Наталія Королевська: «Гральні заклади можуть сплачувати штраф хоч тричі на день»

Законопроекти із врегулювання грального бізнесу викликали дискусії в профільному
парламентському Комітеті з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва. Єдиної думки про модель розвитку азартного бізнесу і контролю за ним, cказала голова
комітету Наталія Королевська (фракція БЮТ), не вироблено, однак усі згодні з тим,
що головним сьогодні є забезпечення соціальної відповідальності, і не лише підприємців,
а й держави, яка з якихось причин усунулася від регулювання цього виду підприємництва.

Досі вона дозволяла робити на цьому ринку все, що завгодно, і безкарно. Адже перше казино на території України відкрили в 1991 році, і досі за 17 років новітньої історії не створено жодного галузевого базового законопроекту. Багато про що свідчить факт відсутності єдиної бази даних суб’єктів у цьому виді бізнесу. Розірвати порочне коло безвідповідальності і суб’єктів ринку, і держави вкрай необхідно, бо  відшкодувати соціальні втрати фінансовими надходженнями до бюджету вже неможливо. 

За підсумками 2007 року місцеві бюджети отримали 587 мільйонів гривень, державний — після видачі Міністерством фінансів 27 ліцензій поповнився 29 мільйонами гривень.

Нині наявна правова колізія в питанні ліцензування, бо є  два його види — на організацію і на зміст. Хоча ніде не написано, що мається на увазі під поняттям «зміст». Рік тому йшлося про 7 розроблених ліцензійних умов.

Перші ліцензійні умови були створені окремо у Львові і Києві. До останнього часу вони залишалися неузгодженими й суперечливими, оскільки кожен орган місцевого самоврядування з гральної пастки вибирався по-своєму. Але й місцеве регулювання не є сильною ланкою. У Києві, наприклад, у ліцензійних умовах чітко визначено: об’єкт грального бізнесу має бути віддалений на 150 метрів від соціальних установ. Але цієї умови дотримуються тільки на папері. Такий легковажний підхід не є прикладом у розв’язанні проблеми соціально небезпечного виду бізнесу.

— А в  чому, на ваш погляд, вона полягає?

— Сьогодні є чіткий розподіл гральних закладів: для багатих і решти. Скажімо, якщо винести «одноруких бандитів» за межі Києва, наприклад, до Білої Церкви, її  мешканці можуть справедливо дорікати столиці: а чим  кияни кращі за білоцерківців? На якій підставі райцентр перетворився на клоаку для всіх азартних гравців? У деяких країнах за зверненням родичів людину, яка грає в азартні ігри, можуть примусити пройти курс лікування. Україні поки що складно навіть уявити таку практику. Тому головне завдання, яке ми ставимо перед українським гральним бізнесом, — узяти на себе соціальну відповідальність і зняти напругу в суспільстві. Для цього відвели достатньо часу, але поки що розвиток цього бізнесу пущено на самоплив.

— Існує думка, що проекти законів про гральний бізнес пишуть люди, котрі не мають уявлення про нього.

— Мають. Це – народні депутати, наділені правом законодавчої ініціативи. З представлених проектів можна дійти висновку: автори дотримуються різних поглядів на одну й ту саму проблему, і всі вони навіть дуже ліберальні. Тільки здається, що пропозиція винести гральний бізнес за межі міста правильна і красива. Було б простіше створити зони, визначити ледь не до квадратного метра їхню площу. І тут тільки дай сигнал — ціни на «резервації» злетять миттєво. Але ми не ухвалюємо рішення з позиції земельного чи грального лобі. Хочемо створити ініціативну групу з представників грального бізнесу та їхніх опонентів серед громадських організацій. Обидві ці сторони повинні отримати публічний майданчик у вигляді громадських і парламентських слухань, щоб заявити про свої позиції і спробувати разом знайти рішення. Таке обговорення мало відбутися ще до відкриття першого казино. А розпочалося лише 2008 року, коли  вже було видано декілька сотень ліцензій.

— Майбутній закон має бути спрямований на усунення з ринку нелегального бізнесу чи на ускладнення життя легальному?

— Необхідно передусім припинити видавати нові ліцензії. Той, хто хотів показати себе в легальному секторі грального бізнесу, вже це зробив. Отже, варто  детально інвентаризувати те, що вже маємо. Як народний депутат, я відповідаю за Луганську область. На запит щодо ситуації з виданими ліцензіями у своєму виборчому окрузі отримала дуже невиразну відповідь. Зате постала інша проблема — чимало гральних закладів, розташованих безпосередньо в центрі міста, не мають ліцензій на ведення грального бізнесу.

Тому інвентаризація і постійний моніторинг виконання ліцензійних умов — надзвичайно важливі. Хоч і з цим не все так просто. Ліцензійні умови має право перевіряти орган, який їх видав, — Міністерство фінансів або місцеві органи виконавчої влади. У Мінфіні профільний відділ складається з п’яти осіб. Тож ми розуміємо, що такими силами здійснювати моніторинг ліцензійних умов у країні нереально. З другого боку, якщо всі п’ятеро перевірятимуть один гральний заклад, вони можуть стягнути 200—300 гривень — такий адміністративний штраф за недотримання ліцензійних умов. Хоча всі розуміють, гральні заклади можуть собі дозволити сплачувати штраф хоч тричі на день і далі порушувати умови.

Проблема номер один — необхідно створити окремий контрольний орган, наприклад, спеціальне управління на базі податкової адміністрації або МВС, чітко написати самі умови, дотримання яких і перевіряти.

Ліцензійні умови мають жорстко обмежувати вік гравців і передбачати соціально безпечне місце розташування самих закладів.

Відповідно до чинних ліцензійних умов, якщо дитину помітили в гральному закладі, досить сплатити адміністративний штраф і — нема проблеми. Тільки повторення такого порушення може призвести до позбавлення ліцензії на цей вид підприємницької діяльності. Отже, хочеш працювати — дотримуйся умов ліцензії, а головне — на гарматний постріл не підпускай до свого закладу дітей.

— Мабуть, ціна ліцензії того варта?

— Сьогодні ми маємо три види платежів — це 30 тисяч євро на рік під час отримання ліцензії у Мінфіні плюс 200 гривень, які виплачуються органам місцевої влади. А ще за патентом сплачують за гральні столи й автомати. На мою думку, вартість ліцензій і патентів має бути набагато вищою. Це своєрідний бар’єр для входження в такий  бізнес. 

Так от, до ухвалення закону доцільно доручити МВС і податковій адміністрації провести тотальну перевірку за чинними ліцензіями, за  результатами якої створити загальну і єдину картину грального бізнесу. Наступний етап — створення єдиного модульного законопроекту. Є дві моделі. Перша — це винесення грального закладу за межі населеного пункту, так зване зонування грального бізнесу, що викличе безліч питань: хто створюватиме інфраструктуру, скільки коштуватиме земля, як оподатковувати тощо. Друга — створення специфічних умов для ведення бізнесу в окремих містах. Крім того, необхідно врахувати такі обмеження, як  віддаленість від соціальних установ, заборона на рекламу тощо.

За будь-якої моделі має бути посилено ліцензійні умови запровадження кримінальної відповідальності за їх порушення.

— Чи варто, на вашу думку, застосовувати у нас голландську модель, згідно з  якою на території цієї країни можуть працювати казино лише однієї компанії, яка, у свою чергу, віддає до держбюджету третину свого прибутку?

— Такий досвід призведе до жорсткої монополізації, а крім того, створення ліцензійних умов, які виключають інших операторів, порушує Конституцію України.

У багатьох країнах Європи було зафіксовано перехід гральних закладів із легальної сфери до кримінальної. Наприклад, Італія завжди пишалася своєю забороною на гральний бізнес, водночас більшість таких закладів існували нелегально. 

Державне регулювання цієї галузі в нашій країні теж може натрапити на рифи. Завжди знайдеться «свій хлопець», який погодиться «кришувати» такий бізнес. Щоб цього не сталося, обидві моделі регулювання мають пройти апробацію саме за участю громадських організацій.

— Чи не примусить новий закон піти в «тінь» легальний бізнес?

— Не думаю. Головна проблема країни полягає в тому, що вона наразі не може ані контролювати цей бізнес, ані отримувати належні надходження до бюджету. Сьогодні багато хто говорить про сертифікацію грального устаткування, але навіть цю проблему важко зрушити. На перевірку одного автомата потрібно п’ять днів — за таких обставин нам знадобиться щонайменше 50 років, щоб сертифікувати всі.

Не існує єдиної думки щодо алгоритму гри. Адже можна розподілити 20 відсотків виграшу гравцеві, а 80 — гральному закладові, а можна змінити умови й підняти останню планку до 92 або 98 відсотків. 

— Ви особисто коли-небудь бували в казино? Грали?

— Так, бувала. Але я людина консервативних поглядів. Мене не вистачило на те, щоб програти більш як 100 доларів. Я стримано ставлюся до гри. Але є люди, які потрапляють у залежність від неї і руйнують своє життя, гральний азарт я поставила б  поряд із такими людськими пороками, як куріння, алкоголізм, наркоманія.

— Ваш прогноз — коли буде прийнято відповідний закон?

— Якщо підтримають рішення нашого комітету про створення робочої групи і єдиного модульного законопроекту, його розробка триватиме три місяці. Як на мене, робоча група має подати на розгляд парламенту два законопроекти: про винесення грального бізнесу за межі населених пунктів і про посилення наявних ліцензійних умов. Робочій групі професіоналів не просто буде досягти компромісу, однак викристалізуються прийнятні, узгоджені умови для розвитку й регулювання грального бізнесу.