передплата Українською | In English

№14, липень 2008

Дешевої влади не буває

Поділитися:

Хоч яким тривіальним здавався б старий вислів про те, що кадри вирішують усе, але нинішній кадровий голод у політиці, економіці, науці й навіть на виробництві не дає країні крокувати вперед.
Де і як народжуються справді достойні кадри? Яка їхня роль у державотворенні? У чому полягає найбільший кадровий конфлікт — про це наша розмова з Віталієм Олуйком, ректором Хмельницького університету управління та права, доктором наук з державного управління, професором, народним депутатом України четвертого скликання, політиком і управлінцем із чималим досвідом, який стверджує, що нову й вільну Україну можуть побудувати лише люди з новим і вільним мисленням.

А якраз найбільша й найнебезпечніша криза, яку переживає Україна, — це кадрова криза.

— Весь час ми говоримо про економічні негаразди, ведемо політичні баталії й водночас наче забуваємо, що для успішного втілення всіх планів насамперед потрібні  професіональні чесні й відповідальні кадри. А їх треба плекати довго й бережно. Можливо, прозвучить пафосно, але відсутність концепції кадрової політики в державі загрожує її безпеці.

Під час виборчих перегонів ми ще раз переконалися, чим обернулося для нас зневажливе ставлення майже протягом усього часу існування незалежної держави до професіональних кадрів, — ми не маємо лідера, котрому повірила б уся нація, ми не маємо партійних керманичів, котрі  могли б запропонувати  реальну стратегію розвитку держави. Врешті-решт, не маємо тих функціонерів на місцях, котрі  могли  б утілювати в життя  проекти як державного, так і місцевого масштабу.

— Віталію Миколайовичу, чи не занадто песимістична картина вимальовується?

— Вона не приваблива, але реальна. Давайте зробимо невеличкий екскурс у минуле і пригадаймо пафос, у найкращому розумінні цього слова, «помаранчевої революції». Я сам був її щирим прихильником. Я вірив у те, що відбувається боротьба не просто окремих людей, які претендують на владу, а двобій добра й зла, минулого з майбутнім. Але, як стрімко й високо злетіли ці надії, так само й пропали, коли розпочалася хвиля масових звільнень і призначень на керівні посади всіх рівнів. Не кажу вже про принцип партійності, що підмінив принцип компетентності під час призначення на посади. Готовий  дивитися крізь пальці і на кумівство — від нього неможливо було позбавитися ніколи. Проте в  нас просто не виявилося тоді достатньо людей, які могли б гідно представляти владу. Держава їх не виростила для себе.

Адже не новина, приміром, що ціла низка райдержадміністрацій чекали на призначення керівників по декілька місяців. У багатьох районах ситуація безвладності затягнулась аж до непристойності. Недаремно в народі поповзли чутки, що кандидати не можуть зібрати необхідної суми грошей, щоб заплатити за місце. Усе це справді ганебно для держави, яка претендує на звання вільної й демократичної.

А чого варті, скажіть, історії про те, що новопризначених керівників  обвинувачували в підробці дипломів про вищу освіту. Усі знали про це, але шахраїв усе одно призначали.  Не хочу вихваляти радянські часи, тоді було багато своїх недоліків, але, маючи таку пляму в біографії, людина навряд чи могла б обіймати керівну посаду.

— Утім, коли  б писали історію кадрової політики, то ви теж увійшли б у неї, ставши  очільником області на п’ять днів, а потім добровільно відмовившись від посади. Чому так сталося?

— Тодішнє моє рішення залишається незрозумілим для багатьох і понині. Особливо для тих, хто не збагнув, що влада повинна бути чесною і діяти завжди порядно. А на той час область виявилася неготовою прийняти такого керівника. Інтриги, закулісні ігри, політичні плітки — це не для мене.

До речі, це не лише моє кредо. Знаю чимало політиків і господарників, котрі завжди керувались і досі керуються подібними принципами. На жаль, тепер вони не в моді.  Але я переконаний, настане час, коли в суспільстві затребуваними будуть саме вони. Не боюся цього казати, але ми живемо в епоху політичних банкрутів. Та вони обов’язково зійдуть з політичної сцени. Країна  вже відчула: їй потрібні  не просто нові обличчя, а керівники нової якості. І вони обов’язково з’являться. Жаль, що рости їм поки що доводиться самотужки, а не за підтримки держави. Нові керівники  — це сьогодні, так би мовити, продукт природного відбору, а не цілеспрямованої  державної політики.

— У чому повинна полягати суть такої  політики? Ви розробили   концепцію  кадрової політики в державі, яким має бути результат її втілення?

— Це не просто наукова розробка. Вона  лягла в основу  проекту закону «Про концепцію кадрової політики України», котрий, до речі, був зареєстрований у Верховній Раді. На жаль, ні до його прийняття, ні тим паче до реального втілення  руки в державотворців поки що не дійшли.  А основні засади цього документа — це насамперед стабільність державної служби й водночас можливість її оновлення. До того ж це має відбуватися незалежно від політичної кон’юнктури або волі того чи того лідера. Державна служба — основа держави, її підвалини. Вона повинна працювати чітко й стабільно, незалежно від того, хто отримав більшість голосів на виборах. Її функція — виконувати всі закони, і це головне завдання чиновника будь-якого рангу. Але наша біда, що саме цього не можемо досягнути.

Боремося з корупцією, хабарництвом серед чиновницького люду, його інертністю та бюрократизмом, і поміж усім цим забуваємо, що саме чиновник, а не тільки Президент повинен бути гарантом дотримання будь-якого закону. А для того, щоб цей чиновник був чесним, компетентним, порядним, а головне — патріотично налаштованим, і повинна попрацювати держава, спочатку вивчивши, виплекавши такого державного службовця, а потім створюючи мотивацію для його роботи.

На жаль, переважна частина  передвиборних гасел мала однаковий зміст: позбавити чиновника пільг, гарантій, повноважень... Зрозуміло, що все це лише лукавство. Бо треба вміти відокремлювати пільги від привілеїв, а  державних службовців — від олігархічних кланів. Ми перестали розрізняти зміст таких  антагоністичних понять, як високе служіння державі й створення олігархічної верхівки. Якби їх чітко розділили, то стало б зрозумілим, кому і що потрібно давати, а в кого забирати певні повноваження.

Історія вчить постійно: дешевої влади не буває, бо інакше вона буде або злочинною, або зрадливою, або корупційною. Сьогодні таке твердження не надто популярне, але ми вже переконувалися не раз: виграють не популістські гасла, а реальні стратегічні програми. Виховання кадрової еліти має стати пріоритетним для нашої держави.

— Ми навчаємо стільки молоді, що, здавалося б, кадрова проблема в нас не повинна існувати взагалі...

— Не торкатимуся проблем освіти — це тема окремої розмови. За незліченної кількості вузів у нас, хоч як це парадоксально звучить, не вистачає справді високоосвічених фахівців. Але  й це ще не найбільше лихо.  Окрім освіти, потрібен вишкіл, відповідне державницьке виховання, чіткі ідеологічні й патріотичні переконання.

Постійно спілкуючись із студентами, принаймні нашого університету, я бачу, що сучасній молоді цих рис не бракує. І ми, готуючи майбутніх юристів та  держслужбовців,  прагнемо підтримати дух демократії й любові до своєї країни.  Та проблеми починаються значно пізніше, коли молода людина, отримавши диплом, стикається з реаліями життя, коли раптом з’ясовується, що її знання, ділові риси, високі моральні якості стають незатребуваними у своїй державі. Натомість усе це надзвичайно цінується в усьому світі.

Не треба далеко ходити: в сусідній Росії указом президента прийнято концепцію про залучення емігрантів.  Там потрібні й українські робочі руки, і український інтелект, а тому за останній рік у рамках цієї програми  до сусідів подалося понад три з половиною тисячі українців. Це невелика цифра. Поки що. Але всім відомо, як відбувається відплив наших кадрів на захід. Мільйони налічує українська  трудова діаспора в європейських країнах. І це наші кадри. До того ж одні з кращих. Ми не зуміли втримати їх удома, зате їх належно оцінила Європа. Якщо ми не зупинимо ці міграційні потоки, то не варто сподіватися на кращу долю держави. Не міцні мури, не професійна армія і навіть не потужна економіка роблять її сильною. Усе це насамперед створюють люди, отож кадри, система їх підготовки й утримання — це основа державної моці.

Поки що закон і концепція лише очікують свого часу. Але мене тішить хоча б те, що  наш університет уже готує фахівців, котрі завтра  становитимуть  професійну еліту держави. Ми відбираємо дітей не за  розміром батьківського гаманця, а за знаннями й здібностями, тому шукаємо талановитих студентів ще за шкільною партою.

Буваючи в різних навчальних закладах, я бачу, що поділ суспільства на дуже багатий клас і решту відбувся й серед молоді. Багатьом провінційним ломоносовим уже не під силу пробитися в деякі «елітні» вузи. Так от я пишаюся тим, що до нашого університету шлях для здібної молоді незалежно від її соціального статусу відкрито.

Не казатиму про рівень знань і теоретичної підготовки, їх уже належно оцінили роботодавці, котрі наперед замовляють у нас випускників. Не меншого, а, можливо, ще більшого значення ми надаємо  патріотичному вихованню, підтримці того вільного духу й прагнення свободи, що завжди притаманне молоді. А розпочинаємо з елементарного — всі першокурсники вчать напам’ять слова Державного гімну.

Не треба соромитися розпочинати будь-яку роботу з простого, елементарного. Так просто вивчити національний гімн, потім історію своєї держави. Потім зрозуміти закони розвитку суспільства,  навчитися жити за цими законами. Тільки той, хто пройде цим ланцюжком, врешті-решт, стане надійною опорою будь-якого суспільства.

Багато подорожуючи, я завжди привожу з кожної країни якусь маленьку  фігурку, котра з часом стає символом того краю. Усі їх можна  розмістити на одній долоні. Але, тримаючи в руці символи багатьох держав, володарем світу не станеш. Світ тримає у своїх руках той, хто зрозумів закони розвитку держави, суспільства. Коли ми усвідомимо, що в основі цього стоїть людина, тобто той кадровий потенціал, який виховує для себе держава, в нас теж з’явиться можливість тримати в своїх руках світ.

Вела розмову Ірина Козак.

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Останні новини

У Авакова не підтримують ідею направити кошти від штрафів на нові вагони для УЗ Вчора, 28 вересня

Після дзвінка Зеленського у Міноборони: Держзавод отримав замовлення на причали Вчора, 28 вересня

Мінінфраструкутри планує залучити 3,8 мільйона за рахунок передачі в концесію 7 вокзалів Вчора, 28 вересня

Новини вихідних: банкрутство "Київенерго" та ОВДП для погашення "зелених" боргів 27 вересня

Боррель відмовився від слів про те, що "Євросоюз - не банкомат" 26 вересня

Боррель відмовився від слів про те, що "Євросоюз - не банкомат" 26 вересня

Зеленський сподівається, що Рада найближчим часом ухвалить законопроєкт про "інвестиційних нянь" 26 вересня

Зеленський запропонував розробити стратегію розвитку автомобільної галузі 26 вересня

Новини 25 вересня: авіаперельоти Зеленського, РНБО і "Вконтакте", безробіття 25 вересня

Прем’єр Угорщини вважає, що ЄС повинен переглянути політику санкцій проти РФ 25 вересня