№5, березень 2009

Ми довго мовчки відступали

Можна було б промовчати про те, що на Дніпропетровщині давно виникла й набирає обертів громадська організація «Земля і воля», тобто вдавати, наче її не існує, як це багато хто й намагається робити. А можна було б і упереджено ставитися до «Землі і волі», як це теж тут нині відбувається. Вистачає й охочих квацяти брудним квачем ватажка організації Костянтина Писаревського. Та ні мовчати, ні тим паче компрометувати «Землю і волю», як на нас, уже не можна. З тієї хоча б причини, що сучасні перипетії у селах Писаревський називає не інакше, як громадянською війною, спрямованою на обезземелення селян, а тому навіть почав створювати бойові загони народної самооборони.

– Але ми не нападаємо і не першими розв’язували війну, – пояснює Костянтин Іванович. – Якщо в людей відбирають право бути господарями на своїй землі, виживають із сіл, позбавляють перспектив, то хіба ці люди не повинні захищатися й боронити свої інтереси?

«Земля і воля», розповідає Писаревський, зовсім не випадково виникла у приміському Дніпропетровському районі. Ділки стали замовниками місцевих органів влади з пригноблення, виживання та ліквідації селян із їхніх же населених пунктів і територіальних громад. Факти? Та скільки завгодно!

Ось Микола Ситник, який мало не чверть століття працював скотарем у колишньому радгоспі «Підгородній», орендує нині 30 гектарів невгідь. Разом із дружиною, сином та невісткою створив сімейне господарство, де утримує 40 голів дійних корів, а також вирощує на м’ясо свиней, качок і гусей. Тільки от виникла невеличка проблема: закінчився п’ятирічний термін оренди землі. В районній держадміністрації сказали: «Неси оригінал та копії попереднього договору, і ми хутко продовжимо оренду». Ситник зробив, як йому наказали. Чекав-чекав – не дочекався. Удруге подався в адміністрацію. А там його наче обухом по голові: «Ваших документів немає. Пропали!» Тобто нічого тепер не можна вдіяти! А вже увечері того ж дня до Миколи Ситника на іномарці заявився грізний гість: «У тебе документів катма і знай, що й не буде, тому згортай господарство й тікай звідси мерщій, поки живий та здоровий, щоб і духу  твого тут не було, бо цю землю вже іншому передано».

– Сьогодні «Земля і воля» ще спромагається залишати Ситника на його невгіддях, – каже Костянтин Писаревський, – але оренду чоловіку у райвідділі земельних ресурсів уперто не продовжують. Хіба це не геноцид стосовно трудящої селянської родини?

Трапляються й потворніші випадки. Наприкінці дня зібрали якось 66 власників земельних наділів колишнього КСП «Нижньодніпровський» і ощасливили повідомленням, нібито знайшовся на їхні землі ну дуже щедрий орендар. То передавайте йому свої паї – і баста! Чому б і ні? – погодилися люди. Тоді гайда в автобус, їдемо оформляти угоди. Привезли до нотаріуса Самарського району обласного центру. А там, начебто через брак часу, запропонували селянам поставити свої підписи на чистих аркушах паперу – завтра пообіцяли непоспішливо оформити у належний спосіб договори. Та через тиждень бідолашні люди дізналися, що насправді вони… чи то подарували, чи й продали свої паї якійсь фірмі. З усіма сумними наслідками, які з цього випливають. Тобто була земля ваша, а стала не ваша.

– Повернути людям нахабно відібрані у них земельні ділянки, – каже Костянтин Писаревський, – нам допоміг один із керівників райуправління боротьби з економічною злочинністю Володимир Дубінін. Без нього ми не відновили б справедливості. Але відтоді й втратили надійного партнера. Дубініна суворо попередили, щоб більше не ліз туди, куди його не просять. Якщо не хоче, щоб з нього «зірвали погони».

А що у цьому дивного? У Дніпропетровському районі нині не розпайовано жодного фермерського господарства. Закон зробити це давно велить, фермери домагаються, однак у владних кабінетах ні кують ні мелють. Чому? А розпаюєш – землі одразу опиняться у приватній власності селян. А так вони наче «зарезервовані». За потреби їх у будь-який час можна й силою відібрати у фермерів – для таких випадків у районі, свідчить Писаревський, «напрацьовано» ого-го який «досвід». У фермера Романа Голякова та у фермерського господарства «Рось», як і в Ситника, просто викрали документи. А ще тут орендував землі фермер із сусіднього району Анатолій Гайворонський. Так до Анатолія Івановича навіть застосовували фізичні тортури, аби тільки згорнув своє господарство…

Або ще ось:  більш як тисяча працівників у минулому відомої агрофірми «Наукова» донині залишаються без земельних паїв.

Інший район, де виник наступний осередок «Землі і волі» – Магдалинівський. Говорити доводиться про те, про що інші не зважуються: тут склалася численна діаспора некорінного населення, яка місцевому люду завдає дедалі більшої кривди. Було, приміром, пасовище, припинали на ньому сільчани своїх корів. Коли витягує один приїжджий чоловік прикорені, зганяє худобу, приказуючи: «А это теперь моя земля, я ее купил у властей!» Ще чужаки унадилися й усіма неправдами за безцінь викупляти-видурювати у людей земельні паї, одразу переоформляючи їх на себе. І коли мешканцям Новопетрівської сільради саме «Земля й воля» допомогла повернути пасовище, то по сусідству в Заплавці зійшлися на сходку й також зажадали від своєї сільради покласти край безчинствам. А коли та спасувала, люди уповноважили місцевого фермера Миколу Салоїда створити свою «Землю і волю».

І Микола Леонідович розгорнув дуже бурхливу діяльність. Документи, що є свідченням багатьох злодіянь, учинених за участю місцевих держслужбовців, потрапили в облпрокуратуру. А незабаром у невеликому кафе районного центру на Миколу Салоїда напали невідомі й на очах у всіх заходилися бити. Гамселили так, що він потрапив до лікарні. Але перед тим розбишаки звозили Салоїда далеко за село, де під «наглядом» міліціонера розповідали йому, як «треба поводитися». Щодо цього інциденту «Земля і воля» передала документи, зокрема й довідки про медичні огляди щодо побоїв, до СБУ, але досі чекає, що їм таки  «дадуть належну оцінку».

У районі іде неоголошена війна проти місцевих фермерів. Яскравий приклад – доля Віктора Заморіна. Цей чоловік – і легенда, і історія району. З кінця сімдесятих років минулого століття його тут знають як палкого борця за справедливість і повагу до селянського люду. Колись за це Віктора Павловича виключали з КПРС. Двічі. І двічі його поновлювала у партії парткомісія ЦК у Москві. А нині Заморіна, одного із зачинателів фермерського руху на Дніпропетровщині, знову знеславили. Наговорили сім мішків гречаної вовни, щоб навіть сесія Бузівської сільської ради його, свого депутата й голову депутатської комісії з законності, оголосила людиною, котра тут «усіх баламутить». Під тиском однодумців Віктора Заморіна депутати незабаром схаменулися і на наступній сесії таки зізналися, що передали куті меду. Але не більше. Заморін проситься виступити на сесії і районної ради, аби розповісти, що, на його погляд, діється в районі та за що його переслідують, але там не хочуть його слухати. Віктор Павлович намагається виступити у районній газеті зі своїм баченням ситуації у рідному «королівстві» – теж зась.

Силоміць не дозволяють людям передавати земельні паї в оренду фермерам – натомість примушують гнутися перед зарозумілими «фірмачами». «Кришують» останніх. Такі одкровення Віктора Павловича для багатьох, як ніж у серце. От навзамін і змальовують його чорною фарбою.

– Нам, – зізнається Микола Салоїд, – хоча б захистити чесне ім’я Заморіна. Не можна чоловіка, поборника за справедливість на селі, на схилі віку віддавати на поталу спритникам.

Одним із завдань, задля якого працює «Земля і воля», каже Костянтин Писаревський, є пробудження самосвідомості, готовності боротися за власне благополуччя на рідній землі. Тож, закликаючи створювати загони самооборони чи не в кожному селі, «Земля й воля» не зупиняється перед тим, щоб заявити: «Буде нас кілька тисяч справжніх селян-українців і патріотів, і ми змінимо ситуацію на свою користь!».

«Земля і воля» провела недавно установчий з’їзд у державному масштабі. Тепер обласні осередки створюють і в інших регіонах. У Вінниці, Рівному, Одесі, Кіровограді, Полтаві, Львові та Запоріжжі, у Криму і на Херсонщині. А тому готується і наступний, суто робочий, як його називає Писаревський, з’їзд. Головне, щоб рух піднімався та дужчав із низів і місць, щоб гуртував, об’єднував справжніх патріотів, котрі не згодні коритися кривді.

– Адже до чого дійшло, – вигукує Писаревський. – Навколо обласного центру Дніпропетровщини набереться нині не менш ніж два десятки сіл, де останніми роками місцевим мешканцям перестали виділяти земельні ділянки під забудову житлових та присадибних будівель! Натомість сотнями роздають-продають комусь невідомому з усіх усюд.

Тому всіх сил докладаємо, щоб захистити інтереси і майбутнього, передусім сільської молоді.

Уже є практичний набуток в активі «Землі і волі». За останні роки вперше в області, а може, і в Україні, окремим масивом у натурі «нарізано» сто ділянок – по десять соток кожна – під індивідуальну забудову. Створюємо вільне козацьке поселення сільських трударів. З устроєм і стилем життя, самоорганізацією, які були притаманні селу ще з часів запорозького козацтва і примножені згодом багатьма поколіннями українських селянських родин.

Про це повинні знати ті, хто поки що, навпаки, розкурочує, нищить та руйнує села, сподіваючись у такий спосіб загнати в могилу всю Україну і національну свідомість та гордість її народу.

Автор: Микола Нечипоренко

Архів журналу Віче

Віче №4/2016 №4
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата