передплата Українською | In English

№3, лютий 2009

Особливості формування єдиного культурного простору об’єднаної Європи

Поділитися:

З розпадом біполярної системи на зміну глобальній конфронтації двох наддержав прийшло культурне, економічне та суспільно-політичне зближення народів і держав. Воно проявилось у прагненні подолати колишній політичний  та ідеологічний розкол. Відтак і цілком реальною стала перспектива утворення єдиної Європи без роздільних ліній.

В Європі нагромаджено неабиякий досвід політичного та культурного співробітництва і між самими європейськими країнами, і з країнами інших регіонів. Останнім часом розширюються масштаби взаємодії європейських держав у розв’язанні субрегіональних, загальноконтинентальних і трансконтинентальних проблем. Відпрацьовуються механізми такої взаємодії в ході спільного інтеграційного процесу, значна роль у якому належить культурному обміну та гуманітарному співробітництву як умові зближення ціннісних національних і субрегіональних систем європейських держав.

Важливо відповісти на запитання: що саме забезпечує єдність Європи? Адже ні спільний ринок, ні політичні інститути не здатні виконати таке завдання. Європа – це передусім єдиний культурний простір, який передував об’єднанню простору економічного. Саме спільна культура створює необхідну солідарність, що об’єднує людей.

Створення спільного культурного простору багато в чому залежить од наявності європейськості, ідентичності. І хоча європейці відрізняються один від одного національною належністю, мовою, правом, релігією, культурою й належать до різних економічних і політичних систем, проте існують і спільні традиції (політичні та правові), а також спільна спадщина (релігійна й культурна) [1, с. 160].

Протистояння двох глобальних систем, що розділили Європу, глибоко вплинуло на «європейську ідентичність». Становлення ідеї «європейської ідентичності» передбачає звернення до історії та культури континенту як єдиної цивілізації. Про це вели мову найдалекоглядніші прихильники об’єднання Європи на засадах федералізму. Так, Х. Брюгманс, який стояв біля витоків повоєнного федералістського руху, підкреслював, що «європейське майбутнє було б неможливим, якби не ґрунтувалося на усвідомленні – ще туманному, проте реальному – спільності цивілізації».  Те, що Європа на відміну від Азії та Африки являє собою одну цивілізацію, одну культуру, дедалі більше усвідомлюватиметься європейцями, передбачав він. На його думку, національне почуття глибоко вкорінене в  європейських народах і немає жодної потреби його руйнувати. «Розмаїття – це наше багатство, наша сила й водночас величезна проблема. Хоч би яку форму обрала Європа в майбутньому, навіть якщо це буде федерація, вона назавжди залишиться «Європою націй» [4, с. 51]. 

Певною проблемою для створення європейського культурного простору є мусульманський чинник. Адже відбувається протиставлення двох релігій – християнства й ісламу.

За таких обставин у недалекому майбутньому вже буде важко казати про чисту «європейськість» Євросоюзу. Насамперед саме завдяки наявності мусульманського чинника дедалі більше проявлятиметься різнорідність європейського суспільства. А з гіпотетичним вступом до ЄС Туреччини, яка є мусульманською країною, зберегти європейськість буде ще важче. Порівняно з низькими темпами народжуваності серед «корінного» населення європейських країн  може відбутися зміна співвідношення між старожилами європейського походження та вихідцями з мусульманських держав [3, с. 217].

Серед країн ЄС є побоювання щодо посилення ісламізації після прийняття Туреччини до Євросоюзу. Страх викликає небезпідставна думка, що зрештою це може призвести до краху цієї організації. Враховуючи демографічну динаміку, ЄС до кінця нинішнього сторіччя ризикує стати продовженням Північної Африки та Близького Сходу.

Позиція ж прибічників вступу Туреччини до ЄС пояснюється бажанням за допомогою цієї країни впровадити в Європі сучасний помірний демократичний іслам, орієнтований на європейські цінності й дотримання прав людини, та в такий спосіб створити противагу радикальному ісламу з надією на його трансформацію.

Однак статус релігії в ЄС залишається невизначеним. З одного боку, серед критеріїв членства в Євросоюзі не згадується конфесійна належність. У проекті Євроконституції не містилося положення про те, що саме християнські цінності є одним із основних чинників, що об’єднали Європу.

Євросоюз – це не релігійне об’єднання. Він побудований за моделлю, в основі якої взаємоповага, терпимість, етнічне, культурне та релігійне розмаїття. Але у свідомості європейців їхня ідентичність, що склалася історично, ґрунтується саме на християнських цінностях.

«Християнство та Європа – це вже не синоніми», – зазначив К. Паттен, комісар ЄС із зовнішніх зносин у 2000–2004 роках. У ЄС формується нове суспільство, члени якого не мають розрізнятися за етнічним походженням і віросповіданням. Це й дасть змогу, на думку деяких авторів, представникам різних культур і народів утворити єдиний культурний простір. Однак не можна не брати до уваги, що християнство залишається важливою частиною європейської ідентичності, а без ідентичності побудувати спільний загальноєвропейський простір буде вкрай складно. Адже саме християнство відіграє істотну роль у будівництві об’єднаної Європи.

Сучасні європейські цінності – рівність, відокремлення церкви від держави, релігійна терпимість і свобода – беруть початок з християнської релігії. І мусульманське населення також мусить поділяти ті християнські цінності, завдяки яким Європа, власне, й змогла подолати розбіжності, встояти перед новими викликами та зміцнити й розширити свій культурний простір.

Потрібно робити все можливе, аби налагоджувати  діалог між західною та східною цивілізаціями в глобальному масштабі. Попри прогрес Туреччина ще надто далеко від середньоєвропейських стандартів. Та продовження переговорного процесу про її вступ до ЄС істотно підвищує шанси на подолання цього розриву. А припинення переговорів може призвести до великого кроку назад не лише в Туреччині, а й в усьому мусульманському світі.

Євросоюзу потрібна світська, розвинена та модерна Туреччина. На цьому шляху їй, звісно, слід розв’язати досить складну проблему, що є в сучасному ісламі: схильність не лише до фундаменталізму, а й певного екстремізму.

Разом із тим західні держави вважають Туреччину важливим союзником у Близькосхідному регіоні, прикладом і для молодих держав Кавказу та Центральної Азії, і для багатьох країн ісламського світу. Тривалий час Турецька Республіка була буфером, який відділяв ЄС від проблемних країн – таких, як Ірак, Іран і Сирія. Ісламський світ – великий і розмаїтий за населенням. Багатий на запаси надзвичайно важливої стратегічної сировини – нафти. Тож і потребує відповідного ставлення. Туреччина має всі шанси стати лідером у мусульманському світі. Адже вона є мусульманською країною зі світським правлінням, що може й мусить бути мостом між західним і мусульманським світом, сприяючи проведенню діалогу. І що більше мусульманських країн підтримає цивілізаційний діалог між Сходом і Заходом, то безпечнішим буде світ. 

Отже, з одного боку, той факт, що і світський політикум, і релігійні діячі вбачають саме у плюралістичній моделі ЄС найкращу гарантію захисту своїх цінностей та інтересів, є найпоказовішим визнанням політичного успіху Євросоюзу, з другого – Туреччина з її 70-мільйонним населенням сприймається як найбільший виклик за всю історію існування ЄС. Тому в разі вступу Туреччини буде досить складно казати про уніфікований європейський культурний простір, бо втрачається сенс елітарності та європейськості. Власне, те, на чому й будувалася об’єднана Європа.

Західноєвропейська інтеграція обрала шлях до відкритого суспільства та розширення культурного простору. Вона розширила не лише обсяг культурної продукції і масштаби «аудиторії», а й простір культурних можливостей, свободи вибору цінностей та ідеалів, взаємодії цивілізацій і культур. Зіткнення культур у відкритому суспільстві пов’язує та взаємодоповнює різні культури різнорідних регіонів Європейського континенту.

«Усі мають право брати участь у взаємному обміні цінностями, й усі зобов’язані сприймати цінності, які первісно не були їхніми власними цінностями», – проголосило в 1995 році Європейське співтовариство культури. Сфера культурного простору розширює й поглиблює загальноєвропейський процес кооперації та інтеграції.

Однак рух до відкритого суспільства, розширення та поглиблення культурного простору не знімає низки суперечностей і ризиків. Разом із новими можливостями для взаємодій цивілізацій з’являються й нові загрози. Як зазначає С. Хантінгтон, «народи й країни схожих культур зближуються, а народи й країни різних культур розходяться» [5, с. 22].

Розширений культурний простір в умовах ціннісного плюралізму створює можливість для припливу культурних цінностей низької якості, що може призвести до безконтрольного культурного різноманіття. На думку філософа О. Тоффлера, постмодернізм, який здебільшого заперечує всі попередні цінності, спричинює культурно-моральну апатію, спалахи гедонізму, ксенофобії, нівелюючи загальнолюдські цінності.

Наразі на порядку денному питання взаємодії, взаєморозуміння та взаємоповаги цивілізацій і культур у європейському культурному просторі, адже не випадково культурний простір Європи деякою мірою розколотий, диференційований не лише за національно-етнічними ознаками, а й за соціально-політичними інтересами.

Розуміння значення культури як динамічного та конструктивного чинника європейської інтеграції спонукає теоретиків ЄС порушувати питання про принципи спільної культурної політики. Виникла низка різних думок, які найчастіше є суперечливими у трактуванні пріоритетів і детермінант культурного розвитку Європи.

Так, у виступі про концепцію «нового культурного європейського синтезу» директор інституту філософії Ганноверського університету П. Козловський висловив думку: «Оскільки Європа не єдине ціле, а ансамбль націй, вона повинна акумулювати національні культури в новий європейський синтез». Він виступає проти мультикультурного співтовариства й вважає, що «ЄС має приручити етнічний вимір культур, трансформуючи їх у синтетичні. Національна самосвідомість мусить трансформуватись у загальноєвропейську. Співтовариство  може знайти свою ідентичність тільки в єдиному культурному та економічному просторі, утворивши європейську націю Сполучені Штати Європи».

Представник польської школи Л. Дашевський визнає значення пан’європейської культури, однак вважає її небезпечною. Його концепція «нової європейської культури» передбачає відмінність, мозаїку та різноманіття культур, які розвиваються на основах партнерства. Він високо оцінює роль культури в інтеграційному процесі, називаючи її «цементом інтеграції», і вважає за потрібне розробку особливої теорії.  Зокрема, економічна теорія інтеграції має бути й наукою економічної культури, необхідною для утворення культурного європейського простору. Л. Дашевський є противником нівелювання, уніфікації культур і гадає, що майбутнє Європи уможливлюватиме розвиток і пан’європейської, і національної культур.  Він вважає європейську культуру за формою християнською, але в наш час вона менше залежить від християнської ідеології і є культурою Людини.

Наявність культурного простору є умовою й опосередкованим чинником зближення держав, регіональних об’єднань і цивілізацій. Варто пригадати слова А. Тойнбі: «Культурний елемент являє собою душу, кров і сутність цивілізацій. Порівняно з ним економічний і, поготів, політичний здаються штучними, неістотними утвореннями рушійних сил цивілізацій» [2, с. 356].

Тож створення єдиного європейського культурного простору має не менше значення для європейської інтеграції, ніж економіка чи матеріально-технічна основа. Тому Європа являє собою культурну цілісність, що виступає чинником стабілізації та впливу на загальноєвропейський процес шляхом інтелектуальної кооперації й наукової, просвітньої, культурної та релігійної інтеграції.

Перед Євросоюзом постає складне завдання побудови єдиного політичного, економічного, соціального та культурного простору. Незважаючи на розбіжності, населення країн, які ввійшли до ЄС, об’єднують основоположні погляди на основи суспільного устрою, що й зробило можливим таке об’єднання. Саме цінності, те, що неможливо побачити, а часто й чітко визначити, лежать в основі нової об’єднаної Європи.

Сучасне бачення Європи – це економічна та політична інтеграція, фундаментом якої є європейська культура, а мотивом об’єднання – почуття спільної ідентичності. Основу нового бачення становить уже не геополітика, а культура, хоча вона, на перший погляд, є лише духовною потребою. Тенденція до європеїзації і ринку, і культурного простору спостерігається в умовах збереження національних держав. Ойкумена культурного простору Європейського континенту не повинна мати роздільних ліній, тим паче що інтелектуальна культурна інтеграція ніколи не мала кордонів. Формування культурного простору покликане знайти баланс між економічною ефективністю й соціальною справедливістю, правами людини та правами держави, а також формувати нове мислення, що на перший план висувало б не національні, расові або релігійні, а загальнолюдські принципи. Метою створення єдиного європейського культурного простору є передусім міжцивілізаційне зближення націй і держав на Європейському континенті, взаємозбагачення культур. Не синтез і не розчинення, а різноманіття й збереження історичних і культурних традицій. Тому в об’єднаної Європи є всі можливості, аби в умовах плюралізму цивілізацій стати інтелектуальною та культурною цілісністю. Не лише єдиним економічним простором, не лише Європою держав, а й Європою людей, об’єднаних у спільний культурний і духовний простір.


Джерела

1. Зотова О. М. Идея европейского единства и национальная идентичность. – Вестник Московского университета. Социология и политология. – Сер. 18. – М., 1999. – № 3.

2. Тойнби А. Постижение истории. – М., 1992.

3. Asad T. Muslims and European Identity: Can Europe Represent Islam? // The Idea of Europe From Antiquity to the European Union / Antony Pagden Ed. Cambridge: Cambridge University Press and Woodrow Wilson Center Press, 2004.

4. Brugmans H. Europe: one civilization, one destiny // Europe: dream, adventure, reality.  – N.Y., 1987.

5. Huntington S. The Clash of Civilizations? // Foreign Affairs. – 1993. – Vol. 72. – № 3.

Автор: Тетяна КОВАЛЬЧУК

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Останні новини

Росія не постачає ті обсяги газу, які потрібні Європі зараз — Зеркаль Сьогодні, 13 червня

Новини вихідних: Магістральні газопроводи без наглядової ради, південнокорейська компанія планує будівництво заводу в Україні Сьогодні, 13 червня

Україна готова говорити про компенсації через "Північний потік-2" - Кулеба Сьогодні, 13 червня

Зеленський підписав закон, яким змінюються правила кредитування для мешканців зони АТО/ООС Сьогодні, 13 червня

Зеленський створив делегацію для переговорів з ЄС щодо скасування ввізного мита Вчора, 12 червня

У Зеленського спростовують "теорію змови" про велику угоду США та РФ 11 червня

Офіс президента: Україна зробила все необхідне для отримання ПДЧ в НАТО 11 червня

ЄБРР надасть кредит українському газовому трейдеру 11 червня

Посли G7 похвалили уряд через зміни у ПриватБанку 10 червня

Посол ЄС розкритикував дії України на ринку електроенергії 10 червня