передплата Українською | In English

№7, квітень 2009

Мандрівник за  виднокрайМандрівник за виднокрай

Поділитися:

1 квітня (за новим стилем) виповнюється 200 років від дня народження видатного письменника та драматурга Миколи ГОГОЛЯ

Роз-ка-дро-ва-ний

Народись Микола Гоголь на століття-півтора пізніше, не оминути йому кінематографічної кар’єри. Приміром, стезі сценариста або режисера авторських картин.

Диктат ефектів

 

Микола Васильович ГОГОЛЬ народився 1 квітня 1809 року в селі Великі Сорочинці (нині Миргородського району Полтавської області). Дитинство пройшло в селі Василівка (тепер Гоголеве) поблизу Миргорода.

У 1818–1819 рр. навчався в Полтавському повітовому училищі, а в 1821–1828 рр. – у Ніжинській гімназії вищих наук.

1828 року переїхав до Петербурга, де служив у канцеляріях, а потім учителював. З 1834-го – ад’юнкт-професор на кафедрі загальної історії при Петербурзькому університеті.

Літературну славу Миколі Гоголю принесли твори «Вечори на хуторі біля Диканьки» (1831–1832), «Миргород» (1835), «Тарас Бульба» (1835), «Ніс» (1836), «Шинель» (1842), «Мертві душі», т. 1 (1842).

Паралельно робив розвідки з історії України та загальної історії: «План викладання загальної історії», «Погляд на утворення Малоросії», «Про малоросійські пісні». Збирав український фольклор, матеріали до російсько-українського словника.

1836 року виїхав за кордон. 1848-го повернувся до Росії, деякий час перебував в Україні (Полтавщина, Одеса). Останні роки життя провів у Москві, де й помер 4 березня (за новим стилем) 1852 року.

Поява попиту на екранні тлумачення його творів паралельна зародженню кіно. Свідчення того, що нині інтерес до «гоголіани» дедалі загострюється, – бажання голлівудського авторитета Бреда Пітта продюсувати в себе на батьківщині останній із відзнятих «Віїв».

Утім, цікавість американської кіноіндустрії до Гоголя в загальних рисах нагадує захоплення ним-таки з боку юного кінематографа зразка 100-річної давнини. Тодішня мода на езотерику, містику, всілякі готичні жахи видавалася доволі доречною в контексті творення нового мистецтва. Десята муза, накопичуючи перший технічний досвід, вправлялася у візуальних «примочках». А хто, як не Микола Васильович зі своїми часто-густо ірраціональними фабулами, ірреальними персонажами, романтизацією фобій, якнайкраще був би до ладу в «найважливішому з усіх мистецтв»?

Щоправда, тодішнім екранізаторам «нетлінок» Гоголя було важливіше не «що» і «хто», а «як». Кіно свідомо ігнорувало психологічний пласт цієї літератури, зводячи глибинні сутності повістей до ефектного видовища, моторошної казки, що шарпає нерви. А разом із тим виконувало своє пріоритетне призначення: рятувати світ від нудьги. 

З благословення Ханжонкова анімаційний чарівник Старевич у 1910-ті роки з-поміж інших картин за Гоголем зняв «Ніч перед Різдвом». Дивно, але в тій по-скромному експериментальній стрічці пробігає тінь технічної кінореволюції днів теперішніх. Старевич не приховував пристрасті до синтетичного мистецтва: поєднував анімаційні та ігрові засоби. Видатного актора Мозжухіна (грав біса) режисер на очах в очманілої публіки трансформував у мальований контур, далі – в ляльку, що поступово ставала крихітною. Подібними фокусами бавиться останнім часом Фабрика мрій: звісно, на витку, відповідному до перерозвинутого технічного прогресу. Анімація – вже комп’ютерна – уживається з акторським кіно. Лицедії функціонують на екрані поруч із «мультяшними» клонами своїх колег, інколи – давно померлих. Тож не буде сенсацією, якщо раптом підприємливий Пітт після просування на ринку «Вія» російського виробництва незабаром візьметься фільмувати щось за Гоголем на лос-анджелеських теренах.

До речі, майбутня кіноексплуатація літературної спадщини письменника, цілком імовірно, буде якісно іншою. Причини? Кожна наступна економічна криза викликає приплив рефлексій, душевних копирсань, шукань, психопатичних вибухів. Це обов’язково спричиняє відродження мистецтва, орієнтованого також і на  внутрішній світ (персонажів, глядачів). Додамо, що жанр «хорор» у чистому вигляді нівелювався, створювачі «жашків» вичерпалися. І ще пригадаймо, як постмодернізм десятиліттями змішував безглуздя й високий сенс, урівнював у правах тупість та інтелект. А отже, наближається доба чергового відкриття багаторівневих, непрямолінійних героїв Гоголя, в кадрі оправлених у новітні досягнення інженерної думки.

Сценарний колодязь

Микола Васильович запрограмував себе на успіх у кіно. Опуси Гоголя – унікальний базис для сценаріїв. До того ж задовго до ХХ століття вони перегукувалися з деякими його мистецькими течіями. 

Дивною лишається хіба що байдужість сюрреалістів до Миколи Васильовича. Наприклад, молодого Бунюеля-реформатора, який слушно зауважував: «Мені здається, що кіно справляє на глядачів гіпнотичну дію. Відвідувачі театру, кориди та стадіонів виявляють більше енергії та піднесення. Легкий і неусвідомлений гіпноз кінематографа пояснюється атмосферою темного залу, а також чергуванням планів, світлом та рухом камери, котрі ослаблюють критичний розум і діють на нього приблизно так само, як мара та насилля». Цитата цілком природно вливається в розмірковування про кінематографічного Гоголя.

Гіпноз, можливий за екранізації його прозового та драматургічного доробку, передбачили італійські неореалісти. Гоголь їм узагалі здавався стовідсотково своїм. У 1950 – 1960-ті роки вийшли на екрани «Маска демона» Маріо Бави за мотивами «Вія», «Роки, що ричать» Луїджі Дзампи за «Ревізором», «Шинель» Альберто Латтуади. Постановники змінювали географію літературних подій, називали персонажів іншими іменами. Однак Гоголь залишався впізнаваним. Це були його фірмовий романтизований ляк, його коронна сатира, його дослідження «маленької», усім чужої людини й іще довгий перелік усього того, на чому є незрима печать Майстра.

Фонтан із «Віїв»

На початку XXI століття кінодіячі масово зірвалися з рейок: Гоголь знадобився багатьом і водночас! Із цього натовпу дещо вирізняється Павло Чухрай, котрий 2007 року несподівано звернувся до «Гравців». Комедія, що у прокаті зветься «Російська гра», робить ставку на акторські можливості Маковецького та Гармаша.

Окрема тема – перетягування каната на користь нової екранізації «Тараса Бульби»: скандальна епопея, пережовувати яку – моветон. Зате в ній чулися збуджені голоси вітчизняних фільмотворців. Обурено волати – це все, що залишається  українському кінематографу. Іменинника-Гоголя він не потішив своїми подарунковими шедеврами…

Темряву тотального сценарного дефіциту прорізав промінь «вієманії». Режисери змагаються у спробах якнайдалі стрибнути від найвідомішої версії «Вія», створеної 1967 року Єршовим і Кропачовим. Ці постановники налаштовувалися на зйомки безневинної казочки. А картині, стахановці прокату, приліпили ярлик «першого радянського фільму жахів». Чомусь завжди здавалося, що панночка-Варлей у труні раптом не витримає напруження й підморгне, як то робила кавказька полонянка.

Із-поміж новоспечених «Віїв» стрічка Фесенка «Відьма» (2006) на виробничій стадії спровокувала паводок у склянці води. Картині передрікали велике майбутнє на Заході – завдяки участі гарної акторки Крюкової та Валерія Ніколаєва, якого знімав Спілберг. Але вийшла претензійна одноденка категорії В.

Щодо картини (чергового продукту тих самих північних сусідів до дня народження Гоголя), ідея якої зачепила Бреда Пітта, – «Вія» Олега Степченка (2009). У фільму є потужний бюджет, представницька творча група. Сценаристи дипломатично вкрапили в літджерело Гоголя власну фантазію. Вигадали нового героя – іноземного картографа Джонатана Гріна. Роль, яку пропонували Гібсону, Рівзу, Роту, дісталася менш примхливому Джексону Флемінгу. Чужоземець нібито потрібний продюсерам для безболісної адаптації фільму до західних екранів. Навчені досвідом розрекламованих стрічок, що в реальності часто виявлялися мильними бульбашками, не силуватимемо себе передчасними сподіваннями.

А Пітт і всі, хто з ним (у тому числі, нарешті, й українці), нехай усіляко продовжують насичене життя Гоголя в кінематографі. Життя миргородського унікуму, що ніколи не бачив жодного фільму. 

Автор: Ольга КЛЕЙМЕНОВА

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Останні новини

Новини 22 вересня: 130 мільйонів банку "сім'ї" Януковича, казахський реформатор, вплив нової команди НБУ на курс гривні Вчора, 22 вересня

В ЄС готові надати 1,2 мільярда євро Україні, але чекають конструктиву від роботи з МВФ Вчора, 22 вересня

Єрмак вибілює бюджет-2021: каже, що не всі гроші Авакову Вчора, 22 вересня

Власника Idea Bank звинувачують у причетності до польської фінансової піраміди Вчора, 22 вересня

Нацбанк назвав основну причину падіння економіки України на 11%, ви її теж знаєте Вчора, 22 вересня

Казахський мільйонер Сейсембай зустрівся із Зеленським і заявив, що буде працювати над реформами в Україні Вчора, 22 вересня

Міністр фінансів запевняє, що місія МВФ буде в Україні у жовтні-листопаді  Вчора, 22 вересня

Новини 21 вересня: нові Panama Papers, кандидат на місце Абромавичуса, держборг Вчора, 22 вересня

Приватизація готелю "Дніпро": переможець аукціону сконцентрував 100% акцій 21 вересня

Рада ухвалила виділення 150 мільйонів на реконструкцію стадіону у Кривому Розі 21 вересня