передплата Українською | In English

№24, грудень 2008

Український чинник у творенні світової цивілізації

Поділитися:

Погляд на Україну як на окрему геополітичну й історико-культурну реальність у сучасному глобальному світі поступово утверджується на Заході і, хоч поки що не переважає, але становить дедалі помітнішу конкуренцію традиційному русоцентризму.
В умовах глобалізуючого світу полеміка навколо української ідеї набуває особливої актуальності з огляду на сучасні процеси державотворення, вироблення політики національної безпеки, зокрема, спроби визначити місце української нації
в глобальному просторі та часі, звільнити її від комплексу меншовартості тощо.
В останнє десятиліття проблему цивілізаційної ідентичності України порушують чимало провідних українських та зарубіжних учених, політиків, наукових центрів, інститутів.

Учені-антропологи довели, що перші люди — «неоантропи» з’явилися на території Близького Сходу близько 45 тисяч років тому. Далі, приблизно у 40-му тисячолітті до н. е., вони пережили так званий демографічний вибух і протягом наступних тисячоліть витіснили давнішу породу Homo sapiens — неандертальців, заселили простори Африки, Азії та Європи.

У результаті тривалого та достатньо ізольованого розвитку на згаданих територіях неоантропи пристосувалися до місцевих енергетичних і природно-кліматичних умов. Так і сформувалися три людські раси.

За твердженням І. Каганця, українці є расотворчим етносом. Близько 10 тисяч років тому через різні кліматичні зміни сталася глобальна криза. У результаті процесів природного енергетичного відбору сформувалася арійська раса, яка народилася на території Північного Надчорномор’я. В результаті розселення арійців з українського етнотворчого казана привело до виникнення індоєвропейців, які в нинішньому світі є найбільшою цивілізаційною міццю [3].

Рушієм світової цивілізації Ю. Шилов вважає прагнення Аратти до «підтримки і росту життєздатності усього суспільного організму, де кожний член, кожний клан чи варна знали своє місце й обов’язок. Ця традиція Аратти переживала часи і народи; саме ця традиція лежить в основі загальнолюдської цивілізації» [5, c. 451].

Одним із найавторитетніших джерел прадавньої історії аріїв, безперечно, є Ригведа. В основу Ригведи і світогляду  аріїв покладено «закон, якому підкоряються усі боги, усі люди» [5, с. 504]. Він називається Рита, що означає «рух». Далі він трансформується в Рато —  пеласгійську предтечу грецької Лато, матері Аполона й Артеміди і слов’янської Лади (порядок, лад). На них також схожі індійське раджасуйя, циганське райко, німецьке  рат і українське рада, що у всіх випадках позначає коло людей, які зібралися для обговорення подальшого життєвого шляху. Слід сказати, що всі гімни Ригведи сповнені Рити, тобто руху. Ригведа є найдавнішою в світі збіркою священних текстів, де описано життя аріїв у Подніпров’ї, їхні вірування й міфологію, пояснюється структура українських курганів, до речі, на які дуже схожі єгипетські піраміди.

Напевно, не випадковим є такий збіг обставин: у місті Мемфісі на стіні гробниці єгипетського фараона Херемхеба (середина XIV ст. до н. е.) було виявлено зображення воїна з так званим оселедцем на голові. Річ у тому, що традиційною зачіскою арійського воїна вважалася заплетена з правого боку коса, так званий оселедець. Підтвердження цього знаходимо у Ригведі, де йдеться про войовничого Бога Рудру: «Дикий вепр із заплетеною косою» [6, с. 114].

На думку О. Шпенглера, культура вироджується в цивілізацію. «Цивілізація є неминуча доля культури ... логічний наслідок, завершення й результат культури» [7, с. 169]. Отже, перефразуючи Шпенглера, можна припустити, що Праукраїнська цивілізація, відома під брендом «Трипільської», пройшовши певний історичний відрізок, розчинилася у масі різних культурно-історичних та соціальних явищ, модифікувалася під їхнім впливом, набула чужих її природі форм, тобто дала поштовх до народження інших цивілізацій.

Нещодавні публікації В. Бебика, присвячені глобальній українській цивілізації, свідчать про неперервність нашої історії, яка налічує понад 20 тисяч років і є старішою від Шумерської (+2500 р.), Єгипетської (+3000 р.), Індійської (+3500 р.), Еллінської (+4900 р.), Римської (+5200 р.) та інших класичних цивілізацій планети [1].

Про неперервність української культури, що, на думку багатьох учених, є тотожною цивілізації, свідчить те, що її генеза, виникнення, становлення й розвиток відбувалися на споконвічних українських чорноземах.

Завдяки просторово-географічним чинникам, сприятливим природно-кліматичним умовам з давніх часів територією України пролягали торговельно-економічні шляхи, приміром, Великий Шовковий шлях, «Шлях з варяг у греки». Україна опинилася у центрі культурно-історичних впливів та взаємовпливів. Через територію, яку займає сучасна Україна, відбувалися постійні відцентрові міграції, а з міграційними хвилями cтворювалися нові етноси, які освоїли простори Євразійського континенту, північної Африки і навіть Океанії, поширювалися висока культура і дивовижні знання, якими володіли стародавні українці. Тому, на нашу думку, концепція С. Хантінгтона про зіткнення цивілізацій є досить дискусійною, адже слід бачити не тільки негативні прояви, а й переваги  спілкування різних цивілізацій.

Заслуговує на увагу концепція Ю. Павленка [4], що випливає з традицій О. Шпенглера й А. Тойнбі, згідно з якими всесвітня історія набуває вигляду мозаїчного панно, складеного багатолінійним розвитком суверенних культур, котрі розташовані паралельно в часі і співіснують поруч.

На думку Павленка, нині на планеті сформувалися чотири основні цивілізаційні світи: китайсько-далекосхідний, індійсько-південноазійський, мусульмансько-афразійський та найбільший (але якісно дуже неоднорідний) макрохристиянський. Макрохристиянський світ, у свою чергу, поділяється на три цивілізаційні складові: центрально-західноєвропейсько-північноамериканську з Австралією, латиноамериканську та православно-слов’янську, які далі ще діляться на субцивілізаційні рівні.

Безперечно, місце Україні відведено в макрохристиянському світі, але, на думку вченого, Україна не може ідентифікувати себе із  західнохристиянсько-новоєвропейською, північноатлантичною цивілізаціями через її чітке самоусвідомлення в  межах католицько-протестантського світу, представленого переважно романо-германськими народами.

Україна, Київська Русь із давніх часів пов’язана з візантійсько-східнохристиянським світом. Але з відомих причин, серед яких головними були падіння Візантійської імперії, монголо-татарська навала, литовсько-польська експансія на схід у XIV—XVI ст., долі південних, західних, східних та північних земель Русі розійшлися. Говорячи про взаємовплив України і Західної Європи, слід наголосити, що Україна виробила на той час унікальний духовно-культурний синтез власної традиції із західною бароковою культурою католицько-центральноєвропейського зразка.

Отже, в межах макрохристиянського світу Ю. Павленко відводить місце Україні разом із Білоруссю в західноправославній субцивілізації, тоді коли Росію він вважає належною до східноправославної субцивілізації.  

Коли йдеться про геополітичне місце України в Європі, чи її повернення до Європи, це вже як кому подобається, варто згадати, що Україна завжди була в Європі. Адже саме наш князь Святослав прикріпив щит на центральних воротах Константинополя. Саме його син — князь Володимир Великий Червоне Сонечко — одружився на сестрі візантійських царів, Василія і Костянтина, прийняв християнство і хрестив Русь. Саме наш співвітчизник, один із найвідоміших політиків свого часу, козацький гетьман Пилип Орлик подарував Європі першу конституцію.

Натомість через відомі історичні обставини ми не зазнали, як західноєвропейські країни, Відродження і Реформації, а саме ці історичні етапи разом із капіталізмом і раціоналізмом були визначальними у формуванні типу сучасної західної людини.

Однак, як зазначає І. Дзюба, більшість європейських держав утверджувалися через насилля й придушення інших етнічних груп та опозицій, і лише потім протягом століть ішли до сучасної демократії. А Українська держава, маючи вельми трагічне минуле, утверджувалася тільки демократичними засобами. Це, на його думку, «важчий, але й «чистіший» благородніший шлях, що не залишає за собою тих злочинів, яких повно в історії сучасних «розвинених демократій», хоч вони й воліють не згадувати про них» [2, с. 29].

Отже, проаналізувавши антропологічні, археологічні, лінгвістичні та історичні факти, можна дійти висновку, що Україна існує у конкретному просторово-часовому вимірі, має унікальну неперервну історію.

Сьогодні наша держава розбудовується за умов світової відкритості і світових впливів. Через Крим Україна безпосередньо пов’язана з мусульманським світом, завдяки геополітичному та історичному чинникам — із країнами Центральної Азії, де вона має великі перспективи для розвитку взаємовигідних відносин. З огляду на не завжди сприятливу кон’юнктуру на Заході дуже важливим стає східний вектор.

У контексті зазначеного можна дійти висновку, що українська ідея (у сучасному її розумінні) повинна передбачати відновлення власного цивілізаційного ритму, культурно-етнічної самоідентифікації українського суспільства на підставі творчо усвідомленої і модернізованої тисячолітньої національної культури, збагаченої кращими зразками сучасної глобальної цивілізації.


Джерела

1. Бебик В. Тисячолітня Україна: діаспори Енеїди // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. Вип. 12. — Київ, 2008. — С. 137—152. 

2. Дзюба І. М. Україна перед Сфінксом майбутнього. — К.: Вид. дім «КМ Академія», 2002. — 35 с.

3. Каганець І. В. Арійський стандарт: Українська ідея епохи великого переходу. — К.: А.С.К., 2004. — 336 с.

4. Павленко Ю. В. Україна в системі глобальної цивілізації // Практична Філософія. — 2000. — № 2. — С. 224—236.

5. Шилов Ю. А. Истоки славянской цивилизации. — К.: МАУП, 2004. — 704 с.

6. Ригведа. Мандалы I—IV. Изд. подг. Т. Я. Елизаренкова. — М.: Наука, 1989. — 768 с.

7. Шпенглер О. «Закат Европы». Очерки морфологии мировой истории. Т. 1. — М.: Мысль, 1998. — 663 с.

Автор: Ванда Тітарчук

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад