передплата Українською | In English

№15, серпень 2008

Судова реформа: перезавантаження

Поділитися:

Недавні політичні події в країні свідчать про посилення боротьби за вплив на судову гілку влади, реформування якої фактично призведе до створення умов для контролю над нею. На жаль, у головах наших політиків реформа зводиться лише до намагання визначити й розподілити повноваження з призначення голів судів і можливості впливу на судову владу. Громадяни та суспільство загалом зацікавлені в геть іншому: їм потрібне справедливе й доступне правосуддя. Але про це нині ніхто не думає.

 

Уточнення

У статті Світлани Філоненко «Безперспективний мандат», опублікованій у липневому випуску журналу «Віче», йдеться про рішення Конституційного Суду України № 11-рп/2008 у справі за конституційними поданнями 56 та 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо статусу депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим та місцевих рад». Зазначеним рішенням визнано такими, що суперечать Конституції України, окремі положення законів України «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим» та «Про статус депутатів місцевих рад» щодо права керівного органу політичної партії припиняти повноваження депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим або депутата місцевої ради з підстав, прямо не передбачених законом.

Основний Закон держави передбачає два базові принципи, що визначають напрями побудови системи судів, — територіальність і спеціалізацію. Шляхом їх поєднання створюється організаційна структура судової системи, тобто конституційне оформлення її складових. Виходячи з цього, відповідно до ст. 124, 125 Конституції України судочинство здійснюється Конституційним Судом і судами загальної юрисдикції. Ст. 125 Основного Закону визначає склад системи судів загальної юрисдикції: місцеві, апеляційні, відповідні вищі спеціалізовані суди та Верховний Суд як найвищий судовий орган у системі згаданих судів, що є вершиною цієї піраміди й консолідує в собі всі правові форми правосуддя (крім конституційного).

Хвилю непорозуміння спричинила можливість ухвалення 19 червня в другому читанні внесеного Комітетом Верховної Ради з питань правосуддя законопроекту «Про судовий устрій і статус суддів», що ґрунтується на двох попередніх законопроектах — «Про внесення змін до Закону України «Про судовий устрій України» і «Про внесення змін до Закону України «Про статус суддів». Народні депутати проголосували за ці документи в першому читанні 3 квітня 2007 року.

Законопроектом, зокрема, пропонується створити чотири вищі спеціалізовані суди, закріпити за Президентом право призначати голів і заступників у місцевих, апеляційних і вищих спеціалізованих судах.

Нагадаємо: у травні 2007 року Конституційний Суд рішенням № 1-рп від 16.05.2007 визнав не відповідним Основному Закону право Президента призначати й звільняти голів судів та їхніх заступників: «Конституція України надала Президентові України ряд повноважень стосовно організації і діяльності судової влади (ст. 128 Конституції передбачає, що Президент України здійснює лише перше призначення на посаду професійного судді строком на п’ять років). Однак повноважень призначати суддю на посаду голови суду, заступника голови суду та звільняти його з цієї посади Конституція Президентові не надала. Відповідно до пункту 31 частини першої статті 106 Конституції повноваження Президента визначаються лише Основним Законом України». На цю обставину Конституційний Суд не раз указував у своїх рішеннях, зокрема від 10 квітня 2003 року № 7-рп/2003. Є висновок експертів Ради Європи від 19 грудня 2002 року щодо Закону України «Про судоустрій» стосовно того, що Президент не може відігравати в доборі суддів на адміністративні посади таку активну роль. «Концепцією вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів», схваленою указом Президента від 10 травня 2006 року № 361, передбачається запровадити порядок, за яким адміністративні посади в судах обійматимуть судді, призначені органами суддівського самоврядування. Усе це означає, що повноваження Президента вичерпно визначені Конституцією, а це унеможливлює прийняття законів, які встановлювали б інші його повноваження.

Натомість положення законопроекту виключають участь Голови Верховного Суду як у процесі призначення суддів на адміністративні посади в місцевих і апеляційних судах, так і в процесі визначення кількості суддів у судах, передаючи ці питання на вирішення Раді суддів і Президента. Пропонується також скоротити склад Верховного Суду до 45 суддів (Голова суду, його заступник і по одинадцять суддів від кожної спеціалізованої юрисдикції: цивільної, господарської, адміністративної, кримінальної), обраних безстроково, і залишити за ним статус найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції лише у сфері:

1) перегляду справ за винятковими обставинами та в інших, визначених законом випадках;

2) надання судам роз’яснень з метою забезпечення однакового застосування норм права під час вирішення судових справ тощо (ст. 36). Це означає, що судова практика Верховного Суду буде вкрай обмежена.

Чотири спеціалізовані суди, визначені проектом як вищі (ст. 29 проекту) й наділені повноваженнями суду касаційної інстанції, фактично визнаються найвищими судовими органами. Отже, за висновком Головного науково-експертного управління апарату Верховної Ради, Верховний Суд перетвориться з органу правосуддя на статистичний і науково-аналітичний центр держави з питань судочинства, а найвищими судовими органами фактично будуть вищі спеціалізовані суди відповідних судових юрисдикцій: Вищий цивільний, Вищий господарський, Вищий адміністративний, Вищий кримінальний (ст. 38 проекту). А це суперечить ст. 125 Конституції і, хоч як це дивно, частині першій ст. 36 проекту, яка повторює конституційне положення про те, що найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є саме Верховний Суд.

У побудові системи місцевих і всіх апеляційних судів за принципом територіальності за основу хочуть узяти не систему адміністративно-територіального устрою України, а керуватися указами Президента, якими визначатимуться округи й апеляційні округи під час утворення згаданих судів та їхня територіальна юрисдикція.

Окрім того, планується створити два види місцевих судів як судів першої інстанції: а) дільничні суди — районні, районні в містах, міські та міськрайонні суди; б) окружні суди — окружні господарські, окружні адміністративні, окружні кримінальні суди. Їхню територіальну юрисдикцію запропоновано, як уже зазначалося, під час створення визначати указом Президента. А підсудність справ цим судам має визначатися процесуальним законодавством.

Якщо врахувати, що певні місцеві суди й усі апеляційні (а саме вони розглядають переважну більшість справ) створюватимуться не в межах існуючого адміністративно-територіального устрою, а в межах округів і апеляційних округів, територія яких, очевидно, буде значно більша, ніж територія одного району (міста обласного підпорядкування) чи однієї області, то наслідком такого застосування принципу спеціалізації може стати зменшення рівня доступності суду для громадян. А це суперечить вимогам Основного Закону щодо побудови системи судів загальної юрисдикції.

Згідно зі ст. 125 Конституції найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд. Це визначення прямо асоціюється з повноваженнями цього судового органу щодо його діяльності (перегляд справ у касаційному порядку, перегляд судових рішень у порядку виключного провадження тощо, тобто те, чим займається Верховний Суд згідно з чинним законом).

Статистика свідчить, що місцеві суди (в проекті — дільничні) нині розглядають близько 90% усіх судових справ у першій інстанції. Тому закономірно постає запитання: як покращать роботу місцевих судів закладені в цей законопроект норми, якщо він стане законом? Жодного покращення не вбачається, адже місцеві суди й надалі розглядатимуть ті самі справи і в такій само кількості. А зміна назви на дільничні не сприятиме поліпшенню роботи цих судів, а лише принижуватиме їхній авторитет.

Як відомо, серед важливих завдань судової реформи — розвантаження місцевих загальних судів і звуження категорії справ, які вони розглядають. У нинішніх умовах, за постійного внесення змін до законодавства, один суддя не може якісно водночас розглянути кримінальну справу, справу про адміністративне правопорушення, трудовий і цивільно-правовий спір, а також адміністративний позов. Дуже складно досконало знати чотири процеси: кримінальний, цивільний, адміністративний і порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення. За такого стану речей важко детально вивчити матеріальні правові норми, які регулюють вирішення згаданих судових спорів. А тут ще й ускладнення процесу, що вочевидь не сприяє успішному розгляду справ, бо зростає ймовірність помилки під час застосування норм не лише матеріального, а й процесуального права.

Тож проблема зменшення завантаженості суддів місцевих судів залишається нерозв’язаною.

Із законопроекту незрозуміло, як розподілятиметься підсудність справ між дільничними та окружними судами, юрисдикція яких поширюватиметься на одну й ту саму територію. Змін до відповідних процесуальних кодексів, які давали б чітке уявлення про це, автори не пропонують. І виникає побоювання, що існування на тій самій території одночасно кількох місцевих судів (місцевого дільничного та окружних адміністративного й кримінального) призведе до плутанини, суперечок про підсудність і додаткових проблем у громадян у разі звернення до представників Феміди, тепер багатоголової. Створення громіздкої, незрозумілої, штучно ускладненої системи судів, що істотно погіршить доступ людей до правосуддя, породить судів-двійників. Це зумовить прийняття кількох протилежних судових рішень щодо одного й того ж предмета спору між тими самими сторонами, ускладнить визначення підсудності спору. Люди змушені будуть поневірятися по судах, не розуміючи, котрий із них які спори розглядає (за проектом лише в обласному центрі може бути утворено 8 різних видів судів).

Якщо вважати правильними розрахунки, наведені в пояснювальній до законопроекту записці, то тільки на створення двох вищих судів (цивільного й кримінального) потрібно 124 мільйони гривень бюджетних коштів, а на подальше їх утримання — щорічно витрачати не менш як 60,2 мільйона гривень. Загальна сума витрат на реформування всієї системи може становити від 3 до 5 мільярдів гривень. Звідки державний бюджет візьме такі кошти, теж залишається таємницею.

У проекті відсутні норми про військові суди.

Особовий склад Збройних Сил України, Державної прикордонної служби, Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, військових формувань, що перебувають за межами країни тощо, службовці згаданих відомств, військовозобов’язані під час проходження зборів та інші громадяни, а також юридичні особи у сфері відповідних цивільних правовідносин будуть позбавлені і на Батьківщині, і за її межами належного й кваліфікованого судового захисту.

До речі, більшість держав, військові формування яких перебувають за межами своїх територій, мають там військові суди для здійснення юрисдикції щодо своїх громадян.

Установлений у прикінцевих і перехідних положеннях законопроекту строк початку функціонування нової судової системи (1 січня 2009 року) є нереальним. Бо приміром, з моменту прийняття Закону «Про судоустрій України» минуло вже понад п’ять років, але й досі нема навіть системи адміністративних судів, а на створення Вищого адміністративного знадобилося чотири роки. Тим часом проект передбачає подальше збільшення кількості судів загальної юрисдикції.

Як видно, немає жодних вагомих доказів, що реформована в такий спосіб судова система буде ефективніша за нинішню. Коментарі, як то кажуть, зайві.

Автор: Світлана ФІЛОНЕНКО

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Уряд Британії вдруге винесе на голосування в парламент нову угоду про Brexit Сьогодні, 21 жовтня

Лондон: Британія вийде з ЄС 31 жовтня попри прохання про відстрочку Вчора, 20 жовтня

Парламент Британії проголосував за поправку про відтермінування Brexit 19 жовтня

Парламент Британії відклав голосування за угоду про Brexit до наступного тижня 19 жовтня

Італійський лоукостер може почати польоти в Запоріжжя і Маріуполь 19 жовтня

Міністр енергетики США відмовився надавати документи про свою роль в Україні 19 жовтня

Новини 18 жовтня: держбюджет-2020, ринок землі, позовні вимоги "Нафтогазу" 18 жовтня

Ринок землі: Аграрний комітет вивчить можливість повторного розгляду законопроектів 18 жовтня

Лагард призначили президентом Європейського центрального банку 18 жовтня

Голова АМКУ: Про розділення "ДТЕК Західенерго" говорити зарано 18 жовтня