«Тарифні намети» на Грушевського

Це початок «радикального» спротиву урядовій політиці тарифікації населення, або даремне брязкання гострими гаслами? Оцінки й думки з цього приводу, передусім у киян як вимушених очевидців чергового наметового табору в середмісті, суттєво різняться. Водії скаржаться, літні люди підтримують, а дехто приходить попоїсти гуляшу чи канапок. Чиновники й урядовці оминають, пристойно одягнені перехожі проходять повз із опущеними очима, молодь роздивляється й «фоткає креатив».

У перших числах листопада населення одержить пораховані за новими тарифами платіжки. І ось вже тоді, сподіваються учасники й розраховують організатори, столичну акцію «тарифного майдану» гарантовано підтримає громадськість.

Не сподіватися на розширення масштабів безстрокового мітингу на Грушевського до акцій, подібних цьогорічним у Єревані, з огляду на нинішню соціально-економічну ситуацію, буде помилкою.

Однак і вгледіти наразі  в акції під будівлею уряду щось подібне теж поки що важко. Намети, багаття і бутерброди… Проте тут у людей відсутнє те  головне, з чим на проспект Баграмяна в центрі Єревана цього літа вийшли мітингарі. А це продумана, розрахована й усвідомлена альтернатива та покроковий план.  

Нинішні настрої в суспільстві, як свідчать соціологи, не дуже оптимістичні. За результатами опитувань різними соціологічними агентствами, відсоток  тих громадян, які  готові не лише до участі в протестних акціях, а й до акцій непокори владі, достатньо великий. Тож бачимо, що прості громадяни справді стають радикальнішими. Та варто розуміти всім нам, і особливо тим, хто залучає людей до якихось рухів, що історичним досвідом вже доведено аксіому – радикальне, а відтак глухе й безальтернативне «проти» ще жодного разу добром не закінчувалося. То чи варто починати?

 Фото: Микола Білокопитов.