передплата Українською | In English

№10, травень 2005

Рада Європи – демократичне "серце", що б'ється у грудях 800 мільйонів європейцівРада Європи – демократичне "серце", що б'ється у грудях 800 мільйонів європейців

Поділитися:

Про одну з найстаріших і найповажніших європейських організацій – Раду Європи можна розповідати без кінця. За свої 11 поїздок до Страсбурга мені дещо вдалося оцінити її діяльність, так би мовити, "зсередини", подивитися, як працює цей європейський політичний клуб на загальні інтереси континенту. Як повторюють більшість українських парламентаріїв – членів постійної делегації Верховної Ради в Парламентській асамблеї Ради Європи (ПАРЄ): "У ПАРЄ немає неукраїнських питань". А отже, таких питань, що не стосуються чи не цікаві Україні. Так само, як і не розглядається там неважливих загальноєвропейських і світових проблем. Навіть якщо ці проблеми мають, на перший погляд, цілком ординарний вигляд.




5 травня 1949 року 10 європейських держав – Бельгія, Данія, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Велика Британія, Франція і Швеція вирішили заснувати Раду Європи. Тоді ж до цієї ініціативи приєдналися Греція та Туреччина. Впродовж наступних 55 років до лав організації вступили 34 європейські країни. Сьогодні РЄ налічує 46 держав – постійних членів. 46-м торік стало Князівство Монако. Штаб-квартира Ради Європи – Палац Європи – розташована у французькому місті Страсбурзі, яке небезпідставно називають "серцем" європейської демократії.


Ханне СЕВЕРИНСЕН. Політичне становлення пані Северинсен відбувалося без відриву від її викладацької діяльності й було пов'язано в різні часи з правами людини, ООН, Ліберальною партією та Радою Європи. Є членом ПАРЄ ось уже 13 років. Член комісії з моніторингу Парламентської асамблеї Ради Європи.
Характер, як то кажуть, стійкий, нордичний. Помічена в тому, що в складні для делегації України часи воліє вбиратися в синю спідницю та жовту кофтинку.

Ренате ВОЛЬВЕНД. Член парламенту Князівства Ліхтенштейн і належить до другої за чисельністю (11 осіб) парламентської Прогресивної громадянської партії. Доктор права. Почесний консул України в Ліхтенштейні.

Оскільки Рада Європи існує вже 56 років і практично 10 у ній членствує Україна, то, сподіваюсь, цікаво буде торкнутися, можливо, найбільш резонансних чи політично цікавих моментів, пов'язаних як із загальною діяльністю цієї організації, так і з особливостями проблем, що їх виносять на розгляд чергових сесій ПАРЄ. Сесій ПАРЄ щорік відбувається чотири: в січні, квітні, червні та жовтні. Отже, європарламентарії мають цілком достатньо можливостей не оминати увагою жодної з проблем, яка виникає в одній із 46 держав – членів РЄ. Тому попри поважний вік Ради Європи її політичний вплив і роль у процесах європейського значення залишаються далеко не останніми.

Країни-спостерігачі

Такі держави, як Ватикан, США, Канада, Японія і Мексика (незважаючи на своє виразне специфічне чи відверто неєвропейське географічне розташування), мають статус спостерігачів у міжурядових органах Ради Європи. У ПАРЄ статус спостерігачів мають парламенти Канади, Ізраїлю та Мексики.

У Палаці Європи офіційними є дві мови – французька та англійська. Проте під час засідань сесій ПАРЄ переклад безпосередньо на парламентську залу здійснюється більш як 9 мовами.

15 років тому організація запровадила статус "спеціально запрошеного", який у 1993-му надала Білорусі. Однак з відомих внутрішньополітичних причин Білорусь позбавили цього спецстатусу в січні 1997 року. Сьогодні саме Білорусь, як кажуть, зокрема, представники білоруської опозиції, "перебуває на узбіччі європейських процесів і загальноєвропейського міждержавного співробітництва".

"Двері демократії" для України

Країни колишнього соціалістичного табору вступали до Ради Європи якраз упродовж останніх 15 років. Цьому слугував крах радянської ідеї глобальної комунізації світу і, як результат, – розвал "єдиного і могутнього" СРСР. Україна стала членом РЄ майже 10 років тому – 9 листопада 1995-го. Відтоді вона представлена в усіх керівних органах організації. Нинішній міністр закордонних справ України Борис Тарасюк презентує нашу державу в Комітеті міністрів Ради Європи, її керівному і директивному органі. У Парламентській асамблеї РЄ, органі дорадчому, Україну представляють 12 постійних членів – народних депутатів України, які репрезентують широкий спектр парламентських фракцій і депутатських груп Верховної Ради. Незмінним керманичем нашої постійної парламентської делегації в ПАРЄ є народний депутат Борис Олійник, його заступником – Анатолій Раханський. 12 представників від України під керівництвом Івана Куліченка з Дніпропетровська презентують нашу державу в Європейському конгресі місцевих і регіональних влад, органі консультативному. Тож зовнішньополітичні відомства держав, національні парламенти, місцева та регіональна влада тієї чи іншої країни представлені в Раді Європи виразно й окреслено. Безумовно, Україна має свого представника і в Європейському суді з прав людини – суддю Володимира Буткевича. У самій же Україні, в Києві, діє Бюро інформації Ради Європи, яке очолює справжній знавець європейської проблематики Олександр Павліченко.

Заслухали ввосьме

Як відзначають деякі українські політики, нашу державу Рада Європи поважає. З моменту першого звіту про виконання взятих під час вступу до РЄ обов'язків і зобов'язань (а це було вперше на січневій сесії ПАРЄ 1999 року, через 3 роки після вступу), Україну "заслуховували" в Палаці Європи сім разів. На нинішній жовтневій сесії це відбулося вже ввосьме. Найрезонансніші питання були пов'язані з проблемами свободи слова в Україні та обставинами вбивства журналіста Георгія Гонгадзе. А вперше в історії нашого членства, на січневій сесії ПАРЄ 2004 року, Україну заслуховували згідно з процедурою "debat d'urgence" – термінових дебатів. Вона застосовується доволі рідко й лише тоді, коли те або інше питання не ввійшло до заздалегідь спланованого порядку денного засідання сесії асамблеї, однак важливість проблеми змушує розглянути її обов'язково і, що найголовніше, невідкладно. Саме в січні минулого року представники тоді ще 45 парламентів держав Європи впродовж кількох годин розглядали "політичну кризу в Україні", спричинену, як відзначалося тоді в ПАРЄ, голосуванням 24 грудня 2003 року в першому читанні проекту закону "Про зміни до Конституції України". Рада Європи не стояла осторонь і виборів міського голови Мукачевого... Найбільші ж занепокоєння (і це досить сильно відчувалося в стінах Палацу Європи минулої осені) викликало наближення виборів Президента України, що мали відбутися наприкінці 2004 року.

Тоді до президентських виборів був майже рік, і в травні 2004 року, саме в 55-ту річницю організації, представники постійної парламентської делегації України в ПАРЄ казали про роль Ради Європи так:

Борис ОЛІЙНИК, голова постійної парламентської делегації України в ПАРЄ:

"Рада Європи – досить авторитетна установа, в основу діяльності якої покладено права людини та принципи реалізації цих прав. З усіх установ вона має свої пріоритети, і до неї ставляться з повагою інші організації, які об'єднують, у тому числі, і європейські держави. Як ви знаєте, нещодавно поповнилися лави Європейського Союзу. Тепер там 25 держав. Але авторитет Ради Європи від цього не згасає, оскільки в неї точно визначені завдання. Іноді до Ради Європи звертається й ООН, оскільки організація займається універсальними питаннями.

9 років тому ми увійшли в цю установу. Взяли на себе зобов'язання й виконуємо їх. Не все ще, на жаль, нам вдається. Проте переважна більшість завдань уже реалізована. Чи дало нам щось членство в Раді Європи?.. Якщо підходити прагматично, то все-таки воно дало чимало. Зокрема, можливість підтягнути наше законодавство до рівня європейських стандартів. Упродовж цих років нас не раз обговорювали. Доходило ледь не до питання про позбавлення повноважень української делегації. Це і з приводу смертної кари, і з проведення виборів. Це і з приводу референдуму, де я й дотепер не можу "докопатися", де ж та ініціативна група й чи дійсно цей референдум відбувся. Одне слово, ми пройшли серйозну просвітницьку школу щодо європейських стандартів та демократії.

Стосовно думки, що Рада Європи іноді, можливо, "занадто" цікавиться Україною... В деяких питаннях, справді, до нас – особлива увага. Але якби ми виконали всі свої зобов'язання, які взяли ще під час вступу... Ми повинні їх були за 3 роки виконати, а виконуємо вже 9. Тож, треба сказати, до нас і відповідне ставлення. Якщо і є якісь зауваження, то, нагадаю, ми перебуваємо під "вольтовою дугою моніторингу", ми недовиконали свої зобов'язання. Щодо прискіпливості... Є таке. Україна – це велика держава, і Рада Європи прискіпливо ставиться до держави такого формату, як Україна. Однак сказати, що вони до нас ставляться особливо упереджено, я не маю морального права, оскільки не виконав усіх узятих на себе зобов'язань..."

Про місце нашої держави в Раді Європи та її роль для України дуже промовисто сказав тоді ж член постійної парламентської делегації України в ПАРЄ Сергій ГОЛОВАТИЙ:

"Думаю, що майже за 9 років членства України в Раді Європи українське керівництво (був один і той самий президент, прем'єри мінялися, мінялися міністри закордонних справ, мінялися голови парламенту), на жаль, до цього часу так і не зрозуміло, що таке Рада Європи, що таке європейські стандарти, скажімо, в сфері політичної культури, правової культури тощо. Воно не зрозуміло, для чого потрібно членство України в Раді Європи. В цьому я глибоко переконаний. Наше членство керівництву держави за ці роки не допомогло. Воно, це членство, швидше за все, заважало. Але суспільству, народу, людям воно було на користь. Тому що за час перебування України в Раді Європи вона залишається "унікальним" членом – країною, яку за останні вісім років слухали сім разів! Сім разів виносили "українське" питання! Такого випробування не мала жодна держава, яка перебуває на стадії моніторингу.

Чому ж ці сім слухань упродовж восьми років членства були корисними для українського суспільства? Тому що керівники держави відходять, а суспільство залишається. І я думаю, що такою прискіпливою увагою до внутрішніх подій в Україні Рада Європи намагалася втримати Україну в європейському руслі. Вона намагалася забезпечити європейську перспективу України, перспективи її вступу до Європейського Союзу.

Стосовно ж розмов про подекуди занадто прискіпливу увагу з боку Ради Європи до внутрішньополітичних питань України... Я ще раз скажу: увага до цих питань такою є тому, що країни – члени Ради Європи й сама Рада Європи спрямовані на одне: зберегти шанс для України стати членом Європейського Союзу. У цьому зв'язку, напевно, не дивно, що Росію слухали двічі, оскільки вона не має жодних шансів бути в ЄС. Білорусь узагалі ізольована, тому що там недемократичний режим..."

Нині пан Головатий очолює, без перебільшення, найважливіший комітет ПАРЄ – з питань юридичних і прав людини. Його критика, як тоді добре було зрозуміло, спрямовувалася в основному на адресу колишнього президента України Леоніда Кучми, якого, правду кажучи, після проведення в 1997 році у Страсбурзі 2-го саміту глав держав – членів РЄ ніхто в Раді Європи вже і не пам'ятав.

Білоруський Рубікон

Пригадую квітневу сесію ПАРЄ 2004 року, коли асамблея розглядала проблему функціонування в Білорусі медіа...

Про Білорусь точно не згадували на такому високому рівні відтоді, як у 1997 році Рада Європи скасувала (або ж, як було зазначено в офіційних документах РЄ, призупинила) для Білорусі статус спеціально запрошеного. Цей статус РЄ запровадила спеціально для зміцнення зв'язків із державами, які намагаються стати на шлях демократії, а отже, претендують на членство в РЄ. Білорусь таким членом так ніколи й не стала. Проте, з метою підсилення резонансу, який провокує катастрофічне порушення в Білорусі європейських демократичних стандартів та прав людини, дехто з українських політологів каже саме так: "1997 року Рада Європи виключила Білорусь зі своїх лав!"

Хоч би там як, зусиль Білорусі в бік демократизації суспільства Рада Європи так і не помітила. А прецедент квітня минулого року, коли в Палаці Європи обговорювалася держава – не член РЄ, змусив політиків серйозно замислитися над тим, наскільки ж може бути поганою ситуація в Білорусі. Говорили тоді про зникнення там людей, репресії щодо місцевих опозиційних журналістів і ЗМІ та роль чи "участь" в усьому цьому білоруського "бацьки"...

Загалом, усупереч фанатичному ставленню до демократії, верховенства права, свободи слова та медіа подібних до Ради Європи європейських установ, не можна сказати, що РЄ колись забувала про Білорусь. Як правило, тамтешні опозиційні політики брали участь у різноманітних засіданнях, що проводилися на рівні комітетів РЄ, в постійних зустрічах із керівництвом організації: вже колишнім генсеком Вальтером Швіммером і президентами ПАРЄ Лені Фішер, лордом Расселом Джонстоном, Пітером Шидером. Представникам проєвропейських опозиційних білоруських політичних сил, мабуть, і нині важко приховувати невдоволення тим, що Білорусь ніяк не може стати членом Ради Європи. Або ж не хоче ним стати?.. Або ж "хтось" не хоче, щоб Білорусь рухалася до Європи?.. До того ж відсутність на алеї перед Палацом Європи флагштока з білоруським національним прапором ще більше візуально поглиблює прірву між Білоруссю й державами – нинішніми членами РЄ.

Тоді таку ситуацію (котра, як зазначають аналітики, мало чим відрізняється від нинішньої) прокоментував один із найяскравіших керівників білоруської опозиції, який доволі часто (дивно, як йому це вдавалося?..) відвідував сесії ПАРЄ, лідер Об'єднаної громадянської партії Білорусі, співголова Народної коаліції "5+" Анатоль ЛЯБЕДЗКА:

"Не можна сказати, що всі депутати Парламентської асамблеї засинають і прокидаються з думками про Білорусь. Напевно, в багатьох асоціації з країною обмежуються лише словами "Лукашенко", "Чорнобиль". Але немає жодних сумнівів у ступені кваліфікації і професіоналізмі тих, хто займався підготовкою проектів резолюцій стосовно ситуації в Білорусі. Треба визнати, що процедуру підготовки й розгляду питань у ПАРЄ доведено до досконалості.

Що стосується викрадення відомих у Білорусі людей, то, безумовно, досліджено не всі деталі й нюанси. Влада почала докладати зусиль із метою обмеження контактів у Білорусі автора резолюції з питання викрадення людей – депутата з Кіпру Пургурідеса. Більше того, з готелю, де мешкав парламентарій, було викрадено деякі матеріали й тексти його попередньої доповіді. Добре, що не зник сам Пургурідес...

В офіційного Мінська було цілих десять років, щоб переконати міжнародну спільноту у своїй правоті. Страсбург бачив і чув багатьох посланців Лукашенка: і депутатів, і міністрів. Однак слова далеко не завжди є доказом правди. Два роки тому міністр інформації Білорусі пан Підгайний присягав парламентаріям асамблеї у готовності вдосконалити законодавство, що регулює стан ЗМІ в Білорусі. І що? До сьогодні офіційний Мінськ так і не надав для експертизи сам законопроект про ЗМІ. ПАРЄ двічі ухвалювала спеціальні резолюції стосовно Білорусі, де містилися прозорі й чіткі пункти, виконання яких відчиняло перед офіційним Мінськом двері до Ради Європи. На жаль, офіційний Мінськ не здійснив навіть спроби "роботи над помилками". Як результат, Білорусь залишилася єдиною країною на Європейському континенті, яка не входить до Ради Європи..."

Хто вони, ці дві європейські леді?

Прізвища Северинсен і Вольвенд час від часу на слуху в кожного українського політика, особливо, коли наближається чергова сесія ПАРЄ, де мають розглядати так зване українське питання. Точніше це звучить так: стан виконання Україною своїх обов'язків і зобов'язань як держави – члена Ради Європи. Однак чомусь дуже мало відомо про те, хто ж ці дві жінки, наскільки знайомі з нюансами саме українського життя, наскільки близька їм Україна, як часто контактують з українськими парламентаріями й чи об'єктивно відображають українські події у своїх доповідях перед асамблеєю. Яскравих деталей знайти не вдалося, але й ця інформація дасть змогу більше взнати, хто ж вони, ці дві європейські леді.

Отже, 60-річна Ханне Северинсен (Данія) народилася в Копенгагені в родині повіреного Верховного суду. Розпочала кар'єру, працюючи старшим викладачем середньої школи. Спеціальність – історія та соціальні науки. Політичне становлення пані Северинсен відбувалося паралельно з її діяльністю викладача. Вона – член ПАРЄ вже 13 років. Є головою датської постійної парламентської делегації у ПАРЄ й координує роботу своїх 5 колег-парламентаріїв. У Моніторинговому комітеті ПАРЄ обіймає посаду 3-го віце-президента, працюючи разом із 67 членами цього комітету. До нього входять також і депутати Верховної Ради України Анатолій Раханський, Сергій Головатий і Віталій Шибко. У ПАРЄ Ханне Северинсен належить до третьої за чисельністю Групи лібералів, демократів і реформаторів. Крім Моніторингового, вона – член ще чотирьох комітетів ПАРЄ. Є однією з 17 віце-президентів ПАРЄ. Як одна з керівників Парламентської асамблеї, членствує і в її керівному органі – Бюро ПАРЄ. Бюро взагалі важливий орган. Саме воно затверджує порядок денний сесій асамблеї. А з огляду на членство в ньому, пані Северинсен може без проблем лобіювати розгляд "українського" питання в будь-який час, на будь-якій сесії, за щонайменшого натяку на якісь проблеми в політичному житті України.

Про Ренате Вольвенд (Ліхтенштейн) відомо значно менше. Навіть на офіційному сайті парламенту Ліхтенштейну розміщено чомусь не кольорове, а чорно-біле її фото. Їй 55 років. Разом зі своїми 24 колегами вона є членом парламенту Ліхтенштейну, де належить до другої за чисельністю (11 осіб) парламентської фракції Громадянської партії. Доктор права. Ось уже 10 років представляє парламент своєї держави в ПАРЄ. Як і її колега Ханне Северинсен, є головою постійної парламентської делегації своєї країни в ПАРЄ. Ця делегація, з огляду на дуже невелику чисельність самого парламенту Ліхтенштейну, складається лише з 2 парламентаріїв. У ПАРЄ Ренате Вольвенд належить до другої за чисельністю Групи Європейської народної партії і є членом чотирьох комітетів, зокрема й Моніторингового. Ренате Вольвенд є Почесним консулом України в Ліхтенштейні, що її реально споріднює з нашою державою.

Деякі українські політики, які добре знають доповідачок Северинсен і Вольвенд, характеризували ще рік тому їх і їхню роботу так:

Юрій КОСТЕНКО, лідер УНП, Група Європейської народної партії у ПАРЄ:

"Я – член української парламентської делегації у ПАРЄ з 2000 року й мав можливість безпосередньо спілкуватися й контактувати з Ханне Северинсен і Ренате Вольвенд в асамблеї. Навіть тоді, коли доповідачки оцінюють ситуацію в Україні й готують відповідну резолюцію, все одно саме Парламентська асамблея вносить ті або інші поправки до проекту резолюції. Іноді ПАРЄ істотно коригує цей проект, оскільки поправки вносять депутати з різних держав. Проте, можна так сказати, рівень знань доповідачок стосовно України став набагато глибший, ніж той, який був раніше. Цьому сприяли і їхні візити в Україну, спілкування з народними депутатами. Одне слово, це професійні в українських питаннях люди, які досить об'єктивно оцінюють ті процеси, що в нас відбуваються".

Петро СИМОНЕНКО, лідер КПУ, Група об'єднаних європейських лівих у ПАРЄ:

"Якщо говорити про професійний рівень доповідачок, мені здається, варто звернути увагу на те, що має відображення в їхніх доповідях: чи то це проблеми, результати, наслідки так званих реформ в Україні, чи то політичне задоволення потреб політиків або окремих політичних сил, які сьогодні підтримуються представниками ПАРЄ або політичними силами. Отож, ознайомлюючись із доповідями, я вже не раз казав у своїх виступах, що ті, хто вивчає Україну, не відображають реального життя нашого народу. Виходячи з цього – відсутні вимоги, які варто було б нині пропонувати для вдосконалення принципів демократії в Україні. Вони не відображають тих проблем, які хвилюють наших людей.

Отже, на жаль, якщо ми говоримо про професіоналізм, то це далеко від реалій життя пересічного громадянина України. А якщо розглядати це з погляду задоволення потреб певних політичних сил, то, на жаль, але – це так".

А що, у Страсбурзі працює постпредство
України при Раді Європи?..


Саме так, дехто з журналістів лише цього року дізнався, що в Страсбурзі є постпредство України при Раді Європи. Що воно є, стало відомо, звичайно ж, не сьогодні. А от те, що воно ще й функціонує...

Коли в 2003 році екс-міністра юстиції України, тодішнього керівника Постійного представництва нашої держави при Раді Європи Сюзанну Станік змінив на цій посаді Анатолій Шевчук, робота цієї установи почала реально відчуватися. Наявність її у Страсбурзі відчули й журналісти з України, яких запрошують до Ради Європи для висвітлення чергових сесій ПАРЄ. З представниками українських медіа тепер постійно, але досить ненав'язливо контактують працівники представництва. Вони реально допомагають медіа необхідними матеріалами, інформацією, нерідко самі домовляються про інтерв'ю з європосадовцями, постійно цікавляться деталями останніх подій в Україні та навіть гостинно пропонують свої послуги як гіди тим українським журналістам, які, можливо, вперше відвідують політичне "серце" Європи. Раніше ж, крім швидкоплинного "дефіле" пані Станік у холі Палацу Європи, її кількахвилинної розмови за келихом шампанського з кимось із європейських "білих комірців та дорогих краваток", а також появи щоранку в буфеті прес-центру Ради Європи екс-президента НТКУ Вадима Долганова з універсальною відповіддю на зразок: "...Я не цікавлюся робочими справами своєї дружини...", діяльність нашого представництва у Страсбурзі, мабуть, і закінчувалася. Принаймні чогось конкретного не пригадується. Особисто не бачив жодного інтерв'ю пані Станік, де щось конкретне було сказано про результати роботи очолюваної нею у Страсбурзі установи...

Виходить, доволі тривалий час представляли ми в Раді Європи Україну лише номінально. Лише "присутністю", хоч і доволі симпатичною та привабливою... Хтось запитає: "А що, представництво має гори з місця зрушувати?" Звичайно ж, ні. До того ж важко однозначно сказати, наскільки є плідною робота в Брюсселі, приміром, нашого Постійного представника при ЄС Романа Шпека. Проте не слід забувати, що Україна в ЄС не членствує. Отже, тут якраз добре навіть те, що про неї хоч є кому постійно нагадувати брюссельським євробюрократам. А про якісь там "запаморочливі" результати діяльності пана Шпека, безперечно, не йдеться.

Детальніше про роботу Постійного представництва України при Раді Європи розповідає його керманич, посол Анатолій ШЕВЧУК:

"Сьогодні в Постійному представництві працюють сім дипломатів, чотири адміністративно-господарські працівники (на постійній основі), двоє господарських працівників (на контрактній основі): прибиральниця й садівник (ви ж бачите, територія велика і треба її утримувати в належному стані). Дипломати працюють із великим напруженням. Не те, що я хочу набити ціну і сказати, як нам, мовляв, погано... Погано, коли роботи немає. А коли робота є, то це якраз добре. Головне перевантаження настає тоді, коли прибувають до Страсбурга наша парламентська делегація, представники Конгресу місцевих і регіональних влад. З депутатами треба постійно працювати, сприяти їм, надавати інформацію, мовну підтримку (адже, на жаль, у нас не всі депутати володіють іноземними мовами).

Постпредство, як і будь-яка інша дипломатична місія, фінансується з бюджету держави. З тих коштів, які розподіляє по дипломатичних місіях Міністерство закордонних справ України. Наприклад, для нормального функціонування Постійного представництва при Раді Європи нам виділено цього року 616 тисяч доларів. Воно завжди, знаєте, як то кажуть, грошей не буває багато. Хотілося б, щоб було більше. Але, якщо чесно і справедливо говорити, то цього достатньо. Достатньо для того, щоб нормально функціонувало постпредство, щоб дипломати та адміністративно-технічні працівники сумлінно виконували свої обов'язки й завдання, які ставить перед нами центр, щоб ми нормально утримували будівлю представництва і територію.

Про мене ви знайшли мало інформації, можливо, тому, що я не публічний політик і не вважаю себе політиком узагалі. Я – службовець. Повинен сказати, сумлінний службовець, адже не в тому вже віці, щоб себе "прикрашати", бо планую ще якусь там кар'єру. Я дійшов до вершини дипломатичної кар'єри. Я – Надзвичайний і Повноважний Посол. Усе своє свідоме життя працював з іноземцями і виконував ті завдання, які переді мною ставились. У Страсбурзі не був "новою" людиною. Фактично прийшов сюди разом із Сюзанною Романівною Станік. Вона була Постійним представником, я – її заступником, що представляв інтереси парламентської делегації Верховної Ради України в ПАРЄ. А потім у нас так сталося, що ми, як то кажуть, не зійшлися характерами, і мені тодішній держсекретар МЗС Юрій Сергєєв, за погодженням із міністром, запропонував посаду Тимчасового Повіреного в Тунісі. І я дав на це згоду й 9 місяців працював у Тунісі. Потім сталося так, що Сюзанну Романівну перевели послом до Швейцарії, і наша парламентська делегація звернулася з листом до керівництва держави, де рекомендувала мене на нинішню посаду. Наші парламентарії знали мене за попередньою роботою як керівника управління з міжпарламентських зв'язків Верховної Ради України. Вони дійшли висновку, що я можу впоратися з цією роботою.

Ми працюємо під керівництвом Міністерства закордонних справ на те, щоб Україна була гідно представлена в цій найстарішій міжнародній європейській організації, якою є Рада Європи, і, зокрема, в таких її "вимірах", як ПАРЄ та Конгрес місцевих і регіональних влад".

А як вам таке?

На завершення трошки цікавинок. Гімн Європейського Союзу (читайте стор. 10) тепер зможуть слухати всі – від прихильників класичної музики до відвертих хіп-хоперів. Улітку цього року Рада Європи презентувала диск із записом нової класичної версії європейського гімну "Оди до радості" Бетховена під назвою "Варіації". Диск надійшов у продаж за кілька днів до початку роботи червневої сесії ПАРЄ.

Нову версію гімну записав симфонічний оркестр німецького регіонального телебачення SWR. На диску вміщено 19 (!) варіацій одного й того ж європейського гімну. Особливо цікаві записи у стилях хіп-хоп, рок та техно, а також, безперечно, класичні версії для соло фортепіано й органа.

Далі буде...

Отже, до осені 2004 року Рада Європи спокійно займалася виконанням своєї повсякденної роботи (як це вона, переконаний, робить і нині й робитиме надалі. А за 2 тисячі кілометрів від Страсбурга, у Києві, готувалися до виборів Президента України...

Автор: Сергій Дойко

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №4/2016 №4
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата