передплата Українською | In English

№21, листопад 2008

Інституційні засади регулювання національних інноваційних систем

Поділитися:

У статті досліджено механізм інноваційних процесів економічного розвитку і державного регулювання інноваційної сфери, запропоновано заходи з удосконалення інноваційної політики держави.

Розвиток світової та національних економік на межі тисячоліть відбувається під впливом науково-технічного і технологічного прогресу, що характеризується посиленням інноваційної активності й новим підходом до визначення інновацій, який поєднує знання, техніку і технології з ринком. Водночас у кожній країні механізми зародження та реалізації інновацій, методи управління ними на рівні держави й окремих компаній мають свої особливості.

Вельми корисним і цінним видається поглиблене вивчення, а головне – практичне застосування досвіду країн, що найбільше просунулися на шляху використання інноваційної активності як головного чинника економічного зростання. Слід особливо підкреслити значущість для України вивчення досвіду країн Європейського Союзу у створенні ефективно функціонуючої національної інноваційної системи. Це зумовлено: спільністю чинників, що перешкоджають інноваціям, і змінами характеру інноваційного процесу; необхідністю формування механізмів наднаціонального регулювання інноваційного розвитку в рамках Євросоюзу; спільністю територіальних меж, зовнішньоторговельною діяльністю, наявністю спільних проектів і міждержавних угод із європейськими країнами; можливістю запозичення європейського досвіду функціонування багаторівневої інноваційної системи.

Під час формування та функціонування національних інноваційних систем (НІС) розвинених країн спостерігаються такі закономірності:

– держава відіграє в цьому процесі активну роль під час формування та функціонування НІС, до того ж у міру становлення інноваційної економіки здійснюється перехід від прямого управління до індикативного;

– збільшення обсягу нових знань, розвиток технологій, насамперед інформаційних і телекомунікаційних мереж, мініатюризація виробництва сприяють створенню мережевих структур, в основу управління якими покладено принципи самоорганізації (синергетичні принципи);

– підвищується роль регіонів у розвитку інноваційних процесів, при цьому інноваційна система розглядається як один з інструментів територіального розвитку;

– у міру розвитку національних інноваційних систем відбувається їхня інтеграція в наднаціональні інноваційні системи.

Останніми роками яскраво позначилася тенденція до створення міждержавних мереж інноваційної діяльності, серед яких лідирує Європейська бізнес-мережа. Європейська мережа бізнес- та інноваційних центрів є міжнародною некомерційною організацією. Європейське співтовариство і група промисловців заснували її 1984 року. Вона складається з національних мереж і є одним із найважливіших елементів інтегрованої європейської інноваційної системи. До 2000 року до складу мережі входило понад 200 організацій, зокрема 150 бізнес-інноваційних центрів, розташованих у 21 країні Європи, а також Китаї, США, Південній Америці та ін.

При цьому в рамках однієї країни бізнес-інноваційні центри об'єднуються в національні бізнес-мережі, в роботі яких беруть участь: інкубатори та бізнес-парки; торгові асоціації; регіональні й місцеві керівники; приватні компанії; агентства регіонального розвитку; Європейська комісія та інші європейські організації; промислові асоціації; торговельно-промислові палати; фінансові структури; наукові й технологічні парки; університети та дослідницькі центри; інші міжнародні мережі.

Основним завданням таких центрів є підтримка бізнесменів, що працюють у сфері інновацій, і інноваційних фірм, що розвиваються. При цьому ставиться мета «виростити» нові інноваційні фірми. Ці фірми починають взаємодіяти з публічними або приватними структурами на основі угод, що передбачають їхню участь у регіональному і місцевому розвитку. Широка сфера охоплення дає можливість надавати різні послуги з розвитку фірм і налагодити кооперацію зі спеціалізованими сервісними службами.

Досвід розвинених країн свідчить, що прискорення соціально-економічного розвитку найефективніше відбувається в результаті реалізації інноваційної моделі. Тому створення національної інноваційної системи розглядається як одне зі стратегічних завдань держав, що динамічно розвиваються.

Інноваційна система формується під впливом безлічі об'єктивних для країни чинників, зокрема її території, наявності природних і трудових ресурсів, особливостей історичного розвитку інститутів держави й форм підприємницької діяльності. Ці чинники є довгостроковими детермінантами напряму й швидкості еволюції інноваційної активності. Крім того, кожна НІС характеризується певною структурою й деякою мірою впорядкованістю, що припускають достатню стабільність інституційної взаємодії (при цьому в кожній країні складається національна конфігурація інституційних елементів).

В Україні є передумови для створення ефективної національної інноваційної системи:

– усе ще значний інтелектуальний потенціал інноваційного розвитку;

– прийнято окремі законодавчі акти у сфері інноваційної діяльності;

– утворено частину елементів інноваційної інфраструктури;

– реалізується низка інноваційних та інвестиційних проектів.

Обраний нашою державою шлях до Євросоюзу потребує зближення та інтеграції національної економічної системи до систем країн ЄС. Це, у свою чергу, потребує запровадження моделі розвитку, яка прийнята ЄС за базову, тобто моделі інноваційного розвитку.

Особливо важливим для розвитку національної економіки після її виходу з багаторічного глибокого кризового стану є забезпечення її відтворювального інноваційного циклу на новій технологічній основі в умовах ринку, а також соціальної спрямованості цього відтворювального циклу з максимально ефективним використанням інноваційного потенціалу країни, внутрішніх та зовнішніх ресурсів, досягнення випереджальних темпів динаміки розвитку порівняно з провідними країнами світу відповідно до напряму прогресу світової економіки.

Отже, утвердження інноваційної моделі розвитку національної економіки забезпечить її конкурентоспроможність та вихід на шлях сталого розвитку. Тому перехід до інноваційної моделі розвитку національної економіки поступово стає імперативом державної політики. Це полягає насамперед у встановленні ефективного правового регулювання відносин у сфері інновацій.

Сучасна нормативно-правова база (закони, укази Президента, підзаконні акти у формі постанов уряду, наказів центральних органів виконавчої влади тощо), яка стосується науково-технічної та інноваційної діяльності, налічує близько 200 документів. Це, зокрема, норми Конституції України, Господарського кодексу, законів України «Про інноваційну діяльність», «Про пріоритетні напрями розвитку інноваційної діяльності в Україні», «Про інвестиційну діяльність», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» та інших нормативно-правових актів, які визначають правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, встановлюють форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямовані на підтримку розвитку економіки інноваційним шляхом.

Окрім згаданих законодавчих актів, слід відзначити прийняту Верховною Радою 13 липня 1999 року Концепцію науково-технічного та інноваційного розвитку України. Документ містить основні цілі, пріоритетні напрями та принципи державної науково-технічної політики, механізми прискореного інноваційного розвитку, орієнтири структурного формування науково-технологічного потенціалу та його ресурсного забезпечення. Визначає засади взаємовідносин між державою й суб'єктами наукової та науково-технічної діяльності, які ґрунтуються на необхідності пріоритетної державної підтримки науки, технологій та інновацій як джерела економічного зростання, складника національної культури, освіти й сфери реалізації інтелектуального потенціалу громадян. Дія концепції розрахована на період стабілізації економіки та досягнення її сталого розвитку.

Відповідно до законодавства державну підтримку одержують суб'єкти господарювання всіх форм власності, що реалізують в Україні інноваційні проекти, зокрема підприємства всіх форм власності, які мають статус інноваційних. При цьому цілковито ігнорується потреба сприяння розвитку елементів інноваційної інфраструктури, які є інструментом подолання розриву між ланками інноваційного процесу (освіта-наука-виробництво).

Окрім того, Україні потрібні елементи інфраструктури, діяльність яких зорієнтована на підтримку малих інноваційних підприємств, що створюються з метою комерціалізації інноваційних розробок. Такими елементами можуть стати інноваційні бізнес-інкубатори. Проте критерії віднесення підприємств до бізнес-інкубаторів, а також можливість отримання ними державної підтримки Законом України «Про інноваційну діяльність» не визначені.

В умовах недостатнього бюджетного фінансування особливо важливого значення набуває позабюджетне фінансування інноваційної діяльності. Збільшити його можна, активніше використовуючи банківське кредитування, що на сьогодні в структурі фінансування інноваційної діяльності становить незначну частку. Українська державна інноваційна компанія як фінансово-кредитна установа й елемент національної інноваційної системи досі не розв'язує проблеми кредитування виконавців інноваційних проектів. Більше того, її підпорядкування Міністерству промислової політики України спрямовано на розділення єдиної системи на окремі фрагменти.

Розв'язувати проблему інноваційного прориву можна лише системно, взаємопов'язаним комплексом заходів у рамках послідовної і довгострокової державної науково-технічної, промислової та інноваційної політики.

Для цього державі треба вирішити стратегічні питання інноваційного розвитку:

– якими засобами стимулювати інноваційну діяльність і які для цього є фінансові ресурси;

– скоротити та уточнити пріоритетні напрями інноваційної діяльності;

– визначити механізми та організаційні заходи для інноваційного розвитку.

Держава, як один із основних суб'єктів інноваційної діяльності, забезпечує впровадження інноваційних процесів у національну економіку та встановлення досконалого правового регулювання відносин у цій сфері.

Зокрема, державне регулювання інноваційної діяльності здійснюється шляхом:

– визначення і підтримки пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального і місцевого рівнів;

– формування і реалізації державних, галузевих, регіональних і місцевих інноваційних програм;

– створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності;

– захисту прав та інтересів суб'єктів інноваційної діяльності;

– фінансової підтримки виконання інноваційних проектів;

– стимулювання комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ, що кредитують виконання інноваційних проектів;

– встановлення пільгового оподаткування суб'єктів інноваційної діяльності;

– підтримки функціонування й розвитку сучасної інноваційної інфраструктури.

В Україні за останні півтора десятка років спостерігається технологічне відставання від розвинених країн і, як наслідок, зниження конкурентоспроможності економіки. Причина цього – в непослідовності проведення науково-технологічної та інноваційної політики, її низькій ефективності. А збереження таких тенденцій надалі може призвести до того, що Україна перестане бути однією з економічно розвинених країн світу. Зокрема, вже сьогодні ВВП у перерахунку на одного українця менший у 20 разів, ніж аналогічний показник у Фінляндії, й у 25 разів, – ніж у Сінгапурі.

Серед системних проблем, які стримують інноваційну діяльність, – здійснення державного управління нею без чітко сформульованої стратегії науково-технологічного та інноваційного розвитку, вибудуваного державного менеджменту її реалізації, послідовної й виваженої зовнішньої та внутрішньо-економічної політики.

В Україні також занадто довго триває перерозподіл власності шляхом приватизації державного майна. Ці процеси об’єктивно пов’язані з банкрутством підприємств, дезорганізацією виробництва, його реструктуризацією, що заважає запровадженню інновацій у виробництво. Слід зазначити, що державне управління інноваційною діяльністю традиційно тяжіє до галузевих засад, тоді як потрібно системно й послідовно впроваджувати функціональні. Бо у світових рейтингах конкурентоспроможних національних економік лідирують Фінляндія, Велика Британія, Нідерланди, Сінгапур, Японія, Сполучені Штати Америки, Південна Корея та Ірландія – країни, здобутки яких ґрунтуються саме на функціональних підходах і принципах в інноваційній діяльності.

Метою розвитку національної інноваційної системи є вдосконалення способу організації всієї економіки України. Разом з тим роль головного джерела сталого економічного зростання відіграватимуть нові знання та їхнє технологічне застосування. Визначена мета зумовлює зміст Концепції розвитку Національної інноваційної системи та план заходів щодо її реалізації, дає підстави конкретизувати їхню структуру, забезпечити системне й послідовне в часі і просторі формування окремих її сегментів. Найближчими роками має бути створена інституційна інфраструктура ринкової економіки та форсованого зростання інвестицій у технологічну модернізацію як виробничої, так і сировинної бази, структурну перебудову всього господарського комплексу країни. Особливу роль тут відіграють великі науково-промислові об'єднання та фінансово-промислові групи. Такі корпоративні системи повинні опікуватися розширенням свого впливу на внутрішній і особливо світовий ринок.

Для реалізації середньострокових пріоритетів інноваційної діяльності в Україні доцільно впорядкувати роботу технологічних парків, створити сучасні наукові центри та лабораторії при корпораціях, новітню інноваційну інфраструктуру та інформаційні банки технологій, спеціальні інноваційні фонди із залученням інституціональних інвесторів комерційних банків. Має бути модернізовано діяльність вільних економічних зон як регіонального, так і міжнародного типу, створено мережу малих інноваційних підприємств.

Динамічний інноваційний розвиток та економічне зростання на основі оновленої інфраструктури мають здійснюватися на тлі вдосконалення державного менеджменту в науково-технічній та інноваційній сферах. Інновації в системі управління процесами суспільного розвитку – шлях до підвищення ефективності державної політики загалом.

Для досягнення істотних позитивних зрушень у цьому напрямі потрібно: вдосконалити інституційні основи державної науково-технічної та інноваційної політики; подолати роз’єднаність і відособленість освітніх та наукових закладів; централізувати політику держави в інноваційній сфері в межах єдиного компетентного органу виконавчої влади; посилити статус Ради з питань науково-технічної політики при Президентові України, розробити механізм неухильного виконання її рішень; сформувати загальнодержавну систему автоматизованого пошуку, збирання, накопичення, аналітичної обробки й зберігання, поширення та надання інформації в сфері науково-технологічного та інноваційного розвитку; забезпечити створення єдиної технологічної та інформаційної інфраструктури для науки та інноваційного підприємництва в Україні; створити інституційні основи ринкового стимулювання інноваційного розвитку; вдосконалити систему державного фінансування інноваційних процесів, механізми державного замовлення в науково-технічній сфері, а також моніторингу ефективності фінансування й реалізації наукових та інноваційних проектів; підвищити ефективність функціонування (вільних) економічних зон, розширити мережу технополісів, технопарків та інших інноваційних структур.

Інноваційний розвиток регіонів та регіональна інноваційна політика мають вирішальне значення для практичного забезпечення модернізаційних завдань України. Стимулювання процесів інфраструктурного оновлення та комплексного соціально-економічного розвитку територій – одне з головних стратегічних завдань інноваційної стратегії України, яке, зокрема, передбачає:

– поглиблення інтеграції регіональних освітніх і наукових інфраструктур шляхом посилення зв'язків між регіональними відділеннями НАНУ, науково-дослідницькими інститутами, академічними закладами та підприємствами;

– стимулювання створення «академічного інноваційного поясу» навколо НАНУ та її регіональних центрів, який має складатися з підприємств, що впроваджують наукові розробки у виробництво;

– збільшення кількості підприємств, що впроваджують інновації шляхом надання «місцевих преференцій» (стимулів, які ініціює місцева влада), посилення інноваційно-модернізаційної складової приватизаційних процесів, впровадження системи регіональних інноваційних пріоритетів;

– запровадження «інноваційності» як одного з основних статистичних критеріїв оцінки регіонального розвитку, а також практики періодичних статистичних звітів за показниками регіонального інноваційного розвитку;

– сприяння розробці та впровадженню регіональних програм інноваційної політики в Україні на основі опрацьованого досвіду регіонів-лідерів;

– розробку єдиних стандартів і методології інтегральної оцінки показників інноваційного розвитку регіонів України з використанням підходів ЄС.

 

Джерела

1. Геєць В. М. Інноваційний шлях розвитку та економічне зростання // Інноваційна Україна: Науковий збірник. – 2005. – Вип. 7. – К: НТУ «КПІ». – С. 38–42.

2. Завгородня О. О. Функціональний аспект інноваційної динаміки // Економічна теорія. – 2004. – № 4. – С. 18 – 29.

3. Иванова Н. И. Национальные инновационные системы. – М.: Наука, 2002.

4. Ноговіцин О., Луговський В., Волошин Н., Шкворець Ю., Онисько Є. Інституційні засади вдосконалення державного управління інноваційними процесами та комерціалізацією інтелектуальної власності // Інтелектуальна власність. – 2005. – № 10. – С. 4–10.

5. Орлюк О. Проблеми участі органів державної влади в інноваційних процесах // Інтелектуальна власність. – 2005. – № 11. – С. 4–6.

6. Управление наукой в странах ЕС / Под ред. Б. ван дер Вейка. – М.: Наука, 1999. Т. 1

7. Шарко М. Модель формування національної інноваційної системи України // Економіка України. – 2005. – № 8. – С. 25–30.

Автор: Лілія ГОНЧАРУК

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Останні новини

Новини вихідних: банкрутство "Київенерго" та ОВДП для погашення "зелених" боргів Сьогодні, 27 вересня

Боррель відмовився від слів про те, що "Євросоюз - не банкомат" Вчора, 26 вересня

Боррель відмовився від слів про те, що "Євросоюз - не банкомат" Вчора, 26 вересня

Зеленський сподівається, що Рада найближчим часом ухвалить законопроєкт про "інвестиційних нянь" Вчора, 26 вересня

Зеленський запропонував розробити стратегію розвитку автомобільної галузі Вчора, 26 вересня

Новини 25 вересня: авіаперельоти Зеленського, РНБО і "Вконтакте", безробіття 25 вересня

Прем’єр Угорщини вважає, що ЄС повинен переглянути політику санкцій проти РФ 25 вересня

У Раді "з дня на день" очікують законопроєкт про податкову амністію, в "тіні" може перебувати 50 мільярдів 25 вересня

Боррель: Я сказав Зеленському, що ЄС - не банкомат 25 вересня

На Закарпатті планують збудувати новий аеропорт – є три варіанти 25 вересня