передплата Українською | In English

№10, травень 2008

Європа, Україна, Росія: третій – зайвий?

Поділитися:

Співпрацюючи з майже 200 державами світу, Україна традиційно зберігає як домінуючі міжнародні відносини по лінії Захід — Україна — Схід або ЄС — Україна — Росія. На ці напрями економічної взаємодії припадає левова частка (близько 62%) вітчизняного зовнішнього товарообігу. Відповідний показник торгівлі з Росією становить 29%, а з 42 країнами Європи (без урахування колишніх республік СРСР) — 33%. На 25 країн — членів ЄС припадає 30,5% — коефіцієнт, майже аналогічний російському.

Відносини з Росією є стратегічно важливими для України як із погляду реалізації її стратегічного курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію, так і в контексті її економічних інтересів у ширшому спектрі. Це положення має рацію, незважаючи на можливі майбутні кадрові зміни навіть у найвищих ешелонах влади наших країн. Варто окремо наголосити на помилковості й необґрунтованості протиставлення євроатлантичного курсу України розвитку відносин із РФ. Стабільне співробітництво з Росією є необхідною передумовою реалізації європейської та євроатлантичної стратегії нашої держави, що передбачає органічне поєднання процесу імплементації європейських принципів і норм із розвитком взаємовигідної україно-російської співпраці.

Стратегічна важливість україно-російських відносин зумовлена серйозними чинниками. До них ми відносимо те, що попередня участь, а потім головування Росії на зустрічі лідерів «Великої вісімки» зафіксувала повернення РФ до складу найважливіших діючих гравців світової політики. Зростає вага Російської Федерації у формуванні нової політико-економічної рівноваги в Східній Азії, у вирішенні складних міжнародних питань. Нині вона є важливим учасником розв’язання багатьох глобальних проблем і усунення реальних загроз світовій безпеці й стабільності. Партнерські відносини з Росією — фундаментальний чинник стабільності на всьому європейському просторі, в їхньому взаємовигідному розвитку зацікавлені європейські країни та США, Євросоюз і НАТО. Російська Федерація є найбільшою континентальною державою, що володіє стратегічними вуглеводними ресурсами й за нинішніх умов — фактичний монополіст на шляху їх постачання в Україну. Останніми роками Росія ввійшла до кола найбільших світових економік, а її зростаючий внутрішній ринок стає полем серйозної конкуренції експортерів. Україно-російська економічна співпраця є однією зі стратегічних складових зовнішньоекономічної стратегії України, з огляду на друге, після ЄС, місце Росії в зовнішньоторговельному обігу нашої держави.

Саме тому характер відносин України з Росією — один із принципових елементів міжнародних відносин на Європейському континенті, що значною мірою впливає на геополітичну конфігурацію й баланс сил між європейським (ЄС, НАТО) і євразійським (Росія — домінанта) центрами тяжіння.

Звісно, слід брати до уваги й те, що європейські цінності та сучасні процеси в Європі, які схвальніше сприймаються в Україні, дещо по-іншому бачаться російським політикам. Європейські демократичні норми та цінності по-різному сприймаються основними політичними силами в Росії: і «західниками», що прагнуть вестернізації країни, і радикалами, прихильними до стратегії відродження «російської величі», зокрема й шляхом істотного посилення її впливу на пострадянських теренах. Водночас наголосімо, що з об’єктивних причин РФ, власне, не прагне до цілеспрямованої інтеграції в міждержавні організації, натомість хоче подолати як внутрішній сепаратизм, так і суперечності пошуку власного шляху, а також вибудувати лінію дотримання принципів рівноправності в міждержавних відносинах тощо [3].

З огляду на позиції ЄС та підходи Росії найреалістичнішим для України є здійснення власної національної зовнішньої політики, яка ґрунтується на прагненні вибудувати рівні відносини з Євросоюзом і Росією. Для нашої держави має сенс розбудова широкого спектра взаємовигідних відносини і з Росією, і з ЄС, а не «протиставлення відносин у трикутнику».

Слід підкреслити: Україні в період нарощування темпів глобалізації варто розробляти та впроваджувати виважену й реалістичну зовнішню політику загалом і відповідно економічну її складову. Адже на відміну від РФ наша держава не має відчутних природних, економічних чи науково-технічних переваг. «Україно-російські відносини неможливо нині розглядати ізольовано, поза контекстом глобалізації та нарощування світогосподарських зв’язків. Процеси глобалізації та інтеграції вельми впливають як на економіку кожної країни, так і на вибір стратегічного курсу тими чи іншими державами. До цього ще додаються й об’єктивні процеси розширення географічних меж демократії. Не брати цих факторів до уваги означає заздалегідь припускатися помилки, ставати на оманливий шлях» [2].

Неупереджений аналіз свідчить, що в політико-дипломатичному вимірі інтеграційного поступу України до ЄС їй не вдалося досягти раніше визначених рубежів. Так, амбітної мети, яка ставилася у Стратегії інтеграції України до ЄС, а саме — досягнення асоційованого членства в 2007 році, не досягнуто. Далі. Чинність Угоди про партнерство і співробітництво офіційного Києва й Брюсселя як головного для них правового документа відносин закінчилася в березні 2008 року. На порядку денному імперативно стоїть розробка нового політико-правового документа. Проте ця справа дещо загальмувалася.

Нині офіційний Київ прагне спільно розробити й укласти Посилену угоду між Україною та ЄС. Процес її підготовки триває непросто. Перші раунди переговорів щодо цього відбулися 2007 року. Розробка документа передбачає співпрацю в зовнішній політиці та політиці безпеки, торгівлі, прикордонній сфері, посилення співробітництва в енергетиці, в галузі ядерної безпеки та охорони навколишнього середовища тощо. Зазначмо, що, за баченням українського зовнішньополітичного відомства, нова угода, засади й текст якої узгоджуються тепер дипломатами, має дати країні змогу в найближчій перспективі здійснити істотний якісний перехід від партнерства й співробітництва до політичної асоціації та майбутньої економічної інтеграції. Як стверджують сторони, зона вільної торгівлі стане основним елементом нової поглибленої угоди. Нині є спільне бачення, що переговори щодо створення такої зони між Києвом і Брюсселем мають шанси на успіх із приєднанням України до Світової організації торгівлі [4].

Україна, власне, як і Росія, досягає певних успіхів у формуванні нової якості відносин із уже розширеним Євросоюзом (27 країн). До саме таких успіхів можна віднести й підписання в 2007 році Україною та РФ Угоди з ЄС про спрощення візового режиму та про реадмісію, а також низки угод щодо поточної торгівлі «чутливими» товарами. Хоча перші дві угоди Києва з Брюсселем взаємопов’язані та потребують ратифікації парламентом, вони дають певні переваги нашим громадянам: на взаємній основі полегшується візовий режим, фіксується ціна візового збору в розмірі 35 євро, деякі категорії українських громадян зможуть отримувати безкоштовні візи. Згідно з угодою прогресивним є факт, що українські громадяни зможуть дізнаватися про причини відмови їм у візах до країн ЄС.

Важливою для України є й відповідна налаштованість представників іноземного дипломатичного корпусу в Києві. Тут добре знають погляди провідних українських політиків і партій щодо європейської інтеграції. Іноземні дипломати вочевидь звернули увагу, що останнім часом і Президент Віктор Ющенко, і Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко, й інші політики на зустрічах із представниками країн ЄС постійно наголошують на потребі включення перспективи членства в ЄС у майбутню поглиблену угоду співробітництва між Україною та Євросоюзом. Водночас посли країн — членів ЄС, проводячи лінію своїх урядів, не вважають за доцільне з боку Брюсселя піти назустріч Україні й зафіксувати перспективу членства. Так, посол Великої Британії Т. Барроу на таке запитання процитував висновки, схвалені Євросоюзом на час прийняття мандата на ведення переговорів щодо нової угоди. У них, зокрема, йдеться, що «Європейський Союз визнає європейські прагнення України та вітає європейський вибір України. ЄС визнає та вітає прогрес, якого досягла Україна в консолідації демократії». За визначенням британського дипломата, розширена угода стане важливим кроком уперед у відносинах України та ЄС. За баченням ЄС, розширена угода може бути потужним механізмом для просування вперед у відносинах Києва з Євросоюзом [1].

Водночас треба зазначити, що й у європейських країнах виходять з того, що відносини України з ЄС не мають бути протиставлені відносинам із Росією та іншими країнами СНД. У Великій Британії основні політичні партії вважають, що двері Євросоюзу справді залишаються відчиненими. Ключовим питанням, що визначатиме майбутні відносини України з ЄС, є прогрес у реформах і демократизації країни.

Представник соціалістів у Європарламенті, колишній депутат німецького Бундестагу Д. Нітан підкреслює, що Німеччина вбачає важливу роль України у зміцненні стабільності й процвітання континенту, що європейська політика добросусідства та переговори про нову посилену угоду з Україною були та є нині головними питаннями і для Німеччини в ЄС. Актуальними видаються переговори щодо створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, спільна робота з німецькими фахівцями над проблемами правосуддя і сприяння конституційній реформі в нашій державі. За визначенням німецького експерта, саме така допомога Україні з боку ЄС сприятиме в майбутньому появі кращих, ніж тепер, шансів розпочати переговори про приєднання нашої держави до ЄС. Німеччина та Єврокомісія виходять із того, що переговори стосовно нової посиленої угоди не є альтернативою членства України в ЄС і не можуть протиставлятися добросусідським відносинам Києва з Москвою. Відомо, що в Європарламенті є чимало прихильників надання Україні перспективи членства, серед них і німецькі європарламентарії, зокрема представники двох провідних партій у Бундестазі, які підтримують перспективу членства України [5].

З огляду на це, за баченням офіційного Києва, в новій угоді з ЄС потрібні фіксація та практичне досягнення в найближчій перспективі статусу асоційованого членства в Євросоюзі. Проте партнери  по ЄС схильні радше до фіксації політики сусідства з нашою країною, що має стати потужним стимулом і каталізатором істотних політичних та економічних змін усередині самої України.

Не вдаючись до деталізації підходів сторін і їхніх аргументів, підкреслімо: вже нині головним для України є підтримка Євросоюзом інтеграційних прагнень Києва. Зрозуміло, що ЄС водночас хоче бути впевнений у серйозності таких намірів українських керівників, які мають це довести на ділі, а також незворотності демократичних змін в Україні. «Єврочиновники висловили дві ключові тези для України, достатні для початку євроінтеграції офіційного Києва. Перша: двері для України не зачинені, держава просто повинна зуміти ввійти в них. І друга теза, котру не втомлюються повторювати західні політики, — це необхідність визначитися, в якому напрямі Україна йтиме далі» [6].

Стосовно економічних чинників і мотивів вступу України до ЄС, то членство в цій організації дає змогу повністю використовувати переваги інтегрованої господарської системи, заснованої на єдиному внутрішньому ринку та єдиній валюті, а також користатися фінансовими ресурсами структурних фондів і Європейського інвестиційного банку. Членство разом з тим підвищує ступінь захисту від зовнішніх економічних і фінансових потрясінь, подібних до тих, що не так давно сталися в Російській Федерації та Південно-Східній Азії.

Тож стратегічно важливим для України є завдання сформувати сучасну парадигму відносин із Росією, найбільшою державою-сусідом. Але не як альтернативу євроінтеграційному поступу. Економічно вигідні відносини з Росією та іншими країнами СНД мають, навпаки, доповнювати або навіть певною мірою компенсувати ще не досягнуті рубежі взаємин із Євросоюзом. Окрім амбіцій чи бажаних визначень, повинні враховуватися об’єктивні чинники. Так, нинішній рівень й особливості розвитку економіки України накладають значні обмеження на її євроінтеграційні можливості. Безумовною перешкодою для її членства в ЄС залишається величезний розрив між рівнями соціально-економічного розвитку нашої держави та європейських країн. Показник рівня життя в Україні навіть із урахуванням паритету купівельної спроможності становить приблизно 15% середнього показника по ЄС. Частка нашої держави в зовнішньоторговельному обігу ЄС украй незначна, що детерміновано реальними показниками української економіки. У перші роки ХХІ століття частка України в імпорті та експорті ЄС коливається в межах одного відсотка. І це при тому, що на експорт припадає близько двох третин українського ВВП, а показник обсягу вітчизняного експорту на душу населення становить близько 5% середнього показника по ЄС.

Зважуючи на викладені позиції та чинники глобалізації і її складової —євроінтеграції, можна дійти таких висновків. Євроінтеграційний курс Києва є об’єктивно детермінованим, економічно й політично виграшним уже нині й ще більш у майбутньому. Складовими сучасної парадигми відносин України з РФ з огляду на євроінтеграційний курс має стати селективний підхід, визначення відповідних секторів, галузей співпраці, економічної взаємодії по горизонталі й вертикалі, залучення інвестицій. Нині актуальними є завдання збереження й нарощування економічно вигідних відносин із Росією, іншими країнами СНД, а також визначення проміжних економічних завдань у відносинах із ЄС як засобів досягнення мети економічної інтеграції України, потужнішого виходу вітчизняної економіки на європейський ринок. Окрім цього, слід уникати політизації реальних економічних відносин на  пострадянському просторі. Кожний напрям взаємодії передовсім має бути економічно виправданий.


Джерела

1. Барроу Т. Майбутні відносини України з ЄС визначатиме прогрес у реформах // День. — 2008. — 18 січня.

2. Кудряченко А. И. Варианты и измерения стратегического сотрудничества Украины и России на современном этапе // Россия и современный мир. — 2006. — № 3 — С. 200.

3. Паньков В. Свобода торговли между Россией и ЕС: за и против //Россия в глобальной политике. — 2007. — Том 5,  № 1. — С. 78—88.

4. Позитивний фактор// День. — 2008. — 7 лютого.

5. Deutschland. — № 2. — S. 3—5; Нітан Д. Що ми можемо зробити разом//День. — 2007. — 6 червня.

6. http://for-ua.com/comments/ 2007/03/01/100601.html.

Автор: Роман ФІлоненко

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Останні новини

Новини 24 вересня: Лещенка хочуть повернути в УЗ, колізія в законі про олігархів 24 вересня

"Слуги" мають два варіанти вирішення колізії в законі про олігархів 24 вересня

Розгромний єврозвіт про Україну, воднева магістраль: головне за 23 вересня 24 вересня

Новини 23 вересня: Рада ухвалила "антиолігархічний" закон, в США "вимикають" друкарський верстат 23 вересня

Україна евакуювала з Афганістану ще 100 людей, літак прибуде до Києва протягом доби 23 вересня

Посли G7 закликали не зволікати з реформою Вищої ради правосуддя 23 вересня

Бюджет-2022: у Міненерго кажуть, що Мінфін не врахував пропозиції на 7,6 мільярдів 23 вересня

Зеленський з трибуни ООН нагадав про Крим та Донбас і розповів про замах на Шефіра 23 вересня

Зеленський обговорив із головою Microsoft штучний інтелект 22 вересня

Новини 22 вересня: Лещенко більше не в наглядовій раді "Укрзалізниці", запуск Бюро економічної безпеки перенесли 22 вересня