№10, травень 2008

Поняття, принципи, форми фінансового забезпечення охорони здоров’я в Україні

Конституцією України визначено, що найвищою соціальною цінністю в державі є людина, її життя та здоров’я. При цьому кожна людина має природне невід’ємне й непорушне право на охорону здоров’я.
Велике значення таких благ, як життя та здоров’я, зумовлює необхідність їх охорони. Забезпечення населення лікувально-профілактичною допомогою в достатньому обсязі та високої якості залежить від адекватності матеріально-технічної бази закладів охорони здоров’я, професіоналізму і кваліфікації лікарів, психологічної готовності населення піклуватися про стан свого здоров’я. Але серед обов’язкових умов належної якості медичного обслуговування — фінансове забезпечення, один із основних чинників, що впливає на розвиток охорони здоров’я й соціально-економічну результативність галузі.

Підхід, де фінансове забезпечення подано як один із методів фінансового механізму, покликаного забезпечувати розподільчі та перерозподільчі процеси з метою утворення доходів і фондів коштів, притаманний науковим працям О. Кириленко, С. Юрія. В. Опарін вважає, що фінансове забезпечення — це структурна підсистема фінансово-кредитного механізму, система джерел і форм фінансування розвитку економічної та соціальної сфер суспільства.

Н. Карпишин наголошує: у діяльності суб’єктів ринку дуже рідко використовують лише одну форму фінансового забезпечення, а в більшості випадків оптимально поєднують різні форми. Кожен економічний суб’єкт формує власну модель фінансового забезпечення, якою визначає склад і структуру джерел фінансування й відповідні форми руху коштів. У згаданому визначенні фінансове забезпечення розглядають лише як складову макроекономічного механізму, водночас випускаючи з уваги той факт, що воно присутнє в господарській діяльності всіх суб’єктів економічних відносин [5, с. 28].

Автор поділяє позицію згаданих науковців і робить висновок: фінансове забезпечення — це метод фінансового механізму, з допомогою якого формують і використовують фонди коштів і який характеризує зміст впливу фінансів на різні аспекти розвитку суспільства.

А фінансове забезпечення охорони здоров’я — це метод фінансового механізму, що визначає принципи, джерела й форми фінансування суб’єктів господарювання, чия діяльність спрямована на охорону, збереження, зміцнення та відновлення здоров’я громадян.

Підтверджує обґрунтованість такого висновку міжнародно-правова практика, за якої реалізація права на медико-санітарну допомогу неодмінно повинна передбачати як «охоронні» (профілактичні) елементи (зменшення рівня мертвонароджуваності, профілактика, лікування й контроль епідемічних, ендемічних, професійних та інших захворювань), так і «елементи допомоги» (створення умов, що гарантували б цілковите медичне обслуговування та догляд у разі хвороби або нещасного випадку).

Згідно з підходом Г. Хеннеланда та Л. Рове, профілактика хвороб населення є міжнародним суспільним благом, вигідним за такими позиціями: по-перше, попередження захворюваності однієї особи спричиняє позитивний ефект не лише для неї, а й для інших індивідів, котрі могли б заразитися; по-друге, добре організована охорона здоров’я нації має глибокі економічні наслідки, пов’язані із збереженням добробуту населення й підтримкою продуктивності економічної системи [9, c. 105].

Основними формами фінансового забезпечення охорони здоров’я в Україні є: бюджетне фінансування, добровільне медичне страхування, самофінансування, благодійництво та спонсорство. Такі форми, як кредитування й інвестування, характерні для юридичних і фізичних осіб, котрі займаються приватною медичною практикою. Крім того, у період переходу до ринкової економіки державним і комунальним закладам охорони здоров’я дозволили некомерційну господарську діяльність (медичну та немедичну), аби в такий спосіб вони мали змогу залучити додаткові фінансові ресурси. У результаті набула значного поширення така форма фінансового забезпечення, як некомерційне самофінансування. Останнє полягає в тому, що його здійснюють на принципах самоокупності й воно передбачає просте відтворення витрат, пов’язаних із наданням медичної допомоги.

Традиційно найвагомішим джерелом фінансового забезпечення охорони здоров’я є кошти державного та місцевих бюджетів, тоді як кошти, отримані з інших джерел, — лише додатковий фінансовий ресурс. Тому основною формою фінансового забезпечення охорони здоров’я виступає бюджетне фінансування. Саме з ним пов’язані глибокі теоретичні дослідження розподільчих процесів, організації грошових відносин з приводу використання централізованого фонду коштів держави. У процесі фінансування найповніше розкривається призначення державного бюджету, його спрямованість на виконання функцій держави, рівень корисності цих функцій для суспільства, стратегічний напрям руху суспільства та його траєкторія, відповідні тенденції й динаміка розвитку [8, c. 149].

Вітчизняна економічна енциклопедія дає таке визначення бюджетному фінансуванню: це — надане в безповоротному порядку грошове забезпечення, виділення (асигнування) коштів із державного (місцевого) бюджету на витрати, пов’язані з виконанням державних замовлень, державних програм, утримання державних організацій.

Наприклад, А. Берлач визначає бюджетне фінансування як фінансування, здійснюване за рахунок бюджетів різних рівнів у двох формах:

1) фінансування бюджетних установ, котрими є орган, установа чи організація, створені в установленому порядку органами державної влади, органами влади АРК чи органами місцевого самоврядування та повністю утримувані за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевих бюджетів;

2) фінансування державних і муніципальних підприємств та організацій, економічно й фінансово самостійних. Ці господарюючі суб’єкти мають основні та оборотні кошти, завдяки яким фінансують виробничі та соціальні витрати. Для цього вони також залучають кредити комерційних банків, а в окремих, передбачених законодавством, випадках використовують бюджетні асигнування [2, c. 219].

Л. Воронова вважає, що «бюджетне фінансування — це безповоротний безвідплатний відпуск коштів з Державного та місцевих бюджетів на виконання загальнодержавних функцій, функцій місцевого самоврядування та забезпечення функціонування бюджетних підприємств, установ та організацій» [6, c. 335].

О. Башняк дає таке визначення: «Бюджетне фінансування — це безповоротний та безоплатний відпуск коштів з державного та місцевих бюджетів на виконання загальнодержавних функцій і функцій муніципальних органів й забезпечення діяльності бюджетних установ та організацій» [1, c. 148]. На думку О. Василика, бюджетне фінансування — надання юридичним особам із державного бюджету фінансових ресурсів у вигляді безповоротних безоплатних коштів та інвестицій на розвиток економіки, соціально-культурні заходи, оборону й інші громадські потреби [4, с. 331]. Науковець-фінансист С. Юрій подає таке формулювання: бюджетне фінансування — це безповоротне, безвідплатне виділення коштів з бюджету [7, с.197].

Бюджетне фінансування, як інструмент механізму виконання бюджету, базується на наукових принципах, до яких, на нашу думку, належать:

а) безповоротність — безповоротне виділення бюджетних коштів відповідним розпорядникам у межах затверджених сум;

б) безплатність — відсутність плати у вигляді відсотків за виділені бюджетні призначення;

в) безстроковість — відсутність часових обмежень, у межах яких можна користуватися бюджетними коштами;

г) плановість — виділення бюджетних коштів у межах, встановлених бюджетом відповідно до обсягів видатків, затверджених у фінансових планах розпорядників коштів;

д) цільове спрямування — кошти з бюджету плануються й відпускаються на заздалегідь визначені цілі згідно з фінансовими планами;

е) поєднання різних джерел покриття витрат, пов’язаних із основною діяльністю, полягає в тому, що бюджетні кошти виділяються з урахуванням власних джерел, коштів вищих організацій, кредитних джерел і за умови їхнього найефективнішого використання;

є) фінансування з бюджету здійснюється в міру виконання планів виробничих показників і надходження доходів;

ж) ефективне, раціональне й економічне використання коштів полягає в досягненні максимального ефекту за мінімальних витрат;

з) кошти на проектування витрат виділяються лише з одного бюджету за підпорядкованістю установи, організації, за винятком фінансування загальнодержавних заходів (епідемія, ліквідація наслідків катастроф, стихійного лиха тощо);

і) фінансування бюджетних установ здійснюється на основі встановлених економічних нормативів залежно від сфери діяльності;

ї) контроль за використанням бюджетних коштів означає використання всіх видів, форм і методів бюджетного контролю стосовного кожного розпорядника бюджетних коштів.

Наведені принципи, на нашу думку, найповніше розкривають таке складне явище, як бюджетне фінансування, дають змогу використати його механізм у процесі виконання бюджету з найкращими результатами [8, c. 150]

Функціонування механізму бюджетного фінансування пов’язане з використанням його різних форм і методів. У вітчизняній фінансовій літературі виділяють такі форми бюджетного фінансування: кошторисне фінансування, бюджетні інвестиції, бюджетні кредити, державні трансферти.

Така форма бюджетного фінансування, як державні трансферти, цілковито відповідає вимогам бюджетного фінансування, оскільки це невідплатні й безповоротні платежі з бюджету юридичним і фізичним особам, які не призначені для придбання товарів чи послуг, надання кредиту або виплату непогашеного боргу.

Кошторисне фінансування — найпоширеніша форма, що полягає у виділенні бюджетних коштів установам соціально-культурної сфери, оборони й управління в межах їхніх кошторисів доходів і видатків [8, c. 152].

На рівні бюджетних установ відбувається процес поєднання бюджетного фінансування з системою некомерційного самофінансування для виконання ними намічених завдань і функцій. Такі заклади фінансуються лише частково за рахунок коштів бюджетів, утворених у результаті перерозподілу валового внутрішнього продукту, і за джерелом походження є справді бюджетними. Кошти та доходи в матеріальній чи нематеріальній формі, отримувані бюджетним закладом завдяки самостійній фінансово-господарській діяльності, інші за своєю природою. Некомерційна діяльність бюджетних установ і організацій не має на меті отримання прибутку, і її здійснюють у загальнодержавних інтересах для залучення додаткових фінансових ресурсів [5, с. 32].

В охороні здоров’я такий процес дуже інертний через законодавчі перепони й невизначеність державної політики. Кошти, які залучають бюджетні заклади охорони здоров’я до спеціального фонду кошторису, наразі не відіграють значної ролі в їх фінансовому забезпеченні, однак на практиці спостерігається тенденція до поступового пожвавлення некомерційної діяльності в цій сфері.

Платні послуги могли б надаватися відповідними структурними підрозділами бюджетних медичних закладів на доповнення до безоплатної медичної допомоги або як альтернатива на госпрозрахункових засадах, спрямована на ширше залучення до надання цих послуг наявних ресурсів, основних засобів і внутрішніх резервів. Тобто надання платних послуг бюджетними медичними закладами повинно мати на меті пошук додаткових резервів для поліпшення медичного обслуговування населення [3, с. 119].

Одним із напрямів підвищення ефективності охорони здоров’я в Україні й альтернативним джерелом фінансового забезпечення галузі є поетапне запровадження обов’язкового медичного страхування. Воно має забезпечити формування принципово нової, адаптованої до ринкової економіки, соціальної інфраструктури, створити прозорі механізми правових, соціально-економічних і фінансових взаємовідносин між виробниками та споживачами медичних послуг.

Законом України «Про страхування» передбачено здійснення, крім обов’язкового, також і добровільного медичного страхування. Соціально-економічне значення останнього полягає в тому, що воно доповнює гарантії, надані в рамках соціального забезпечення та соціального страхування до максимально можливих у сучасних умовах стандартів (оплата дорогих видів лікування й діагностики; застосування найсучасніших медичних технологій; забезпечення комфортних умов лікування тощо).

Іще одним з альтернативних джерел фінансового забезпечення охорони здоров’я виступає благодійництво та благодійна діяльність. Надходження від спонсорських і доброчинних внесків розглядаються як «інвестиції в соціальну сферу» взагалі та в охорону здоров’я зокрема. Благодійна діяльність регулюється Законом України «Про благодійництво та благодійні організації». Він закріплює основні принципи й форми благодійності, напрями діяльності благодійних організацій.

Отже, головною умовою трансформації охорони здоров’я населення є зміцнення фінансової бази, збільшення фінансових ресурсів з допомогою вдосконалення бюджетного фінансування, доброчинної діяльності й пошуку нових джерел фінансування та шляхів їхнього надходження.


Джерела

1. Башняк О. С. Фінансове право: Навчальний посібник. — Тернопіль: ПП Шпак В. Б., — 2007. — 248 с.

2. Берлач А. І. Фінансове право України: Навч. посіб. для дистанційного навчання. — К.: Університет «Україна», 2006. — 288 с.

3. Буздуган Я. Організаційно-правові засади функціонування фінансів галузі охорони здоров’я в Україні за останні роки // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: економіка. — 2004. — № 16. – С. 114—122.

4. Василик О. Д., Павлюк К. В. Бюджетна система України. — К.: Центр навчальної літератури, 2004.

5. Карпишин Н. І. Фінансове забезпечення охорони здоров’я в реалізації державних функцій на ринку медичних послуг: Дис. … канд. екон. наук: 08.04.01. / ТНЕУ — Тернопіль., 2006. — 168 с.

6. Фінансове право: Підручник / ( Алісов Є. О., Воронова Л. К., Кадькаленко С. Т. та ін.); Керівник авт. колективу і відп. ред. Л. К. Воронова. — Видання друге, виправлене та доповнене. — Х.: Фірма «Консум», 1999. — 496 с.

7. Юрій С. І., Бескид Й. М. Бюджетна система України: Навч. посібник. — Київ: НІОС, 2000. — 396 с.

8. Юрій С. І., Демянишин В. Г., Буздуган Я. М. Антологія бюджетного механізму. Монографія. — Тернопіль: Економічна думка. 2001. 250 с.

9. Н.D.C. Roscam Abbing. Health, human rights, and health law: the move towards internationalization, with special emphasis on Europe. In: Health legislation at the dawn of the XXIst century// International Digest of Health Legislation, special issue, Vol. 49, No. 1, 1998, p. 105.

Автор: Ярослава Буздуган

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Сьогодні, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Сьогодні, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Сьогодні, 28 березня

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Сьогодні, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Сьогодні, 28 березня

Чехія виділить кошти на свою ініціативу щодо закупівлі боєприпасів для України Сьогодні, 28 березня

ЄС розблокував пільги для України, Косово йде в Раду Європи, "коаліція бронетехніки": новини дня Сьогодні, 28 березня

ЗМІ: Заява Макрона про відправку військ в Україну розлютила американських посадовців Вчора, 27 березня

Словенія приєднається до ініціативи Чехії із закупівлі снарядів для України Вчора, 27 березня

Естонія готова підтримати прем’єра Нідерландів на посаду генсека НАТО Вчора, 27 березня