передплата Українською | In English

№18, вересень 2008

Витоки грузино-абхазького конфлікту

Поділитися:

Абхазія, як і інші регіони країни (Імеретія, Гурія, Аджарія), була провінцією Грузії [8]. У феодальній Грузії ці провінції були князівствами або дрібними царствами. У 1921—1931 роках Абхазія мала статус союзної республіки, що об’єднувалася з Грузією на основі особливого союзного договору. У лютому 1931-го її статус знизили до рівня автономної республіки в складі Грузії. Це продиктовано поглядами Сталіна, згідно з котрими абхазці, як «примітивний» народ, мали розчинитися в середовищі «культурного» грузинського народу.
Протягом ХХ століття Грузія стосовно абхазців проводила не найсприятливішу політику. У період перебудови за одним із проектів автономіям пропонувалося надати такі само права, що й союзним республікам. Абхазький національний рух активно підтримав цю ідею. У листі-зверненні 1988 року було висунуто вимогу «повернення Абхазії статусу Радянської Соціалістичної республіки, який вона мала в перші роки
(1921 — 1931) Радянської влади» [4].

Тим часом у всій країні проводилася політика побудови моноетнічної грузинської держави [7]. Надто активно її впроваджував спочатку Голова Верховної Ради Грузинської РСР, а згодом перший президент країни З. Гамсахурдіа. Тоді було ліквідовано автономію Південної Осетії, представники нацменшин під тиском залишали країну. У 1989 —1991 роках Грузією прокотилася хвиля міжетнічних конфліктів. Націонал-патріотичні сили вважали їхньою причиною «руку Москви», але аж ніяк не етнічний компонент, помножений на невиважену етнонаціональну політику.

Після масових сутичок між грузинами й абхазцями, що сталися в 1989 році, протиборство між центром та Абхазією перейшло в законодавчу сферу. Під гаслом повернення до незалежної республіки 1918—1921 років влада Тбілісі скасувала всі державно-правові акти радянського періоду. Зокрема, й акти про союзне об’єднання Грузії та Абхазії (1921), про автономний статус Абхазії в складі Грузинської РСР (1931). У відповідь законодавчий орган Абхазії в серпні 1990 року прийняв Декларацію про державний суверенітет Абхазької РСР. Цим документом Абхазію проголошено «суверенною соціалістичною державою, що має всю повноту влади на своїй території поза межами прав, добровільно переданих нею Союзу РСР і Грузинській РСР на підставі укладених договорів». Абхазьке керівництво сприйняло скасування радянської Конституції Грузії як фактичне скасування автономного статусу Абхазії, і 23 липня 1992 року Верховна Рада республіки відновила дію Конституції Абхазької Радянської республіки 1925 року, згідно з якою Абхазія є суверенною державою. Однак це рішення не визнали на міжнародному рівні [2]. Між Грузією та Абхазією тривала «війна законів»: усі законодавчі акти, що їх ухвалювала Абхазія, скасовувала Грузія. У серпні 1992 року грузинське керівництво зробило ставку на силове розв’язання проблеми й ввело до Абхазії війська, котрим абхазці чинили запеклий опір. Маючи збройну перевагу, за кілька днів грузинські війська зайняли більшу частину території Абхазії, й зокрема столицю — Сухумі. Це спровокувало масову втечу абхазького населення за межі Абхазії.

У липні 1993 року, скориставшись конфліктами всередині грузинського керівництва й укотре порушивши договір про припинення вогню, гарантом якого виступала Росія, абхазькі сили розгорнули контрнаступ на Сухумі. Воєнна фаза конфлікту завершилася у вересні 1993 року поразкою Тбілісі: грузинські війська повністю залишили територію Абхазії [5]. У 1994 році було підписано базовий Договір про припинення вогню, того ж року — в Абхазії розташовано миротворчі сили СНД, представлені російськими військовиками, а також місію ООН зі спостереження в Грузії. Унаслідок кровопролитної міжнаціональної війни кількість жертв сягнула майже 20 тис. осіб, економіка Абхазії зазнала збитків на 11,5 млрд. доларів. Етнополітичний конфлікт перейшов у заморожену стадію. 

Упродовж п’яти років після завершення конфлікту Абхазія існувала в умовах фактичної блокади з боку і Грузії, і Росії. Однак остання залишалася й залишається єдиним союзником Абхазії, за допомогою якого вона протидіє грузинському натискові. Москва стверджує, що всі контакти між Росією та Абхазією здійснюються на приватному, недержавному рівні. Грузинське ж керівництво вважає заходи, що їх вживає Росія на підтримку Абхазії, потуранням сепаратистському режимові.

Ситуація в Абхазії знову почала загострюватися 2001 року. Грузію не влаштовує присутність російських військ у регіоні, вона вбачає в цьому  додатковий чинник нестабільності. У вересні 2006 року стала відомою інформація про можливе застосування Грузією «силового варіанта розв’язання абхазької проблеми». В Абхазії оголосили часткову мобілізацію, місцеве телебачення повідомило про початок бойових дій. Тоді ж у районі Кодорської долини, що контролюється грузинською стороною, сталися сутички, після чого в Кодори ввійшли регулярні війська Грузії. Це є порушенням Московської угоди 1994 року. ООН виступає проти їхньої присутності, бо це посилює нестабільність у регіоні. А Абхазія відмовляється від будь-яких переговорів із врегулювання, вимагаючи безумовного виведення грузинських збройних формувань. Кодорська долина — єдина частина Абхазії, яку контролює Грузія.

Нині в Абхазії розташовані російські миротворці та спостерігачі ООН [6]. Грузинська влада вважає, що Абхазія де-факто окупована Росією під прапором ООН. Президент Михайло Саакашвілі негативно оцінює присутність миротворчих сил Росії в зоні грузино-абхазького конфлікту. На його думку, «в минулому Росія занадто часто збільшувала нестабільність у регіоні і її «миротворці» лише намагаються втримати шматки старої імперії». Грузинське керівництво відкрито заявляє, що не зацікавлене в збереженні статус-кво в зоні грузино-абхазького й грузино-осетинського конфліктів і в участі Росії у процесі їх урегулювання. «Ми повністю виключаємо участь Росії в процесі врегулювання, а також розмову з нею як із посередником. В ООН Росія вже не згадується як посередник і миротворець, ми робимо все, щоб вона була визнана дестабілізуючою силою», — наголосив голова комітету парламенту Грузії з оборони і безпеки.

Слід зазначити, що всупереч усталеній практиці ООН від самого початку припустилися стратегічної помилки: замість уведення багатонаціональних сил у регіоні було збережено мононаціональний контингент сусідньої держави, чиї колоніальні інтереси простягаються далеко на Південний Кавказ. Тим самим ООН мимоволі надала окупації Росією частини Грузії квазіюридичної сили, вважають у Тбілісі. Адже в Абхазії дуже сильні проросійські настрої, які Москва підтримує всіма можливими способами. Тож урегулювання грузино-абхазького етнополітичного конфлікту тепер видається проблематичним. Позиція Абхазії відзначається крайнім радикалізмом, більшість її населення не вірить у можливість проведення паритетних переговорів. Це, у свою чергу, зумовлене передусім жорсткою позицією грузинської влади (включення Абхазії до складу Грузії). Тим часом абхазці навідріз відмовляються залишатися в складі Грузії. Для абхазької еліти етнополітичний конфлікт воєнного характеру став засобом здобуття незалежності від Грузії та побудови власної держави. Однак відокремлення Абхазії суперечитиме територіальній цілісності Грузії.

Нинішня грузинська влада бачить кілька варіантів виходу з цього етнополітичного конфлікту. Зокрема, домогтися виведення російських миротворців із зони безпеки й замінити їх на миротворчі сили НАТО, а вже потім починати переговори [1]. Усі варіанти врегулювання концентруються навколо обов’язкового етапу — нейтралізації впливу Росії та її військ в Абхазії.

Росія завжди брала участь у грузино-абхазькому конфлікті на боці Абхазії. 1995 року абхазький парламент звернувся з пропозицією про входження Абхазії до складу Російської Федерації. Подібний до цього сценарій Росія використовує і в Придністров’ї. Вона надала всім охочим абхазцям російське громадянство, й більшість із них на початку 2000-х років його отримала. Це дало підставу Абхазії з 2001 року домагатися входження до СНД та об’єднання з Росією на правах незалежної асоційованої держави. Грошовою одиницею в Абхазії є російський рубль, з 2005 року діють внутрішні паспорти. Незалежність Абхазії не визнається ані Грузією, ані іншими державами. Однак Тбілісі не контролює більшу частину Абхазії.

Через намір Грузії вступити до НАТО Росія розпочала на неї тиск, зокрема в контексті грузино-абхазького конфлікту. Напруження в регіоні зросло, розпочалася передислокація збройних сил. Російський міністр оборони заявив про збільшення в Абхазії кількості миротворців СНД і встановлення 15 додаткових пропускних пунктів. Точніше, міністерства закордонних справ і оборони Росії повідомили «про вимушене збільшення в зонах конфліктів миротворчого контингенту збройних сил Російської Федерації в межах чисельності, визначеної раніше досягнутими міжнародними домовленостями в рамках рішень Ради глав держав — учасниць СНД».

Не таємниця, що Росія підживлює сепаратистські рухи в невизнаних автономіях Грузії. Грузини звинуватили Росію в спробі анексії її територій.  Україна підтримала Грузію і в спільній заяві висловила занепокоєння спробами РФ поставити під сумнів її територіальну цілісність шляхом підвищення статусу відносин із Абхазією та Південною Осетією.

«Самопроголошені республіки фактично підштовхують до відокремлення від Грузії», – наголошено в спільній заяві.

Україна та Грузія засудили останні заяви російських представників про можливість застосування Росією «військових засобів» для захисту співвітчизників в Абхазії. Це може бути інтерпретовано не інакше, як погроза силою, і є відкритою провокацією проти Грузії. Україна та Грузія підтвердили, що розв’язання грузино-абхазького та грузино-південноосетинського конфліктів можливе лише мирними засобами і в рамках резолюцій Ради Безпеки ООН (зокрема, № 1808 від 15 квітня 2008 року). Ці резолюції, як відомо, закликають держави—члени ООН поважати суверенітет, незалежність і територіальну цілісність Грузії у межах її визнаних міжнародною спільнотою кордонів. Росія заявила, що до війни не готується, але завдасть удару в разі входження грузинських військ на територію цих регіонів.

Європейський Союз закликав Грузію та Росію вжити усіх заходів для недопущення ескалації конфлікту й відновлення взаємодовіри. «ЄС закликає усі сторони утримуватися від будь-яких кроків, що можуть посилити напруженість, і вжити заходів із відновлення довіри», – зазначено у заяві. ЄС підтвердив свої непорушні зобов’язання щодо суверенітету, незалежності й територіальної цілісності Грузії у рамках міжнародного визнання кордонів. На бік Грузії став Північноатлантичний альянс. «Країни НАТО вважають, що із зони конфлікту повинні бути виведені російські миротворчі сили», — заявили в НАТО [3]. Але не змогли пообіцяти Грузії підтримку свого миротворчого контингенту.

Натомість Міністерство закордонних справ Росії звинуватило Грузію у тому, що вона готує плацдарм для початку воєнної операції проти Абхазії. Але у Міністерстві внутрішніх справ Грузії запевнили, що ця інформація не відповідає дійсності. За словами офіційного представника МВС Грузії Шота Утіашвілі, «це відверта дезінформація з метою нагнітання обстановки в зоні конфлікту». У Кодорській ущелині перебувають тільки поліцейські підрозділи і немає жодної військової техніки. Крім того, грузинська сторона має дані про концентрацію абхазьких збройних формувань поблизу Кодорської ущелини. МЗС Грузії розцінило останні дії РФ стосовно Абхазії та Південної Осетії як агресивні й провокаційні та закликало російську сторону зупинитися й сісти за стіл переговорів, щоб розглянути мирні ініціативи, висунуті президентом Грузії Михайлом Саакашвілі.

Коли Росія посилила свою військову присутність в Абхазії, НАТО закликало її сісти за стіл переговорів. РФ запевняє, що саме Грузія намагається загострити ситуацію в регіоні й спровокувати російських миротворців на різкі кроки, щоб обвинуватити Москву перед європейським співтовариством. Як наслідок, необ’єктивна й упереджена думка ЄС сприятиме позбавленню військового російського контингенту миротворчого статусу у регіоні й виведенню його з Абхазії. Тоді в Грузії будуть цілком розв’язані руки, щоб увести свої війська і відновити цілісність держави. Але не варто забувати, застерігають російські дипломати, що в Абхазії проживає понад 90% росіян (абхазців, які прийняли російське громадянство), тож Росія має повне право завдати превентивного удару будь-якій державі для захисту своїх співгромадян.

Позиція Абхазії за такої підтримки непохитна. Визнанням незалежності Косово Європа створила прецедент. «Після подій у Косово в Абхазії налаштовані рішуче. Для нас Грузія — та сама Сербія», — заявив секретар Ради безпеки невизнаної республіки [7]. Стратегія влади Абхазії із врегулювання грузино-абхазького конфлікту незмінна: республіка прагне незалежності і не приховує цього. В Абхазії розчаровані тим, що представники західних країн, які часто відвідують її з ознайомлювальними візитами, наполягають на дотриманні територіальної цілісності Грузії.

Наразі Тбілісі пропонує Абхазії необмежену автономію в складі Грузії, цілковитий федералізм, гарантії безпечного й мирного розвитку в межах єдиної держави. Президент Саакашвілі уточнив: «Абхазам пропонується широке представництво в центральних органах влади Грузії». Абхазія ніколи не повернеться до складу Грузії, і ніхто не змусить її це зробити, відповів президент невизнаної республіки. Абхазія навіть не розглядатиме пропозицію Тбілісі про широку автономію, незважаючи на намір Саакашвілі перейти до реалізації своїх ініціатив. Президент невизнаної республіки наполегливо стверджує, що співпрацювати Грузія й Абхазія можуть лише як дві незалежні держави. Отже, перспектив компромісного врегулювання грузино-абхазького конфлікту немає.


Джерела

1. Бердзеншвили Д. Какие препятствия уготовила нам Россия // Каспійсько-Чорноморський регіон: умови та перспективи розвитку: Матеріали міжнар. конф. — К., 1998. — С. 149—156.

2. Габашвили М. К психологическому анализу конфликта (на примере вооруженного конфликта в Абхазии) // Сайт Центра конфликтологии в г. Тбилиси, Грузия. — http:// www.abkhazia.dot.ge/society/ 20070612475097768104.php

3. Грузия: НАТО требует, чтобы российские миротворцы покинули Абхазию // http://www.gazeta.ru/ news/lastnews/2008/04/28/n_1212632.shtml

4. История грузино-абхазского конфликта // http://otvaga. narod.ru /Otvaga/wars1/ wars_16.htm

5. Крылов А. М. Уроки грузино-абхазской войны // http:// www.novopol.ru/material2410.html

6. Плиев. А. Кавказ в современном противоречивом мире // Каспійсько-Чорноморський регіон: умови та перспективи розвитку: Матеріали міжнар. конф. — К., 1998. — С. 71—75.

7. После Косово Абхазия намерена настойчивее добиваться независимости // http://www.rian.ru/ world/20080616/110735111.html

8. Lordkipanidze М. The Abkhazians and Abkhazia. — Tbilisi, 1992. — Р. 114.

Автор: Костянтин Вітман

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

ЄС висунув ультиматум Джонсону: у вас 12 днів, покажіть Brexit-план або це кінець Вчора, 18 вересня

ВР ратифікувала зміни до угоди з Туреччиною про стягнення податків Вчора, 18 вересня

Зеленський не планує візит на саміт НАТО у грудні – не передбачено форматом Вчора, 18 вересня

Міністр Пристайко вже дав згоду на формулу Штайнмаєра на зустрічі 2 вересня Вчора, 18 вересня

Фаріон: «Слуги» будуть валити все, що пов'язане з ростом українського духу Вчора, 18 вересня

ЄС профінансував ремонт дитсадків і лікарень у Маріуполі, Мелітополі та Приморську 17 вересня

Новини 17 вересня: касові апарати, арешт нерухомості "Кузні на Рибальському", ринок землі 17 вересня

Став відомий склад нової делегації України в ПАРЄ 17 вересня

Лагард стане головою Європейського центробанку 17 вересня

ЄС очікує невідкладного розслідування серії нападів на Гонтареву 17 вересня