передплата Українською | In English

№6, березень 2009

Нове дослідження політичної та парламентської активності українців і поляків Галичини імперської доби*

Поділитися:

Сьогодні Україна та Польща – незалежні суверенні держави, які мають тісні політичні, економічні, культурні, наукові й інші зв’язки, що постійно розширюються, ґрунтуючись на рівноправності стратегічного партнерства. Однак, незважаючи на високий рівень політичних міждержавних відносин, стосунки між обома народами подекуди затьмарюються на побутовому рівні або ж у проблемних питаннях, що сягають корінням минулого україно-польських взаємин.

Основи сучасного національно-державного життя України й Польщі та значна частина стереотипів у ставленні народів один до одного сформовані в другій половині ХІХ – першій половині ХХ століття, зокрема й у Галичині під владою Габсбурзької монархії.

Загалом різностатусне співіснування поляків і українців на сході Європи ХІХ – початку ХХ століття залишило в історії наших народів спадщину міжнаціональних відносин, що свідчить як про позитивний досвід, так і взаємні упередження, які стали підґрунтям пізніших конфліктів. Саме тому вчасне й, у міру можливості, об’єктивне з’ясування причин та перебігу формування суперечностей потрібне не лише політикам для розв’язання актуальних політичних проблем на шляху зміцнення добросусідських відносин між Україною та Польщею, а й має істотне значення для подальшої співпраці українського та польського народів.

Важливі аспекти історії двосторонніх україно-польських відносин розкриває монографія кандидата історичних наук Юрія Плекана, присвячена особливостям взаємодії польського й українського чинників у реформуванні виборчого законодавства в Австро-Угорщині на зламі XIX – XX століть. Науковець докладно проаналізував проекти реформування системи виборів до парламенту Австрії й галицького сейму, висвітив протиборство польських та українських політичних сил у процесі реалізації виборчих реформ. У монографії неабияку увагу приділено дослідженню комплексу політичних пріоритетів населення Галичини внаслідок проведення виборчих реформ в Австрії, з’ясовано особливості політичної кризи 1913 року в Галичині та польсько-українського протистояння.

До честі науковця, який не перший рік досліджує окреслену проблематику, він не обмежився матеріалами архівосховищ, а використав й історико-краєзнавчі з наукових архівів та рукописних відділів академічних інститутів. Значний інтерес становлять також опубліковані джерела, широко використані під час написання монографії. Така палітра документів дала авторові змогу запропонувати до розгляду низку питань, які у вітчизняній історіографії практично не порушувалися, хоча в далекому й близькому зарубіжжі розробляються вже давно. Характеризуючи історіографічну базу праці, слід зауважити: її розглянуто не лише за періодами розвитку історичної науки, а й за науковими школами.

Наголосімо, що дотепер в українській історіографії проблема польсько-українських відносин кінця ХІХ – початку ХХ століття майже не розглядалася в контексті боротьби двох народів за демократичні права. Її вивчення торкалося переважно різних періодів ХІХ століття, до того ж з акцентом на діяльність української фракції галицького сейму або суть українського питання. З поля зору випадав пласт проблеми реформування виборів до австрійського парламенту, в якому були зацікавлені і польські, і українські політичні сили. У тіні залишалося й польське національне питання, адже на той час поляки теж не мали власної держави. Боротьба за реформу системи виборів до галицького сейму набула особливої гостроти після прийняття в 1907 році проекту такої реформи.

Книжка Ю. Плекана складається з чотирьох розділів. Зібраний у результаті копіткої дослідницької роботи матеріал систематизовано за двома основними напрямами: політична й парламентська активність двох галицьких народів – українців і поляків.

Слід погодитися з автором, що наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття стрижнем польсько-українського протистояння, яке визначало подальший політичний, соціально-економічний та національно-культурний розвиток обох народів, було внесення змін у систему виборів до австрійського парламенту та галицького сейму. Після проведення реформ могло істотно змінитися не лише становище поляків і українців у складі Австрії, а й їхні взаємовідносини.

Висновки, яких дійшов автор під час роботи над монографією, підтверджують нові підходи в дослідженні теми й переосмислення цілої низки питань. Він зазначає: здобувши позаконституційним шляхом політичну автономію та владу в краї наприкінці 60-х – на початку 70-х років ХІХ століття, поляки протягом усього наступного періоду існування Австро-Угорської імперії здійснювали політику, спрямовану на збереження й розширення отриманих привілеїв. Саме цим визначалася їхня позиція під час реформи виборчої системи до австрійського парламенту та галицького сейму, а отже, й щодо укладення польсько-української угоди. До того ж, попри прагнення Відня примирити два великі народи держави і краю, він не міг порушити питання про надання українцям рівних прав із поляками, бо останні продовжували відігравати одну з визначальних ролей у внутрішній і зовнішній політиці та воєнно-політичній стратегії Австро-Угорщини. У збереженні «status quo» в Галичині була постійно зацікавлена й Угорщина, а в періоди загострення міжнародної ситуації, особливо напередодні Першої світової війни, також і союзниця Австро-Угорщини – Німеччина.

Проблеми реформування виборчого законодавства до парламенту Австрії, а надто – сейму Галичини зумовлювали польсько-українське протистояння наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття. Неспроможність дійти компромісу стосовно останньої реформи знаходила вияв, зокрема, в різному інтерпретуванні статистичних даних переписів щодо українського й польського населення краю. Поляки складали свої проекти нового законодавства, беручи за основу податкову спроможність кожного народу, його освітній та культурний рівні розвитку, а також політичну значущість для держави. Такий підхід дістав підтримку з боку Відня, тому українці були не в змозі реально щось змінити. Стосовно механізму проведення виборів, а саме – формування виборчих округів за територіальними вимірами, кількістю населення та мандатів, плюралізмом голосів виборців як у західній, так і східній частині краю, то тут поляки, не маючи підтримки, але й не будучи обмеженими у свободі дій центральним урядом, проявили справжній шовінізм, моральну та політичну зневагу до українців. Останні, у свою чергу, не зуміли їм нічого вагомого протиставити.

Польські проекти законів про вибори до сейму були консервативнішими, ніж до парламенту. Складність укладення польсько-української угоди й подолання протистояння в контексті прийняття нового виборчого закону до галицького сейму була зумовлена насамперед піднесенням національних рухів обох народів, а також розколом польського політичного табору та зближенням його з москвофілами. Представники польських лівих і центристських політичних партій та об’єднань (соціалісти, людовці, соціал-демократи) йшли на співпрацю з українськими політичними діячами в боротьбі за демократизацію виборчої системи до галицького сейму лише з питань, що стосувалися розв’язання соціально-економічних проблем обох народів. З питань національних, а особливо тих, що стосувалися влади, вони залишалися на національних польських позиціях. Головним аргументом для них у справі укладення польсько-української угоди було збереження територіальної цілісності Галицького коронного краю, адже поділ його на дві частини – українську (Східну) та польську (Західну) оцінювався як остаточна втрата поляками східних земель краю.

Як висновує в монографії Ю. Плекан, польсько-українське протистояння в боротьбі за реформування системи виборів до австрійського парламенту закінчилося поразкою українських політиків. Галичина одержала окремий, відмінний від інших коронних країв Австрії, виборчий закон до парламенту, сформований за польським проектом, який хоч і був прогресивний, проте продовжував обмежувати виборчі права українського населення. До того ж українці позбавлялися можливості вносити зміни до нового закону в майбутньому. Натомість поляки домоглися розширення своїх політичних прав у Галичині.

Істотне послаблення польсько-українського протистояння внаслідок проведення загальнодержавної і крайової виборчих реформ в Австрії мало позитивні наслідки і для польського, і для українського народів. Польсько-український компроміс під час прийняття нового виборчого закону, який став основою польсько-української угоди, було досягнуто лише завдяки втручанню Відня, занепокоєного складним становищем у краї в момент загострення міжнародної ситуації напередодні Першої світової війни.

Історія політичної діяльності поляків в Австро-Угорщині – це приклад поступальної, часто позаконституційної боротьби за свою державність. Вони зуміли використати у власних національно-державних інтересах найважливіші політичні реформи в дуалістичній імперії Габсбургів. Під час виборчої реформи до парламенту вони значно розширили автономію Галичини й закріпили там свої привілеї, що стало їхнім найбільшим успіхом за всю історію Австро-Угорщини. Менш вдало поляки скористалися реформою виборчого законодавства до галицького сейму. Однією з головних перешкод на цьому шляху було піднесення українського національного руху. У боротьбі за збереження та розширення політичних прав свого народу польські політичні діячі виявили гнучкість і наполегливість, що стало передумовою майбутніх успіхів державотворення.

Суперечки з приводу проектів реформування виборчого законодавства між поляками й українцями мали підґрунтя, яке викристалізувалося протягом багатьох століть. На початку ХХ століття обидві сторони були певні в необхідності створення власних національних держав, однак бачили при цьому різні, найчастіше несумісні, шляхи досягнення мети. Польський і український народи вважали Галицький коронний край своєю батьківщиною або ж її невід’ємною частиною. До накопичення конфліктного потенціалу призводила відсутність у Австро-Угорській імперії адміністративних кордонів між територіями розселення польського та українського народів, які відрізнялися релігійними й культурними пріоритетами, мовою, менталітетом, соціальним статусом. Нехтування законодавчим полем, прийняття паліативних рішень за участю третіх сторін, відкладання на майбутнє розв’язання низки політичних, етнічних, соціально-економічних проблем зрештою сформували зародок гострішого міжнаціонального протистояння й збройної боротьби, що наочно продемонстрували події кількох наступних десятиліть.

Рекомендуємо книжку Ю. Плекана історикам, політологам, юристам, соціологам, усім, хто цікавиться минулим двосторонніх україно-польських відносин у Галичині кінця ХІХ – початку ХХ століття, як ґрунтовний і комплексний виклад важливих аспектів історії вітчизняного парламентаризму імперської доби.

Автор: Олег Жерноклеєв

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №11/2016 №11
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Мінцифри: Україна піднялася в рейтингу індексу електронної участі ООН Сьогодні, 27 листопада

В Європі вперше судитимуть дипломата з Ірану за тероризм Сьогодні, 27 листопада

Заступник Шевченка став членом наглядової ради Нацдепозитарію Вчора, 26 листопада

Профспілка "Антонова" має намір судитися через створення наглядової ради Вчора, 26 листопада

США відтермінували блокування TikTok Вчора, 26 листопада

Громадська рада Нацкомісії з тарифів хоче, аби "Нафтогаз" продавав газ на біржі  25 листопада

У Криклія заперечили інформацію про можливе звільнення: "Міністр працює" 25 листопада

Криклій може втратити крісло міністра інфраструктури – джерело 25 листопада

Новини 24 листопада: ФОПам роздадуть по 8 тисяч, українцям анулюють борги, на новорічні свята хочуть локдаун 25 листопада

Допомогу бізнесу хочуть фінансувати з ковідного фонду 24 листопада