передплата Українською | In English

№4, лютий 2009

Історія, не встелена пелюстками знаменитих троянд, або Робоча мова - діалогІсторія, не встелена пелюстками знаменитих троянд, або Робоча мова - діалог

Поділитися:

Моє «гостювання» в грузинських депутатів припало на тривожні для
них, як і для всього народу, часи: за якихось півсотні кілометрів від будівлі парламенту в Горійському районі ще стояли російські «миротворці», що танками перекроїли карту Грузії на буферні зони. Килимова доріжка з парадного входу на проспект Шота Руставелі стелилася під ногами численних делегацій із західних країн і міжнародних структур: європейські спостерігачі, котрі моніторили ситуацію на Кавказі, склали мені потужну конкуренцію перед дверима парламентського керівництва. Але, спасибі, знайшло воно час і для інтерв’ю українській журналістці. І навіть не здивувалося, що, крім традиційної в ці дні військової теми, їх «напружують» «мирними» запитаннями: про специфіку діяльності парламенту чи співпрацю більшості та меншості. Можливо, здогадувалися, що на моїй Батьківщині ці питання належать майже до «оборонної» компетенції...

 

Парламент Грузії однопалатний, чисельністю 150 депутатів (цю цифру визначено поправками до Конституції від лютого 2005 року. До того депутатський корпус налічував 235 «багнетів»). Вибори до вищого законодавчого органу проводяться за змішаною системою на основі прямого загального голосування: 75 парламентаріїв обираються за партійними списками, ще 75 – від одномандатних округів. Тривалість одного скликання – чотири роки. Передбачається, що після поновлення територіальної цілісності країни й формування легітимних органів місцевого самоврядування в Абхазії та Цхінвальському регіоні парламент складатиметься з двох палат: Ради Республіки (обиратиметься на пропорційній основі) й Сенату з п’ятьма «штатними одиницями», призначеними президентом, а також сенаторами, обраними в адміністративно-територіальних суб’єктах Грузії.

Історія грузинського парламентаризму не встелена пелюстками знаменитих місцевих троянд. Учені розповідають, що почалася вона ще в ХІІ столітті з невдалої спроби організувати дарбазі – аристократичні збори (на кшталт сейму або генеральних штатів) при легендарній цариці Тамарі, однак володарка з її абсолютною владою «зламала» наміри аристократичної опозиції. Не до розвитку власного парламентаризму було й у часи російського поневолення, хоча тут ніколи не бракувало діячів великодержавного масштабу. На початку минулого століття, в 1906–1917 роках, депутати від Грузії засідали в Державній думі імперії. Серед них були такі відомі постаті, як Іраклій Церетелі, Ілля Чавчавадзе, Карло Чхеїдзе. Перший грузинський парламент було створено 1918 року, вже в Грузинській Демократичній Республіці, він навіть устиг ухвалити Конституцію, однак проіснував недовго, власне, як і сама ГДР.

Останні парламентські вибори відбулися 21 травня 2008 року. 5-відсотковий виборчий бар’єр здолали чотири політичні сили. Найбільшу кількість відсотків (63,1) набрав пропрезидентський «Єдиний національний рух». За бортом несподівано опинилася Республіканська партія, яка під час перегонів вважалася одним із лідерів виборчих симпатій, але, на подив, здобула лише 3,6 відсотка голосів. 12 депутатів із «Опозиційного блоку», що пройшов до парламенту, залишили його за власною згодою і зняли заразом увесь список, «аби не узаконювати й цього разу сфальсифікованих виборів». «Святе місце» парламентської меншості посіли їхні поміркованіші колеги, зокрема з-поміж християн-демократів. Спікерське крісло від Ніно Бурджанадзе перейшло до нинішнього голови парламенту Давида Бакрадзе.

Найефективніша профілактика імпічменту – конституційна більшість

Згідно з поправками до Конституції парламент одержав низку нових повноважень. Наприклад, він тепер має право відправити у відставку уряд 3/5 голосів від загальної кількості депутатів, порушувати питання про розпуск усього уряду або звільнення з посади прем’єр-міністра чи котрогось із членів кабінету. Ще одна нова норма може використовуватись як противага: президент Грузії також удостоївся права розпускати парламент. Чи можуть ці теоретичні  конституційні нововведення реалізуватися на практиці, у яких випадках і за яким механізмом? – відповіді на ці запитання я намагаюся з’ясувати у своїх співрозмовників – голів кількох комітетів і лідера парламентської опозиції Гії Тортладзе.

Перед тим, як докладно описати процедури, мене чесно попереджають: президент Саакашвілі відмовився від права передчасно позбавляти депутатів робочих місць і начебто навіть підготував законодавчу ініціативу з цього приводу. І справді, для чого витрачатися на чорнило для указу, якщо маєш у парламенті конституційну більшість? Це якби депутати, за українським зразком, були брикливі, глава держави міг би піймати їх у «пастку»: не висловили вотуму довіри прем’єру чи всьому урядові, не схвалили  урядової програми, наприклад, законопроекту про державний бюджет, – покладіть мандат на стіл і пакуйте речі на вихід. Утім, ще раз повторюю, все на рівні теорії. У глави держави завжди є вибір: якщо проект бюджету такий недоладний, що його наполегливо-аргументовано не ухвалюють у парламенті, він може зробити вакантними не депутатські, а урядові місця. Цікаво, що розпущений парламент, за Конституцією, збирається тільки в разі оголошення президентом надзвичайного чи воєнного стану – для затвердження або пролонгації цього рішення. До того ж, якщо депутати не захотіли зібратися або «завізувати» своїм голосуванням президентський указ, оголошення надзвичайного стану відміняється. Щоправда, і глава держави одержує моральну сатисфакцію (а казна – та, взагалі, матеріальну): екстрений збір позбавлених  повноцінних повноважень депутатів не «усміхається» їм ні поновленням парламентських посад, ні заробітною платою за труди.

Ще складніший порядок імпічменту президенту. Ситуацію тут вирішує не те, хто і з ким терміново проти нього «подружився», а тривала процедура розгляду й доказів Верховним або Конституційним Судом порушення главою держави Основного Закону чи Кримінального кодексу; потім – дискусія з цього питання в парламенті; далі – знову розгляд вищими судовими інстанціями та знову  парламентом. Для затвердження спеціальної постанови про імпічмент потрібні голоси двох третин депутатського складу. Зрештою, лідер парламентської опозиції, втомившись від цієї «ланцюгової реакції» віртуальної ситуації, махнув рукою: «Який імпічмент може загрожувати Михаїлу Саакашвілі, коли в нього така підтримка в парламенті?»  До речі, я мала на увазі зовсім не конкретну особу...

«З підпілля» чути погано

Власне, главу держави не надто напружують і депутати меншості. Принаймні, коли йдеться про зовнішньополітичні питання, у нього в парламенті є не просто конституційна більшість, а всі 150 парламентаріїв. І тут Віктор Ющенко може лише по-білому заздрити колезі. Утім, річ не лише в підтримці лінії президента. Представники і більшості, і меншості в політичному запалі не блокують трибуни, не «пікетують» електрощитових і не ламають на друзки мікрофонів: вони намагаються співпрацювати конструктивно. Тому «робоча мова» дискусій про розв’язання проблем  внутрішньоекономічного життя не кулаки, а діалог. «Непарламентських методів взаємовідносин у парламенті  нинішнього скликання немає, – розповідає лідер меншості Гія Тортладзе. – Крутити одне одному ґудзики в гуркоті російських танків чи в інтер’єрі «миротворчого» зачищення наших територій  смішно й безглуздо. Працюємо цивілізовано...». Пан Тортладзе категорично відкидає припущення, що в парламенті залишилася несправжня, «кишенькова», опозиція – на відміну від тих «гордих» колег, що відмовилися від мандатів. «Не можна нормально донести до людей свою позицію «з підпілля», краще все-таки це робити з парламентської трибуни. І цю можливість ми використовуємо сповна». Судячи з переліку прав і свобод депутатів меншості, у них справді немає проблем із «виходом у світ». Голови опозиційних фракцій (з ініціативи депутатів більшості внесено зміни до положень Конституції, які регламентують чисельність фракції: тепер замість десяти осіб вона може налічувати шість, що зроблено в інтересах меншості, яка не могла «стягнутися» на два об’єднання) мають спеціально виділений час для висвітлення своєї позиції з будь-якого питання. Так само будь-яке питання опозиція в останню п’ятницю місяця може винести на розгляд парламенту (на відміну від пропозицій більшості, які ще треба підтримати голосуванням, ініціативи меншості не потребують такої процедури й автоматично вносяться до порядку денного). Перші заступники голів комітетів – представники опозиції. У неї ж і портфель заступника голови парламенту. Якщо меншість не делегує своїх людей на ці посади, ті залишаються вакантними. Має вона можливість впливати й на кадрові призначення  –  у Вищій раді юстиції, Раді з питань телебачення та інших важливих громадських органах. Гія Тортладзе очолює Антикризовий комітет: структуру, яка напрацьовує й пропонує урядові комплекс важливих для Грузії заходів – від зміцнення економіки до відбудови пошкоджених війною сіл. Два представники меншості входять до так званої Групи довіри, створеної РНБО. Вона займається «закритими» питаннями, що стосуються безпеки й оборони країни та належать до державних таємниць. Як бачимо, у Грузії не бояться допускати до такої «тонкої» сфери  членів опозиції, бо тим і на думку не спаде не те що розголошувати сусіднім державам тонкощі військового бюджету, а навіть обговорювати його статті з найближчими колегами.

До речі, в нинішньому скликанні парламенту ніхто не проголошує антидержавних поглядів, чим грішить дехто з наших депутатів. «Такі люди в Грузії, звісно, є, але не в парламенті. Вони  називають себе опозиціонерами, хоча насправді просто озвучують думки Медведєва – Путіна. І це вже підпадає під іншу категорію: в усьому світі таких людей слушно відносять до «п’ятої колони», – переконували мене співрозмовники. Я поцікавилася, чи можуть депутати дозволити собі виступити в парламенті не грузинською мовою. Запитання, щиро кажучи, було риторичне: важко уявити, щоб тутешні колеги наших уперто «говорящих» недержавною мовою могли  повторити цей «подвиг». Але голова Регламентного комітету Хатуна Годочішвілі мене здивувала: «Звичайно, можуть... абхазькою. Адже в нас дві державні мови». На жаль, друга державна нині в стінах парламенту практично не лунає. Які вибори на території автономії, коли вона від’єдналася від Тбілісі не лише річкою Інгурі, а й російськими військами, коли з відомих причин понад 70 відсотків населення змушені були покинути край?! А ось із Цхінвальського регіону мандат здобув навіть один мажоритарник, хоча нині «миротворці» «поцупили» його округ разом із усією Південною Осетією.      

Коли зміна моделі – вирок незалежності

Під час акцій протесту опозиції, якими позначився початок 2008 року, авторові цих рядків не раз доводилося чути заклики – і від простих учасників мітингів, і від їхніх лідерів – про потребу негайного переведення стрілок у державному устрої Грузії: президентський «вагон» – у депо на списання, «літерний ешелон» має  бути лише парламентський.  Щоправда, заклики ці не були підкріплені вагомими аргументами, що викликало підозру про їхню зовнішню «інтервенцію». Навіть у середовищі послідовних звіадистів, котрі, як відомо, не визнають легітимності жодного іншого після Гамсахурдіа  глави держави, тоді обурилися: «Поганий президент – ще не підстава ліквідовувати цю посаду. Гіршої шкоди для Грузії просто вигадати неможливо...». Як депутати з різних політичних флангів ставляться до ідеї парламентської республіки, ідеї, між іншим, популярної і в певних українських партійних колах?

Гія Тортладзе  не заперечує: така модель державного устрою можлива, але не в нинішній ситуації. «Поки що президент для країни однозначно потрібен, – уточнює він, – а ось трохи пізніше, коли  територіальну цілісність буде відновлено, можна повернутися до цього питання». Утім, представники більшості не погоджуються з опозиційним колегою. Ідея парламентської республіки, навіть відтермінована на «кращі часи», стверджує  колективну думку пропрезидентської партії  «Єдиний національний рух» наймолодший депутат Чіора Тактакішвілі, абсолютно неприйнятна для Грузії. «Нашій країні для «повного щастя» лише бракувало ламати моделі державного устрою! Для  Грузії та й, переконана, для України це означало б ускладнення й так непростої ситуації через запровадження системи колективної безвідповідальності... Парламентська модель ефективна тільки в країнах із тривалим досвідом демократії і сталими партіями, створеними кілька століть тому, а не під чергові вибори. І в нас, і у вас більшість політичних лідерів учора належали до однієї партії, сьогодні – до другої, завтра – заманеться  або так кон’юнктурна карта ляже – до третьої. То про яку парламентську республіку мова?». 

Очевидно, було б не зайве, аби цю логіку сприйняли наші адепти «колективної безвідповідальності». Хоча це не єдине, що можна запозичити в грузинських законодавців. Особисто мене, як сумлінного й відповідального виборця, зворушила система дисциплінарних стягнень, завбачливо виписаних у регламенті парламенту Грузії. Голова профільного комітету Хатуна Годочішвілі  поділилася рецептом ліків від хронічних депутатських «професійних хвороб» – прогулів і «клептоманії» (нестримного потягу до чужої картки для голосування): якщо член парламенту відсутній на пленарному засіданні,  з його заробітної платні (у рядового депутата 2800 ларі, це приблизно 10000 гривень) вираховують 10 відсотків за кожен пропуск. Стільки само вираховується за «н.б.» на засіданні комітету. Якщо депутат попрацював «за того хлопця», тобто проголосував за колегу, навіть найближчого соратника, штраф уже наполовину обрізає його платню (уявляєте, наші депутати навіть до каси не ходили б. І хоч для багатьох із них це – дрібниця, все одно не економили б на суші, а прикро. Виходить, за «так» на народ «працювали»). Щоп’ятниці на вечірньому засіданні оголошують прізвища штрафників: у кого поважні причини – аргументує, у кого немає – червоніє, бо все це дійство висвітлюється в прямому телеефірі, що, погодьтеся, не надає «лобному місцю» комфорту. Гроші нагромаджуються у спецфонді: з нього їх переказують на допомогу дитбудинкам, біженцям, на культурні програми. Пані Годочішвілі пригадала конкретний випадок, коли за «дисциплінарні санкції» відреставрували старовинний храм: залишається сподіватися, що Господь відпустить «штрафникам» гріх нешанування регламенту...

Дивно, але в парламенті країни, яка завжди славилася владними й розумними жінками – від цариці Тамари до Ніно Бурджанадзе, лише сім депутатів – представниці слабкої статі. Хоча самі вони нічого надзвичайного в цьому не бачать, бо «спеціальні квоти за статевою ознакою – це найбільша  дискримінація прав жінки. Нас стільки, скільки обрано за досвідом і професіоналізмом». Що ж, і справді, яка різниця, у принципі, хто виборов мандат депутата?  Головне, щоб він умів і хотів працювати, а не протирав спідницею чи штанами робоче місце. Головне, щоб виборці не червоніли за своїх обранців. І в Грузії, і в Україні, і в усіх країнах світу. Якщо не сьогодні, то бодай у перспективі.

Автор: Людмила КОХАНЕЦЬ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

$30 000 за голосування: чи допоможе детектор брехні розібратися зі «слугами народу» Сьогодні, 23 жовтня

Нардеп не задекларував будинок на Трухановому острові — Bihus.info Сьогодні, 23 жовтня

"Від заяви Зеленського залежить все": Тейлор засвідчив у справі імпічменту Трампу Сьогодні, 23 жовтня

Кабмін запровадив 2% мито на імпорт електроенергії з РФ — Герус Вчора, 22 жовтня

В Київській академії мистецтв викрили шахраїв. Збирали кошти на «батьківські фонди» Вчора, 22 жовтня

Ще один виробник сигарет відкликає 350 мільйонів сплаченого акцизу Вчора, 22 жовтня

СБУ затримала ексзаступника міністра економіки: підозрює у держзраді Вчора, 22 жовтня

Як Кравцов з компанією планують роздерибанити 100 млн доларів Вчора, 22 жовтня

В уряді озвучили консервативний та оптимістичний прогноз зростання ВВП у 2020 році Вчора, 22 жовтня

Євродепутат: Зеленський концентрує владу і це дуже страшно Вчора, 22 жовтня