передплата Українською | In English

№23, грудень 2008

Розправа

Поділитися:

У червні 2005 року в місті Енергодар Запорізької області відбулися дострокові вибори міського голови. Переміг той, хто жодної копійки не витратив на них.

Вибори міського голови справили враження на всю область. Як розповідають жителі Енергодара, усі ті, хто, не соромлячись, спішать та спотикаються, не скупилися, гроші кинули чималі, щоб на виборах переміг їхній ставленик. Усі стовпи та дерева, стіни й паркани у місті «гнулися» від листівок-агіток, котрі нав'язували народу начебто «єдиного й незамінного» кандидата – заступника колишнього міського голови В. Дяченка. Щодень влаштовували концерти й шоу-вистави, мотогонки й безкоштовні катання дітей на віслюках та поні «задля впливу на виборців». Це не кажучи вже про спецвипуски газет та телевізійних передач, котрі одна поперед одної догоджали грошовитим претендентам на посаду мера. Та дострокові вибори тут вразили своїм нібито непередбачуваним фіналом: переміг той, хто жодної копійки не витратив на кампанію. Це Іван Євгенович Морщавка, керівник ремонтного підприємства. За нього агітували його чесність і порядність, принциповість, завдяки яким Івана Євгеновича до цього тричі обирали депутатом міської ради. І переконалися: людина непідкупна й безкорислива, ніколи під себе не гребе, зате завжди допомагає всім нужденним, тим, хто справді потребує захисту чи підтримки .

І це факт, що обрання Морщавки мером навіть у «губернії» сприйняли як дивовижний і незбагненний феномен. Довго не могли повірити. А в самому Енергодарі люди втішалися: виходить, якщо, громада не дозволить обвести себе круг пальця чи порізно, вроздріб спокуситися дрібними подачками, то цілком може домогтися свого. Були приголомшені і якийсь час не могли опам'ятатися виборчі технологи «реальних» кандидатів. Їм не вдалося обдурити людей. Не зарадили й фальшування та всілякі «каруселі», підміна бюлетенів – такою «обвальною» виявилася перевага Івана Морщавки. В Енергодарі люди святкували перемогу.

На 26 березня 2006 року в Україні, як відомо, було призначено чергові вибори і до місцевих рад, зокрема й міських, сільських та селищних голів.

Правда, вибори міського голови Енергодара якраз і не призначали. З цілком зрозумілих причин. Згідно з частиною другою статті 141 Конституції міські, сільські та селищні голови обираються територіальними громадами терміном на чотири роки. Попри те, на чергових чи позачергових виборах обираються, чотирирічні повноваження Основний Закон нашої держави їм гарантує. У зв'язку з цим останній (2004 року) Закон «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних і міських голів» (ст. 14, п. 2) однозначно вказує: «…проводяться вибори сільських, селищних, міських голів, термін повноважень яких сплив згідно з Конституцією України». А це означає, що Іван Морщавка у кріслі мера спокійно мав залишатися до середини червня 2009 року – його термін на березень 2006-го ще не сплив. І жодного приводу, на підставі якого його могли дочасно позбавити повноважень, він не давав. Навпаки, так наполегливо плідно й удатно працював, що рейтинг Івана Євгеновича серед земляків неабияк зростав.

Одначе наприкінці січня 2006 року з Енергодара за підписом голови тутешньої виборчої комісії Олега Ярового ні з того ні з сього надсилають підозріло нетерпеливий запит до Центральної виборчої комісії України. Ось його зміст: «Просимо негайно надати вкрай необхідні роз'яснення з приводу виборів міського голови у нашому місті. Нинішній міський голова Іван Морщавка був обраний 12.06.2005 р. замість Георгія Яковлева, який достроково припинив свої повноваження. Але в документації про вибори 12.06.2005 р. ніде не вказано, що вони були позачерговими. Зараз Морщавка відмовляється залишати свою посаду, посилаючись на Конституцію України та висновок Конституційного Суду від 7.09.2005 року з подібного випадку, і у місті склалася конфліктна ситуація. Переконливо просимо ЦВК терміново надіслати міській виборчій комісії Енергодара розпорядження про необхідність проведення виборів міського голови 26 березня ц.р.».

Ось так прямо зажадали, щоб усупереч усім законам і в Енергодарі були призначені вибори нового міського голови. «Дружна компанія», для якої Іван Морщавка став, як кістка в горлі, вочевидь не могла заспокоїтися.

І не випадково. Очоливши місто, Іван Морщавка насамперед узявся відновлювати статус об'єктів комунальної власності, спрямував до скарбниці територіальної громади податки, збори та інші платежі. У ході наведення порядку з’ясувалося, що одним із об’єктів комунальної власності керувала людина, з котрою ні контракту виконком не укладав, ні трудової книжки не заповнював. Утім, у суді Енергодара вирішили, що замінити цього керівника неможливо, і видали… відповідну постанову. Далі Морщавка здійснив ревізію й зажадав, щоб усі об'єкти нерухомості, викуплені раніше у приватну власність, – дитячі садки, заклади торгівлі, побутового обслуговування, культури та спорту тощо, як і домовлялися, використовувалися винятково за призначенням. Хоч би там як було, а в перший же день вступу на посаду міського голови Морщавка встиг «перехопити» 234 тисячі гривень, уже переказаних на чергове шоу-гульбище, і завернув їх на термінове будівництво насосної станції підкачки теплових мереж у тих житлових мікрорайонах міста, що в останні зими хронічно недоотримували обігріву. Люди мерзли у своїх квартирах, і їм досі навіть не обіцяли порятунку від цієї біди.

Але все це тільки «квіточки». Здійняв Морщавка переполох не лише в Енергодарі, а й за його межами, в тому числі й у Києві. На спеціальній позачерговій сесії відмінили рішення виконкому міської ради від 15.12.1997 р. № 191 «Про скасування державної реєстрації державного підприємства ВО «Запорізька атомна електростанція» та погодження про розміщення в Енергодарі відокремленого підрозділу (структурної одиниці) державного підприємства «Національна атомна енергогенерувальна компанія «Енергоатом». Підстави? Це рішення свого часу було прийняте з порушенням законодавства й вочевидь на шкоду міській громаді, без урахування принаймні її інтересів та державних.

Тут потрібні пояснення. У 1997 році Запорізьку АЕС позбавили статусу самостійного підприємства з усіма наслідками, що з цього випливають. Відтоді станція не перераховує податків до міської казни в належному обсязі. Хоч би що робить та як дошкуляє тут довкіллю, хоч яку загрозу становить здоров’ю населення Енергодара – міська рада позбавлена впливу. Усе керівництво сконцентровано в Києві, замикається на НАЕК «Енергоатом». Йому байдуже, як живеться людям в Енергодарі. Така практика, що не витримує жодної критики, зокрема й на законодавчих підставах і з міркувань здорового глузду, нині в Україні поширена й у багатьох інших галузях виробництва. Місцеві ради багатьох регіонів уже кілька літ поспіль б’ються, як риба об лід, домагаючись припинення такої потворної політики, вважають її вигідною винятково для олігархів та «потужних кланів». І тільки міська рада Енергодара на чолі з Іваном Морщавкою першою зважилася не чекати «милостей» і самотужки розрубати гордіїв вузол-зашморг. Та ще й кинула виклик не комусь, а самій, як кажуть в Енергодарі, «атомній мафії». Так чи так, але спершу рішення міської ради, прийняте під головуванням Івана Євгеновича, справило враження: НАЕК «Енергоатом» мерщій, аби хоч якось «вгамувати надзвичайну подію», переказало до обласного бюджету 43 мільйони гривень «боргу» та ще 18 мільйонів «добровільно» виділило на завершення спорудження довгобудів у місті.

Та переляк минув швидко. Виконувати рішення стосовно реєстрації окремого підприємства «Запорізька АЕС», доступного міській громаді, «Енергоатом» відмовився навідріз. Звісно, краще й легше, навіть добряче витрачаючись на це, усунути невгодного, непокірного й некерованого Морщавку з посади міського голови, хіба не так? Особливо зважаючи на те, що далі він дозволив собі «сунути свого носа туди, куди не просять». Про що йдеться? Про дуже серйозні речі. Як ви розумієте, в Енергодарі живуть і працюють доволі професійні спеціалісти-знавці атомної енергетики. Багатьох із них останніми роками тут безпідставно звільнено з роботи. Та вони підготували свою аналітичну записку – своє бачення причин катастрофи, яка свого часу сталася на… Чорнобильській атомній електростанції. Це бачення відрізняється від прийнятого офіційно. Тому його автори й не поширюють своїх висновків, готові лише передати їх компетентним органам, якщо ті виявлять інтерес до них. Але Морщавку з ними ознайомили.

– Проаналізувавши ситуацію, яка складалася в Чорнобилі задовго до аварії, – розповідає тепер Іван Євгенович, – наші фахівці не сумніваються, що до біди йшло. Фахівці, яким, до речі, довелося працювати й у Чорнобилі. На їхнє аргументоване переконання, на Чорнобильській АЕС кілька літ перед тим була потворна, викривлена, невимоглива технічна й особливо кадрова політика. От де собака заритий. Але який це має стосунок до Запорізької АЕС? Прямий. В останні 10–12 років і тут, на їхню думку, така технічна та кадрова «кадриль» практикується. Тобто загроза повторення нового Чорнобиля очевидна, переконані звільнені з роботи фахівці-атомники. Хіба міг я, дізнавшись про це з досить професійної аналітики, спокійно жити далі та не реагувати? Чи Україні потрібні ще одна «чорнобильська» зона й біда? На сесії міської ради ми вирішили домагатися від «Енергоатома» ясності…

Та замість ясності Іван Морщавка отримав «постріл на знищення» у спину.

На свій запит виборча комісія Енергодара отримала листа з ЦВК. Його підписав тодішній голова комісії Ярослав Давидович. Він нагадав прописні істини: що призначати вибори «посадових осіб органів місцевого самоврядування» можна «лише на підставі, в межах та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України». І що їх треба уважно читати, перш ніж вимагати проведення виборів там, де немає для цього законних підстав. Себто читайте, хлопці, Конституцію, другу частину статті 141, а також Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» і не витрачайте марно сил. Насамкінець Ярослав Давидович уточнив, що «вибори до органів місцевого самоврядування призначає Верховна Рада України, а не ЦВК».

Зрозуміло, вимагати від Верховної Ради проведення незаконних виборів міського голови в Енергодарі їхні ініціатори не зважилися. Це було б уже занадто. Але й зброї не склали. По дозвіл звернулися чомусь до… Запорізької обласної держадміністрації. Очевидно, вважаючи, що виконавчій владі обласного рівня цілком до снаги не гірше від Конституційного Суду тлумачити закони, які приймає Верховна Рада. І що ви думаєте? З обласної держадміністрації, мов на замовлення, швидко надійшла бажана відповідь. За підписом керівника апарату адміністрації Романа Дригинича. Для початку він навіщось заходився пояснювати, що «місцеві вибори можуть бути черговими, позачерговими, повторними, проміжними, достроковими й першими – у разі формування нових місцевих рад». Навіщо це розтлумачував, з тексту незрозуміло. Очевидно, з тих міркувань, що обирати, як і проводити в конкретному випадку, можна на власний розсуд – як заманеться чи вигідно. Далі в законі про місцеве самоврядування Роман Дригинич знайшов пункт 5 статті 12, який «повноваження депутатів місцевих рад поширює й на сільських, селищних та міських голів», і схопився за нього, як за рятувальний круг. Якщо так, мовляв, то чому б на голів не поширити й порядок початку та припинення повноважень депутатів, які неодмінно переобираються на кожних чергових виборах, хоч би на яких перед тим вони обиралися? Схопившись за цю соломину, автор послання з обладміністрації вже зовсім упевнено вийшов на фінішну пряму: «Виходячи з цього, вказане припинення повноважень (тобто повноважень Морщавки. – Авт.) не буде достроковим, оскільки відбудеться у встановлені законодавством терміни і в установленому порядку, й тому положення статті 79 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» (ними передбачено підстави дострокового переобрання міських, селищних та сільських голів. – Авт.), на які наявні посилання у висновках юридичного відділу виконкому Енергодарської міськради, в даному випадку не застосовуватимуться».

Ви зрозуміли? Крутіть, як циган сонцем, проводьте вибори і без дозволу Верховної Ради та санкції ЦВК.

І вибори міського голови в березні 2006 року в Енергодарі відбулися. Рівно за місяць до них утручатися в перебіг неправедних подій категорично відмовилася міська прокуратура. З тих міркувань, що «будь-які рішення територіальної виборчої комісії можуть бути оскаржені тільки в судовому порядку». Звертайтеся, коротше, до суду. Міський та обласний суд у своїх ухвалах визначали або неправоздатність осіб-заявників, або неправомочність оскарження дій виборчкому. Отак і було обрано іншого міського голову. 

Ви скажете: обрали означає голосували! У тім-то й річ, що в Енергодарі, як голку в сіні, шукали тих, хто віддавав свої голоси за нового мера.   Як стверджує начальник архівного відділу міської ради Т. Е. Лаврик, у службовій записці № 53 від 06.04.06: «До наступного часу виборчі документи по виборах 26.03.06 не надходили».

Зате міський ринок негайно повернувся в розпорядження попереднього орендаря, з’явилося й рішення Енергодарської міськради 5-го скликання, яким визначено «перелік підприємств та цілісних майнових комплексів комунальної власності, муніципальних об’єктів інших сфер господарської діяльності, які можуть надаватися в концесію». До переліку потрапили всі тутешні підрозділи, пов'язані з водо- і теплопостачанням, очищенням стічних вод, іншими комунальними послугами, підприємства соціально-культурного призначення, дозвілля та відпочинку, а також із будівництва й експлуатації доріг та вулиць, транспортування електроенергії, закінчуючи наданням ритуальних послуг. Кажуть, уже все, мабуть, розписано й відомо, кому які об'єкти в місті перепадуть…

Тому варто порушити тему про місце й роль судової влади в нашому суспільстві. Про те, кому вона служить – народу, верховенству права і законів чи «грошовим мішкам»? Тобто правова в нас держава чи ні? Від територіальної громади два мешканці міста, Сергій Пєсоцький та Володимир Замковий, разом і нарізно оскаржують у судах ніким не санкціоновані вибори, як ошукані виборці захищають свої конституційні права, однак нічого добитися не можуть. Ще перші їхні позови міський суд відхилив. Правда, обласний суд розцінив їх інакше і зобов’язав міський прийняти справу до розгляду. Так енергодарські судді всі як один швиденько взяли самовідводи. Не побажали «сваритися» із місцевою «елітою», як прокоментували це в Енергодарі. І справу передали до суду сусіднього Василівського району.

Не відразу, але Василівський розглянув позов Сергія Пєсоцького. І відмовився визнавати факт порушення міською виборчою комісією їхніх конституційних прав, відтак відмовив і в задоволенні вимоги визнати вибори міського голови в Енергодарі 26 березня 2006 року незаконними. З яких причин? Ні, Василівський суд не спокусився пристати до версії чиновника з обласної адміністрації, який, пам’ятаєте, прирівнявши повноваження депутатів місцевих рад і голів місцевих територіальних громад, прирівняв і порядок їх обрання. Тут суд не дав себе провести. Повноваження й порядок обрання це таки різні речі. Але й те, що зробив Василівський райсуд, також викликає подив.

Нагадуємо: І. Морщавку обирали у 2005 році за законом про вибори, прийнятим у 2004-му, коли діяла вже чинна нині Конституція. Але суд раптом чомусь згадав про виборчий закон зразка 1998 року. За ним обирали Георгія Яковлева, повноваження котрого й було достроково припинено. Та зрозуміло, що до давнього обрання Яковлева обрання Морщавки жодного стосунку не мало. Ось тільки Василівський суд розмірковував інакше: оскільки Яковлев обирався за законом 1998 року, а Морщавка неначе «за нього добував його термін», то й на нього треба поширити виборчий закон… 1998 року. Але насправді закон про вибори 1998 року передбачав, що повноваження нового мера дійсні до проведення чергових виборів мера. Вони для Енергодара повинні були відбутися в 2009 році. Логіка ж суддів інша: неважливо, що Морщавка «замінив» Яковлева за новим законом, «відповідати» мусить ще за старим, на підставі якого мером був обраний його попередник. І не треба, на думку суду, зважати на те, що в 2006 році вибори міського голови в Енергодарі провели без постанови Верховної Ради, начхати й на статтю 141 чинної нині Конституції – все правильно, з Морщавкою в Енергодарі в 2006 році розправилися на законних підставах і баста! А на зневажені конституційні права мешканців Енергодара, у яких силоміць відібрали обраного ними мера, звертати увагу, мовляв, зайве.

Яке відверте зухвальство! Це ж треба так закрутити, що й диявол ногу зломить, та судді неначебто виходять сухими з води!

Античний Овідій мріяв про повернення «золотого віку, коли люди без суддів, без закону, а зі своєї волі дотримувалися віри й правди». Ні, таке не вернеться вже, не вернеться ніколи. Нам випадає мріяти про інший «золотий вік» у рідній Україні – коли суди й існуватимуть, щоб судити винятково за законами. Поки що цього немає й близько – кривда переважатиме правду та справедливість.

Адже подали С. Пєсоцький і його представник В. Замковий апеляційну скаргу на ухвалу суддів Василівського суду від 27.03.08 до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, і що? Отримав В. Замковий ухвалу, якою суддя Валентина Стежко начебто повернула справу назад до Василівки. А з Василівського суду письмово сповістили, що справу відправили знову до Дніпропетровська.

Приїхали в Дніпропетровськ – і там нема!! Де сьогодні перебуває справа, невідомо! Касаційна на ухвалу судді В. А. Стежко направлена до Вищого адміністративного суду. Скільки вона там лежатиме без розгляду, невідомо. Вісток нема.

І хто насмілиться заявити, що сьогодні громада Енергодара безпідставно готує чергову масову акцію протесту, гаслом якої буде: «Чи потрібна народу України така судова влада?». Настрій тут у людей відповідний. Виходить, кажуть вони, всі наші надії на розбудову демократичної і правової держави, держави, призначеної для людей, помирають першими.

Автор: Микола НЕЧИПОРЕНКО

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №1/2016 №1
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата