Краса й гордість України – Національний заповідник «Хортиця»

Національний заповідник «Хортиця» – науково-дослідна та рекреаційно-освітня установа, яка здійснює охорону пам’яток історії, культури та природних об’єктів, збирає, вивчає, зберігає та популяризує пам’ятки, пов’язані з історією Запорізького краю і запорозького козацтва.

Державний історико-культурний заповідник створено 18 вересня 1965 року, а з 1993-го постановою Кабінету Міністрів України  йому надано статус національного. До складу заповідника входять: острів Хортиця і прилеглі до нього острови та скелі Байда, Дубовий, Розстебин, Три Стоги, Середня, Близнюки, урочище Вирва на правому березі Дніпра, що мають загальнодержавне та історичне значення. Площа Національного заповідника  становить  2359,34 га.

Острів Хортиця – єдина комплексна історико-культурна та природна пам’ятка, що охоплює період історії людства від епохи палеоліту (35 тис. р. до н.е.) до ХХ ст. включно. За бронзового віку (XVIII–VIII ст. до н.е.) Хортиця стає одним з економічних та культурних центрів Дніпровського Надпоріжжя. Залізний вік (VIII ст. до н.е. – початок н.е.) залишив після себе курганні та ґрунтові могильники, Совутинське городище. Частина з них  належать до цікавого періоду в історії острова – скіфської доби (VII–ІІІ ст. до н.е.). Перші століття нової ери на Хортиці пов’язані з періодом черняхівської культури, а у другій половині І тис. н.е. тут проживали слов’янські племена. За часів Київської Русі через острів Хортиця пролягав відомий торговельний «Шлях з варяг у греки», і саме тоді поблизу плавневих озер острова розташовувалося стародавнє поселення, яке дослідники називають Протовчим (Протолче). Ось як про нього згадується у літописі «Повість минулих літ»: «І пішли на конях і в лодіях, і прийшли нижче порогів, і стали у Протолчому, на Хортичім острові» (ця згадка стосується збору війська великого князя Святополка Ізяславовича перед битвою з половцями 1103 р.) Далі, вже 1190 року, у тому ж літописі записано: «... і їхали у великому русі до Протолчого в Лузі в Дніпровому», і згодом, 1223 року: «І прийшли на ріку Дніпро, і минули  пороги, і стали біля річки, біля Хортиці і на броді Протолчому». На цьому місці археологи знайшли велику кількість  предметів побуту давньоруського походження: бронзовий хрест-складень, пенал для скляних намистин, риболовецькі гачки, кераміку, жорна, зброю та багато ін.

Наприкінці XV ст. під впливом політичних, релігійних, соціальних та економічних чинників на півдні українських земель, на території так званого Дикого Поля, формується й поширюється козацтво. Саме з цими часами пов’язані найяскравіші сторінки історії острова Хортиці. Деякі дослідники стверджують, що прообразом Запорозької Січі є хортицький «замок» Дмитра Вишневецького, котрий був розміщений на острові Байда (за історичними джерелами князь Дмитро Вишневецький у 1556 році побудував укріплення, в якому постійно перебувало до 300 козаків). Під час археологічних досліджень у 90-х роках ХХ ст. тут виявлено рештки зруйнованого укріплення, предмети озброєння – рушниці, уламки шабель, сокири, наконечники стріл, ядра, польські монети тощо. Після Байди Вишневецького на Хортиці  в 1577–1578 роках було збудовано укріплення гетьмана Якова Шаха. Свідченням цього є згадки представника польського короля Стефана Баторія шляхтича Самуїла Зборовського. Він писав: «Переночувавши у фортеці на Хортиці ... другого дня поїхав з запорожцями на о. Томаківка». Деякі дослідники острова Хортиці (Дмитро Яворницький, князь Мишецький, Андріан Кащенко) стверджують, що на початку XVIІ ст. на ньому перебував видатний полководець, талановитий гетьман реєстрового козацтва Петро Конашевич-Сагайдачний. Існує припущення, що певний час тут розташовувався з військом гетьман запорозького козацтва Марко Жмайло. У 1628–1629 роках, за народними переказами, із Хортиці вирушали в походи проти турків і татар загони гетьмана Війська Запорозького Івана Сулими. Побував на Хортиці й Богдан Хмельницький.

У XVIІІ ст. з початком російсько-турецької війни 1736 року було закладено запорозьку верф (на острові Малій Хортиці) і фортецю. Ця корабельня стала найбільшою базою Дніпровської військової флотилії. При ній базувалося близько 400 суден різного типу – козацькі човни, дуби, галери, кончебаси, прами, плашкоути і навіть вітрильні бригантини. У місцях, де стояла флотилія, постійно проводять підводні археологічні дослідження. Результатом останніх таких робіт стало підняття з дна Дніпра двох човнів: чайки та бригантини.

Національний заповідник «Хортиця» є не лише історичною цінністю, а й  природною. Спрощено можна умовно поділити острів на три дуже відмінні одна від одної частини.

Перша – скеляста частина:  круті обривисті гранітні схили північного, північно-східного та північно-західного узбереж. Саме на них збереглися давні реліктові рослини (тобто такі, які залишились існувати в незміненому стані з минулих геологічних часів) – папороті. Саме тут можна побачити й петрофітний (кам’яний) степ.

Друга – підвищена частина: плато – рівнина, порізана балками, що спускаються до Дніпра. Кожна балка унікальна, серед них 18 найбільших  належать до особливо цінних природних об’єктів (балки мають власні назви, що пов’язані з перебуванням на острові козаків).

Третя – низинна частина: південний край острова (заплава), помережаний мальовничими озерами, затоками, протоками. Тут буяє плавневий ліс, це царство водної, приводної рослинності та птахів.

На території Національного заповідника «Хортиця» під охороною перебувають дев’ять особливо цінних прородно-територіальних комплексів. Це – плавневі ліси та луки, справжні та петрофітні степи, скелясті відшарування гранітів, балки, нагірні діброви, «висячі» болота, озерні комплекси.

Флора вищих судинних рослин острова сьогодні представлена майже 1100 видами, 28 із яких занесено до Червоної книги України. Систематичний список безхребетних тварин заповідника містить понад 670 видів, серед яких 34 занесено до Червоної книги України.

Фауна наземних хребетних налічує 262 види, в тому числі 6 видів земноводних, 9 – плазунів, 221 – птахів та 26 – ссавців. Поєднання всіх компонентів та об’єктів надають ландшафту заповідника своєрідних рис, вирізняють його серед інших природних об’єктів України. Тому острів Хортиця є пам’яткою державного рівня. Слід зазначити, що через особливі ґрунтові, мікрокліматичні умови, створені могутньою рікою, всі рослинні угруповання, у першу чергу степові, значно відрізняються від споріднених материкових, завдяки цьому вони є унікальними з наукової точки зору.

Пізнати історичне життя Хортиці, торкнутися її природи допоможуть 9 екскурсійних маршрутів, що постійно діють, та Музей історії запорозького козацтва.