№10, травень 2008

Діти підворіттяДіти підворіття

«Ми не беремо дітей з найближчого підворіття», — заявила завуч школи, куди я привела сина-першокласника. Тобто жити поруч із школою недостатньо, аби в ній навчатися — приблизно так літературною мовою це мало б звучати. У мене виникло запитання: а хто бере до школи дітей зі справжнього підворіття чи підвалу? Де навчаються діти, які на вулиці жебрують гривню «на хліб» і за 50 копійок повертають ваш візок до магазину?
Як і на що живуть маленькі втікачі з неблагополучних сімей та сиротинців? Безліч запитань, але жодної конкретної відповіді.

 

Закони різних країн передбачають відповідальність за виготовлення, поширення і навіть користування дитячою порнографією. У США за поширення дитячої порнографії у мережі Інтернет відповідальність несе провайдер, у Канаді й деяких європейських країнах відстежують і карають споживачів (термін ув’язнення від півроку до п’яти років). Покарання за виготовлення й поширення дитячого порно в різних країнах Заходу та Сходу — від 10 років позбавлення волі до довічного ув’язнення. Відомий випадок, коли виготовлювачів жорсткого дитячого порно, пійманих у Таїланді, стратили.

Наше законодавство й найближчих сусідніх країн є цілком ліберальним. Найстрашніше, що може статися з вітчизняним виробником і розповсюджувачем дитячої порнографії, — позбавлення волі терміном від трьох до семи років (стаття 301 КК України). У Росії ще легше — максимум на два роки. До того ж на цьому тлі в нас усе ще не так погано — український Кримінальний кодекс передбачає поділ порнографії на дитячу й недитячу, а російський — ні.

Трудова партія України  Блоку Литвина разом  із громадською організацією «Суспільство рівних можливостей» ініціювали проведення «круглого столу» на тему «Законодавчі ініціативи щодо посилення відповідальності за торгівлю дітьми, дитячу проституцію та порнографію».  Так стартував національний проект «Світ, не байдужий до дитини». На розгляд Верховної Ради подано проект відповідних змін до Сімейного та Кримінального кодексів. Пропонуємо читачам схвильовані міркування учасників «круглого столу».

ЄВРОПА БОРЕТЬСЯ, УКРАЇНА ПРИНАДЖУЄ...

Михайло Сирота, народний депутат України, голова Трудової партії України:

— Розвинені  європейські  держави активно борються з такими ганебними явищами, як безпритульність, експлуатація дитячої праці, сексуальне насильство, дитяча порнографія. Активне викорінення цих антисоціальних явищ у Європі спонукало правопорушників податися до України.

За кілька останніх років викрито низку злочинних груп, що  займалися виготовленням дитячої порнографії. У поле зору таких ділків потрапляють передусім бездоглядні та безпритульні діти. Вони є легкою здобиччю саме через свою незахищеність. Тому дуже актуальним нині для нас є розвиток національного усиновлення. На жаль, українські громадяни рік у рік усиновлюють дітей дедалі менше, а громадяни інших держав, навпаки – дедалі більше. При цьому держава не має відомостей про те, що відбувається з дітьми після того, як вони покинули батьківщину. Причина в тому, що держава працює з усиновителями як із фізичними особами, а не юридичними.

Дуже добре, що з’явився указ Президента № 1205 про підтримку національного усиновлення. Бажано, щоб його підтримала громадськість і безкомпромісно виконували виконавчі органи влади.

Трудова партія України та Всеукраїнська громадська організація «Суспільство рівних можливостей» підписали угоду щодо  захисту дітей від різних видів насильства та дитячої порнографії. Це не разова акція, а наше стратегічне завдання на багато років. Сьогодні Україна має негативний образ як держава, неспроможна захистити власних дітей. Про це свідчать результати сумнозвісної операції «Коала», яка продемонструвала, що ми перетворилися на масштабний центр дитячої порноіндустрії. Це означає, що у сфері захисту прав дітей передусім потрібно  вдосконалити нормативно-правову базу. Необхідна також реформа  інституцій, які працюють у цій сфері. Отже, метою  проекту є захист прав дитини, об’єднання громадських організацій, депутатського корпусу, міжнародних та правозахисних організацій задля вирішення цих наболілих проблем.

«ГЕНЕТИЧНЕ СМІТТЯ» ЧИ «ГЕНОФОНД»?

Світлана ДЯдЧенко, голова наглядової ради Всеукраїнської громадської організації «Суспільство рівних можливостей»:

— Захисту потребують не лише діти-сироти та позбавлені батьківського піклування, а всі. В Україні загалом не забезпечено нормальних умов для розвитку дитини. Більшість країн, які підписали Конвенцію ООН про права дитини,  виконують національні плани дій. Україна мала б також розпочати роботу за національним планом, але він не затверджений законодавчими органами влади.  Такий план, безперечно, має передбачати заходи з охорони здоров’я, бо смертність дітей в Україні зростає. 2006 року смертність малят до одного року становила  10,1 на 1000 дітей. А 2007  — уже 11. Тобто за рік вона збільшилася на 10%.

Також в Україні збільшується захворюваність дітей на так звані соціально обумовлені хвороби — туберкульоз, ВІЛ та СНІД.  Cтрашні цифри щодо дитячого алкоголізму, наркоманії та токсикоманії.

Особливе занепокоєння викликають діти, що перебувають у дуже скрутних життєвих обставинах. Це, в першу чергу, діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, безпритульні й бездоглядні. Українська статистика жахає: 2005 року дітей-сиріт стало більше на 2500 осіб,   2006 —  на 4000, а 2007 —  на 6000. Загалом нині в нашій країні близько 110 тисяч дітей перебувають у статусі сиріт і позбавлених батьківського піклування.

Доволі часто доводиться чути про черги українських усиновлювачів. Це неправда. Навпаки, діти чекають на батьків. І якщо люди бажають усиновити дитину, вони витратять на це максимум півтора місяця. Стверджую це з огляду на власний досвід.  Чомусь держава не пропагує усиновлення як нормальне явище. Натомість маємо  два діаметрально протилежні підходи: навіщо ці діти, вони — «генетичне сміття» або усиновлення  — це героїзм. Тож дуже мало людей бажає пов’язати своє життя з «генетичним сміттям» чи зважується на «героїчний» вчинок. Насправді поява дитини в сім’ї шляхом усиновлення це так само нормально, як  і народження. 

Я розумію тих, хто каже: «Іноземне усиновлення — це погано, бо вивозять наш генофонд»  (у такому випадку вже не «генетичне сміття», а «генофонд»). Я теж хочу, щоб діти залишалися вдома. Але іноземне усиновлення «це погано» тільки тоді, коли справді існуватиме черга із усиновлювачів, а не з дітей, які залишаються в інтернатах і «по етапу» проходять із будинку дитини до дитячого будинку, інтернату, а далі виходять на… вулицю. Як правило, без житла, професії і будь-якої підтримки. Тому іноземне усиновлення  за таких обставин  — благо. 

Так, на жаль, система контролю за подальшим улаштуванням усиновлених дітей в іноземних країнах недосконала. Нині Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту передає таку  інформацію до МЗС,  а МЗС, у свою чергу, — до консульств чи посольств. Працівники цих установ раз на рік мають виїжджати  за кордон, аби перевірити в сім’ї, як живе дитина. Але відомі факти, коли після усиновлення слід дитини губиться. Тобто система контролю не працює. Наприклад, дітей, усиновлених ще 1996 року, знайшли тільки нещодавно, після звернення до Інтерполу.

Дивує, чому парламент, на розгляд якого тричі виносили Гаазьку конвенцію про захист прав дітей і міждержавне усиновлення, не прийняв її. Без ратифікації Гаазької конвенції міждержавне усиновлення не може бути чинним. 

В Україні не здійснюється облік безпритульних і бездоглядних дітей, ніхто не знає, скільки  малечі не відвідує школи. Найбільша кількість жертв торгівлі та насильства — саме такі дітлахи. Так сталося, що, допомагаючи окремим будинкам дитини і дитячим будинкам, ми виявили факти, які вказували на можливість сексуального насильства над їхніми вихованцями. Мені знадобилося аж три місяці, щоб знайти, до кого звернутися із заявою. Жоден правоохоронний орган не приймав звернення про підозри щодо проявів сексуального насильства над дітьми. Тільки після того, як  організація «Суспільство рівних можливостей» звернулася до заступника генерального прокурора, керманича області,  керівника СБУ області, заступника керівника СБУ країни, справа зрушила з місця.

Тепер можу сказати з цілковитою відповідальністю: Україна є раєм для педофілів. У Росії починаючи з минулорічної весни почалася дуже активна  боротьба  саме  з такими злочинами. У вересні 2007 року в Польщі відбулися масові арешти людей, підозрюваних у педофілії. У грудні 2007 року  в Німеччині проведено масову операцію під назвою «Небо», завдяки якій узято на облік близько 12 тисяч відвідувачів специфічних порносайтів. І тільки в Україні — жодних заходів. 

ПРАВОВИЙ МУР ТРЕБА ЗРУЙНУВАТИ

Андрій Ревтов, голова благодійного фонду «Надія»:

— Я дуже радий, що нарешті настав час для вирішення цих важливих питань. 8 років тому  в Херсоні почали працювати з безпритульними дітьми. Стикалися із сексуальним насильством, домаганнями, перепродажем дітей. Намагалися допомогти у будь-який спосіб — нагодувати, надати медичну допомогу, влаштувати у притулок... Та, на жаль, усі наші дії зрештою наштовхувалися на правовий мур:  немає юридичного захисту для таких дітей.

На півдні України ситуація просто катастрофічна. Діти дістаються туди з  великих міст, бо легше вижити: тепліше, багато курортів, де влітку можна підробити або й украсти. У цьому регіоні поширена дитяча проституція: є багато прикладів, коли батьки продають своїх дітей за пляшку горілки чи за 10 гривень, а дітям по 6–7 років!

Після розширення Євросоюзу Одеська, Миколаївська та Херсонська області стали  підпільними центрами дитячої порнографії. Ділки з Румунії ринулися в Одеську область, і нам доводилося звертатися до правоохоронних органів, щоб знайти підпільні кіно- й фотовиробництва. Але далі прийому заяв справа не йде.

Дуже важливою за таких умов є співпраця  правоохоронних органів не тільки з засобами масової інформації, а й з туристичними агенціями, інтернет-провайдерами та компаніями, що надають послуги телефонного зв’язку, із фінансовими та банківськими установами, бо платежі, скажімо, за Інтернет-продукцію здійснюються переважно платіжними картками.

УТРАЧЕНЕ ПОКОЛІННЯ НЕБЕЗПЕЧНЕ

Кирило Куликов, народний депутат України:

— Справді, нині Україна перетворюється на рай для усякого роду збоченців, педофілів та насильників. Однією з причин цього є розпорошеність баз даних МВС, СБУ, прикордонної служби, Інтерполу, Європолу, що заважає скоординувати їхні дії.

Наприклад, ще 2006 року до України прибув громадянин, який кілька  разів відбував покарання у Великій Британії за педофілію. Він абсолютно безперешкодно в’їхав до країни, бо в базі даних прикордонників не було відомостей про нього. Будь-яка нормальна країна  намагається обмежити в’їзд на свою територію таких людей. Доки закони щодо порушення прав дітей  не стануть суворішими, хоч скільки конференцій та «круглих столів» ми не проводили б, перемогти секс-індустрію не вдасться.

Створено депутатські групи, що борються з наркоманією та алкоголізмом серед молоді. Знаю, це дуже серйозні явища, але об’єднання заради захисту дітей від насильства, на мою думку, є  першочерговим завданням.

Вирішити щось адміністративними способами — неможливо. Щоб забрати дітей з вулиць і підвалів, необхідно розвивати принаймні систему вітчизняного дитячого спорту. У нас нині він утрачений. Замість ковзанок будуємо хмарочоси; землю, на якій мали б споруджуватися  стадіони, віддають під торгові центри і т. ін. Нещодавно побував на Північному Кавказі. Регіон цей неблагополучний, але, проїжджаючи гірськими селами та аулами, побачив, що майже в кожному з них  будують стадіони й спортивні комплекси. Ми вже маємо втрачене покоління, яке в майбутньому буде соціально небезпечним.

СПЕРШУ — ДІТИ, ПОТІМ — НАТО

Ольга Швед, представниця ЕКПАТ, Міжнародної організації «Покінчимо з дитячою проституцією, дитячою порнографією та торгівлею дітьми»:

— Порівнюючи ситуацію із захистом прав дітей у країнах СНД, можу сказати: в Україні вона не найкраща. Комерційно-сексуальна експлуатація нині має чотири складові: торгівля дітьми, дитяча порнографія, дитяча проституція і новий вид — дитячий секс-туризм. Необхідно терміново ратифікувати Європейську конвенцію проти сексуальної експлуатації дітей.

2005 року я брала участь у розробці проекту закону про загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації конвенції ООН про права дитини на період 2006—2016 років». Цілий розділ у ній присвячений питанню попередження й захисту дітей від сексуальної експлуатації та порнографії. У першому читанні її прийняли, а далі, на жаль, справа не пішла. Мені соромно, бо щороку я отримую від своєї  головної організації, яка розташована за кордоном, гроші на розробку саме цієї частини програми. Мене не можуть зрозуміти, чому третій рік поспіль парламент не приймає програму. Тож дуже велике прохання: передусім подумати про дітей, а вже потім вирішувати, хочемо ми до НАТО чи ні.

ПОДБАЙМО ПРО ПСИХОЛОГІЧНУ ДОПОМОГУ

Ольга Гуленко, завідувачка 11-го дитячого відділення Київської міської клінічної психоневрологічної лікарні № 1:

— За рік у нас проходить лікування близько 400 дітей віком від 3 до 12 років. Кількість тих, хто зазнав сексуального насильства, незначна, менше одного відсотка. Але набагато більше спостерігається випадків, коли діти страждають від насильства та жорстокого поводження в сім’ї. Часто в матерів з’являється нова сім’я, маленька дитина, тоді їхні старші діти, особливо якщо вони мають якісь психічні вади, стають непотрібними. Наслідки жорстокого ставлення деформують особистість і нормальний гармонійний розвиток дитини. З позиції соціальної педагогіки жорстоке ставлення до дітей виявляється по-різному — від небажання доглядати за ними, байдужості з боку дорослих до фізичних покарань.

2000 року прийнято закон про психіатричну допомогу, згідно з яким питання госпіталізації дитини до психіатричного стаціонару можна вирішити лише за згодою обох батьків у разі повної сім’ї. Часто виникає колізія, коли батько з якимись садистичними проявами у поведінці не дає згоди на госпіталізацію дитини й лікування стає практично неможливим. Тому профілактична робота дуже ускладнилася. Треба законодавчо врегулювати це питання. Бо матері, які самостійно виховують дітей,  часто навіть не знають, де той батько, не можуть вчасно надати необхідне лікування.

Хочу акцентувати на психологічному насильстві, яке нині є найменш дослідженим. Примушення до дій, що суперечить моральним принципам, висміювання, приниження гідності, дратування, кривдження, залякування. Важливо зазначити, що жорстоке поводження з дітьми може бути опосередкованим, мати вербальний характер: постійні лайки, крики, вживання нецензурних слів. Щодо проблеми сексуальної експлуатації та розбещення дітей дані державних установ і недержавних організації значно різняться. Працівниками кримінальної міліції у справах неповнолітніх (дані за 2006 рік) задокументовано 6 злочинів за статтею 155 (статеві стосунки з особою, яка не досягла статевої зрілості) Кримінального кодексу та статтею 28 (розбещення неповнолітніх). Результати недержавних організацій дають змогу дійти висновків про більшу кількість таких випадків.

Вважаю, що необхідно у різний спосіб (засоби масової інформації, телебачення тощо) доводити до відома батьків, на що їм треба звертати увагу у поведінці дітей, адже вони часто й не здогадуються, що дитина стала жертвою сексуального злочину. Діти, що пережили будь-який вид насильства, мають труднощі в соціалізації, порушений зв’язок із дорослими, не мають відповідних навичок спілкування з однолітками, не володіють достатніми знаннями, щоб здобути авторитет у школі. Але ті, яким допомога надається вчасно, мають перспективу психологічного одужання на 100 відсотків.

 

Автор: Катерина БалабуЄва

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Сьогодні, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Сьогодні, 28 березня

Чехія виділить кошти на свою ініціативу щодо закупівлі боєприпасів для України Сьогодні, 28 березня

ЄС розблокував пільги для України, Косово йде в Раду Європи, "коаліція бронетехніки": новини дня Сьогодні, 28 березня

ЗМІ: Заява Макрона про відправку військ в Україну розлютила американських посадовців Вчора, 27 березня

Словенія приєднається до ініціативи Чехії із закупівлі снарядів для України Вчора, 27 березня

Естонія готова підтримати прем’єра Нідерландів на посаду генсека НАТО Вчора, 27 березня

Реєстр збитків від агресії РФ визначив дату початку роботи та пріоритетних постраждалих  Вчора, 27 березня

У Польщі заявили, що близькі до угоди з Україною щодо агропродукції Вчора, 27 березня

Глава МЗС Швеції: НАТО має створити більше стратегічних труднощів для Росії Вчора, 27 березня