf.lv/index.php?gid= 26&id=37825

5. Приштина больше не будет вести переговоры с Белградом о статусе Косово // Эксперт. – http:// expert.mgimo.ru/index.php?option=com_content&task=view&id=1119

6. Так называемая «конституция» Косово нарушает резолюцию СБ ООН // Эксперт. – http:// expert. mgimo.ru/index.php?option=com_content&task= view&id=1100

Автор: Костянтин ВІтман

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Трамп відповів на свідчення Сондленда: я його не знаю, а від України нічого не хотів Вчора, 20 листопада

Нацбанк з 2017 року витратив на судові процеси майже 1 мільярд Вчора, 20 листопада

Кабмін погодив 339 підприємств для передачі на приватизацію Вчора, 20 листопада

Розкрадання 20 мільйонів з УЗ: НАБУ завершило розслідування щодо екснардепа та радника глави АП Вчора, 20 листопада

«Свобода»: Київська влада набиває кишені на реконструкції мосту Патона Вчора, 20 листопада

"Промисловий безвіз": попередня місія ЄС прибуде в Україну на початку 2020 року Вчора, 20 листопада

Між томосом і партією ЄС Вчора, 20 листопада

Махінації при ухваленні «поправки Геруса» має розслідувати ДБР, - ексдепутат Вчора, 20 листопада

Найближчим часом відбудеться масштабна заміна послів України за кордоном Вчора, 20 листопада

Контракт на транзит нафти між Україною та РФ буде продовжено автоматично Вчора, 20 листопада