Боятися треба не сказати Правди

Чи може шановний читач збагнути, що особа, яка має сорок вісім років трудового стажу, близько одинадцяти років терпить страждання, бо їй не призначають пенсії. З цього приводу не раз лунали вигуки подивувань і недовіри: «Не може бути! Неймовірно!».
Але перед тим, як зануритися у факти, треба визнати таке.

Істина – категорія сакральна. Людство визнало її такою не задля держави. Держав у світі 196, а Правда – одна.

Отже, боятися треба одного: не сказати Правди, навіть якщо вона надто неоковирна.

Авжеж! Не вельми веселий факт: настання пенсійного віку. Запобігти ніяк. Тож 27 квітня 1998 року подаю заяву на призначення пенсії державного службовця, оскільки із загального стажу маю понад двадцять два роки роботи на державній службі. У серпні того ж року мене сповіщають, що пенсія призначена «за віком» з травня, хоча закон зобов’язує призначати пенсію з дня настання пенсійного віку, тобто з 10 квітня.

Тоді пенсійними справами опікувалося Управління соціального захисту населення, де мені пояснили, що вони діють за усною вказівкою згори всім пенсійним установам: пенсії призначати виключно тим, хто йде на пенсію з державної служби.

Розумію, що правовий нігілізм і свавілля беруть гору й жодні посилання на Конституцію, зокрема статті 3, 46, 92, остання з яких наголошує, що основи соціального захисту, форми й види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України, а не вказівками в будь-якому вигляді. У моєму випадку це ст. 37 Закону «Про державну службу», яка вимагає три складові: настання пенсійного віку, не менше 10 років стажу державного службовця із загального 25-річного стажу (в редакції закону 1993 року).

Що таке праця? Угода між особою та роботодавцем. Особа бере зобов’язання працювати не менше десяти років на державній службі. Держава, своєю чергою, гарантує особі певний вид пенсійного забезпечення.

Перевиконавши більш ніж удвічі зобов’язання перед державою, будь-яка особа має право вимагати від держави дотримання умов угоди: трудового договору. Це тим більше слушно, що в односторонньому порядку угоди не змінюються й не розриваються, надто коли одна зі сторін чесно свою частину виконала.

Довелося звертатися до суду по захист своїх прав. 20 квітня 1999 року суд Печерського району м. Києва ухвалив рішення, яким визнав дії пенсійної установи незаконними, призначення пенсії «за віком» – неправомірним. Зобов’язав відповідача призначити пенсію державного службовця. Рішення звернув до негайного виконання.

Згідно зі ст. 25 Закону «Про виконавче провадження», якщо рішення підлягає негайному виконанню, державний виконавець відкриває виконавче провадження не пізніше наступного дня після одержання документів і того ж дня проводить відповідні виконавчі дії.

Одержавши документи 21.04.99, державний виконавець Лідія Кондратюк аж 16 липня того ж року скерувала (?!) копію виконавчого листа пенсійній установі та надала десятиденний термін для виконання.

Можна ставити безліч знаків окликів і питань, але лист № 678/2 з копією виконавчого листа № 2-478 був першою й останньою дією щодо виконання рішення суду.

Обізнана на елементарному рівні із законом людина знає, що копії виконавчого листа як правового документа не існує, не передбачено законом і не може бути прийнято жодною установою.

«Негайно», отже, розтяглося на п’ять місяців.

13.09.99 президія Київського міського суду скасувала рішення суду та направила справу на новий розгляд із пропозицією перевірити обґрунтованість вимог заявника. Хтось засумнівався: а чи потрібно державі виконувати взяті нею зобов’язання при укладанні трудової угоди з особою? Всяк – на боці закону, але кожен – на своєму.

Рішенням від 27 червня 2000 року суд Печерського району м. Києва задовольнив позов заявника, визнав рішення пенсійної установи про призначення йому пенсії «за віком» незаконним, зобов’язав призначити пенсію державного службовця з дня настання пенсійного віку. Пенсію призначити згідно зі ст. 37 Закону «Про державну службу». Окрім того, суд зобов’язав установу-відповідача здійснити перерахунок розміру пенсії «за віком», яку заявник уже отримав, з урахуванням індексу інфляції на суму боргу пенсії державного службовця.

Рішення суд звернув до негайного виконання, яке замість передбаченого законом строку, про що зазначалося вище, розтяглося донині.

28 червня 2000 року виконавчий лист подається до Відділу державної виконавчої служби (надалі – ВДВС) Печерського району м. Києва, де відповідають, що пані Л. Кондратюк у відпустці й повернеться в серпні.

Мораль може бути здоровою або хворою, високою або ницою, занепалою або піднесеною, сповненою високих прагнень або ганебних зазіхань, повторюючи суспільні процеси, але її не може «не бути», як не може не бути крові чи серця в живому організмі.

Єдиний засіб розвитку особистої моралі є вбирання в себе, у свою свідомість основних її цінностей та одночасне викорінення людських вад.

28 серпня 2000 року отримую від згаданого державного виконавця постанову про відкриття виконавчого провадження (за першим рішенням і цього не було), дива! – 14 липня (!) та пропозицію пенсійній установі виконати рішення суду від 27 червня добровільно до 21 (!) липня. Невідкладність виконання у реальних діях!

Пенсійна установа не звертає уваги на пропозиції виконавчої служби. Вона подала касаційну скаргу як відповідач у справі, а тому рішення суду виконувати не збирається, як відповідомляє 22.09.2000 р. її начальник.

Листування триває. ВДВС Печерського району м. Києва 26.10.2000 р. надсилає пенсійній установі нагадування про необхідність виконання судового рішення, а 30.01.01 попереджає про штрафні санкції в разі невиконання рішення або порушення клопотання про кримінальну відповідальність боржника. Було нагадування 27.04.01 та останнє – 11.06.01 за підписом начальника служби Олени Гребенюк та безпосереднього виконавця.

27.06.01 Київським міським судом касаційна скарга пенсійної установи залишена без задоволення, а рішення суду Печерського району м. Києва – без зміни.

Захищати мораль – обов’язок кожної особи, оскільки мораль – вселюдське надбання, безцінний набуток «озонової оболонки» існування людності.

29 червня 2001 року приношу ухвалу касаційної інстанції виконавцю Лідії Кондратюк, і вона, взявши документ, укотре обіцяє «дотиснути» пенсійну установу, щоб та виконала рішення, й додає, що не накладала штрафів на начальника установи тому, що він виплачує аліменти на двох дітей, вжити інших заходів, аби забезпечити виконання рішення суду, вона не наважується.

Змушений вдаватися до цих подробиць тому, що через чотири роки на світ з’являться дивні документи, датовані тим само часом, але за підписами інших осіб і в іншому суді. Документи, якби вони існували, наприклад, при передачі державному виконавцю згаданої ухвали касаційної інстанції, зумовили б іншу поведінку, іншу реакцію, інші дії державного виконавця.

Мені болить, що Конституція – це лише протокол намірів, який не втілюється в життя. А це не додає честі Батьківщині. Болить душа, що посадовці знецінюють людину, що зміст і спрямованість держави націлюють проти людини, що держава не забезпечує прав людини, не виконує конституційного обов’язку.

Спливає ще три місяці від розгляду справи касаційною інстанцією. Жодного зрушення. Звертаюсь до Європейського суду, подання скарги куди обмежене шістьма місяцями.

Звертаюся двічі до ВДВС Печерського району м. Києва з проханням пояснити причини невиконання рішення суду Печерського району від 27.06.2000 року. Ні пари з вуст.

У грудні 2003 року до суду Печерського району скеровую скаргу про визнання бездіяльності державного виконавця неправомірною.

Влада набуває всевладдя коштом утрати моральних постулатів суспільного життя, втрати довіри до самої себе з боку членів суспільства, втрати ними віри в справедливість, у закони, в можливість судів захистити людину. Адже саботаж державних чиновників перетинає межі карного діяння, а безкарність і зухвалість офіційних чиновників породжують найнебезпечніше – відчуження людності від влади, катастрофічне спустошення моралі, руйнацію суспільних відносин.

Суд Печерського району скеровує, усупереч вимогам ст. 85 Закону «Про виконавче провадження», матеріали моєї скарги на бездіяльність виконавчої служби на розгляд суду Голосіївського району м. Києва.

25.03.04 суд Голосіївського району визнає бездіяльність державного виконавця неправомірною, зобов’язує виконавчу службу Печерського району негайно виконати рішення райсуду від 27 червня 2000 року щодо призначення скаржнику пенсії державного службовця та стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції на час фактичного повернення боргу.

Із апеляційної скарги ВДВС Печерського району м. Києва та долучених до неї документів стає відомо, що виконавче провадження виконавча служба закрила 21.06.01 за п’ять днів до розгляду справи касаційною інстанцією, коли рішення набуло чинності. Долучено нібито навіть повідомлення про це на мою адресу, яке я не одержав, а також лист на моє прізвище, але зазначено будинок, якого не існує (36/140), однак не долучено самої постанови про закриття провадження у справі.

В апеляційній скарзі зазначено, що виконавчий лист № 526 від 27.06.2000 повернуто до суду Печерського району, долучено постанову від 29.06.04 про скасування постанови про закриття провадження та провадження подальших виконавчих дій тощо.

Усі зазначені документи з’явилися після того, як Європейський суд надіслав запит уряду України за моєю скаргою до нього.

14.07.04 ВДВС Печерського району м. Києва надіслав мені копію листа до суду Печерського району з проханням, щоб суд повернув виконавчий лист № 526, а в разі відсутності оригіналу направив дублікат виконавчого листа.

20 вересня 2004 року уряд скерував Європейському суду відповідь на запит, де з’явилася постанова про закриття виконавчого провадження від 21.06.01, яку ніхто не оскаржив, а виконавчий лист повернуто (нібито) стягувачу, виконання, отже, припинено правомірно.

Цю постанову затвердив начальник ВДВС Печерського району м. Києва Г. В. Стаднік за п’ять днів до розгляду справи касаційною інстанцією. Провадження закрито на підставі ст. 76 Закону «Про виконавче провадження», яка регулює немайнові спори. Однак спір таки майновий. Закривати справу з наведених мотивів не мали права. Тим паче що правопорушення є продовжуваним.

04.10.04 Апеляційний суд м. Києва відхилив скаргу ВДВС Печерського району м. Києва, вказавши, що виконавчий лист було повернуто до суду з порушенням вимог ст. ст. 37, 39, 40 Закону «Про виконавче провадження», а рішення суду Голосіївського району м. Києва залишив без змін.

Преюдиціальні факти (факти, встановлені судом, що не потребують доказів). Із яким обличчям стверджували зворотне представники держави в залі засідань Європейського суду 10 липня 2007 року, не знаю. Коштів поїхати до Страсбурга в мене не було й нема. А ось те, що заперечували очевидне, знаходимо в рішенні суду від 06.09.07.

Варто завважити інше: мораль є рівнем гемоглобіну в крові суспільства, падіння якого нижче усталеної позначки дорівнює смерті. Адже державні чиновники, саботуючи закони й судові рішення, як у цій справі, руйнують саму державну владу та роблять систему захисту прав людини примарною. Від цього не можна не страждати.

Офіційні особи своїм правовим нігілізмом і свавіллям творять зло у сфері суспільних відносин, порушуючи тим самим не лише мої суб’єктивні моральні й матеріальні права близько одинадцяти років поспіль. Рівень зла, суспільних вад жахливими темпами прогресує в державі.

Аналізуймо факти. Європейський суд у рішенні від 06.09.07 нагадує державі, що ухвалення рішення (27.06.2000), яким констатовано порушення, створює для держави-відповідача обов’язок покласти край зазначеному порушенню та усунути наслідки цього порушення у спосіб, який дозволив би відновити настільки, наскільки це можливо, становище, що передувало порушенню.

Тож, виходячи з обставин справи, суд вважає, що виконання рішення суду від 27 червня 2000 року створить для заявника умови, максимально подібні до тих, у яких він опинився б, якби не було порушено вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу. …Суд вирішив, що заявник, маючи на руках виконавчий лист, виданий на виконання остаточного рішення суду, винесеного проти державного органу, мав би бути звільнений  від обов’язку ініціювати якусь процедуру щодо інших адміністративних органів із метою виконання рішення.

Суд присудив 2632 євро моральних збитків та судових витрат, пов’язаних із розглядом справи заявника в суді.

Окремим розділом «В» суд вважає належним призначити пеню у вигляді збільшеної на три відсотки граничної позичкової ставки Європейського Центрального банку.

Відтак зобов’язує державу виконати рішення національного суду від 27.06.2000, сплатити моральну шкоду й судові витрати протягом трьох місяців. У разі неповернення належних сум сплатити пеню за кожен день неповернення боргу в розмірі 8,25% від суми боргу.

Страждають літери, слова й папір, на якому вони постануть мученицьки від майже одинадцяти років інквізиції. І тільки Дух нашіптує: не зламайся, брате, на впади на їхню радість, не дай їм приводу для переможного реготу.

Відтак звертаюся до ВДВС Печерського району м. Києва із заявою від 29.10.07 завершити виконання рішення від 27.06.2000 р. Відповіді на звернення (вх. № 8946) чекаю досі.

У прокуратурі Печерського району м. Києва, яка перевіряла за дорученням Урядового уповноваженого при Європейському суді з прав людини причини невиконання рішення від 27.06.2000 р., мені повідомили, що після відхилення скарги ВДВС Печерського району на рішення суду Голосіївського району Апеляційним судом 04.10.04 виконавча служба винесла постанову про закриття виконавчого провадження у зв’язку з повним завершенням виконання рішення суду Печерського району. А зі спливом трирічного терміну зберігання знищила виконавче провадження.

Порушень недремне око перевіряючого не побачило. Звертаюся до пенсійної установи, щоб виконала рішення Європейського суду, долучаю копію рішення та довідку про зарплату, встановлену Кабінетом Міністрів України постановою № 865 за посадою, яку я обіймав при звільненні з державної служби згідно з підпунктом 2 пункту 4 цієї постанови.

У січні 2008 року отримую відповідь, що пенсійна установа не одержала від Урядового уповноваженого повідомлення, що рішення Європейського суду набрало чинності, а тому нічого робити не будуть.

А на моє повторне звернення пенсійна установа відповіла, що вона не є стороною у справі, а тому нічого робити не може. Ухвалою суду від 15.04.08 управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва визнано стороною у справі.

Проте, з якогось дива не визнаючи себе стороною у справі, 17.01.08 пенсійна установа звертається листом № 312/06, просячи уточнити, які з наведених у довідці від 22.10.07 № 394 про заробітну плату надбавки та премії були мені фактично встановлені.

Пенсійна установа розпочала маніпуляції, штукарство. У вказаній довідці зазначена заробітна плата державних службовців на посаді, котру я обіймав на державній службі, а тому довідка не могла містити відомості, які не вимагає ст. 37 Закону «Про державну службу». Зокрема, закон зобов’язує особам, які мають не менше 20 років стажу державної служби і які на момент звернення за пенсією не перебувають на державній службі, пенсію призначати, виходячи із заробітної плати працюючого державного службовця тієї посади, яку особа обіймала за останнім місцем роботи на державній службі. Згадана Постанова Кабінету Міністрів № 865 в абзаці 3 пункту 1 зазначає, що «за бажанням осіб, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державних службовців, і які на момент виходу на пенсію не перебувають на державній службі, розмір зазначених в абзаці першому цього пункту виплат може визначатися  також у порядку, передбаченому в підпункті 2 пункту 4 цієї постанови».

Отже, в довідці № 304 від 22.10.07 з усією очевидністю йдеться про заробітну плату працюючого в 1998–2002 роках державного службовця на посаді, котру я обіймав за останнім місцем роботи на державній службі, з якої треба призначати пенсію.

При цьому, як вказано в підпункті 2 пункту 4, посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України на момент призначення пенсії за відповідною посадою.

З метою невиконання рішень національного та Європейського судів, скориставшись помилковою відповіддю, що я одержував оклад без надбавок і премій у 1983–1987 роках, пенсійна установа вчинила перерахунок пенсій: з неіснуючої «за віком» на уявний вид пенсії. Хоча надбавки до моєї заробітної плати тоді становили 68,5% окладу.

Пенсійна установа створила ланцюгову реакцію психотравмуючого впливу на особу на засадах нелюдства, вчинення діянь, які містять ознаки карних переступів і глибинного зіпсуття. Це п’янить посадовців установи (хіба тільки пенсійної?) почуттям розбещеності, саботажу законів, судових рішень. Це схоже на танок нелюдства, танок фурій на похованні чеснот.

Чому пенсійна установа застосовує перерахунок із неіснуючого виду на удаваний вид пенсії, коли рішення суду зобов’язує її призначити пенсію державного службовця?

Як зазначалося, суд визнав призначення пенсії «за віком» незаконним. Але з 1998 року пенсійна установа продовжує безпідставно виплачувати пенсію «за віком». Хоча незаконність рішення про таку пенсію зумовлює незаконність виплат. У якій країні таке можливо?

А от перерахунок з виду на інший вид (який?!) пенсії, якщо з цим погодитися, легітимізує скасоване судом рішення про призначення пенсії «за віком». Пенсійній установі конче потрібно виправдати своє продовжуване одинадцятирічне діяння.

Наслідок перерахунку: зменшення навіть так званих платежів за віком.

Для цього пенсійна установа на чолі з пані С. П. Ткаченко-Канарською йде іще далі. Я на власні очі бачив, що в моїй заяві про призначення пенсії у графі «вид пенсії» заретушовано слова «державного службовця», натомість вчинено запис «за віком». Що це, як не підробка документів? Мовляв, виплачується те, що заявник просив, що дає змогу вчинити перерахунок з цього виду пенсії. Ніби й не було судового рішення у справі, під час розгляду якої в 2000 році підробки документа не було.

Окрім незаконності перерахунку, про що йшлося вище, пенсійна установа додала інше: так званий перерахунок пенсії здійснено на підроблених цією установою документах 26.05.08 за рішенням  від 20.05.08.

Але ця підробка є лише засобом невиконання рішень судів, що містить ознаки  ч. 2 і ч. 3 ст. 382 КК України, окрім самої підробки документів службовою особою.

Постає запитання: чи прокуратура Печерського району м. Києва бачила це, коли здійснювала перевірку причин невиконання рішення суду про призначення пенсії державного службовця?

Перевірка здійснювалася весною 2008 року. Можна припустити, що підробку документів учинено після перевірки прокуратурою особової справи. Але дій ВДВС Печерського району та протиправного відчуження пенсійних коштів упродовж кільканадцяти років управлінням Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва не можна не помітити недремному оку держави,  якщо воно, око, не зімкнуло повік. Чи бодай у якійсь державі світу таке можливо?

Але ж тепер на підробленому документі не можна ухвалити жодного рішення. Треба писати нову заяву сьогоднішнім числом?

Пенсійна установа завмерла у макабричному танку. Описую ці факти й виявлену мною 29.07.08 підробку Урядовому уповноваженому. У листі нагадую, що підробку виявлено в присутності державного виконавця (рішення перебуває на виконанні Відділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції в м. Києві) й, зокрема, що Урядовий уповноважений і виконавча служба – безсторонні. Але безсторонність і байдужість нетотожні, надто коли ґвалтується закон і рішення судів.

Зазначаю, що пенсійна установа замість того, щоб керуватися законом і призначити пенсію, намагається керувати законом, вдаючись для цього, як свідчать факти, навіть до кримінальних правопорушень. А тому прошу скерувати до правоохоронних органів клопотання про порушення кримінальної справи та притягнення винних осіб до належної відповідальності. Лист від 18.08.08 спрямовую, окрім Урядового уповноваженого, виконавчій службі та пенсійній установі.

Оскільки вибір про призначення пенсії надається особі, наполягаю на такому призначенні згідно з підпунктом 2 пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2000 року № 865.

Надати мені помісячне нарахування за кожен рік з квітня 1998 року (в 1998 році місячну суму таки вкрали), розрахунки обчислення боргу та повернення його.

Надати копію рішення пенсійної установи про призначення пенсії, згідно зі ст. 37 Закону «Про державну службу», як зазначено в рішенні суду, та розпорядження пенсійної установи щодо нарахувань пенсії та боргу.

Однак інша сюжетна лінія розвивається за сценарієм нелюдства й моральної порожнечі, але не менш захопливо.

Держава перерахувала на мій пенсійний рахунок відшкодування моральної шкоди та судових витрат із запізненням на 29 днів від встановленого терміну.

Згідно з випискою банку Аваль-Райффайзен гроші надійшли 04.04.08, а мали надійти не пізніше 5 березня 2008 року.

У виконавчому провадженні відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України знаходиться лист із грифом «Терміново» пана Н. С. Кульчицького від 25.07.08 № 33–53/2814, в якому йдеться про таке: якщо до спливу граничного терміну у державної виконавчої служби були наявні всі необхідні банківські реквізити заявника (мій випадок), то датою виконання вважається дата, коли кошти перераховано безпосередньо на рахунок заявника.

Але напучування керівника секретаріату Урядового уповноваженого розчинилися в безодні німоти.

З 20683 грн. 06 коп. замість 29 днів затримки нарахували 11 днів по платіжному дорученні від 24.06.08 і переказали 40 грн. 12 коп. та записали, що рішення виконано 17.03.08 замість 04.04.08, застосували 7% замість 8% за кожен день прострочення.

Оскільки в моїй скарзі від 23.07.08 не вказано, що відповідачем є держава, то пан І. В. Миронюк скаргу по суті не розглянув.

На мою заяву від 16.09.08 (вх. № 263415) про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення пені з пенсійної установи за невиконання рішення суду від 27.06.2000 року не поспішають відповідати, хоча минуло понад три місяці. А мусять вирішити за 10 днів.

Керівник секретаріату Урядового уповноваженого роз’яснює виконавчій службі: у разі, якщо рішення суду Печерського району від 27 червня 2000 року залишається невиконаним, вимоги Європейського суду, вказані в резолютивній частині, відповідно також залишаються невиконаними.

Тим часом на моє звернення від 18.08.08 до Урядового уповноваженого та інших – прийшла відповідь від 29.09.08 № ф-26040-25, у якій викладена думка Мінпраці, що пенсію мені можна призначати з посадового окладу та надбавки за вислугу років. Далі викладена позиція пенсійної установи.

Лист підписав директор Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Г. В. Стаднік.

Піднімаю документи, які уряд надіслав Європейському суду, зареєстровані останнім 20.09.07, копії яких скеровано судом мені 29.10.04. Додаток № 2: супроводжувальний лист і постанова від 21.06.01 про повернення мені виконавчого листа № 526/9 без виконання, затверджена Г. В. Стадніком за п’ять днів до набуття рішення суду від 27.06.2000 року чинності.

Але ж іще 11.06.01 начальником ВДВС Печерського району м. Києва, згідно з документами, значиться О. І. Гребенюк, яка працювала на цій посаді ще 2–3 роки. Цього документа, якщо він справді існував, не було долучено до справи суду Голосіївського району м. Києва, який розглядав мою скаргу 25.03.04 на бездіяльність державного виконавця Л. Кондратюк. Цього документа не було долучено при розгляді цієї ж справи Апеляційним судом м. Києва 04.10.04. Про нього не обмовилася мені пані Л. Кондратюк, коли 28.06.01 прийняла від мене ухвалу касаційної інстанції, що рішення суду від 27.06.2000 р. набуло чинності, та обіцяла «дотиснути» пенсійну установу призначити пенсію, про що згадувалося в цьому описі.

Може, цей документ підготували лише для Європейського суду? Якщо ж він був насправді, то саме він, документ, започаткував страдницьку путь Істини на Голгофу довжиною кільканадцять років.

«Не може бути щасливим край, де, – за словами М. Фішбейна, – Іуда славить Христа. Не може бути щасливим край, де Іуда проповідує Христове вчення».

Не може бути щасливим суспільство, додам від себе, де на Істину вдягають гамівну сорочку нелюдства.

Боятися треба не сказати Правди.

Автор: Анатолій ФАТЄЄВ