передплата Українською | In English

№10, травень 2008

Паралельні світи, зламана гвоздика та нічний лайнер кінематографіїПаралельні світи, зламана гвоздика та нічний лайнер кінематографії

Поділитися:

Григорій Кохан і Лариса ЛевЧук… Вони прожили разом понад сорок років — кінорежисер, який не відмовляється від жодного поставленого фільму, й доктор філософських наук, професор кафедри етики, естетики та культурології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, котра також не відхрещується від жодної своєї монографії. А відомих кінострічок і резонансних наукових праць чимало. Тож не дивно, що навколо популярних імен протягом десятиліть снуються всілякі здогади, плітки чи й побрехеньки.
Григорія Кохана люблять і ненавидять, Ларисі Левчук заздрять: донька відомого кінорежисера, вродливиця та ще й авторитетна дослідниця таємниць творчості. Григорій Романович та Лариса Тимофіївна, ні на що не зважаючи, спокійно й гідно торують нелегкі життєві стежки...

КІТ – МАУГЛІ, А ГРИГОРІЙ РОМАНОВИЧ – НЕ КОГАН, А КОХАН

Які воістину невмирущі стереотипи сприйняття й поцінування яскравих особистостей! Для одних — живий класик, для других — одіозна постать, для третіх — не Кохан, а Коган… Та ось нещодавно в слухавці пролунало несподіване запрошення: «Їдьмо до Луцька. На презентацію нового роману «Карателі» Сергія Бортникова». Як з’ясувалося, спакуватися можна за мить, а про те, хто поливатиме квіти на підвіконнях, доводиться думати мало не вічність. У машині, яка весело вилетіла за межі ранкового Києва, Григорій Кохан задумливо сказав: «Кіт уже шукає мене». Після цих слів щось одмінилося в моїй душі, зокрема в ставленні до, здавалося б, назавжди забронзовілого маестро. До речі, кота назвали романтично: Мауглі.

Григорій Кохан:

— Наш кіт великий, трохи нахабний. Я таким ніколи не був.

Лариса Левчук:

— Мауглі вже запитує тимчасових господарів: «А де ж це дядько Грицько?».

— Може, його віддали на перевиховання?

Лариса Левчук:

— Хіба можна перевиховати українських котів? Мауглі в нашій родині — головна дійова особа. Якесь геть миршаве, бездомне кошенятко дали нам на кілька днів. А воно залишилося на роки. І вибороло право сідати мені на коліна, коли я пишу, так би мовити, серйозні статті, а Григорія Романовича просто обожнює. Хоча… Не бачила жодної дитини чи тваринки, яких він не пригрів би, не приворожив би.

Григорій Кохан:

— Не треба перебільшувати. До котів і собак у мене звичайне приязне ставлення. А до корів — святе. Як до годувальниць. Так повелося з дитинства. Я ж народився на Львівщині — в селі Бортків Золочівського району. Важкі часи були: працював так, щоб не соромно було перед старшими. Ще й раків ловив. З покоління в покоління передавалося прапращурівське прізвище: Коханий. А записали: Кохан. Коротше й простіше, принаймні вже не так вишукано та претензійно. Може, тому я органічно не сприймаю красивостей, сповідую закони документалістики, не відступаю від точності зображення життєвих реалій. Кожна подробиця, якась побутова дрібничка для мене як режисера багато важать. А сам, щоправда, тривалий час мав паспорт, де не було зазначено дня народження: церква й метрична книга згоріли, а інші документи загубилися в круговерті часу. Коли вперше випало їхати за кордон, треба було оформляти новий паспорт. Ясна річ, його не видавали. Отож на сімейній раді постановили вважати днем мого народження 23 червня.

 ТРЕБА БУТИ ДИКТАТОРОМ, КОЛИ КОЖЕН АКТОР ВВАЖАЄ СЕБЕ ГЕНІЄМ

— Григорію Романовичу! Подейкують, що злі язики не раз перекручували: не Кохан, а Коган.

— До цього ставився й ставлюся спокійно. Не маю за плечима того, що хотілося б приховувати. У нашому селі були чотири громади: українська, російська, єврейська та польська. Щось загальнолюдське — мудрість, толерантність, а може, усвідомлення цінності життя — стримувало їх від ворожнечі.

Рідна мова — це моя душа. На знімальних майданчиках, навіть далеко за межами рідної землі, я несамохіть кидав команди — українською та й українською. Артисти звикали до цього й розуміли всі мої завдання. Коли сьогодні дискутують про дублювання іноземних фільмів, я обстоюю однозначну позицію: в нас одна державна мова — українська. Стою непорушно, мов скеля. До речі, як і на знімальному майданчику. Там я — диктатор. Інакше не можна, адже чи не кожний виконавець навіть епізодичної ролі вважає себе генієм, прагне вести своє соло, намагається покрасуватися, повеличатися перед камерою. Зась! Було завжди так, як я вважав за потрібне. Ніяких примх не сприймав і не брав до уваги. Пригадую, як знімали фільм «Кармелюк». Треба було косити пшеницю косою з так званими дерев’яними грабками. Артист затявся: зніміть їх, бо дуже важко. Але ж українці завжди косили саме так — тяжко, надсадно! Обливалися солоним потом, але косили!

Лариса Левчук:

— Григорій Романович і під час зйомок телесеріалу «Народжена революцією» подавав команди українською. Це почув головний консультант картини — тодішній міністр внутрішніх справ СРСР Микола Щолоков. Підійшов до режисера й також заговорив українською. З’ясувалося, що він родом із Дніпропетровська. Читав напам’ять вірші Максима Рильського та Володимира Сосюри, знав багатьох українських художників. Зрадів, коли довідався, що Григорій Романович малює.

Григорій Кохан:

— Не забувається й інше: за вказівкою того ж таки Щолокова — до речі, життя його закінчилося трагічно — з картини були нещадно вилучені всі сцени, де змальовувалися злочинці, негідники та підлотники в міліцейській формі. Фільм набув парадності, якої я завжди прагнув уникати, коли так чи так утверджував героїчне начало. Та я не хочу кидати каміння в минуле. Камінням історії не напишеш, а переписують її лише ті, хто вбив у собі совість.

 ЧИ ЩАСЛИВИЙ ТОЙ, КОГО ЦІЛУЮТЬ ТРИ ХВИЛИНИ?

— Пане Григорію! Колись заздрили за те, що вас шанував Леонід Ілліч Брежнєв. Нині про це згадують із неодмінною зловтіхою. До речі, скільки разів цілувалися з колишнім керівником велетенської держави?

— Ніхто достеменно не знає, коли вчорашнє стає історією. Покоління, яке народилося за нашої незалежності, вже сприймає так званий застій як щось прадавнє, позаобрійне, мало не пов’язане з динозаврами. А цілував мене Леонід Ілліч один раз, але хвилини три. Було це в Польщі, після перегляду тамтешньою публікою мого фільму «Ярослав Мудрий». Коли кінематографістів запросили до ресторану, туди з якогось дива завітав Брежнєв. Поцілував Штірліца, тобто В’ячеслава Тихонова, Людмилу Савельєву, а потім підійшов до мене. Своєрідним паролем стала назва ще одного мого фільму — «Народжена революцією». Ще одне диво дивне: Леонід Ілліч одразу пригадав майже фантастичний епізод.

Було так. Останню серію ми знімали на Красній площі. Зібрали унікальну масовку: близько 15 тисяч курсантів. Коли вони неначебто приймали присягу, з Кремля почав виїжджати брежнєвський кортеж. Його попросили почекати кілька хвилин. І що ж? Лімузини зупинилися. Саме про це й сказав мені Брежнєв у польському ресторані, а потім додав: «Серіал «Народжена революцією» сподобався. Будеш лауреатом Ленінської премії».

Генсек і всі присутні випили (хто скільки зміг) добірної горілки. Десь через місяць Брежнєв помер. Звичайно ж, я Ленінської премії не одержав, зате став заслуженим працівником міліції. Відмагався: мовляв, це звання мають лише полковники та генерали. Та довелося погодитися. Мене переконали статистикою: в ті дні, коли демонструвався серіал, злочинність зменшувалася на 50 відсотків.

НА СЕРІАЛ НЕМАЄ ЖОДНОЇ КОПІЙКИ…

— Як під одним дахом уживаються дві творчі особистості?

Лариса Левчук:

— Ми не заважаємо одне одному. Нам обом затишно серед книжок. У театрах, музеях, на концертах — завжди поруч, а працюємо ніби в паралельних світах. Ці світи не перетинаються. Коли, скажімо, я захищала докторську дисертацію, Гриць (перепрошую, Григорій Романович) як режисер знімав фільм «Ярослав Мудрий». В університеті, де я й нині викладаю, тоді не було наукової ради з естетики. Довелося їхати до Тбілісі. Захист розпочався о 15-й годині. Хвилин через двадцять до аудиторії зайшов мій чоловік з оберемком гвоздик — саме тих квітів, які я найбільше люблю. Коли пізніше вручив мені букет, помітила: одна квітка зламана. Як з’ясувалося, і один голос був «проти». О другій годині ночі Григорій Романович сів у літак, адже вранці треба було продовжувати зйомки.

— Лайнер серед ночі?

Григорій Кохан:

— Тбіліська міліція допомогла: на той час уже набув значного розголосу згадуваний серіал «Народжена революцією». Сьогодні цю кінооповідь, в основі якої — реальні події, факти, документи, можна оцінювати по-різному. Особисто я не вважаю стрічку найкращою. Для мене дорожчі «Хліб і сіль», «Ярослав Мудрий»… Але тоді, за часів СРСР, багатосерійний фільм про історію становлення радянської міліції дивилися й дивилися мільйони глядачів. На жаль, сьогодні лайнер нашої кінематографії — у темних глибинах непередбачуваної ночі. Ніхто достеменно не знає, коли розпочнеться світанок справжнього відродження. Та все ж нещодавно я запросив до співпраці Сергія Бортникова — луцького автора багатьох талановитих гостросюжетних творів. За короткий час ми написали сценарій десятисерійного фільму про українську міліцію. Умовна назва така: «Народжена незалежністю».

— Перегук назв промовистий. Але чи доречний?

Григорій Кохан:

— Боротьба зі злочинністю була та й буде за всіх часів і народів. Мені хотілося б, аби наші нові покоління виховувалися не на американських трилерах, а на вітчизняних кінострічках, виростали саме тими українцями, які можуть очистити рідну державу від густого шару іржі та накипу. У нашому сценарії — все від реального життя. На жаль, на серіал немає жодної копійки.

«ФОРМУ КУПУЙТЕ САМІ!»

— Новітні щолокови з того ж таки Дніпропетровська, Донецька чи Києва, як і раніше, нещадно «різатимуть» фільм …

 Григорій Кохан:

— Певна річ, пошматують, перекапустять, якщо візьму в них кошти на постановку. Коли ж знайду незалежних спонсорів, то не поступлюся жодним кадром. Не один раз запрошували до Москви — залишився в Києві. Обіцяли мільйони за режисуру в США — повернувся додому. Не шкодую й сьогодні. Сподіваюся, мрію й вірю в успіх, бо мене хочуть прийняти до лав українських козаків.

Григорій Романович усміхається й додає:

— Нещодавно прийшли два молодики, запитали: «У Бога вірите?». Змовчав, бо чекав іншого: «Ви шаблюку тримали в руках?». А вони: «Запишемо вас до козацтва, станете полковником. Але форму купуйте самі!». Уявив, як стою у формі полковника на знімальному майданчику, засміявся, поставив парубкам по чарчині та й попрощався з ними. А сам пригадав, як відзначав сімдесятиліття. Пропонували все робити з шиком, розмахом. А я відбувся риторичним запитанням: «Навіщо бенкет під час чуми?». Наша кіностудія (Національна, імені Олександра Довженка!) ледве животіє, здає в оренду приміщення, артисти хіба що мають черствий окраєць найдешевшого хліба. Зустрів одну молоду талановиту актрису на ринку — торгує нитками. Мало не зомліла від сорому. Запросив на каву. Красуня (вона знімалася у фільмі «Циганка Аза») залилася слізьми… А ще пригадав, що дехто збирається вирубати довженківський сад на території кіностудії й збудувати там якусь бетонну потвору. А ще постали в пам’яті нескінченні бур’яни на українських чорноземах, занехаяні готелі…

Лариса Левчук:

— Григорій Романович любить маленькі готелі.

Григорій Кохан:

— Звик до всіляких помешкань. Під час зйомок місяцями жив далеко від рідної домівки та й світами мандрував. Якось випадково зустрівся в Москві з Анатолієм Солов’яненком. Обнялися, мов рідні брати, заговорили українською. Нас обступили представники тамтешньої еліти, хтось сказав: «Нє понімаєм…» Наш незабутній Анатолій спокійно запитав: «А що у вас перекладачів немає?». Якось тривалий час жив у готелі «Москва» того ж таки однойменного міста. Вечеряв у ресторані. Не встиг випити келишок, як підійшли Юрій Гуляєв і Лев Лещенко. Юрій (царство йому небесне) замість привітання зігрів мене українською піснею, а його супутник роздратовано кинув: «Я ніколи не заспіваю української пісні». Тоді ще мене не приймали та й не могли приймати до козацтва. А хотілося витягти шабельку. Звичайно, я цього не зробив би: не та ментальність, не те виховання. Стримали чи то сільська інтелігентність, чи то успадкована від пращурів українськість…

Лариса Левчук:

— Щирість… Ось у чому ніхто не відмовляв Грицеві. Його відкрита, лагідна душа витворює дивовижну гармонію, ушляхетнює світ.

Григорій Кохан:

— Самотність — не для мене. Уболіваю за київський футбольний клуб «Арсенал», люблю грати в шахи. Коли ми писали сценарій із Сергієм Бортниковим, то відпочивали за шахівницею. Зіграли стонадцять партій. Я просто щасливий, що прозаїк запросив мене й Ларису Тимофіївну до Луцька на презентацію свого роману «Карателі». Цей твір про українських злочинців минулого століття блукав у видавничих нетрях понад десять років. Та все ж побачив світ. Мрію поставити за романом фільм. Пригодницький чи, як сказали б молоді режисери, «крутий».

 

…Після презентації всі пішли до замку, закладеного останнім великим князем Любартом у 1340—1384 роках. Лариса Тимофіївна залишилася внизу, біля церкви, а Григорій Романович вузькими крутими східцями піднявся (і це в такі поважні роки!) аж на вершечок Воротньої вежі. Потім подружжя довго стояло перед Холмською чудотворною іконою Божої Матері, яка, написана на трьох дошках у ХІ столітті, явилася із сивої давнини лише наприкінці століття ХХ й після тривалої копіткої реставрації нещодавно постала перед українцями в усій красі та неповторності… Ікона пережила монголо-татарську навалу, була свідком Берестецької битви, витримала лихоліття світових війн…

Відійшовши від святині, Григорій Кохан задивився у вікно й задумливо зронив: «Є і совість, і добро, і справедливість. Є й космічне начало, яке їх оберігає». За якусь мить до того ж вікна ступнула Лариса Левчук. І стала поруч із чоловіком, так само, як і він, задивилася в сині українські небеса.

 

Розмову вів
Микола СЛАВИНСЬКИЙ.

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Останні новини

Справа Марківа: суд призначив додаткову експертизу, відомі дати наступних засідань Сьогодні, 01 жовтня

Гетманцев пропонує у бюджеті-2021 передбачити ще 3 мільярди на військову техніку Сьогодні, 01 жовтня

Кіпр не збирається знімати блокування санкцій проти режиму Лукашенка – ЗМІ Сьогодні, 01 жовтня

ЄБРР погіршив прогноз падіння ВВП України до 5,5% у 2020 році Сьогодні, 01 жовтня

Новини 30 вересня: монети 25 копійок виводять з обігу, найбільшу баржу в Україні спустили на воду Вчора, 30 вересня

МАУ відкладе початок виконання рейсів із Києва до Брюсселя та Дюссельдорфа до 24 жовтня Вчора, 30 вересня

Доходи в бюджет-2021 можна збільшити на понад 20 мільярдів - Рахункова палата 29 вересня

Гетманцев розповів, як відбуватиметься податкова амністія в Україні 29 вересня

У наступному році Зеленський анонсує "Велику реставрацію" 29 вересня

Естонія послаблює обмеження на прямі авіарейси до Європи 29 вересня