передплата Українською | In English

№15, серпень 2008

Тож чи потрібна українська національна ідея?

Поділитися:

Україна проголошена демократичною та національною державою. Але за відсутності сприятливих соціальних, економічних, духовних і культурних умов розвитку зберігається глибока прірва між елітами й широкими масами населення.
Окрім цього ознаками соціально-політичної, економічної та ціннісно-культурної ситуації є відсутність у громадян відчуття власної причетності до суспільних процесів. Маємо в результаті кризу ідентичності, про яку вже не один рік поспіль говорять політологи, соціологи та психологи. Мовою політики це — відсутність злагоди, здорових консолідаційних й інтеграційних тенденцій у масовій поведінці та громадській думці. Мовою життя — відсутність суспільства як такого, замість котрого існує географічний простір, населений людьми.

Природу згаданих процесів не можна збагнути до кінця без аналізу на різних рівнях їх латентного та явного функціонування, без застосування широкого спектру понять, аналогій, нарешті, без спроби моделювання динаміки соціальних систем у цілому. В іншому разі нам не вдасться визначити для соціуму, як соціальної системи високого порядку, чи не найголовніший інтегральний показник його якості та якості соціального життя в ньому.

Однією з найбільших складностей переходу до демократії, на нашу думку, слід вважати відсутність усвідомлених напрямів реформ, демократичного мислення, безвідповідальність і представників еліти, і пересічних громадян. Названі прояви узагальнюють терміном «ідеологічний вакуум». Під ним розуміють необхідність пошуку світоглядних настанов, що зможуть замінити дискредитовані цінності радянської доби, стануть інтегрувальним чинником демократичних перетворень. У багатьох країнах таку роль відіграє національна ідея. Обстоювання національної ідентичності , посилення патріотизму вкрай важливі для становлення незалежності.

Роль і значення національної ідеї особливо зростає в історичні періоди, коли відбувається становлення нової національної держави. Українська держава обрала шлях свого розвитку як демократична й національна. Тому цілком зрозумілий інтерес до національної ідеї протягом усіх років незалежності. Однак проблема формулювання національної ідеї, яка постане не абстракцією, а вплетеною в повсякденне життя категорією, залишається не розв’язаною. До національної ідеї апелюють (і нею спекулюють) різні політичні сили, її часто й неоднозначно тлумачать ЗМІ. Підкреслимо, що суперечливість трактувань та оцінювань різних аспектів національної ідеї не може ставити під сумнів необхідність її концептуалізації, яка є вкрай важливою для усього суспільства.

Узагальнюючи публікації, виокремимо кілька підходів до трактування української національної ідеї. Найупередженіші з політично-кон’юнктурних міркувань загалом заперечують українську національну ідею. Цю позицію обґрунтовують тим, що в епоху глобалізації, міжнародної інтеграції й постіндустріального суспільства національна ідея втратила актуальність, оскільки відповідала потребам минулої епохи. Такий підхід не враховує потреби формування української нації.

Прибічники іншого підходу вважають: національну ідею неможливо осмислити за допомогою науково-теоретичних понять. Її розглядають як щось всеосяжне, радше зі сфери трансцендентного, ніж соціального. А тому розум, мовляв, неспроможний адекватно висловити суть і зміст української національної ідеї. Тож і не дивно, що вона не може знайти адекватного застосування в державотворенні й консолідації українського суспільства.

Наступний підхід довільно трактує національну ідею, ототожнює її з національним ідеалом або національною ідеологією, чи доктриною. Тому національна ідея постає поряд із суперечливими, а інколи взаємозаперечними поняттями, які «в різний спосіб (залежно від розуміння того, хто їх застосовує) можуть об’єднати в собі цілий набір понять» [4].

Цілком слушною є думка, що національну ідею можна розглядати і як концентрований вираз національно-патріотичного чинника. З цього погляду національна ідея є соціально-політичним, морально-етичним і психологічним феноменом народного буття, менталітетом народу, який згуртовує його в єдине ціле [3].

«Вирізняючи та формуючи національну ідею для України, необхідно шукати не тільки ті «больові точки», що роз’єднують нас, а й «точки дотику», що об’єднають. Адже найважливіше завдання національної ідеї саме для України — це не лише забезпечення достойного життя людей (це само собою зрозуміло для будь-якого народу), а, насамперед, — згуртування нації, яка упродовж досить тривалого часу була розірвана» [1].

Також, слід наголосити на відсутності загальноприйнятого погляду на сутність поняття «національна ідея». Поширеними є точки зору, згідно з якими національну ідею називають:

· чітко сформульованим спільним інтересом абсолютної більшості громадян, котрий об’єднує їх на шляху до спільної мети;

· фундаментальною ідеєю, за допомогою якої досягається єдність дій різних соціальних груп;

· інтегративним чинником суспільного життя країни;

· спільною метою та довгостроковою стратегією розвитку суспільства;

· духовним орієнтиром суспільного життя;

· конкретною прагматичною метою;

· відповіддю — чим нація була, чим вона є та чим вона хоче бути в майбутньому;

· масово шанованими в суспільстві цінностями та пріоритетами, що є частиною характерних рис, ментальності нації;

· гласним договором між громадянином і державою про взаємні обов’язки та гарантії, принципи особистого та суспільного життя;

· етичною платформою, яка дає змогу людині усвідомлювати себе членом певної нації й відчувати гордість за цю належність тощо.

Водночас, навіть за таких обставин, національна ідея може якісно впливати на динаміку політичної консолідації в Україні, адже вона зберігає певне значення й виконує певні функції навіть тоді, коли ще до кінця не усвідомлена й не набула форми загальновідомого й підтримуваного більшістю гасла. Але в усіх випадках — «у формі інтуїтивного проникнення народу в своє призначення чи мрії про жадане прийдешнє; у формі безумовного зречення від вчорашніх ідеалів і самопожертви в ім’я нових, — національна ідея в перехідну добу є одним з найпотужніших інтегративних чинників і стимулів до масової творчості» [2]. Вона є підвалиною, на якій, певною мірою, здатне утриматися терпіння людей в нестатках, а також (і це — головне) їхня спроможність напружено працювати, щоб спільними зусиллями забезпечити зміни на краще. Конкретний зміст національної ідеї може еволюціонувати, уточнюватися, але за будь-яких обставин вона містить у собі віру в житєздатність національного буття, прагнення до постійного розвитку, готовність до самообмеження в ім’я майбутнього нації, суспільства, держави.

Водночас реальності й суперечності пострадянської трансформації суспільства, супроводжувані процесами диференціації й дезінтеграції на всіх рівнях суспільної системи, потреба в стабільному розвитку політичної системи диктують необхідність дослідження політичної консолідації українського суспільства. А багатоскладний характер українського суспільства, пов’язаний з певними відмінностями етнічного, релігійного й соціокультурного характеру, котрі, певною мірою, ускладнюють консолідаційні процеси, спонукає шукати своєрідний суспільний договір як визнання деяких спільних прийнятних для більшості цінностей, що стосуються загальнозначущих цілей розвитку суспільства та держави. У цій якості й може постати національна ідея за умови її адекватної наповненості та функціональності.

Національна ідея має об’єднувати. Ключовою дилемою консолідації є питання про набір інструментів, методів, засобів, з якими політики можуть погодитися, а громадяни згодяться підтримати. Інакше кажучи, ідеться про певну згоду стосовно певного набору правил політичної поведінки, діяльності, з використанням яких розв’язалися б і соціально-політичні конфлікти. Українському суспільству притаманні конфліктність і невизначеність. Отже, національна ідея як духовний чинник може позитивно вплинути на процес згуртування українського народу завдяки своєму консолідаційному потенціалу.

На нашу думку, у найзагальнішому вигляді, співвідношення категорій «політична консолідація», «організація», «інтеграція», «диференціація» становлять певну єдність, певне проблемне поле. «Інтеграція» і «диференціація» фіксують певні процеси, зміни й тенденції; «організація» — той або інший момент рівноваги між ними; стан взаємодії й залежності. Політична консолідація на відміну від інтеграції протікає на рівні свідомості. Тому логічно, на нашу думку, у цьому контексті акцентувати увагу саме на дієвості національної ідеї, усвідомлення якої і владною верхівкою і народом стає керівництвом до дії. Якщо інтеграція є передусім об’єктивним процесом, пов’язаним із соціально-економічними змінами, із вирівнюванням соціальних розбіжностей, то політична консолідація надає соціально-політичним суб’єктам усвідомлення свого місця в суспільстві, своїх політичних інтересів, а також вибудовування на цій основі політичної активності.

Консолідація, як одна з характеристик взаємодії різних соціальних суб’єктів і політичних акторів, є одним зі шляхів досягнення соціальної згоди в суспільстві, що особливо важливо для трансформаційного суспільства, котрим є Україна. А своєрідну точку відліку в цьому процесі має покласти концепція національної ідеї, сприйнята більшістю громадян. Але саме тут виникає проблема. Бо, на превеликий жаль, досі жоден із запропонованих проектів національної ідеї не знайшов громадського визнання.

У цьому контексті варто окреслити необхідні умови її обґрунтування:

1) вести дискусію не з приводу теоретичного аналізу даної наукової дефініції, а її практичної реалізації в сучасному українському суспільстві;

2) проаналізувати світоглядну ситуацію в суспільстві та врахувати базовий рівень прагнень і сподівань більшості громадян;

3) визначити критерії або вимоги до її формулювання;

4) окреслити коло питань, відповіді на які дадуть можливість проаналізувати сучасний стан національної ідеї (Для чого національна ідея потрібна суспільству? Кому й чому вона та її соціальні функції мають слугувати? Хто (які соціальні групи) має формулювати національну ідею?);

5) зосередити увагу на об’єктивних чинниках, що впливають на процес її формулювання, та суб’єктивних, що гальмують процес трансформації національної ідеї й не дозволяють їй стати функціональною в консолідаційних процесах.

При цьому не слід забувати про специфіку сучасної соціально-політичної ситуації в нашій країні. Вона полягає в поєднанні багатьох різноспрямованих процесів.

Зокрема, одночасно відбуваються процеси становлення держави, консолідація української нації. «Українська політична нація» — це мрія, наблизитись до якої можна лише стимулюючи інтеграційні процеси в суспільстві, що відображають спільні економічні потреби, політичні уподобання, мету розбудови Української держави [5]. І одну з головних ролей у цих процесах має відігравати українська національна ідея як ідеологічний стрижень, як основа національної державності. Більше того, національна ідея та національна культура, як сфера її практичного втілення, можуть і мають стати могутніми соціальними чинниками, здатними вирівнювати та згладжувати закономірні регуляторні неспроможності ринкової економіки та влади, формувати оптимальну національну модель господарювання й адміністративного управління, що базуватимуться на ментальних особливостях, ідейно-культурних, економічних і політичних традиціях суспільства.

Змістовне наповнення національної ідеї має відбуватися з урахуванням національних культурних традицій українців. Обов’язковим, на нашу думку, є наповнення її змістом, який сприятиме виконанню громадянами свого соціокультурного й політичного обов’язку: поважаючи свободу вибору, виражати основні прагнення народу, що формувалися впродовж останніх десятиліть.

Історична доля української національної ідеї важка і трагічна. Їй завжди доводилося обстоювати своє право на існування. Доводиться це робити ще й тепер — у незалежній Українській державі, за час існування якої вже з’явився і набув поширення погляд про те, що національна ідея нібито не спрацювала. Підставою для цього твердження була (загалом очевидна) обставина: національною ідеєю пройнялися далеко не всі громадяни України. За всієї первинної переконливості такої позиції, вона, однак, по суті своїй хибна. По-перше, українська національна ідея все-таки «спрацювала». Свідченням цього є проголошення й реальне існування Української держави попри дію безлічі негативних чинників. По-друге, національна ідея ще й досі не наповнена адекватним змістом, не сформульована, щоб стати функціональною. І, переконані, саме консолідаційний потенціал національної ідеї стане індикатором її адекватності сьогоденню. По-третє, спочатку національна ідея має об’єднати національно свідому частину громадян, еліту суспільства. А далі варто ставити питання про достатність питомої ваги останньої як суб’єкта національної ідеї. Це необхідно для того, щоб згадана частина суспільства спочатку стала активною, а далі й вирішальною соціальною силою, здатною вплинути на процес усвідомлення та реалізацію національної ідеї якомога більшою кількістю громадян України, бо національна ідея ніколи й ніде не об’єднувала всіх представників певної спільноти. Від неї не можна і не потрібно цього чекати чи вимагати. Головне — її консолідаційні можливості для об’єднання суспільної еліти й більшості громадян.


Джерела

1. Брюховецький В. Передмова // Україна в пошуках себе: національна ідея, проблеми розвитку. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. — 328 с.

2. Ільїн В. В. Поліфонія гуманістики українського філософського мислення // Філософські обрії. Вип. 3. — Київ–Полтава, 2000. — С. 52—53.

3. Кресіна І. Українська національна свідомість і сучасні політичні процеси: Етнополітичний аналіз. — К.: Вища шк., 1998. — 392 с.

4. Лісовий В. Перший в Україні системний виклад теорії нації і націоналізму // Вступне слово до книги: Касьянов Г. В. Теорія нації та націоналізму. — К.: Либідь, 1999. С. 3—27.

5. Римаренко С. Ю. Українська політична нація — міф чи реальність? // Україна в сучасному світі. Конференція випускників програм наукового стажування у США. — К.: Стилос, 2003. — 394 с.

Автор: Оксана Пашкова

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Кабмін запровадив 2% мито на імпорт електроенергії з РФ — Герус Вчора, 22 жовтня

В Київській академії мистецтв викрили шахраїв. Збирали кошти на «батьківські фонди» Вчора, 22 жовтня

Ще один виробник сигарет відкликає 350 мільйонів сплаченого акцизу Вчора, 22 жовтня

СБУ затримала ексзаступника міністра економіки: підозрює у держзраді Вчора, 22 жовтня

Як Кравцов з компанією планують роздерибанити 100 млн доларів Вчора, 22 жовтня

В уряді озвучили консервативний та оптимістичний прогноз зростання ВВП у 2020 році Вчора, 22 жовтня

Євродепутат: Зеленський концентрує владу і це дуже страшно Вчора, 22 жовтня

Новини 21 жовтня: IPO Укрпошти, арешт рахунків "Укргазвидобування", місія МВФ Вчора, 22 жовтня

МЗС Німеччини проти визнання Голодомору геноцидом 21 жовтня

ЄС запустив процес ратифікації угоди про Brexit, стежить за подіями у Лондоні 21 жовтня