передплата Українською | In English

№20, жовтень 2008

Політичний сайт як посередник між суб'єктами політики та суспільством

Поділитися:

Сучасне суспільство традиційно називають «інформаційним». Політичні партії дедалі більше покладаються на нові організаційні інструменти, які надав їм Інтернет. Наприклад, у США і республіканці, і демократи зберігають файли з мільйонами імен виборців, які є їхніми вірними прихильниками. Обидві партії наввипередки використовують Інтернет під час президентської кампанії для збирання величезних грошових сум. І в тієї, і в другої є хитромудро сконструйовані інтернет-портали й веб-сторінки, які містять мільйони електронних адрес, що дає змогу миттєво зв'язуватися з однодумцями [1, c. 43].

 «Переселення в Інтернет» означає, на думку Баумана, ледве не втрату останньої надії на повернення громадян на агору, що пустує. Але воно може слугувати засобом подолання роз'єднаності, що є домінантною характеристикою «індивідуалізованого суспільства». Можливо, використання Інтернету й не розв'язує проблеми відновлення послаблених горизонтальних (міжособистісних) зв'язків, але, очевидно, міняє принциповий спосіб структурування політичного вибору – основу будівництва партій. Ще є – правда, поки що у вигляді окремих курйозних прикладів – цілі політичні партії, що існують винятково в мережі [1, c. 43].

Унікальні можливості політичних інтернет-сайтів дали змогу деяким авторам назвати їх «принципово новим і навіть революційним способом публічної комунікації» [3, c. 374].

Ця оцінка ґрунтується на таких особливостях політичних сайтів:

– можливість розмістити будь-яку кількість матеріалів без часових і просторових обмежень;

– можливість прямо звернутися до величезної аудиторії;

– низька вартість доставки інформації в будь-яку точку світу;

– легке оновлення інформації;

– доступність у цілодобовому режимі для користувачів усього світу [3, c. 374];

– можливість зробити частину сайта відкритою для всіх користувачів, а іншу – тільки для авторизованих.

То яку функцію виконує сайт для політичної партії або політика? По-перше,  може бути просто джерелом інформації про політичного діяча (його біографія, політичні погляди, бібліографія статей і книг тощо). По-друге, інструментом для залучення прихильників. По-третє, на ньому можна створити форум – дискусію на оголошену тему. По-четверте, він може використовуватися як віртуальна суспільна приймальня. Усі ці функції, сполучаючись у віртуальній реальності, створюють можливість втягнути в політичний процес більше громадян: спілкування за допомогою Інтернету (особливість якого – анонімність, відсутність прямого контакту з партнером по комунікації) є відкритішим, відвертішим, бо учасники не бояться покарання за думку, що відрізняється від думки більшості. Інтернет дає змогу меншостям бути почутими.

З огляду на те, що основне наповнення політичних сайтів – це політичні тексти, з'ясуймо, що таке політичний текст. Під ним розуміють текст, у якому йдеться про актуальні політичні проблеми і який звернений до масової аудиторії. Його мета – вплинути на політичну ситуацію, на розміщення сил, на думку суспільства щодо політичних проблем, явищ, подій, постатей.

Усі теми й проблеми, які можуть вплинути на підвищення рейтингу, авторитету одних політиків і/або дискредитацію інших; усі тексти, які можуть позначитися на цій боротьбі тощо, є політичними текстами.

Основні форми політичних текстів: реклама, гасла; листівки; політичні промови; політичні статті; політична публіцистика; інформаційні статті; політичні новини.

Як відомо, мета багатьох, хоч і не всіх, політичних текстів – маніпулювання, затуманення, приховування реальності за підбадьорливими словами й обіцянками. Інформація, що її містить будь-який політичний текст, потенційно величезна. У ньому, по суті, світ описаний таким, яким його бачить автор тексту.

Завдання автора політичного тексту не тільки в тому, щоб зобразити ситуацію в рамках певної точки зору. Аудиторія має переконатися, що саме його думка щира, саме таке бачення проблем і суспільства адекватне реальності й у рамках саме так витлумаченої дійсності можна ці проблеми розв'язати, до того ж у найкращий для аудиторії спосіб. По-перше, авторові потрібно ототожнити проблеми, які він порушує, з проблемами аудиторії або домогтися того, щоб аудиторія сприйняла їх як власні, тобто довести актуальність цих проблем. По-друге, він мусить запропонувати таку картину сьогодення й так її зобразити, щоб знайшлися загальні точки дотику між баченням ситуації аудиторією та його викладом. Контекст ситуації у викладі політика має бути зрозумілий, а ще краще – близький і адекватний контексту, як його розуміє аудиторія. По-третє, йому необхідно довести, що запропоноване ним рішення актуальних проблем – найліпше з усіх можливих, найприйнятніше для аудиторії, щоб вона сприйняла запропоноване рішення як власне.

Однак переконати аудиторію в тому, що політик (політична партія або політичний блок) має рацію, це ще не все. Відвідувача сайта необхідно не тільки переконати, а й спонукати на дію в майбутньому: наприклад, щоб проголосував так, як потрібно політикові (політичній партії). Слід мобілізувати аудиторію на підтримку своєї позиції. Домогтися, щоб відвідувач сайта, член потенційної політичної аудиторії, не просто зрозумів, що автор політичного тексту має слушність, а й підтримав його позицію, його партію в розмові з друзями, на виборчій дільниці, демонстрації тощо.

Орієнтуючись на раціональну просвітительську парадигму та політично ангажовану частину суспільства, багато політиків гадають, що переконати й означає мобілізувати. Однак це не зовсім так. Аналіз сайтів українських політичних партій і політиків засвідчив: у текстах багатьох політичних діячів відсутнє яскраве мобілізаційне начало. Політики в найкращому разі сумлінно інформують населення про свої плани та наміри, залишаючи мобілізацію на відкуп політтехнологам.

Як стверджують дослідники, найпоширеніші такі типові інформаційні блоки або розділи стандартного веб-сайта політичної організації: історія політичної організації; звернення до відвідувачів сайта від першої особи політичної організації; політична програма й політична платформа організації; анонси проведених організацією заходів; питання, які часто ставлять, і відповіді на них; конференції для відвідувачів; питання до представників (керівників) організації; чати; зворотний зв'язок.

Ще 1999 року під час президентської виборчої кампанії не всі кандидати мали свої сайти в мережі Інтернет. Як вважає український дослідник О. Семченко, сайти основних трьох – Л. Кучми, О. Мороза, Є. Марчука – були орієнтовані здебільшого не на звичайного виборця, а на лідерів суспільної думки, зокрема журналістів. Тому розміщені на них матеріали вирізнялися високим рівнем аргументації й логічності. А авторами коментарів актуальних подій були самі кандидати. Популістська риторика була відсутня [2, c. 93–94].

Слід зазначити, що українські політичні партії й політики не відразу усвідомили можливості та практичну значимість Інтернету для політичної діяльності. Створювані в мережі політичні інформаційні ресурси не завжди були досить динамічні й професійні, щоб адекватно та вчасно реагувати на події, що відбуваються в країні. Погане оформлення, слабка інформативність, нерегулярне оновлення сайта були головними малопривабливими чинниками для потенційних відвідувачів. Значна кількість політичних ресурсів країни зазвичай створювалася напередодні виборів і тому мала порівняно невеликий строк життя. Особливо це стосується персональних сайтів політиків.

Нині практично всі великі українські політичні партії створили свої представництва. З'явилися сайти відомих політиків. Уперше витрати на Інтернет стали окремим рядком у бюджеті виборчих кампаній багатьох із них.

За п'ять років в Україні істотно змінилася якість самих ресурсів, їхня інформаційна й технологічна складова, що дає аудиторії змогу бути не просто свідком, а й учасником політичного процесу.

Сайти українських політичних партій виконують роль «ідеологічних боєприпасів», що їх доставляють адресно, чітко ідентифікованим пріоритетним групам. Для цього використовуються графіті, WAP і SMS, телебачення та радіо.

Функція глобальної мережі Інтернет у діяльності сучасних політичних партій полягає в забезпеченні постійного суспільно-політичного дискурсу з можливістю електронного зворотного зв'язку в реальному часі між партійною елітою та електоратом. Завдяки Інтернету громадяни мають неабияку свободу в питаннях збирання, аналізу й обміну інформацією, а також можливість брати участь у безпосередньому управлінні політичною партією або впливати на її діяльність.

Будь-який користувач може легко ввійти в контакт із партійним активом і висловити рекомендації або претензії до діяльності політичної партії.

Розгляньмо сайти основних українських політичних партій.

Офіційний сайт Партії регіонів містить інформацію про партію, законотворчість. Подає тексти виступів лідера та членів партії. Тут можна знайти рубрику «Громадянська позиція», де члени партії висловлюють свою думку з різних питань соціально-політичного розвитку країни. Також є рубрика «Дайджест», однак за змістом вона не відрізняється від уже згаданої. На сайті дуже багато фотографій і відеоматеріалів. Є банери з партійними слоганами.

На офіційному сайті БЮТ, досить інформативному та яскравому, можна знайти відомості про лідера, членів команди, народних депутатів і депутатів місцевих рад від БЮТ, історію партії, її програму та статут. А також перелік законів і постанов, розроблених членами фракції БЮТ.

Для залучення користувачів є безліч рубрик, зокрема «Політичний гумор», «Плакати і карикатури», «Ігри», «Анекдоти» тощо. Сайт насичений фото-, аудіо- та відеоматеріалами. Є навіть можливість установки скринсейверів (заставок на робочий стіл і мобільний телефон). Увага приділяється новинам про діяльність партії. Передбачена передплата на новини. Сайт БЮТ пропонує бажаючим зробити пожертвування до фонду партії.

Рубрика «Розкажи друзям» пропонує користувачам дати інформацію про своїх друзів, на адресу яких буде надіслано запрошення відвідати сайт БЮТ.

Сайт «Нашої України» не має принципових відмінностей від сайтів інших українських політичних партій. Він досить інформативний, містить новини з регіонів. Однак не передбачено зворотного зв'язку з виборцями.

Народний блок Литвина перед парламентськими виборами 2006 року не мав власного повноцінного інтернет-ресурсу. Інформація про вибори була розміщена на сайті Народної партії в пункті «Вибори-2006» головного меню.

Аналіз змісту сайтів українських політичних партій засвідчив, що вони подають багато інформації рекламного та пропагандистського характеру й мало – про повсякденну діяльність партій і їхніх регіональних представництв. Майже зовсім немає текстів, присвячених розгляду проблем партійного будівництва з метою його вдосконалення. Характерним прийомом є використання харизми свого лідера й образу ворога.

Політичними партіями Інтернет найактивніше використовується в передвиборний період: зазвичай на їхніх сайтах викладено програми, передвиборні платформи, статути, матеріали з'їздів тощо.

Отже, сайт став політичним представництвом партії, блоку, суспільного об'єднання в інформаційному просторі, засобом спілкування й взаємозв'язку з електоратом.

 

Джерела

1. Левин И. Человек и политика в «индивидуализированном обществе" // Мировая экономика и международные отношения. – 2007. – №6. – С. 37 – 47.

2. Семченко О. А. Засоби масової комунікації у виборчому процесі: вибори Президента України 1999 року: Дис. … канд. політ. наук. – Львів, 2008. – С. 193. – 198 с.

3. Уилкокс Д. Л. Как создавать PR-тексты и эффективно взаимодействовать со СМИ. – 4-е изд. – М.: Консалтинговая группа ИМИДЖ-Контакт:  ИНФРА-М, 2004. – XIV. – С. 374. – 761 с.

 

Автор: Олександр МАЛІС

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад