Олеському замку-музеєві – 40 років

Олеський замок як музейний комплекс 21 грудня відсвяткує 40-річчя від часу свого відкриття.

Замок XIII–XVIII століть після Другої світової війни залишився майже руїною: без даху, вікон і дверей. Він загинув би, якби не воля й наполеглива праця неординарної людини – Бориса Возницького.  На його прохання облвиконком у 1969 році передав замок  Львівській картинній галереї.

Історія відродження Олеського замку сьогодні може нам бути добрим прикладом того, як треба працювати для загального добра. Навіть політичні обставини, які складаються не на твою користь, відступають, бо є жертовна благородна ідея – збереження культури українського народу. Лише сама згадка про   пам’ятки сакрального мистецтва – ікони, скульптури, гобелени тощо викликала в радянської влади лють, але Борис Возницький зумів організувати справу свого життя так, що за ним пішли багатого його колег – музейників. Уже за 5 років своїми силами вони розчистили  довкола замку парк і ставки – працювали всі разом із Борисом  Возницьким лопатою, киркою, носили цеглу, пісок, глину.

Відтак 21 грудня 1975 року відкрили замок і музей. На церемонії відкриття побували й комуністичні лідери. Правда, вони спочатку відкрили неподалік пам’ятник будьонівцям, а потім завітали до Олеського замку, де були виставлені  ікони, гобелени, скульптури з храмів.  Першу екскурсію для партійних босів провів Возницький на такому рівні, що їм усе тут сподобалося й вони потім не заважали роботі музейних працівників. І це в той час, коли інші музеї завжди мали проблеми з партійною владою на ідеологічному ґрунті.

Сьогодні до ювілею Олеського замку музейники зробили майже неможливе: своїми силами, з допомогою місцевих мешканців і симпатиків відремонтували й відкрили виставковий зал на тисячу квадратних метрів у колишньому монастирі капуцинів, де облаштували експозицію з відреставрованого фарфору й фаянсу XVIII–початку XX століть із фондів замку, а ще – надгробки із західноукраїнських храмів.